Рішення № 128349625, 21.05.2025, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/9729/24

Провадження № 2/175/1567/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року с. Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

в складі:головуючого судді Бойко О.М.

із секретарем судового засідання Кальченко Ю.О.

за участі:

представника відповідача (у відеоконференції) Цимбалюк В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовною заявою Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В позовних вимогах позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»» завданні збитки у порядку регресу у розмірі 51612,87 грн.

Обґрунтовує свої вимоги тим, що 24.04.2023 року між Акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна» та ОСОБА_2 (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №УA273344.

Предметом даного Договору були майнові інтереси Страхувальника, пов?язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Mercedes Benz», державний номерний знак « НОМЕР_1 ».

У відповідності до умов вказаного Договору страхування Позивач взяв на себе зобов?язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування.

02.05.2023 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Mercedes», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », допустив зіткнення з транспортним засобом «Mercedes Benz», державний номерний знак « НОМЕР_3 ».

Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.

Відповідно до Постанови Амур-Нижньодніпровського районного суду

міста Дніпропетровська по справі №199/4112/23 від 30.05.2023 року Відповідача було визнано винним у адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

З заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернувся Страхувальник та надав всі необхідні документи. На підставі даної заяви та наданих потерпілою стороною документів було складено страхові акти.

На підставі вище зазначених страхового акту АТ «СК «Країна» здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 103 901,40 грн.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність Відповідача була застрахована за полісом обов?язкового страхування, то керуючись ст. ст. 22 та 29 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»

Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» було відшкодовано шкоду Страховою компанією Відповідача у розмірі 52 288,53 грн.

Отже, на думку позивача, різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить: 51 612,87 грн.

Відповідач ознайомившись із позовними вимогами надав до суду відзив в якому вказав, що не погоджується із розміром грошової вимоги до нього. Згоден виплатити лише частину у вигляді франшизи страхового договору у розмірі 3200,00 грн.

Також, наголосив, що у вимозі наданій позивачем до ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» вказані не вірні дані про винуватця ДТП та транспортного засобу.

Представник позивача надав відповідь на відзив в якому вказав, що отримали кошти від ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» з урахуванням фізичного зносу забезпеченого транспортного засобу, проте сам позивач здійснив повну виплату страхувальнику.

У судове засідання представник позивача не з`явився. Про час та місце були належним чином повідомленні. Просили справу слухати за їх відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, що відповідач погоджується із сумою відшкодування у розмірі 3200,00 грн. в якості франшизи страхового договору.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши наданні докази, суд встановив, що наявні підстави для відмови в задоволенні позову з огляду на наступне.

Судом фактично встановлено, що 24.04.2023 року між Акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна» та ОСОБА_2 (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №УA273344.

Предметом даного Договору були майнові інтереси Страхувальника, пов?язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Mercedes Benz», державний номерний знак « НОМЕР_1 ».

У відповідності до умов вказаного Договору страхування Позивач взяв на себе зобов?язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування.

02.05.2023 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Mercedes», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », допустив зіткнення з транспортним засобом «Mercedes Benz», державний номерний знак « НОМЕР_3 ».

Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.

Відповідно до Постанови Амур-Нижньодніпровського районного суду

міста Дніпропетровська по справі №199/4112/23 від 30.05.2023 року Відповідача було визнано винним у адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України (ЦК України - далі по тексту) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов?язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов?язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

З заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернувся Страхувальник та надав всі необхідні документи. На підставі даної заяви та наданих потерпілою стороною документів було складено страхові акти.

На підставі вище зазначених страхового акту АТ «СК «Країна» здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 103 901,40 грн.

Згідно з ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до Страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

На підставі ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність Відповідача була застрахована за полісом обов?язкового страхування, то керуючись ст. ст. 22 та 29 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»

Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» було відшкодовано шкоду Страховою компанією Відповідача у розмірі 52 288,53 грн.

Відповідно до пункту 22.1 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим

Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров?ю, майну третьої особи.

Згідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов?язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Статтею 6 Закону України №1961-IV передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до ст. 22 Закон №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров?ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов?язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Аналогічні положення закріплені також п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України, згідно якої страховик зобов?язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Крім того, загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені в частині 1 ст. 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди» №6 від 27 березня 1997 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв?язок та є вина зазначеної особи.

Факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов?язане з виконанням цими особами обов?язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов?язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов?язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов?язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов?язок.

До сфери обов?язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом 1961-IV.

Метою здійснення обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності ст. 3 Закону 1961-IV визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров?ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об?єктом обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов?язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров?ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого

транспортного засобу (ст. 5 цього Закону).

За змістом Закону №1961-IV (статті 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Сторонами договору обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди. завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Закон України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон України «Про ОСЦВВНТЗ») є спеціальним законом, який має пріоритет над загальним, оскільки відповідно до преамбули зазначеного Закону саме цей закон регулює відносини у сфері обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров?ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Об?єктом обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов?язані з відшкодуванням особою. цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров?ю.

майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно ст. 6 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров?ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22-31, 35,36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода. заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров?ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов?язана зі смертю потерпілого.

Пунктом 35.1 статті 35 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Частиною 1 ст. 990 Цивільного кодексу України, передбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору та на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Частинами третьою та четвертою статті 18 Закону України «Про страхування» передбачено, що факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

У відповідності до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов?язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов?язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 983 ЦК України договір страхування набуває чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків. страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров?ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов?язана зі смертю потерпілого (статті 9, 22- 31, 35, 36 Закону).

Визначення розміру матеріальних збитків, завданих власнику транспортного засобу внаслідок його пошкодження, здійснюється з урахуванням оціночних процедур. установлених чинним законодавством, у тому числі у відповідності до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом

Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24 листопада 2003 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу. сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов?язку. Зобов?язання виникають з підстав, встановлених статтею І 1 цього Кодексу.

Згідно п.3 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов?язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частина 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачає, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов?язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Системний аналіз положень Цивільного кодексу України, які

регламентуюсь порядок виконання зобов?язання та Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дає змогу дійти однозначного висновку, що саме на ПАТ «НАСК «Оранта» покладається відповідальність за своєчасність та повноту виплати страхового відшкодування.

Згідно п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» (далі по тексту - Постанова Пленуму ВССУ №4 від 01.03.2013р.). - особою, яка зобов?язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом. механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 29 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 04.02.2013р. у зв?язку з пошкодженням транспортного

засобу відшкодовуються витрати, пов?язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

З дослідження матеріалів цивільної справи вбачається, що позивачем не надано належного обґрунтування суми відшкодування, яку вони просять стягнути з відповідача та належного підтвердження отримання від ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» коштів у якості виплати за страховий випадок, який виник 02.05.2023 року.

З досліджених доказів вбачається, що надана позивачем вимога до ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» була адресована через винну особу ОСОБА_3 ,а такожавтомобіля «Volkswagen». Зокрема, слід зауважити, що ці написи є закресленими, а тексті вимоги немає належної ідентифікації винної особи.

Тому, судом неможливо встановити, що копія платіжної інструкції №38449, від 04 вересня 2023 року на користь АТ «СК «Країна»» має відшкодування саме за страхову подію від 02.05.2023 року, оскільки додатково не надано до суду обґрунтування чому ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» виплатила лише суму збитку у розмірі 52288,53 грн.

Твердження позивача, що ця сума обґрунтовується тим, що авто має фізичний знос не може бути прийнята судом, оскільки це не підтверджено документально, а є лише ствердженням сторони. До суду не надано обґрунтування оцінки вказаної суми, якими можуть слугувати висновки експерта або ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» або іншого незалежного експерта.

Щодо стверджень відповідача, що він погоджується на відшкодування коштів у сумі 3200,00 грн. в якості франшизи за договором страхування, то слід вказати, що франшиза за полісом страхування №211880546 між ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» та ОСОБА_1 передбачена як зобов`язання саме між сторонами даного полісу страхування.

Отже, ОСОБА_1 , має зобов`язання у вигляді виплати франшизи у договорі страхування саме перед ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант», а не позивачем, яким є АТ «Страхова компанія «Країна»».

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов?язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці. зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява №38722/02). Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен

забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могла би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Чого при розгляді цієї цивільної справи здійснено не було.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані до неї докази та посилання на докази, вважає, що позовні вимоги слід залишити без задоволення.

Отже, на підставі вищезазначеного, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76, 80, 81, 89, 263, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду з дня складання повного судового рішення.

Суддя Бойко О.М.