Рішення № 128349611, 23.06.2025, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/10177/24

Провадження № 2/175/1640/24

23 червня 2025 року с. Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

в складі:головуючого судді Бойко О.М.

із секретарем судового засідання Кальченко Ю.О.

за участі:

представника позивачів ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», про зобов`язання вчинити певні дії.

В позовних вимогах позивачі просять суд:

Зобов`язати Слобожанський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ - 34919031) скасувати арешт, накладений для забезпечення реального виконання рішення за виконавчими провадженнями № 32375950, 39635639, 44436135, 46088621 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2181/10 на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_1 ).

Зобов`язати Слобожанський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ - 34919031) скасувати арешт, накладений для забезпечення реального виконання рішення за виконавчими провадженнями № 32376722, 39635807, 44436217, 46088717 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2181/10 на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ).

Обґрунтовують свої вимоги тим, що у листопаді 2023 року Позивачі звернулися до нотаріуса з метою прийняття спадщини. Під час оформлення документів Позивачам стало відомо, що на все їх рухоме та нерухоме майно накладений арешт, однак, було невідомо чи існують на цей час виконавчі провадження, які б могли стати підставою для накладання арешту. Жодних Постанов про відкриття виконавчого провадження на адресу Позивачів не надходило.

Намагаючись з`ясувати питання щодо зняття арешту Позивачі звернулися до Слобожанського відділу Державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі Відповідач) із відповідним запитом.

Однак письмової відповіді на свій запит вони не отримали, а отримали лише копії витягів з Автоматизованої системи виконавчих проваджень зі спецпідрозділу, в яких зазначено, що «ВД повернуті Стягувачеві на підставі п.2.ч.1.ст. 47 (відсутність у боржника майна)».

17 січня 2024 року адвокатом Старовойтовою О.Е. був направлений запит до Відповідача стосовно накладених арештів на майно Позивачів.

На цей запит надійшла відповідь, згідно з якою: - Виконавчі провадження № 32375950, 39635639, 44436135, 46088621 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2181/10 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованості було завершені у відповідності до п. 2 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження»; - Виконавчі провадження № 32376722, 39635807, 44436217, 46088717 з примусового виконання виконавчого листа № 2-218/10 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованості, було завершено у відповідності до п. 2 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».

Повідомлено, що більш детальної інформації не маємо можливості надати стосовно вищезазначених виконавчих проваджень, так як вони були знищені відповідно до п. 1,2 розділу 11 Наказу Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017р. про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

На питання адвокатського запиту чи знятий арешт та чи є Постанова про зняття арешту з майна Позивачів відповідь так і не надійшла, у зв`язку із чим 03 квітня 2024 року адвокатом Старовойтовою О.Е., яка діє в інтересах Позивачів, на адресу Відповідача була надіслана Заява про скасування арешту майна, однак, станом на 26 травня 2024 року відповідь від Відповідача надіслана не була.

У судове засідання позивачі не з`явились. Про час та місце були належним чином повідомленні.

У судовому засіданні представник позивачів адвокат Старовойтова О.Е. підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Про час та місце були належним чином повідомленні. Клопотань не надавали.

Представник третьої особи у судовому засіданні не з`явився. Про час та місце були належним чином повідомленні. Клопотань не надавали.

Згідно положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 1ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Тому зі згоди позивача суд вважає можливим провести заочний розгляд справи у відсутність сторін та ухвалити заочне рішення у справі, що відповідає положеннямст.280 ЦПК України.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши наданні докази, суд встановив, що наявні підстави для задоволення позову з огляду на наступне.

Судом фактично встановлено, що у листопаді 2023 року Позивачі звернулися до нотаріуса з метою прийняття спадщини. Під час оформлення документів Позивачам стало відомо, що на все їх рухоме та нерухоме майно накладений арешт, однак, було невідомо чи існують на цей час виконавчі провадження, які б могли стати підставою для накладання арешту. Жодних Постанов про відкриття виконавчого провадження на адресу Позивачів не надходило.

Намагаючись з`ясувати питання щодо зняття арешту Позивачі звернулися до Слобожанського відділу Державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі Відповідач) із відповідним запитом.

Однак письмової відповіді на свій запит вони не отримали, а отримали лише копії витягів з Автоматизованої системи виконавчих проваджень зі спецпідрозділу, в яких зазначено, що «ВД повернуті Стягувачеві на підставі п.2.ч.1.ст. 47 (відсутність у боржника майна)».

17 січня 2024 року адвокатом Старовойтовою О.Е. був направлений запит до Відповідача стосовно накладених арештів на майно Позивачів.

На цей запит надійшла відповідь, згідно з якою: - Виконавчі провадження № 32375950, 39635639, 44436135, 46088621 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2181/10 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованості було завершені у відповідності до п. 2 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження»; - Виконавчі провадження № 32376722, 39635807, 44436217, 46088717 з примусового виконання виконавчого листа № 2-218/10 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованості, було завершено у відповідності до п. 2 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».

Повідомлено, що більш детальної інформації не маємо можливості надати стосовно вищезазначених виконавчих проваджень, так як вони були знищені відповідно до п. 1,2 розділу 11 Наказу Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017р. про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

На питання адвокатського запиту чи знятий арешт та чи є Постанова про зняття арешту з майна Позивачів відповідь так і не надійшла, у зв`язку із чим 03 квітня 2024 року адвокатом Старовойтовою О.Е., яка діє в інтересах Позивачів, на адресу Відповідача була надіслана Заява про скасування арешту майна, однак, станом на 26 травня 2024 року відповідь від Відповідача надіслана не була.

Згідно документів, отриманих від Відповідача документів (ВП-Спецпідрозділ), виконавчі дії проводилися у період з 2013 по 2015 роки, тобто на момент дії Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-ХІV, який втратив чинність у 2017р. У зв`язку із наведеним, застосуванню при розгляді цієї справи підлягає Закон №606-ХІV.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Предметом цієї справи є оцінка правомірності бездіяльності Відповідача щодо незняття арештів з майна Позивачів, які були накладені з метою виконання виконавчого листа № 2-2181/10 виданого Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області та виконавчі провадження по яким вже завершено у відповідності до п. 2 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».

За приписами частини першої статті 447 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 року №1618-IV сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Таким чином правила статті 447 Цивільного процесуального кодексу України встановлюють інший порядок судового оскарження дій або бездіяльності виконавця при виконанні рішення суду, прийнятого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 448 Цивільного процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Отже, за загальним правилом, сторони виконавчого провадження, їхні представники можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця щодо виконання судового рішення до суду відповідної юрисдикції, яким видано виконавчий лист, і лише інші учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність виконавця до адміністративного суду.

Таким чином, бездіяльність Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не скасування арешту з майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , накладеного згідно з виконавчими листами № 2-2181/10, виданими 22.11.2010р., 22.04.2010р., 25.04.2012р. Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, може бути оскаржена стороною виконавчого провадження шляхом подання скарги до суду, який видав виконавчий документ, а саме до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, зазначеній в постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 569/12295/16-ц та від 10 квітня 2019 року у справі № 806/2886/17.

Спеціальним законом, що регулював порядок вчинення виконавчих дій, був Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-ХІV (надалі, також - Закон №606-ХІV).

Статтею 25 Закону №606-ХІV передбачалося, що державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред`явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. За заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до статті 57 Закону №606-ХІV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону №606-ХІV передбачалося, що виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Окрім цього, частинами 1 та 2 статті 38 Закону №606-ХІV передбачалося, що у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Згідно інформації, отриманої від Відповідача, виконавчі листи були повернуті: 15.02.2013р.; 13.09.2013р.; 27.05.2014р.; 27.11.2014р.; 28.04.2015р.

Відповідно до ст. 50 Закону №606-ХІV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення иконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Тобто зі змісту наведених норм Закону №606-ХІV, який був чинним на момент перебування на примусовому виконанні виконавчого листа №2-2181/10, виданого 22.11.2010р., 22.04.2010р., 25.04.2012р. Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, вбачається, що у випадку відсутності у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається до суду, який його видав та державним виконавцем виноситься ухвала про повернення виконавчого документа. При цьому, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

У спірних правовідносинах державним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-2181-10, виданого 22.11.2010р., 22.04.2010р., 25.04.2012р., накладено арешт на майно боржників. Однак, у подальшому, повертаючи виконавчий документ у зв`язку з відсутністю майна боржника, на яке можна звернути стягнення, державним виконавцем, всупереч положення частини 2 статті 38 Закону №606-ХІV, не скасовано арешт, накладений на майно Позивачів.

Разом з тим, Відповідачем на адвокатський запит не надано доказів існування на теперішній час незавершених виконавчих проваджень, у межах яких Позивачі виступають боржниками та на майно яких накладено арешт.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (надалі, також - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

На момент розгляду цієї справи матеріали виконавчих знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання виконавчого провадження, однак не скасованими залишаються арешти, накладені у зазначених вище виконавчих провадженнях.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов?язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці. зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява №38722/02). Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен

забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могла би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Чого при розгляді цієї цивільної справи здійснено не було.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані до неї докази та посилання на докази, прослухавши ствердження сторін по справі, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити.

Отже, на підставі вищезазначеного, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76, 80, 81, 89, 263, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 доСлобожанського відділудержавної виконавчоїслужби уДніпровському районіДніпропетровської областіПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса),третя особа:Публічне акціонернетовариство «Банк«Фінанси такредит»,про зобов`язаннявчинити певнідії задовольнити.

Зобов`язати Слобожанський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ - 34919031) скасувати арешт, накладений для забезпечення реального виконання рішення за виконавчими провадженнями № 32375950, 39635639, 44436135, 46088621 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2181/10 на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_1 ).

Зобов`язати Слобожанський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ - 34919031) скасувати арешт, накладений для забезпечення реального виконання рішення за виконавчими провадженнями № 32376722, 39635807, 44436217, 46088717 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2181/10 на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду з дня складання повного судового рішення.

Суддя Бойко О.М.