Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2025 рокуСправа №160/12714/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
02.05.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 02.05.2025 року через систему Електронний суд позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.03.2025 року №262940018849 про відмову у призначення пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати періоди роботи з 30.03.1988 року по 01.03.1996 року та з 01.07.2000 року по 11.08.2003 року, а також період отримання допомоги по безробіттю з 22.08.2003 року по 24.09.2003 року до страхового стажу ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 15.07.2024 року.
В обґрунтування позову зазначає, що на виконання рішення суду від 18.11.2024 року у справі №160/21402/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянуло заяву позивача від 18.06.2024 та повторно прийняло рішення від 26.03.2025 року №262940018849 про відмову у призначенні пенсії. Тож, після повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідачем повторно не зараховано наступні періоди роботи: 1) період роботи з 30.03.1988 по 01.03.1996 (07 років 11 місяців 00 днів); 2) період роботи з 01.07.2000 по 11.08.2003 (3 роки 1 місяць 10 днів); 3) період отримання допомоги по безробіттю з 22.08.2003 по 24.09.2003 (00 років 01 місяць 02 дні). Загальна тривалість наведених вище періодів становить 11 років 0 місяців 12 днів. Позивач вважає не зарахування відповідачем періодів роботи та отримання в установленому порядку допомоги по безробіттю до страхового стажу позивача, і, як наслідок, прийняття повторного рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, протиправними. Тому, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.03.2025 року №262940018849 про відмову у призначення пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 05.05.2025 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.
У встановлений ухвалою суду від 07.05.2025 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.
19.05.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленогостаттею 258 Кодексу адміністративного судочинства України- в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.06.2024 у віці 59 років 11 місяців 4 днів звернулася із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 26.06.2024 №262940018849 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.
В рішенні зазначено, що вік заявника 59 років 11 місяців 4 дні.
Необхідний страховий стаж 31 рік.
Стаж особи для права на пенсію становить 18 років 6 місяців 23 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: до загального стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.04.1988, на титульній сторінці ім`я не співпадає з паспортними даними ОСОБА_2 .
Згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058 22.1 п.2. пп 4 Закону №1058, особа, яка звертається за призначенням пенсії повинна пред`явити обов`язковий документ для призначення пенсії паспорт громадянина України або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрацію) та вік.
Права на призначення пенсії заявниця не має, в зв`язку з відсутністю інформації про її місце проживання та стажу роботи.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.
За наслідками розгляду позовної заяви, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року у справі №160/21402/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №262940018849 від 26.06.2024 про відмову у призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у даній справі.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 грн.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.03.2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року в справі № 160/21402/24 залишені без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року в справі № 160/21402/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишено без змін.
На виконання вищенаведеного рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянуло заяву позивача від 18.06.2024 року та повторно прийняло рішення від 26.03.2025 року №262940018849 про відмову у призначенні пенсії.
З тексту згаданого рішення від 26.03.2025 року №262940018849 убачається наступне. Відмова про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 . Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 18.06.2024. Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування становить 60 років. Вік заявника 59 років 11 місяців 4 дні. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування становить 31 рік. Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України, у разі відсутності страхового стажу, передбаченого ч.1 ст.26, право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення віку 63 років за наявності стажу від 24 до 34 років або після досягнення 65 річного віку за наявності стажу - 15 років. Стаж особи для права на пенсію становить 18 років 6 місяців 23 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до загального стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.04.1988, на титульній сторінці ім`я не співпадає з паспортними даними ОСОБА_2 . Згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування 22.1 п 2.1 пп 4 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування особа, яка звертається за призначенням пенсії повинна пред`явити обов`язковий документ для призначення пенсії паспорт громадянина України або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрацію) та вік. Права на призначення пенсії заявниця не має, в зв`язку з відсутністю інформації про її місце проживання та стажу роботи. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує. Відповідно до Порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 12.10.2007 року № 18-6 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.2007 р. за № 1241/14508 заявник має право оскаржити рішення про відмову в призначенні пенсії в органі Пенсійного фонду України вищого рівня. Скарга може бути подана протягом одного року з моменту прийняття рішення, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення з прийнятим рішенням. Подання скарги відповідно до цього Порядку не позбавляє заявника права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства.
Вважаючи спірне рішення протиправним та безпідставним, позивач, з метою захисту своїх порушених прав, звернулася із даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з офіційним тлумаченням положення статті 1 Конституції України, яке міститься в рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.
Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип вер ховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші норма тивно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 30.03.1988 по 01.03.1996.
Так, відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 30.03.1988 по 01.03.1996 через відсутня назви підприємства куди прийнято на роботу.
Представником позивача було направлено адвокатський запит від 24.04.2025 до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України щодо підтвердження вищенаведеного періоду роботи (копія адвокатського запиту з доказом надсилання додається), у разі надходження відповіді на даний запит остання буде долучена до матеріалів справи.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
За приписами ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вищезазначеній правовій нормі кореспондують приписи п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, згідно з якими основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За змістом п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Поряд із цим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси.
У постанові Верховного суду від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19-а, викладена правова позиція, суть якої полягає в тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також слід зазначити, що відповідач не надав доказів щодо недостовірності записів у трудовій книжці за оспорюваний позивачем період роботи.
При цьому, підсумовуючи судову практику, позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.
Окрім того, ч. 1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином, при виникненні у відповідача сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Отже, витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. У даному випадку відповідач таким правом не скористався, а перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 22.05.2018 у справі № 439/1148/17, від 03.10.2018 у справі № 235/2873/17, від 27.02.2018 у справі № 681/813/17, від 22.05.2018 у справі № 683/977/17, від 10.07.2018 у справі № 709/1360/17.
Варто зазначити, що підставою для призначення пенсії є наявність законодавчо встановленого розміру страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд звертає увагу, що не зарахований відповідачем період роботи позивача був для неї першим періодом роботи, тобто, саме на цьому місці роботи була заведена трудова книжка 24 квітня 1988 року та, в свою чергу, проставлено печатку даного підприємства, на якій чітко видно його назву «37 лаборатория горючего и смазочных материалов». Окрім того, в записах № 2 та № 4 зазначено цю ж назву даного підприємства, яке в подальшому, згідно інформації у трудовій книжці, було перейменовано у військову частину НОМЕР_2 .
До того ж, у трудовій книжці є посилання на назву посади, дату прийняття на роботу, підставу прийняття на роботу, дату звільнення з роботи та підставу звільнення з роботи, ці дані не містять виправлень, підчисток чи неточностей, відповідач не має підстав без належного обґрунтування ставити їх під сумнів.
Отже, період роботи з 30.03.1988 по 01.03.1996 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.07.2000 по 11.08.2003.
Так, відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.07.2000 по 11.08.2003, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб за цей період відсутні відомості про підприємство як про страхувальника, а також про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та розмір сплачених страхових внесків.
По-перше, стаж набутий позивачем за період до 2004 року підлягає зарахуванню на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Частиною четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон № 1058-IV набрав чинності з 01 січня 2004 року. Тобто, стаж набутий позивачем за період до 2004 року підлягає зарахуванню на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
За змістом статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
За приписами ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Оскільки трудова книжка позивача належним чином підтверджує роботу з 01.07.2000 по 11.08.2003, останній підлягає зарахуванню до його стажу на основі даних трудової книжки.
По-друге, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Внаслідок невиконання обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України працівник позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. У свою чергу, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення працівника права на призначення чи перерахунок пенсії.
Абз. 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Відповідно до положень ч. 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 ст. 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно з приписами ч. 10 цієї ж статті якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Ст.106 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Тобто, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Враховуючи зазначене, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні/перерахунку пенсії позивача періодів його роботи.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була неодноразово висловлена Верховним Судом у постановах від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 22.11.2018 у справі № 242/4793/16-а, від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 04.06.2019 у справі №235/900/17, від 27.02.2019 у справі №242/1871/17 та №423/3544/16-а.
Верховний Суд у постанові від 04.09.2018 по справі № 482/434/17 висловив позицію про те, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Таким чином, позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а. Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для не зарахування періодів роботи позивачу через несплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Таким чином, період роботи позивача з 01.07.2000 по 11.08.2003 підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду отримання допомоги по безробіттю з 22.08.2003 по 24.09.2003.
Так, листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 29.04.2025 № 2600-0202-8/76439 роз`яснено рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.03.2025 №262940018849 про відмову у призначенні пенсії та зазначено, що цей період отримання в установленому порядку допомоги по безробіттю можливо зарахувати до загального страхового стажу.
До того ж, відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю, включається до страхового стажу.
Довідкою Київського міського центру зайнятості від 28.04.2025 № 13.1/3833/25 про перебування на обліку і проведені виплати допомоги по безробіттю в Солом`янському районному центрі зайнятості підтверджується отримання позивачкою допомоги по безробіттю з 22.08.2003 по 24.09.2003.
Таким чином, період безробіття позивача з 22.08.2003 по 24.09.2003 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо права позивача на призначення пенсії.
За змістом ч. 1 ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Досягнення позивачем пенсійного віку 60 років протягом місяця після звернення за пенсією відповідачем не оспорюється.
Крім того, стаж позивача за підрахунком відповідача складає 23 роки 1 місяць 28 днів.
Однак, розрахунок відповідача не включає протиправно неврахованих: 1) періоду роботи з 30.03.1988 по 01.03.1996 (07 років 11 місяців 00 днів); 2) періоду роботи з 01.07.2000 по 11.08.2003 (3 роки 1 місяць 10 днів); 3) періоду отримання допомоги по безробіттю з 22.08.2003 по 24.09.2003 (00 років 01 місяць 02 дні).
Загальна тривалість наведених вище періодів становить 11 років 0 місяців 12 днів.
Отже, загальний страховий стаж позивача, з урахуванням протиправно неврахованих відповідачем періодів, складає 34 роки 2 місяці 10 днів (23 роки 1 місяць 28 днів + 11 років 0 місяців 12 днів).
Таким чином, позивач виконала всі вимоги для отримання права на призначення пенсії за віком.
Щодо зобов`язання вчинити певні дії.
Так, під час розгляду справи № 160/21402/24, суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди роботи та призначити пенсію за віком, натомість, зобов`язавши відповідача лише повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.
Суд апеляційної інстанції у справі № 160/21402/24 залишив рішення суду першої інстанції без змін в цій частині.
На виконання судових рішень, прийнятих судами у справі № 160/21402/24, відповідач повторно розглянув заяву позивача, однак, знову виніс рішення про відмову у призначенні пенсії з формальних причин, що змусило позивача повторно звертатися до суду для захисту своїх прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Вважаємо безпідставними доводи, що зобов`язання відповідача призначити пенсію є втручанням в його адміністративний розсуд (дискреційні повноваження) з наступних підстав.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувались у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12).
У ухвалі Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі № 816/1229/14 серед іншого зазначено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, а у разі невиконання чи неналежного виконання рішення не виникала потреба повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У подібних справах вимагається формування судом активної позиції щодо захисту прав та дотримання принципу верховенства права, оскільки, як показує практика, позиція окремих суддів про неможливість втручання у дискреційні повноваження призводять виключно до негативних наслідків для суб`єкта звернення.
Підміною органу виконавчої можна було б вважати той випадок, коли власне суд вчинив якісь повноваження, властиві певному органу (наприклад, постановою суд закрив виконавче провадження).
Однак, якщо дискреція органу передбачає лише два варіанти: "відмовити" або "задовольнити", і за наявних обставин доведено та встановлено судом, що "відмова" була незаконною, то зобов`язання судом органу державної влади задовольнити певне клопотання, вчинити відповідні дії не буде заміною повноважень, а буде способом відновлення порушених прав та інтересів суб`єкта, законності та справедливості загалом, як це передбачено Конституцією та КАС України.
Таким чином, можливість ефективного судового захисту існує, однак, вона залежить не лише від формальної констатації порушення норм законодавства.
Якщо адміністративний суд у своєму рішенні визнає факт протиправних дій чи бездіяльності органу влади, але, посилаючись на його дискреційні повноваження, відмовляє у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, то говорити про належний захист прав, свобод та інтересів позивача не доводиться.
З матеріалів справи вбачається, що позивач досяг встановленого законом пенсійного віку, має необхідний стаж для призначення пенсії, встановленим чином звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, додавши необхідні документи.
Як встановлено, ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Жодних обґрунтованих та достатніх доказів про відсутність правових підстав для призначення пенсії позивачу при розгляді цієї справи пенсійним органом не надано.
Таким чином, відповідач не довів правомірність, обґрунтованість рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком.
Водночас орган ПФУ, реалізуючи відповідні дискреційні повноваження щодо правових підстав для призначення пенсії за віком, при здійсненні зазначеного правового регулювання пов`язаний вимогами Конституції України, яка встановлює, в тому числі, що всі рівні перед законом і судом, а держава зобов`язана гарантувати кожному рівність права і свободи.
З аналізу положення Закону № 1058-IV випливає, що орган ПФУ може ухвалити одне з таких рішень:
а) про призначення пенсії;
б) про відмову у призначенні пенсії.
Іншими словами, при вирішенні питання про наявність права особи на призначення пенсії відповідач не наділений повноваженнями у конкретних фактичних обставинах діяти не за законом, а на власний розсуд.
Процес надання позивачу формальних відмов у призначенні пенсії за віком може тривати нескінченно, внаслідок чого створюється хибне коло.
Суди паралізовані масовими повторними судовими розглядами пенсійних спорів, у результаті різко падає якість прийнятих рішень.
Враховуючи вищенаведене, зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком, не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а є належним і ефективним способом захисту прав позивача.
Крім того, відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 травня 2024 року по справі №580/3690/23, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі). Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України № 1058-IV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до п. 1.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Враховуючи, що позивач досягла пенсійного віку (60 років) 14.07.2024 року і звернулася з заявою про призначення пенсії 18.06.2024 року, пенсійний орган має призначити їй пенсію з 15.07.2024 року.
Відповідно до пункту 2статті 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною1статті 72 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 968,96 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 968,96 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.03.2025 року №262940018849 про відмову у призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати періоди роботи з 30.03.1988 року по 01.03.1996 року та з 01.07.2000 року по 11.08.2003 року, а також період отримання допомоги по безробіттю з 22.08.2003 року по 24.09.2003 року до страхового стажу ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 15.07.2024 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбачені статтею295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник
Судове рішення № 128355842, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 24.06.2025. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 160/12714/25. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: