Рішення № 128408363, 24.06.2025, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/13954/25

Провадження № 2-а/522/371/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Чорнухи Ю.В.,

за участі секретаря судового засідання Сирової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,-

ВСТАНОВИВ:

На адресу Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали адміністративної справи за позовною заявою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, у якій просить затримати громадянина російської федерації ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців по 20.12.2025 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, а також відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду.

Позовні вимогиобґрунтовані тим,що 20.06.2025співробітниками УКРГУНП вОдеській областіпід часпроведення оперативно-профілактичнихзаходів ум.Одеса,виявлено особу,який назвавсягромадянином російськоїфедерації ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .20.06.2025о 17.15годині,відповідача громадянина російськоїфедерації ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ,затримано відповіднодо протоколупро адміністративнезатримання серії№ МОД000317,відповідно доч.2ст.263КУпАП зметою з`ясуванняобставин правопорушення. В результатіпроведеної перевірки,щодо законностіперебування натериторії Українивстановлено,що громадянинросійської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 )прибув натериторію України11.04.2021,через КПП«Гоптівка»,на підставіпаспортного документугромадянина РосійськоїФедерації длявиїзду закордон найого ім`я,номер НОМЕР_1 ,терміном діїз 25.10.2018по 25.10.2028,та порушивзаконодавство проправовий статусіноземців таосіб безгромадянства перевищив встановленийстрок перебуванняв Українібільш якна 30днів,а таксамо проживавна територіїУкраїни бездокументів направо проживання(перебування)в Україні.Під часвиявлення паспортнийдокумент громадянинаросійської федераціїдля виїздуза кордону відповідачавідсутній.Дозволений строкперебування натериторії Україниу відповідачазакінчився,відповідач перебуваєна територіїУкраїни незаконно,ухиляється відвиїзду зУкраїни докраїни походженняабо третьоїкраїни післязакінчення встановленоготерміну перебуванняв Україні. 20.06.2025, стосовно громадянина російської федерації ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) складено протокол про адміністративне правопорушення серії та номер ПР МОД 012061 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 20.06.2025 серії та номер ПН МОД 012159 відповідач притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 5100 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП. Відповідач станом на 23.06.2025 добровільно адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 гривень не сплатив. Враховуючи те, що у відповідача відсутні документи, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України в силу вимоги ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове повернення до нього не застосовувалося. 20.06.2025 ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення № 5101100100000428 про примусове видворення відповідача. Позивач вважає, що слід застосувати до відповідача найбільш суворий захід, передбачений ч. 11 ст. 289 КАС України, як затримання з поміщенням останнього до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України строком на 6 місяців.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Чорнусі Ю.В.

Ухвалою суду від 23.06.2025 відкрито провадження у адміністративній справі за позовною заявою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. На виконання вимог ч. 15 ст. 289 КАС України, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 23.06.2025 о 15 год. 00 хв.

У судове засідання 23.06.2025 з`явився представник позивача Саркісанян Артур Размікович, відповідач ОСОБА_1 у режимі відеоконференції, представник відповідача адвокат Зуєва Анна Ігорівна, яка діяла на підставі доручення для надання безоплатної правової допомоги особі, до якої застосовано адміністративне затримання від 20.06.2025 № 002-150003334, виданого Південним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги. Під час судового засідання відповідач відмовився від правничої допомоги адвоката Зуєвої Анни Ігорівни, яка діяла на підставі доручення для надання безоплатної правової допомоги, виданого Південним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомогию. Відповідач зазначив, що з моменту затримання і до моменту судового засідання у справі адвокат з ним не спілкувалась, правничу допомогу не надавала. Адвокат Зуєва А.І. не заперечувала обставини, наведені відповідачем; зазначила, що до судового засідання у цій справі з відповідачем не спілкувалась, 20.06.2025 його не бачила, коли прибула на місце затримання, відповідача уже не було і вона просто отримала протокол його затримання, у період з 20.06.2025 до моменту початку судового засідання у цій справі з відповідачем не спілкувалась. Відповідач просив надати час для прибуття у судове засідання іншого адвоката, залученого безпосередньо відповідачем, а не наданого центром з надання безоплатної правничої допомоги. Після перерви, оголошеної за клопотанням відповідача, у судове засідання прибув представник відповідача адвокат Соломенцев Ігор Анатолійович, у присутності якого відповідач відмовився від правничої допомоги адвоката Зуєвої Анни Ігорівни. Також у судовому засіданні за клопотанням відповідача та його представника брав участь перекладач з державної мови на російську Нікішов Олександр Олександрович.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві. Відповідач та представник відповідача проти задоволення позову заперечували, зазначили, що відповідач прибув проживати на територію України у 2018 році разом зі своєю дружиною, перебував на території України законно, посвідка на тимчасове проживання відповідача була оформлена строком дії до __ березня 2020 року. Одразу після введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідач увійшов до складу Добровольчого батальйону імені Шейха Мансури Чеченської республіки Ічкерія, у складі якого перебував у зоні проведення бойових дій, захищаючи територіальну цілісність України. У 2022 році намагався оформити посвідку на тимчасове проживання, однак йому відмовили, повідомивши, що громадянам російської федерації такі посвідки після введення воєнного стану не видаються. Зазначив, що видворення його до країни громадянства або третьої країни загрожує його життю та здоров`ю, до нього може бути застосовано катування, у зв`язку з участю у бойових діях на стороні Збройних Сил України.

Станом на момент розгляду справи, інші заяви по суті справи, окрім позовної заяви, до суду не надходили.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та надавши оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 5 Конвенції кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

За приписами статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами ч. 7 ст. 5 КАС України, іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закон № 3773-VI)визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України .

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України (ч. 14 ст. 4 Закону № 3773-VI).

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Частиною 1 статті 26 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч. 5 ст. 26 Закону № 3773-VІ).

Відповідно до ч. 8 ст. 26 Закону № 3773-VI примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 3773-VІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 30 Закону № 3773- VІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

На підставі частини 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Згідно п. 8 Розділу I Інструкції іноземці, зазначені у частині двадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, яка вчинила акт агресії проти України, або в країну, яка не визнає територіальну цілісність та суверенітет України або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема, голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Про територіальну цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262.

Відповідно до п. 20 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які надавали інструкторську (стрілецьку, тактичну, медичну, радіотехнічну, вибухотехнічну та іншу) допомогу підрозділам Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Міністерства внутрішніх справ України, залученим до проведення антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо у районах її проведення, та/або залученим до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо у районах їх проведення, або добровольчим формуванням, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та спільно з вищезазначеними підрозділами брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, а також які брали участь у виконанні бойових або службових завдань антитерористичної операції та/або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях спільно із вищезазначеними підрозділами та добровольчими формуваннями та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які перебувають на території України на законних підставах, у тому числі у випадках, якщо термін дії паспортного документа закінчився або він підлягає обміну, на час до завершення тимчасової окупації Російською Федерацією території України у значенніЗакону України"Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях".

Згідно п. 24 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, крім осіб, зазначених у частині дев`ятнадцятій цієї статті, які в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, надають/надавали стрілецьку, тактичну, радіотехнічну, вибухотехнічну, медичну та іншу допомогу підрозділам Збройних Сил України, Національної гвардії України, у тому числі підрозділам територіальної оборони, добровольчих формувань територіальних громад, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій, та спільно з такими підрозділами беруть/брали участь у виконанні бойових або службових завдань протягом не менше шести місяців і які не пізніше 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які перебувають на території України на законних підставах, у тому числі у випадках, якщо термін дії паспортного документа закінчився або він підлягає обміну, на період дії такої посвідки.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені ст. 289 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців (ч. 11 ст. 289 КАС України).

Аналіз зазначених правових норм дозволяє дійти висновку, що застосування заходів, передбачених ч. 1 ст. 289 КАС України можливе за наявності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 289 КАС України.

Частиною 13 статті 289 КАС України передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Стаття 31 Закону № 3773-VІ визначає перелік підстав, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, зокрема: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Суд встановив, що 20.06.2025 о 17 год. 15 хв. громадянин російської федерації, ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , затриманий за ч. 2 ст. 263 КУпАП з метою з`ясування обставин правопорушення, про що складено протокол про адміністративне затримання № МОД № 000317 від 20.06.2025 та поміщений в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, а саме: до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, що вбачається згідно наявної у матеріалах справи копії рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають в Україні.

20.06.2025 стосовно громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) складений протокол ПР МОД 012061 про адміністративне правопорушення, у зв`язку із порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме проживанням на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за що передбачена відповідальність згідно ч. 2 ст. 203 КУпАП України.

Постановою про накладення адміністративного стягнення від 20.06.2025 серії ПР МОД 012159 відповідно до частини 2 ст. 203 КУпАП на відповідача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5100,00 гривень.

Також, 20.06.2025 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення номер: 5101100100000452 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства, яким вирішено примусово видворити з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд враховує, що станом на момент розгляду справи строк оскарження та виконання постанови про накладення адміністративного стягнення не закінчився. Також не закінчився строк оскарження рішення про видворення відповідача. При цьому, у судовому засіданні адвокат Зуєва Анна Ігорівна, яка діяла на підставі доручення для надання безоплатної правової допомоги, виданого Південним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги, повідомила, що до моменту судового засідання з відповідачем не мала конфіденційного побачення, з ним не спілкувалась, фактично правничу допомогу йому не надавала. лише отримала копію протоколу про затримання.

За таких обставин, суд відхиляє посилання позивача на невиконання відповідачем постанови про накладення адміністративного стягнення, а також на не оскарження відповідачем рішення про його примусове видворення.

З наявної у матеріалах справи роздруківки із системи «Аркан» вбачається, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) прибув на територію України 11.04.2021 через КПП «Гоптівка», на підставі паспортного документу громадянина російської федерації для виїзду за кордон, номер НОМЕР_1 , терміном дії з 25.10.2018 по 25.10.2028, виданого на ім`я ОСОБА_5 (( ОСОБА_2 ).

Відповідач пояснив, що прибув до України з метою воз`єднання сім`ї. В матеріалах справи наявна копія сввдоцтва про шлюб (оригніла якого досліджений у судовому засіданні) серії НОМЕР_2 , виданого Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), з якого вбачається, що відповідач 09.01.2020 уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що шлюб між подружжям було розірвано рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08.02.2022 у справі № 522/17242/21, яке набрало законної сили 11.03.2022.

Згідно відомостей, наданих позивачем з бази даних Державної міграційної служби України, відповідачу видавались посвідки на тимчасове проживання строком дії з 04.02.2019 по 30.01.2020, з 02.03.2020 по 28.02.2021, з 15.03.2021 по 11.03.2022.

Суд враховує, що закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання відповідача припало на введення в Україні правового режиму воєнного стану, з огляду на що питання обміну посвідок іноземцям та особам без громадянства характеризувалось певними особливостями.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VІІІ (далі - Закон № 389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 389-VІІІ правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.

Пунктом 3 цього Указу постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Таким чином, у період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантовані права, визначені статтею 33 Конституції України, якою передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Постановою Кабінету Міністрів України № 165 від 28 лютого 2022 року було зупинено строки надання адміністративних послуг суб`єктами їх надання та видачу дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні та постановлено поновити зупинені строки у місячний строк після припинення чи скасування воєнного стану на відповідній території України. Постанова втратила чинність 25.08.2023.

21 жовтня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1202, якою установив, що посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам російської федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 року, підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування.

Таким чином, з початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року були зупинені строки надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру і відповідач опинився у ситуації правової невизначеності.

У судовому засіданні відповідач пояснив, що з початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України він вступив до лав добровольчого батальйону з метою захисту територіальної цілісності України та брав участь у виконанні бойових завдань із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації. У 2022 році він намагався отримати посвідку на тимчасове проживання, але усно йому повідомили, що надання таких посвідок громадянам російської федерації не можливе.

Вказані обставини підтверджуються копією посвідчення № 116, виданого 10.03.2022 бійцю ОСОБА_1 , дійсного до 10.09.2022, а також копією довідки № 4 від 08.06.2022, (оригінали яких були досліджені у судовому засіданні, а копії долучені до матеріалів справи), з яких вбачається, що громадянин російської федерації, ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є бійцем добровольчого миротворчого батальйону та у складі підрозділу перебуває в зоні проведення бойових дій (район м. Запоріжжя), виконуючи покладені на нього бойові завдання.

Зазначені докази також спростовують твердження позивача про те, що ГУ ДМС в Одеській області розглянута вся належна інформація стосовного того, що виконання рішення про примусове видворення не буде означати для іноземця чи особи без громадянства реальної загрози бути страченими або підданими катуванню, нелюдському чи принизливому поводженню з боку влади країни, куди він видворяється.

Суд вважає необгрунтованими доводи позивача щодо наявності підстав для затримання відповідача з метою його ідентифікації, оскільки відповідач був ідентифікований органом Державної міграційної служби.

Стосовно доводів позивача про наявність підстав для затримання відповідача у зв`язкуз з його ухиленням від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення, ризику його втечі, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки 20.06.2025 о 17 год. 15 хв. ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , був затриманий за ч. 2 ст. 263 КУпАП з метою з`ясування обставин правопорушення та поміщений до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України. В цей же день - 20.06.2025 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення номер: 5101100100000452 про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Тобто,з моментуприйняття рішенняпро примусовевидворення тадо моментурозгляду справи ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 )перебував упункті тимчасовогоперебування іноземцівта осіббез громадянстваі немав можливостіані оскаржитирішення пропримусове видворення,ані виконатийого.Отже,відсутні підставивважати,що відповідачухилявся відвиконання рішенняпро примусовевидворення чи перешкоджав проведенню процедури видворення.

Позивач не надав суду доказів ухилення відповідача від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення, чи існування обставин, які свідчать про наявність ризику його втечі.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.05.2021 (справа № 522/21025/17 адміністративне провадження № К/9901/49248/18) примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Відтак, для прийняття обґрунтованої постанови про примусове видворення відповідача, необхідно доведення позивачем факту ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Положеннями статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року та статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17.04.2014 у справі «Анатолій Руденко проти України», яке стало остаточним 17.07.2014 (№ 50264/08), указано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява № 26629/95, і «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява № 36760/06).

З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи те, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають підстави затримання особи з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України, лише за наявності яких можливе затримання особи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. ст. 2, 4, 5, 7-9, 20, 72-79, 90, 241-246, 250, 255, 289 КАС України,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текстрішення складений25.06.2025.

Суддя Юлія ЧОРНУХА