Рішення № 128426999, 25.06.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/480/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О.,

за участю секретаря судового засідання Сидоренко Ю.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідачів Абросимової Ю.Г., Сороки Є.В.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Командувача ІНФОРМАЦІЯ_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача - Державної казначейської служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Командувача Військово-Морських сил Збройних Сил України, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України адмірала ОСОБА_2 про поновлення позивача з 14.11.2016 у списках особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та на всіх видах забезпечення, оформленого абз. 1 пунктом 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 262 (по стройовій частині) від 26.12.2018;

- визнати протиправним та скасувати рішення Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України адмірала ОСОБА_2 про виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та зі всіх видів забезпечення з 14.11.2016, оформленого абз. 2 пунктом 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №262 (по стройовій частині) від 26.12.2018;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 поновити позивача з 14.11.2016 у списках особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та на всіх видах забезпечення порядком, визначеним діючим законодавством України;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 провести повний розрахунок позивача по грошовому та матеріальному забезпеченню як військовослужбовця, звільненого з військової служби у відставку;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача на відшкодування заподіяної протиправними рішеннями Командувача Військово-Морськими Силами Збройних Сил України адмірала ОСОБА_2 від 26.12.2018 моральної шкоди в розмірі 700000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідачів в частині поновлення позивача з 14.11.2016 у списках особового складу та виключення його з цих списків здійснено з порушенням встановленого порядку, а тому вказані дії є протиправними. (т. 1 а.с. 143)

Також позивач вказує, що відповідачі фактично змусили його самостійно вивчити усі необхідні області права та процедуру судового процесу, що потребувало значних розумових та фізичних зусиль, що свідчить про вчинення з боку відповідачів морального насильства щодо позивача та членів його сім`ї. Враховуючи глибину моральних страждань позивач вважає співмірною суму відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 700 000 грн. (т. 1 а.с. 153).

У відзиві представник відповідачів зазначає, що позовні вимоги про визнання протиправними абзаців 1, 2 пункту 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №262 (по стройовій частині) від 26.12.2018 не підлягають задоволенню, у зв`язку з тим, що окремою ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 у справі № 815/7098/16 зазначені рішення вже визнано протиправними. (т. 4 а.с. 181)

Також зауважує, що відповідно до постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014 по справі № 2-а-6803/09/1570 позивачеві виплачено компенсацію за моральну шкоду у розмірі 125000 грн, яка повністю відшкодувала позивачеві моральні страждання за увесь період вимушеного прогулу.

Крім того, відповідно до постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 по справі № 815/7098/16 за позовом ОСОБА_1 позивачеві вже присуджено компенсацію за моральну шкоду у розмірі 50000 грн.

Також відповідач посилається на те, що пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Однак, у позовній заяві позивача зазначені відомості відсутні.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зауважив, що включаючи рішення і дії відповідачів спрямовані на виправлення оскаржуваних порушень, пункт 1 позовних вимог має бути вирішений по суті шляхом ухвалення рішення суду.

Звертає увагу, що відповідачами самостійно в адміністративному порядку не приймалось рішення про визнання протиправним рішення, оформленого абзацом 1 п. 2 наказу № 262 (по стройовій частині) від 26.12.2018.

Зазначає, що всупереч вимогам п. 2.7 Інструкції з діловодства в ЗСУ № 124 від 07.04.2017 підлеглими працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 не виконано наказ від 07.07.2020 № 128 та не внесено зміни у записи у послужному списку позивача в його особовій справі, а тому немає підстав вважати скасованим пункт 2 наказу № 262 (по стройовій частині) від 26.12.2018 (т. 4 а.с. 221)

Також вказує, що у судовому порядку не встановлена законність наказу від 07.07.2020 № 128 в частині скасування рішень, оформлених абзацами 1,2 п. 2 наказу № 262 (по стройовій частині) від 26.12.2018 (т. 4 а.с. 222)

Крім того, позивач зазначає, що його не було поновлено на штатній посаді ІНФОРМАЦІЯ_3 (військової частини НОМЕР_1 ), у зв`язку з чим, остаточні розрахунки із ним при виключенні зі списків особового складу проведено невірно.

У запереченнях представник відповідачів вказує, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим, просить відмовити у їх задоволенні.

Вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 у справі №815/7098/16, яке набрало законної сили 11.10.2017 визнано протиправним та скасовано наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 №230 від 14.11.2016, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 поновити позивача з 14.11.2016 у списках особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та на всіх видах забезпечення, а також здійснити повний розрахунок позивача по грошовому та матеріальному забезпеченню як військовослужбовця, звільненого з військової служби у відставку, стягнено на користь позивача моральну шкоду.

На виконання зазначеного рішення суду ОСОБА_1 з 14.11.2016 поновлено у списках особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також на всіх видах забезпечення та з врахуванням повного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/5639/16 та у справі №815/5826/16, з 14.11.2016 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та знято зі всіх видів забезпечення згідно із пунктом 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 262 (по стройовій частині) від 26.12.2018 (т. 1 а.с. 21)

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991 № 2011-XII (надалі - Закон 2011-XII), яким передбачено, зокрема:

- держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. (частина перша статті 9 Закону 2011-XII)

- до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. (частина друга статті 9 Закону 2011-XII)

- грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. (частина третя статті 9 Закону 2011-XII)

- грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. (частина четверта статті 9 Закону 2011-XII)

Відповідно до пункту 231 Положення Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008), у разі поновлення на військовій службі орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання щодо виплати військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення. Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і пільговому обчисленні) та до строку, встановленого для присвоєння чергового військового звання.

Відповідно до пункту 12.5 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі Інструкція № 170), у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби в наказі командира військової частини, в якій поновлюється на військовій службі незаконно звільнений військовослужбовець, зазначається про виплату йому матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав унаслідок незаконного звільнення. Період вимушеного прогулу зараховується військовослужбовцю до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні та строку контракту.

З абзацу 1 пункту 2 витягу із наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 262 (по стройовій частині) від 26.12.2018 вбачається, що всупереч вимогам пункту 231 Положення № 1153/2008 та пункту 12.5 розділу XII Інструкції № 170 відповідачами не вирішено питання щодо виплати військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення. (т. 1 а.с. 21)

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XI передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно абзацу 4 пункту 34 Положення № 1153/2008, контракт припиняється (розривається) у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України).

Відповідно до абзацу 2 пункту 10.3 розділу X Інструкції № 170, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

З аналізу вказаних норм слідує, що днем закінчення проходження військової служби та припинення контракту є день виключення особи зі списків особового складу частини. А відтак, від дня виключення зі списків особового складу, серед іншого, залежить час проходження військової служби, який зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В контексті наведеного, суд зазначає, що пунктом 11 витягу із наказу командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_1 від 07.07.2020 № 128 скасовано пункт 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 26.12.2018 № 262 (т. 4 а.с. 44 зворотній бік).

Згідно з пунктом 4 витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2020 № 184 (т. 4 а.с. 95) позивача: з 14.11.2016 поновлено у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаді начальника відділу замовлень морської зброї, радіотехнічного озброєння та навігаційної техніки управління кораблебудування ІНФОРМАЦІЯ_1 та на всіх видах забезпечення; з 24.09.2020 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знято зі всіх видів забезпечення (т. 4 а.с. 95).

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України адмірала ОСОБА_2 про поновлення позивача з 14.11.2016 у списках особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та на всіх видах забезпечення, оформленого абз. 1 пунктом 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 262 (по стройовій частині) від 26.12.2018, а також про визнання протиправним та скасування рішення Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України адмірала ОСОБА_2 про виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та зі всіх видів забезпечення з 14.11.2016, оформленого абз. 2 пунктом 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №262 (по стройовій частині) від 26.12.2018, - не підлягають задоволенню, адже вказані рішення відповідача є скасованими згідно із пунктом 11 витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.07.2020 № 128 (т. 4 а.с. 44).

Щодо доводів позивача про те, що всупереч вимогам п. 2.7 Інструкції з діловодства в ЗСУ № 124 від 07.04.2017 підлеглими працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 не виконано наказ від 07.07.2020 № 128 та не внесено зміни у записи у послужному списку позивача в його особовій справі, - суд зазначає, що невиконання підлеглими працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 своїх посадових обов`язків не є предметом розгляду даної справи.

Крім того, вказані твердження позивача не спростовують чинність наказу від 07.07.2020 № 128, яким скасовано пункт 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 26.12.2018 № 262 (т. 4 а.с. 44 зворотній бік).

Щодо вимог про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 провести повний розрахунок позивача по грошовому та матеріальному забезпеченню як військовослужбовця, звільненого з військової служби у відставку,- суд зазначає наступне.

Зі змісту позовної заяви (т. 1 а.с. 143) вбачається, що вимога позивача щодо проведення повного розрахунку по грошовому та матеріальному забезпеченню фактично зводиться до невиплати йому станом на 26.12.2018 наступних коштів:

-грошове забезпечення та грошова компенсація вартості за неотримане речове майно за час вимушеного прогулу, у якому позивач перебуває, починаючи з 14.11.2016;

-грошова допомога при звільненні з військової службі у відставку у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за два повних календарних років служби у ЗС України (час вимушеного прогулу) відповідно з ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

-компенсація втрати частини грошового доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Пунктом 4 витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2020 № 184 (т. 4 а.с. 95):

виплачено грошову допомогу при звільненні з військової служби у відставку в розмірі 50% місячного грошового забезпечення пропорційно прослуженого часу в Збройних Силах за 45 календарних років у розмірі 195 378,75 грн;

виплачено ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 14.11.2016 по 29.06.2020 в розмірі 604 371,60 грн;

виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30.06.2020 по 24.09.2020;

зараховано військовослужбовцю до вислуги років та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання, період з 14.11.2016 по 24.09.2020;

виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період з 14.11.2016 по 24.09.2020 в розмірі 38 354,14 грн (т. 4 а.с. 95).

Суд зазначає, що вказані виплати здійснені позивачу на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 у справі № 815/7098/16 та окремої ухвали від 17.03.2020 у справі № 815/7098/16.

Водночас, за період з 25.09.2020 по теперішній час відсутні правові підстави для виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, адже наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2020 № 184 (т. 4 а.с. 95) є чинним та не скасованим.

Суд зазначає, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2020 № 184 (т. 4 а.с. 95) не є предметом оскарження у даній справі, а тому суд позбавлений можливості надання правової оцінки правомірності його прийняття, у зв`язку з чим незгода позивача із прийняттям цього наказу не може бути підставою для його неврахування під час прийняття судового рішення у даній справі.

Таким чином, відповідачами здійснено усі спірні виплати щодо проведення повного розрахунку по грошовому та матеріальному забезпеченню.

Водночас, компенсація втрати частини грошового доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати не входить до складу грошового та матеріального забезпечення, про повний розрахунок яких позивач пред`явив позовні вимоги в межах даної справи.

Натомість, позивач у позовній заяві не заявляв окремо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування і невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та зобов`язання нарахувати і виплатити таку компенсацію, а тому суд позбавлений процесуальної можливості в межах даної справи досліджувати питання щодо наявності права у позивача на отримання такої компенсації (т. 1 а.с. 143).

За таких обставин суд приходить до висновку, що у задоволенні вимог про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 провести повний розрахунок позивача по грошовому та матеріальному забезпеченню як військовослужбовця, звільненого з військової служби у відставку, - необхідно відмовити, адже вказані вимоги виконані відповідачами та права позивача в цій частині захищені згідно з пунктом 4 витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2020 № 184 (т. 4 а.с. 95)

Щодо вимог про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача на відшкодування заподіяної протиправними рішеннями Командувача Військово-Морськими Силами Збройних Сил України адмірала ОСОБА_2 від 26.12.2018 моральної шкоди в розмірі 700000 грн, - суд зазначає наступне.

За змістом статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Тобто, підставою виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові в порядку вирішення трудового спору насамперед є факт порушення будь-якого суб`єктивного права працівника, яке виникло на підставі закону, підзаконного акта, колективного договору, колективної угоди, трудового договору. Проте, обов`язок роботодавця з відшкодування такої шкоди виникає лише за умови, що суб`єктивне право працівника порушене внаслідок винних протиправних дій чи бездіяльності роботодавця і що моральні страждання працівника, або втрата нормальних життєвих зв`язків, або потреба в додаткових зусиллях для організації власного життя стали наслідками порушення законних прав працівника.

Як зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В пункті 9 зазначеної постанови Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Оскільки відповідач фактично визнав свою помилку під час винесення наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 262 (по стройовій частині) від 26.12.2018 (т. 1 а.с. 21) та у подальшому прийняв наказ 184, яким зокрема поновив позивача у списках особового складу, провів повний розрахунок позивача по грошовому та матеріальному забезпеченню, виключив зі списків особового складу, а тому суд приходить до висновку, що позивач зазнавав моральної шкоди.

Водночас оскільки помилка була допущена відповідачами, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди.

Разом з тим, що стосується заявленої моральної шкоди на рівні 700 000 грн, то позивачем не доведено, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою, та не надано будь-якого розрахунку, а тому, виходячи з меж розумності, суд вважає, що достатнім буде стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь позивача за заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 10000 грн, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що позивачу виплачена компенсація моральної шкоди відповідно до постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2014 по справі № 2-а-6803/09/1570, адже вказана компенсація виплачена за інші дії інших суб`єктів владних повноважень, які не мають відношення до справи № 420/480/19.

Також не має відношення до справи № 420/480/19 компенсація моральної шкоди, виплачена на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 по справі № 815/7098/16, адже дії (рішення) відповідачів, що є предметом спору у цій справі є також відмінними.

Оцінюючи доводи позивача щодо постановлення окремої ухвали, суд враховує, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Водночас, постановлення окремої ухвали є правом суду, а не його обов`язком.

Враховуючи встановлені обставини справи та характер спірних правовідносин, суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 72, 77, 90, 139, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; поштова адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Командувача ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача - Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 за заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 10000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25.06.2024.

Суддя Олександр ХУРСА