Рішення № 128428870, 26.06.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2025 року Чернігів Справа № 620/4940/25

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Дубіної М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Прилуцької районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

01.05.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Прилуцької районної державної адміністрації, яка полягає в непроведенні нарахування та невиплаті їй індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми (17 715,10 грн) за весь час прострочення заборгованості, а саме за період з 07.04.2017 по 30.04.2025;

стягнути з Управління соціального захисту населення Прилуцької районної державної адміністрації на її користь 3% річних від невиконаного грошового зобов`язання з урахуванням інфляційних витрат за період з 07.04.2017 по 30.04.2025 в розмірі 25999,54 грн, з яких 21 710,06 грн - інфляційне збільшення, а 4289,48 грн - 3% річних;

стягнути з Управління соціального захисту населення Прилуцької районної державної адміністрації на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що станом на 30.04.2025 заборгованість по виконавчому листу Ічнянського районного суду № 2-а-768/2011 від 19.06.2012, складає 17 715, 10 грн. (48 064, 20 - 30349,10 = 17715,10), відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону [частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)] виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми. У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу. Тому бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати індексу інфляції за весь час прострочення суми заборгованості, а також трьох процентів річних від простроченої суми за спірний період, є протиправною.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 05.05.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до провадження. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог вказує на відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачці інфляційні втрати та 3% річних, оскільки постанова Ічнянського районного суду Чернігівської області від 25.02.2011 у справі 2-а-768/11 підтверджує між сторонами наявність правовідносин немайнового характеру, а тому такі зобов`язання не є грошовими, тому, враховуючи юридичну природу цих правовідносин, як немайнових зобов`язань, на них не поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України. До того ж відповідач зазначає, що ним здійснювалось нарахування та виплачувало ОСОБА_1 допомогу за період її перебування на обліку в Управлінні соціального захисту населення Ічнянської РДА до 01.02.2014; станом на сьогодні рішення суду у справі № 2-а-768/11 виконано в повному обсязі добровільно в межах покладених судом зобов`язань.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 25.02.2011 у справі 2-а-768/11, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2012, було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 : визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації неправомірними; зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації на користь ОСОБА_1 нарахувати та виплатити щомісячну допомогу на ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до пункту 6 статті 30 Закону України від 28.12.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796-XII) у розмірі 50 процентів мінімальної заробітної плати незалежно від інших виплат з урахуванням виплачених сум за період з 29.10.2010 і проводити перерахунок виплат в зв`язку із збільшенням мінімального розміру заробітної плати.

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03.07.2013 змінено спосіб і порядок виконання рішення за виконавчим листом № 2-а768/11, виданий 19.06.2012 року, про зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської РДА нараховувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну допомогу на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до пункту 6 статті 30 Закону № 796-XII, у розмірі 50 % мінімальної заробітної плати незалежно від інших виплат з урахуванням виплачених сум за період з 29.10.2010 і проводити перерахунок виплат у зв`язку із збільшенням мінімального розміру заробітної плати на стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської РДА на користь ОСОБА_1 щомісячної допомоги на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 29.04.2011 по 30.09.2012 в сумі 8 540,90 грн.

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03.04.2014 задоволена заява головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Чернігівській області про роз`яснення резолютивної частини постанови Ічнянського районного суду від 25.02.2011.

Так, відповідно до ухвали суду від 03.04.2014 Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації зобов`язано нарахувати та виплатити мені щомісячну допомогу на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до пункту 6 статті 30 Закону № 796-XII у розмірі 50 % мінімальної заробітної плати незалежно від інших виплат з урахуванням виплачених сум за період з 29.10.2010 і проводити перерахунок та виплату щомісячної допомоги в подальшому у зв`язку із збільшенням мінімального розміру заробітної плати до досягнення ОСОБА_2 вісімнадцяти років.

06.12.2013 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Чернігівській області Леньком А.М. (далі по тексту - державний виконавець) винесена постанова про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа № 2-а-768/11, виданого Ічнянським районним судом Чернігівської області 19.06.2012 ( ВП № 41132696, ВП № 63428687).

05.05.2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Чернігівській області Леньком А.М. винесена постанова про поновлення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-а-768/11, яке зупинялося у зв`язку з винесенням Ічнянським районним судом Чернігівської області ухвали про роз`яснення рішення суду від 03.04.2014.

04.10.2019 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Чернігівській області Леньком А.М. винесена постанова про закінчення вказаного виконавчого провадження, у зв`язку з фактичним його виконанням за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

В подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 було скасовано рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 02.12.2019 у справі № 733/1370/19; ухвалено нову постанову, якою задоволено адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження; визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області від 04.10.2019 про закінчення виконавчого провадження № 41132696; направлено виконавчий лист № 2-а-768/11, виданий 19.06.2012 Ічнянським районним судом Чернігівської області, на адресу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області для продовження виконання.

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03.12.2021 (провадження № 6-а/733/2/21; Єдиний унікальний №2-а-768/11) замінено боржника в адміністративній справі (№ 2-а-768/11) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та виплати щомісячної допомоги на дитину, як постраждалу внаслідок Чорнобильської катастрофи з Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації на його правонаступника - Управління соціального захисту населення Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області.

Із змісту листа Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської РДА від 16.11.2020 № 1643, наданого Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) видно, що на виконання виконавчого листа управлінням соціального захисту населення здійснювалось нарахування даної допомоги за період перебування ОСОБА_1 на обліку в Управлінні соціального захисту населення Ічнянської РДА до 01.02.2014 року і загальна сума нарахувань з 30.10.2010 по 01.02.2014 року склала 20 192,70 грн.

З 01.02.2014 по 06.04.2017 нарахування з врахуванням виплачених сум Новозаводським та Деснянським управліннями соціального захисту м. Чернігова склали 27 871, 50 грн.

Загальна сума нарахувань за виконавчим листом від 19.06.2012 № 2-а-768/2011 склала 48 064, 20 грн.

Також, судом вставлено, що ОСОБА_1 не погоджуючись з невиплатою нарахованих коштів ініціювала ряд судових позовів на стягнення нарахованих сум, а саме:

справа № 733/723/13-а за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації Чернігівської області про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості по виплаті допомоги на дитину згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у якій ухвалено постанову від 16.04.2013 про зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації Чернігівської області виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті щомісячної допомоги на дитину - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до пункту 6 статті 30 Закону № 796-ХІІ у розмірі 13 994 (тринадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) гривні 70 копійок, в тому числі за період з 30.10.2010 року по 31.12.2010 року - в сумі 909 грн. 70 коп., за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року в сумі 5580 грн. 50 коп., за період з 01.01.2012 року 31.01.2012 року в сумі 6390 грн. 50 коп. та за період з 01.01.2013 року по 28.02.2013 року в сумі 1114 грн. 00 коп;

справа № 733/2238/13-а за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації Чернігівської області про стягнення заборгованості по виплаті допомоги на дитину згідно Закону № 796-ХІІ в розмірі 3899, 00 грн, у якій Київським апеляційним адміністративним судом прийнято постанову від 02.01.2014 про стягнення з Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 03196015) на користь ОСОБА_1 (індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 3899,00 грн заборгованості з виплати щомісячної допомоги на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до пункту 6 статті 30 Закону № №796-XII, за період з 01.03.2013 по 30.09.2013;

справа № 733/1427/13-а (№ 6-а/733/5/13) за заявою відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області про зміну способу та порядку виконання рішення суду, у якій Ічнянським районним судом Чернігівської області постановлено ухвалу від 03.07.2013 про зміну способу і порядку виконання рішення за виконавчим листом № 2-а-768/11 виданим 19.06.2012 Ічнянським районним судом Чернігівської області про зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 нарахувати та виплатити щомісячну допомогу на ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до пункту 6 статті 30 Закону № 796-ХІІ у розмірі 50% мінімальної заробітної плати незалежно від інших виплат з урахуванням виплачених сум за період з 29.10.2010 і проводити перерахунок в зв`язку зі збільшенням мінімального розміру заробітної плати; стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 щомісячну допомогу на ОСОБА_2 за період з 29.04.2011 по 30.09.2012 в сумі 8540 (вісім тисяч п`ятсот сорок) грн. 90коп ( період вже був врахований в попередній справі);

Справа № 2-а/733/27/14 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості, у якій Ічнянським районним судом Чернігівської області прийнято постанову від 12.05.2014 про зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації Чернігівської області виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті щомісячної допомоги на дитину сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до пункту 6 статті 30 Закону № 796-ХІІ у розмірі 3914 (три тисячі дев`ятсот чотирнадцять) гривень 50 копійок, в тому числі за період за липень місяць 2013 року 501,50 грн.; за серпень місяць 2013 року 557 гривень; за вересень місяць 2013 року 557 гривень; за жовтень місяць 2013 року 557 гривень; за листопад місяць 2013 року 557 гривень; за грудень місяць 2013 року 592 гривні 50 копійок; за січень місяць 2013 року 592 гривні 50 копійок ( знову період 04.07.2013 по 30.09.2013 пройшов по двом справам).

Всього за вказаними судовими рішеннями стягненню підлягало сума коштів на у загальному розмірі 30 349,10 грн.

Тобто, виходячи з загальної суми нарахованих сум по виконавчому листу Ічнянського районного суду від 19.06.2012 № 2-а-768/2011 - 48 064, 20 грн, прийнято вже рішень на стягнення на суму 30 349,10 грн.

Тож, заборгованість по виконавчому листу Ічнянського районного суду від 19.06.2012 № 2-а-768/2011 складає 17715, 10 грн.

Із змісту листа Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області що на виконанні у відділі примусового виконання від 30.09.2022 про надання інформації на звернення позивачки від 30.08.2022 видно, що у нього перебуває виконавче провадження № 63428687 з виконання виконавчого листа Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19.06.2012 № 2а/768/11. 28.10.2020 державним виконавцем винесена постанова про виконавчого провадження. Листом від 16.11.2020 № 1943 боржник повідомив, що на виконання рішення управлінням здійснювалось нарахування даної допомоги за період перебування стягувана на обліку в Управлінні соціального захисту населення Ічнянської РДА до 01.02.2014 і загальна сума нарахувань з 30.10.2010 по 01.02.20214 склала 20192,70 грн. 27.11.2020 боржнику направлено вимогу державного виконавця щодо необхідності виконання рішення суду. Листом від 09.12.2020 № 2070 боржник повідомив, що на виконання рішення управлінням здійснювалось нарахування даної допомоги за період перебування стягувана на обліку в Управлінні соціального захисту населення Ічнянської РДА до 01.02.2014 і загальна сума нарахувань з 01.02.2014 06.04.2017 з урахуванням виплачених сум Новозаводським та Деснянським управлінням соціального захисту м. Чернігова склали 27 871,50 гри. Виконати рішення суду в частині виплати коштів боржник не може оскільки бюджетні призначення на виконання судових рішень за програмами соціального захисту населення не передбачені. 04.01.2022 боржнику направлено вимогу державного виконавця щодо необхідності виконання рішення суду. 21.01.2022 та 07.09.2022 державним виконавцем перевірено виконання боржником рішення суду та встановлено, що рішення не виконано в повному обсязі. У зв`язку з тим. що рішення не виконано та на підставі статей 63,75 Закону України «Про виконавче провадження» 07.09.2022 на боржника накладено штраф у розмірі 10200,00 грн. 07.09.2022 до правоохоронних органів направлено повідомлення державного виконавця про вчинення посадовими особами УПСЗ Прилуцької РДА злочину за ознаками статті 382 Кримінального кодексу України.

07.04.2025 позивачкою надіслано запит до Управління соціального захисту населення Прилуцької РДА щодо нарахування та виплати їй індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми (17715,10 грн) за весь час прострочення, а саме за період з 07.04.2017 ( ОСОБА_2 виповнилось 18 років 06.04.2017) по 30.04.2025.

Листом від 08.04.2025 № 01-18/1087 Управління соціального захисту населення Прилуцької РДА повідомило позивачку , що усі нарахування і виплати щомісячної допомоги на дитину ОСОБА_2 , відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону № 796-ХІІ у розмірі 50 процентів від мінімальної заробітної плати за період з 29.10.2010 і проведенням перерахунків виплат у зв`язку із збільшенням мінімального розміру заробітної плати, були виплачені у повному обсязі. Також додатково повідомлено позивачку, що Управлінням соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації здійснювалось нарахування даної допомоги за період перебування ОСОБА_1 на обліку в Управлінні з 29.10.2010 по 31.01.2014; з 01.02.2014 по 06.04.2017, нарахування здійснювалося Новозаводським та Деснянським управлінням соціального захисту м. Чернігова. Станом на 31.01.2024 постанова Ічнянського районного суду Чернігівської області від 25.02.2011 у справі 2-а-768/11 Управлінням виконана в межах покладених судом зобов`язань. З 2013 року по теперішній час Управління не мало і не має підстав для вжиття заходів по виконанню постанови Ічнянського районного суду від 25 лютого 2011 року, оскільки увесь обсяг виплат щомісячних допомог був виплачений у період з вересня 2010 року по жовтень 2013 року.

ОСОБА_1 вважаючи протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Прилуцької районної державної адміністрації, яка полягає в непроведенні нарахування та невиплаті позивачці індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми (17 715,10 грн) за весь час прострочення заборгованості, а саме за період з 07.04.2017 по 30.04.2025, звернулась до суду з цим позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спір виник щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання рішення суду про стягнення на користь позивача з Управління соціального захисту населення Прилуцької районної державної адміністрації недоплаченої у розмірі 17715, 10 грн щомісячної допомоги на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до пункту 6 статті 30 Закону № 796-XII у розмірі 50 % мінімальної заробітної плати за період з 29.10.2010 по 06.04.2017.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.

За приписами частин першої та другої статті 3 вказаного Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Частиною четвертою статті Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Між тим, Закон № 4901-VI набрав чинності з 01.01.2013, а обов`язок у відповідача виконати судове рішення з`явився ще у 2012 році, проте оскільки відповідача було зобов`язано проводити перерахунок та виплату щомісячної допомоги в подальшому у зв`язку із збільшенням мінімального розміру заробітної плати до досягнення ОСОБА_2 вісімнадцяти років, то правовідносини з виконання виконавчого листа № 2а № -768/11, виданого 19.06.2012 Ічнянським районним судом, розігнулись у часі.

При цьому, судом встановлено, що станом на 30.04.2025 виконавче провадження за вказаним виконавчим листом не закінчено та заборгованість по цьому виконавчому листу складає 17 715, 10 грн.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21 вирішувала питання про те, чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають унаслідок порушення державою обов`язку з виплати відшкодування шкоди у визначеному в чинному рішенні суду розмірі, а саме у разі несвоєчасного виконання такого рішення і дійшла таких висновків:

«37. За змістом статей 524, 533 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

38. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

39. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI).

40. ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 1 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів.

41. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України (частини перша та друга статті 4 ЦК України).

42. Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього кодексу (аналогічного підходу дотримав Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України…

43. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

44. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

45. Те, які саме приписи законодавства вважала застосовними до спірних правовідносин позивачка, і як вона їх тлумачила, не є визначальним для вирішення спору. Велика Палата Верховного Суду вкотре звертає увагу на те, що підставами позову є обставини, якими позивачка обґрунтувала її вимоги щодо захисту права, тоді як юридична кваліфікація цих обставин у позовній заяві та інших заявах по суті справи не обмежує суд у виборі норм права для вирішення спору. Незгода суду з наведеним позивачкою юридичним обґрунтуванням не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи самостійно здійснює юридичну кваліфікацію спірних правовідносин».

Застосовуючи наведений підхід до обставин цієї справи, варто зауважити, що стаття 625 ЦК України підлягає застосуванню до спірних правовідносин про несвоєчасне виконання судового рішення (понад 8 років).

З наданого позивачкою розрахунку інфляційних нарахувань видно, що за формулою : Сума боргу*Сукупний індекс інфляції-Сума боргу інфляційні втрати складають 21 710,06 (17715,10 грн х 2.225512- 17715,10 грн).

Три відсотки річних розраховується за формулою: Сума боргу*3%*Кількість днів прострочення/Кількість днів у році. Період розрахунку: з 07.04.2017 по 30.04.2025 29 46 днів 17 715,10 грн*3%* 2946/365 = 4289,48 грн.

Указані розрахунки відповідачем не спростовані, сумнівів у їх обґрунтованості у відзиві на позов не наведено.

Судом встановлено, що позивачка зверталась до Управління соціального захисту населення Прилуцької РДА щодо нарахування та виплати їй індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми (17715,10 грн) за весь час прострочення, а саме за період з 07.04.2017 ( ОСОБА_2 виповнилось 18 років 06.04.2017) по 30.04.2025, проте отримала відмову.

З урахуванням тривалого невиконання відповідачем судового рішення, є обґрунтованими позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача в окресленій частині та про стягнення з Управління соціального захисту населення Прилуцької районної державної адміністрації на користь позивачки 3% річних від невиконаного грошового зобов`язання (17715, 10 грн) з урахуванням інфляційних витрат за період з 07.04.2017 по 30.04.2025 в розмірі 25 999,54 грн, з яких 21 710,06 грн - інфляційне збільшення, а 4289,48 грн - 3% річних.

Щодо позовних вимог про стягнення з Управління соціального захисту населення Прилуцької районної державної адміністрації на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 50 000 грн, суд вважає за необхідне вказати на таке.

Стаття 56 Конституції України гарантує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У постанові від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, у такому випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.

Верховний Суд у постанові від 11.08.2023 у справі № 300/64/19 вказав, що саме лише визнання судом протиправними дій, рішення чи бездіяльності відповідного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між його діями/рішеннями та заподіяною моральною шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння цієї шкоди, між протиправністю дій/рішень та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним їх наслідком.

Для відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, доведенню підлягає, що протиправні дії/рішення чи бездіяльність заподіювача є причиною, а негативні наслідки, які виникли у потерпілої особи - безумовним їх наслідком.

Причинно-наслідковий зв`язок між рішеннями/діями відповідних органів та заподіянням моральної шкоди полягає в тому, що ця шкода є наслідком саме протиправності таких дій/рішень чи бездіяльності, а не якихось інших обставин, тобто перебувати у взаємозв`язку із предметом позову.

Реалізація права особи на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, рішенням чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, не може і не повинна бути інструментом збагачення такої особи за рахунок бюджетних коштів, а покликана виключно забезпечити компенсацію завданої моральної шкоди, у цьому випадку реальних душевних страждань.

Моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Таким чином, в предмет доказування розміру моральної шкоди входить, зокрема, характер правопорушення; глибина фізичних та душевних страждань; погіршення здібностей; ступінь вини особи, яка завдала шкоди; інші обставини, які мають істотне значення.

При цьому у цьому спорі, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України та висновки, викладені у постановах Верховного Суд, щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними рішень, дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

На обґрунтування заподіяною моральної шкоди позивачка зазначає, що вона полягає в хвилюваннях, переживаннях, постійному зверненні із позовними заявами до судів, у тому числі і ЄСПЛ з метою стягнення заборгованості за вказаним судовим рішенням (справи № 733/723/13-а, 733/2238/13-а, 733/451/14-а, 733/569/16-а, справа «SHCHUKIN AND OTHERS v. UKRAINE»), що спричинило їй душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тому, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації ЄСПЛ при розгляді моєї заяви на тривале невиконання зазначеного рішення суду (справа «SHCHUKIN AND OTHERS v. UKRAINE», рішення від 13.02.2014), яким встановлено порушення Конвенції щодо невиконання зазначеного рішення суду, спричинило їй моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Судом встановлено, що рішенням ЄСПЛ у справа «Щукін та інші проти України» (Заява № 59834/09 та 249 інших заяв) від 13.02.2014, зокрема присудив 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику, зазначеному у Додатку 1 (пункт 207 за заявою № 78262/12 02/08/2012 ОСОБА_1 ). Ця сума є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Таким чином, з огляду на те, що позивачці за тривале невиконання того ж самого рішення вже було присуджено 2000, 00 євро, суд приходить до висновку, що розмір заявленої до відшкодування шкоди у цій справі у розмірі 50000, 00 грн не відповідає принципам розумності, а також з огляду на те, що позивачкою не надано суду жодного доказу щодо характеру та обсягу страждань, яких вона зазнала у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із бездіяльністю відповідача щодо виконання рішення суду за період з 07.04.2017 по 30.04.2025, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у її життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров`я, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Судом також враховано, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункту 29).

У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Крім того, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші аргументи сторін, з урахуванням викладеного, не є суттєвими, а тому суд не надає правової оцінки таким.

Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС Україниоцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов є часткове обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати не підлягають розподілу, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а понесення нею витрат на правничу допомогу не підтверджено жодним доказом.

Керуючись статтями 2, 72-74,77,139 241-246,250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Прилуцької районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Прилуцької районної державної адміністрації, яка полягає в непроведенні нарахування та невиплаті ОСОБА_1 індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми (17 715,10 грн) за весь час прострочення заборгованості, а саме за період з 07.04.2017 по 30.04.2025.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Прилуцької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 3% річних від невиконаного грошового зобов`язання з урахуванням інфляційних витрат за період з 07.04.2017 по 30.04.2025 в розмірі 25999,54 грн, з яких 21 710,06 грн - інфляційне збільшення, а 4289,48 грн - 3% річних.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Управління соціального захисту населення Прилуцької районної державної адміністрації (вул. Київська, 220, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 03196110).

Суддя Марія ДУБІНА