Рішення № 128359107, 23.06.2025, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 червня 2025 року м. ПолтаваСправа №440/1180/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Державної судової адміністрації України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (надалі - ТУ ДСА), Державної судової адміністрації України (надалі - ДСА), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області (надалі - третя особа), у якому просила:

визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

стягнути з ТУ ДСА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20.12.2024 по дату постановлення судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона у 2000-2024 роках перебувала на посаді судді Октябрського районного суду м. Полтави. Рішенням Вищої ради правосуддя від 19.12.2024 суддю ОСОБА_1 звільнено з посади судді Октябрського районного суду м. Полтави у зв`язку з поданням заяви про відставку. На дату відрахування зі штату суду ТУ ДСА не виплатило ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, нараховану на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2021 у справі №440/6650/21. На цій підставі позивачка вважала, що вона має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум, однак не більш ніж за шість місяців, як те передбачено чинною редакцією статті 117 КЗпП України.

2. Позиція відповідачів та третьої сооби.

Представник ТУ ДСА у відзиві на позовну заяву /а.с. 34-37/ просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що при звільненні відбувся повний розрахунок з позивачкою, а не виконаним є лише перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідно до рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2021, що має виконуватись за спеціальною бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів"; доводи позивачки про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2024 по дату постановлення відповідного рішення суду є безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення.

ДСА та третя особа ставлення до позовних вимог ОСОБА_1 не висловили.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 відмовлено у відкритті провадження в цій частині в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ТУ ДСА щодо непроведення повного розрахунку на момент звільнення та непроведення виплати нарахованої суддівської винагороди, стягнення з ТУ ДСА на користь ОСОБА_1 невиплаченої заборгованості зі сплати суддівської винагороди у розмірі 137237,69 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ТУ ДСА щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення з ТУ ДСА на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 20.12.2024 по дату постановлення судового рішення прийнято до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі №440/1180/25, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.

Позивачка надала до суду відповідь на відзив ТУ ДСА, у якому наполягала на задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Обставини справи

ОСОБА_1 у 2000-2024 роках перебувала на посаді судді Октябрського районного суду м. Полтави.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 19.12.2024 №3695/0/15-24 суддю ОСОБА_1 звільнено з посади судді Октябрського районного суду м. Полтави у зв`язку з поданням заяви про відставку /а.с. 7-11/.

На цій підставі позивачку з 19.12.2024 відраховано зі штату Октябрського районного суду м. Полтави.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2021 у справі №440/6650/21, що набрало законної сили 29.12.2021, зобов`язано ТУ ДСА провести перерахунок суддівської винагороди судді Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів /а.с. 12-15/.

На виконання судового рішення у справі №440/6650/21 ОСОБА_1 нарахована доплата суддівської винагороди загалом у розмірі 170481,60 грн /а.с. 16/.

Посилаючись на не проведення ТУ ДСА виплати суддівської винагороди на дату звільнення з посади та, як наслідок, наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки сплати належних позивачці при звільненні сум по день фактичного розрахунку, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

У силу статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивачки з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, що діяла на дату звільнення позивачки) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі несвоєчасної виплати при звільненні усіх належних сум.

Суд враховує, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з несвоєчасною виплатою позивачці (у зв`язку зі звільненням з посади судді) суддівської винагороди, нарахованої на виконання судового рішення у справі №440/6650/21.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно з яким під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У своїй судовій практиці Верховний Суд послідовно дотримується підходу, відповідно до якого у ситуації, коли спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з проходженням публічної служби і оплати праці, не регулює питань, пов`язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату належних працівникові сум при звільненні, то застосовуються положення загального трудового законодавства (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 17.05.2023 у справі №240/10575/22).

Щодо наявності права у суддів на компенсацію за затримку розрахунку при звільненні та застосування до таких правовідносин норм статей 116, 117 КЗпП України Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неодноразового зазначав у своїх рішеннях, зокрема, у постановах від 21.10.2020 у справі №805/491/17-а, від 21.04.2021 у справі №823/1823/18.

Отож приписи статей 116, 117 КЗпП України застосовні до спірних відносин.

За обставин справи, що розглядається, позивачка звільнена з посади судді та відрахована зі штату суду 19.12.2024.

На дату звільнення з посади ТУ ДСА не виплатило ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, нараховану на виконання судового рішення у справі №440/6650/21.

Не проведені такі виплати і на дату розгляду справи №440/1180/25 у суді.

Спір щодо розміру суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 на дату звільнення позивачки з посади судді та відрахування зі штату суду був відсутній.

Таким чином, у спірних відносинах має місце затримка розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , наслідком чого є стягнення на користь позивачки середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП.

Спірні відносини виникли після внесення змін до статті 117 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19.07.2022.

За висновком судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 (пункти 65-67) з прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважала неможливим застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц, до правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №2352-IX.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отож на користь позивачки належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців, тобто за період з 20.12.2024 по 20.06.2025 (загалом 183 дні).

Визначаючи розмір середньоденного заробітку (суддівської винагороди) для цілей обчислення компенсації відповідно до статті 117 КЗпП України, суд виходить з такого.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, чинність якої поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників.

У силу підпункту "л" пункту 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата /абзац четвертий пункту 2 Порядку №100/.

З урахуванням наведеного, суд погоджується з доводами позивачки щодо безпідставності обчислення ТУ ДСА у довідці від 21.02.2025 /а.с. 39/ відомостей про середньоденне забезпечення з урахуванням виплат за листопад та грудень 2024 року.

Водночас, виходячи з приписів абзацу четвертого пункту 2 Порядку №100, середньоденний розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 слід обчислити з урахуванням виплат за жовтень та листопад 2024 року.

За змістом пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зі змісту довідки ТУ ДСА від 14.01.2025 вих.№02/222/25-вих. суд встановив, що ОСОБА_1 нарахована суддівська винагорода за жовтень 2024 року у розмірі 111115,80 грн, за листопад 2024 року - 111115,80 грн /а.с. 17/.

Таким чином, середньоденна суддівська винагорода позивачки на дату звільнення з посади судді становитиме 5050,72 грн ((111115,80 грн + 111115,80 грн) : 44).

Як наслідок, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить стягнути на користь позивачки, становитиме 924281,76 грн (5050,72 грн х 183).

Підстав для зменшення розміру середнього заробітку (зокрема, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц) немає, оскільки спірні відносини виникли після набрання чинності Законом №2352-IX.

У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 зауважив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Обираючи належний та найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд враховує, що статтею 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, чинній з 19.07.2022, строк нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежений шістьма місяцями.

У спірних відносин позивачці на дату звільнення з посади судді та відрахування зі штату суду 19.12.2024 не виплачена заборгованість з суддівської винагороди, а тому відповідний строк слід рахувати з 20.12.2024 - дня, наступного за днем звільнення.

Шестимісячний строк завершився 20.06.2025.

Станом на 20.06.2025 відповідні виплати на користь позивачки ТУ ДСА не проведені.

Особою, відповідальною за фактичну виплату позивачці суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 є ТУ ДСА, оскільки саме останнє зобов`язане провести відповідні виплати на користь ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі №440/6650/21.

А тому, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнувши з ТУ ДСА на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2024 по 20.06.2025 у розмірі 924281,76 грн.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з одночасним виходом за межі позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачка при звернені до суду сплатила судовий збір у розмірі 1856,00 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 19, 20/.

Відповідачі та третя особа доказів понесення судових витрат не надали.

Відповідно до правової позиції, сформульованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, та витікає із самої назви статті 117 КЗпП України), за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у середньому розмірі заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Оскільки середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати та на нього не поширюються норми щодо стягнення заробітної плати, позивач не звільняється від сплати судового збору за подання позову про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , понесені позивачкою судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1856,00 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань ТУ ДСА.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2024 по 20.06.2025 у розмірі 924281,76 грн (дев`ятсот двадцять чотири тисячі двісті вісімдесят одна гривня сімдесят шість копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1856,00 грн (одна тисяча вісімсот п`ятдесят шість гривень).

Позивачка: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідачі:

1) Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 26304855; вул. Соборності, 17, м. Полтава, Полтавська область, 36020);

2) Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ 26255795; вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601).

Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області (код ЄДРПОУ 37959255; вул. Шевченка, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36000).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяОлександр КУКОБА