Рішення № 128358310, 23.06.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2025 рокусправа № 380/24415/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі ГУ ПФУ в Житомирській області, відповідач 2), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 134850013640 від 02.10.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 24 вересня 2024 року (з часу настання права) пенсію за віком, зарахувавши до загального страхового стажу періоди трудової діяльності: з 28.12.1984 по 26.10.1992; з 03.11.1992 по 23.06.1993; з 01.08.1993 по 01.11.1994; з 03.07.2002 по 05.12.2005; з 01.03.2006 по 31.01.2008; з 05.12.2014 по 15.04.2015;

В обґрунтування позову покликається на те, що 24.09.2024 позивачу виповнилося 60 років та оскільки у нього наявний достатній загальний трудовий стаж 25.09.2024 через сервісний центр у м. Новий Розділ у Львівській області він звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення йому пенсії на віком. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області від 02.10.2024 №134850013640 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відмову відповідача 2 позивач вважає неправомірною, такою що порушує його законні права та інтереси, тому звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою від 09.12.2024 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

26.12.2024 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №23574), відповідно до якого представник просить суд відмовити у задоволенні позову. Пояснив, що до страхового стажу не зараховуються періоди роботи в рф по 31.12.1991, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Відтак, пенсійним органом, який розглядав заяву позивача, правомірно не зараховано до страхового стажу періоди його роботи з 28.12.1984 по 03.08.1982, оскільки відсутня дата та підстава звільнення; з 03.11.1992 по 23.06.1993, з 01.08.1993 по 01.11.1994, з 03.07.2002 по 05.12.2005, з 01.03.2006 по 31.01.2008 робота в росії; з 05.12.2014 по 13.01.2015, оскільки дані періоди відсутні в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків.

30.12.2024 від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №95998), в якому представник зазначив, що дій ГУ ПФУ в Житомирській області є правомірними, оскільки у позивача на день звернення із заявою про призначення йому пенсії відсутній необхідний стаж, який би давав йому право на пенсію за віком. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

07.01.2025 та 14.01.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №950, №2803), в якому позивач зазначив, що твердження відповідачів про те, що у позивача відсутній страховий стаж для призначення йому пенсії за віком є безпідставним, а відмова у призначенні такої пенсії протиправною. Просить суд позов задоволити.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .

24.09.2024 позивачу виповнилося 60 років.

25.09.2024 позивач звернувся через Сервісний центр у м. Новий Розділ у Львівській області до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком та пакетом документів.

Відповідно до п. 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

За принципом екстериторіальності, заява з документами ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком розглядалися ГУ ПФУ в Житомирській області. 02.10.2024 ГУ ПФУ в Житомирській області було розглянуто заяву позивача та долучені до заяви документи та за результатами розгляду його заяви прийнято рішення №134850013640 про відмову у призначення пенсії, через відсутність необхідного страхового стажу.

Разом з тим, відповідачем 2 за результатами розгляду заяви позивача не зараховано періоди трудової діяльності з 28.12.1984 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 03.08.1982, оскільки відсутня дата та підстава звільнення; не зараховано до страхового стажу періоди трудової діяльності з 03.11.1992 по 23.06.1993, з 01.08.1993 по 01.11.1994, з 03.07.2002 по 05.12.2005, з 01.03.2006 по 31.01.2008 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 03.08.1982, оскільки це робота в росії; не зараховано до страхового стажу періоди трудової діяльності з 05.12.2014 по 13.01.2015 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 03.08.1982, оскільки дані періоди відсутні в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків.

Позивач із такою відмовою не погоджується, відтак змушений був звернутися до суду за захистом своїх законних прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, зокрема, громадянами України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною 1 ст. 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності;

3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058.

Відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів Про недержавне пенсійне забезпечення, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд зазначає, що страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року.

До 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.

Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань здійснює міжнародне співробітництво, забезпечує виконання зобов`язань, узятих за міжнародними договорами України з питань, що належать до його компетенції (підпункт 13 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23.07.2014).

Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 1 ст. 56 Закону №1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом положень ст. 62 Закону України № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно зі ст. 48 Кодексу Законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до ст. 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №234/13910/17 та від 20.01.2021 у справі №588/647/17.

Судом встановлено, що позивач з 24.09.2024 відповідно до вимог Закону набув право на пенсію за віком, тому 25.09.2024 звернувся до Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії за віком.

Однак, 02.10.2024 ГУ ПФУ в Житомирській області розглянуто заяву позивача та долучені до заяви документи та за результатами розгляду його заяви прийнято рішення №134850013640 про відмову у призначення пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем 2, серед іншого, позивачу не зараховано періоди його трудової діяльності з 28.12.1984 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 03.08.1982, оскільки відсутня дата та підстава звільнення.

Проте, таке твердження відповідача 2 є помилковим, оскільки, як вбачається із копії трудової книжки позивача, то в такій зазначено, що позивач з 28.12.1984 прийнятий на роботу в Роздольський завод «Сигнал», де попрацював до 26.10.1992 та був звільнений за власним бажанням, що відображено у №9 трудової книжки НОМЕР_3 . Тобто, даний запис підтверджує факт офіційного працевлаштування позивача та виконання ним посадових обов`язків в період з 28.12.1984 по 26.10.1992 включно.

Крім цього, суд зауважує, що всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Також, відповідачем 2 у рішенні про відмову у призначені позивачу пенсії за віком від 02.10.2024, не зараховано до страхового стажу періоди трудової діяльності з 03.11.1992 по 23.06.1993, з 01.08.1993 по 01.11.1994, з 03.07.2002 по 05.12.2005, з 01.03.2006 по 31.01.2008 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 03.08.1982, оскільки в ці періоди позивач працював в росії.

З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).

Також ч. 2 ст. 2 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що якщо міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про соціальне страхування, застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, питання врахування періодів роботи в російської федерації після 01.01.1991 до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та російською федерацією.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992, укладеною між Україною і росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно з абз. абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною 2 ст. 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №676/6166/16-а та від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма п. 3 ст. 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.

01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі - Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. москві.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної ст. 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (ст. 6 Кримінального кодексу України, ст. 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України). Конституція України, закріпивши ч. 1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За ст. 151-1 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Таким чином, положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 - з 02.12.2022.

Таким чином, оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача 2 не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.

Таким чином, стаж роботи позивача з 03.11.1992 по 23.06.1993, з 01.08.1993 по 01.11.1994, з 03.07.2002 по 05.12.2005, з 01.03.2006 по 31.01.2008 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 03.08.1982, підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача на загальних підставах.

Окрім цього, суд зауважує, що відповідачем 2 під час винесення оскаржуваного рішення, не зараховано позивачу до страхового стажу періоди трудової діяльності з 05.12.2014 по 13.01.2015 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 03.08.1982, оскільки дані періоди відсутні в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків.

Однак, суд не погоджується із таким висновком відповідача 2 з огляду на таке.

Законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян, є Закон №1058-IV.

Відповідно до ст. 1 Закону України №1058-IV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону №1058-IV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру.

Підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону (п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону №1058-IV).

Приписами ч. 1 ст. 15 Закону №1058-IV передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Згідно із ч. 2 ст. 20 Закону №1058-IVобчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Як передбачено ч. ч. 4 - 6, 9, 10 ст. 20 Закону №1058-IV сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.

Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники - фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 1 ст. 40 Закону № 1058-IV передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Відповідно до ст. 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Отже, до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.

З метою забезпечення обліку застрахованих осіб в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування в Україні діє система персоніфікованого обліку та Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр), в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 1 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону №2464-VI реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону.

Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до абз. 4 ч. 5 ст. 21 Закону №1058-IV персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Таким чином, обов`язок щодо подання до Пенсійного фонду відомостей про заробітну плату застрахованої особи, на яку сплачено страхові внески, покладається саме на роботодавця.

Вказане кореспондується також з нормами ч. 2 ст. 20 Закону №2464-VI відповідно до яких персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

В свою чергу Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов`язані: надавати на безоплатній основі інформацію з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру податковим органам, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, органам праці та соціального захисту, центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, у порядку, визначеному Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики; 2) забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру; 3) здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру; 4) надавати безоплатно на вимогу застрахованих осіб інформацію, що міститься на їх персональних облікових картках у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру (ч. 1 ст. 14-1 Закону №2464-VI).

Згідно ч. 6 ст. 20 Закону №2464-VI зміни та уточнення вносяться до відомостей реєстру застрахованих осіб у порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1 затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Постанова №10-1).

Відповідно до п. 4 розділу І Постанови №10-1 реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.

Згідно із п. 1 розділу ІІ Постанови №10-1 реєстр застрахованих осіб формується як система накопичення, збереження електронних даних на базі централізованих інформаційних технологій відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис», «Про захист персональних даних», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах».

Нормами п. 2 розділу ІІ Постанови №10-1 визначено, що у Реєстрі застрахованих осіб накопичується, зберігається, автоматично обробляється інформація про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інформація, необхідна для обчислення і призначення страхових виплат за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування із:

- звітності та повідомлень про прийняття працівника на роботу;

- системи персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;

- електронних пенсійних справ;

- системи обліку сплати страхових внесків;

- фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- відомостей, що подаються застрахованими особами у випадках, передбачених законами та цим Положенням;

- реєстру страхувальників Державного реєстру;

- центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану;

- звернень громадян до органів Пенсійного фонду України;

Постановою Пенсійного фонду №8-1 від 27.03.2018 були внесені зміни до Постанови №10-1, зокрема, в частині, що стосується даних облікової картки Реєстру застрахованих осіб, змін та уточнень до них.

Так, відповідно до п. 2 розділу ІV Постанови №10-1 до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а саме:

- персоніфіковані відомості про застрахованих осіб та інформація про нарахування страхових внесків, про трудовий та страховий стаж, особливі умови праці, які дають право на пільги в пенсійному забезпеченні та із загальнообов`язкового державного соціального страхування, період, який відповідно до законодавства зараховується до страхового стажу без сплати страхових внесків, кількість календарних днів перебування у трудових та цивільно-правових відносинах, проходження служби за відповідний місяць, що подаються страхувальниками у складі звітності;

- відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомога та компенсація, на які нараховано і з яких сплачено страхові внески), що подаються роботодавцями, - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Згідно із п. 3 розділу ІV Постанови №10-1 відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, нормами Постанови №10-1 передбачений порядок внесення інформації щодо застрахованих осіб до Реєстру застрахованих осіб, а також документи/відомості, на підставі яких формується відповідна інформація.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №770 затверджено Порядок подання відсутніх у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року, необхідних для призначення пенсій військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам начальницького і рядового складу, поліцейським (далі - Порядок №770).

Так, відповідно до п. 3 Порядку №770 відомості про періоди служби, суми грошового забезпечення та сплату страхових внесків вносяться Пенсійним фондом України до реєстру застрахованих осіб на підставі інформації з податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за формами №8 ДР і №1 ДФ, які ДФС передає Пенсійному фонду України в електронному вигляді на центральному рівні в порядку, встановленому Пенсійним фондом України та ДФС. При цьому Пенсійний фонд України обчислює щомісячні суми грошового забезпечення виходячи із середнього розміру сум доходу квартальної звітності за формами №8 ДР і №1 ДФ за період, за який подано інформацію.

Згідно із п. 4 Порядку №770 у разі відсутності інформації з податкового розрахунку сум доходу відомості про періоди служби, суми грошового забезпечення та сплату страхових внесків вносяться територіальними органами Пенсійного фонду України до реєстру застрахованих осіб на підставі поданого військовими частинами чи органами, які виплачують (виплачували) грошове забезпечення, або подаються органами, які уповноважені рішеннями керівників державних органів, до територіальних органів Пенсійного фонду України у вигляді звіту за формою згідно з додатком.

Страхувальники або уповноважені органи подають звіт до територіальних органів Пенсійного фонду України у такі строки:

- за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2003 року - не пізніше ніж 1 грудня 2019 року;

- за період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2007 року - не пізніше ніж 1 травня 2020 року;

- за період з 1 січня 2008 року по 31 грудня 2011 року - не пізніше ніж 1 жовтня 2020 року;

- за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2015 року - не пізніше ніж 1 жовтня 2021 року;

- за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року - не пізніше ніж 11 жовтня 2022 року.

Звіт подається у вигляді електронного документа (через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням кваліфікованого електронного підпису).

У разі неможливості подання звіту у вигляді електронного документа він подається на паперових носіях, завірений підписом керівника страхувальника або уповноваженого органу та скріплений печаткою (за наявності) (подається страхувальником або уповноваженим органом разом із звітом в електронній формі на електронних носіях інформації) (п. 5 Порядку №770).

В свою чергу нормами п. п. 9, 10 Порядку №770 на територіальний орган Пенсійного фонду України покладено повноваження щодо звіряння звіту, поданого відповідно до цього Порядку, з поданими страхувальником або уповноваженим органом раніше відомостями щодо кількості осіб і сум грошового забезпечення. А у разі виявлення недостовірних або помилкових відомостей, поданих та/або накопичених в електронних базах даних реєстру застрахованих осіб, не пізніше ніж через два робочі дні орган Пенсійного фонду України повідомляє страхувальнику або уповноваженому органу про виявлення розбіжностей.

Згідно положень п. 14 Порядку №770 відповідальним за правильність заповнення звітності та достовірність даних є страхувальник або уповноважений орган.

Отже, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють порядок внесення відомостей про застрахованих осіб до Реєстру страхувальників, суд дійшов висновку, що такий обов`язок та, відповідно, відповідальність за правильність заповнення звітності та достовірність даних є саме страхувальник або уповноважений орган.

При цьому, невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавити позивача соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина (страхувальником), сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 в справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 в справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 в справі №199/1852/15-а, від 27.02.2019 в справі №638/5795/17, від 31.10.2019 у справі №683/1814/16-а, від 23.03.2020 в справі №535/1031/16-а та від 26.03.2020 в справі №299/3616/16-а, від 02.08.2022 в справі № 560/4616/20.

Отже, незарахування відповідачем 2 до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності з 05.12.2014 по 13.01.2015 згідно трудової книжки НОМЕР_3 , не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та є протиправним.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що відповідач 2, відмовляючи у призначенні пенсії за віком, протиправно не зарахував трудовий стаж позивача згідно із записами трудової книжки.

Відтак, суд вважає необхідним визнати таку відмову протиправною, а рішення ГУ ПФУ в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії від 02.10.2024 №134850013640 - скасувати.

Щодо вимоги про призначення пенсії за віком суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 10.05.2024 у справі №580/3690/23 дійшов висновку, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду.

Щодо органу Пенсійного фонду України, якого належить зобов`язати відновити порушене право позивача на отримання пільгової пенсії, суд зазначає таке.

У п. п. 27, 28 постанови від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 Верховний Суд вказав, що у справі, яка розглядається, суди встановили, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Волинській області, рішенням якого ОСОБА_1 з 11.01.2023 призначено пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, при обчисленні якої застосовано показник середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016. Тож, дії зобов`язального характеру щодо проведення позивачу нарахування призначеної йому пенсії за віком згідно із Законом № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ Волинської області, у зв`язку із чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

У цій справі заяву позивача про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності розглянуло ГУ ПФУ в Житомирській області, яке за результатами її розгляду ухвалило оскаржуване рішення про відмову в призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.

Отже, право позивача на пенсію за віком порушило ГУ ПФУ в Житомирській області, з огляду на що саме цей орган Пенсійного фонду України належить зобов`язати відновити порушене право позивача.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, застосовуючи механізм захисту права позивача на пенсію, порушеного відповідачем 2 як суб`єктом владних повноважень, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є задоволення позову шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Житомирській області №134850013640 від 02.10.2024 про відмову у призначення ОСОБА_1 пенсії за віком та зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.09.2024 про призначення йому пенсії за віком, попередньо зарахувавши до загального страхового стажу періоди трудової діяльності з 28.12.1984 по 26.10.1992; з 03.11.1992 по 23.06.1993; з 01.08.1993 по 01.11.1994; з 03.07.2002 по 05.12.2005; з 01.03.2006 по 31.01.2008; з 05.12.2014 по 15.04.2015 (з урахуванням висновків суду у цій справі).

В задоволенні іншої частини позовних вимог належить відмовити, як передчасних, оскільки пенсія позивачу призначається вперше.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення даного позову відповідно до вищенаведених мотивів.

Щодо судового збору, то відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області №134850013640 від 02.10.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ЄДРПОУ 13559341, місцезнаходження: 10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 25.09.2024 про призначення пенсії за віком, попередньо зарахувавши до загального страхового стажу періоди трудової діяльності з 28.12.1984 по 26.10.1992; з 03.11.1992 по 23.06.1993; з 01.08.1993 по 01.11.1994; з 03.07.2002 по 05.12.2005; з 01.03.2006 по 31.01.2008; з 05.12.2014 по 15.04.2015 (з урахуванням висновків суду у цій справі).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ЄДРПОУ 13559341, місцезнаходження: 10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 23.06.2025.

СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна