Рішення № 128343546, 10.06.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/37161/24-ц

пр. № 2-3385/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Пономаря С. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа Національний банк України про визнання односторонніх правочинів недійсними,

УСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просила визнати недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин (відмову в обслуговуванні) шляхом розірвання ділових відносин (розірвання договору і закриття рахунків), що вчинений АТ КБ «Приватбанк» на підставі рішення від 03 червня 2024 року, відповідно до повідомлення від 04 червня 2024 року № 20.1.0.0.0./7 - 240604/146, та визнати недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин (відмову в обслуговуванні) шляхом розірвання ділових відносин (розірвання договору і закриття рахунків), що вчинений АТ КБ «Приватбанк» відповідно до повідомлення від 12 липня 2024 року за № Е.08.0.0.0/4-240712/7322.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що з жовтня 2018 року ОСОБА_2 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк», але у червні 2024 року позивачем від Банку було отримано повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин / відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин / розірвання договору і закриття рахунку від 04 червня 2024 року № 20.1.0.0.0./7 - 240604/146 про те, що Банком на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19 травня 2020 року № 65, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, 03 червня 2024 року прийнято рішення про відмову від підтримання ділових / відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин / розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику / ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей неможливістю здійснення ідентифікації та / або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників / подання недостовірної інформації / подання інформації з метою введення в оману Банк. Внаслідок прийнятого рішення про відмову достроково за ініціативою банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/ депозитні (вкладні) договори та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків, та закриваються поточні/ депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій. Запропоновано протягом 30 днів від дня відправлення цього повідомлення звернутись у відділення Банку із заявою про перерахування залишків коштів на рахунках на рахунок в інший банк. З приводу зазначених дій позивач звернулася з відповідною скаргою до Національного банку України. Проте, у відповідь на свою скаргу, отримала лише формальну відписку, оформлену листом № 14-0004/53625 від 15 липня 2024 року. Окрім цього, позивач також отримала повідомлення від 12 липня 2024 року за № Е.08.0.0.0/4-240712/7322 про розірвання Генерального договору про надання інвестиційних послуг на ринках капіталу № RF54173577 від 28 лютого 2023 року в односторонньому порядку, в якому позивача також було проінформовано про односторонню відмову Банку від надання послуг за зазначеним договором у повному обсязі на підставі пп. 12.2, 12.3 Індивідуальної частини Генерального договору та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Таким чином, Банком фактично закрито всі рахунки позивача, як фізичної особи, а також рахунки у цінних паперах.

У своєму відзиві відповідач не визнав позов, представник вказував, що під час аналізу діяльності позивача на підставі наявних документів та відомостей встановив позивачу неприйнятно високий ризик, у зв`язку із чим прийняв рішення про відмову від підтримання ділових відносин із позивачем. Згодом позивач сама подала заяву про закриття рахунків в АТ КБ «ПриватБанк», що і було підставою для закриття, а не односторонній правочин, як вона вказує і просить визнати недійсним.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

19 серпня 2024 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої суддю та передано 20 серпня 2024 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

21 серпня 2024 року ухвалою судді у справі відкрито провадження, для розгляду у загальному позовному провадженні з викликом сторін, третьої особи /т. І а. с. 114-115/.

12 вересня 2024 року представник третьої особи подав до суду пояснення на позов /т. І а. с. 129-138/.

26 вересня 2024 року представник відповідача через Електронний суд подав відзив на позов /т. І а. с. 140-157/.

17 квітня 2025 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про залучення ОСОБА_3 третьою особою /т. ІІ а. с. 18-20/.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позов і просила задовольнити з підстав, наведених у ньому.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, просив відмовити, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позов і поясненнях.

Суд, заслухавши обґрунтування представника позивача і заперечення представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

ОСОБА_2 з жовтня 2018 року по 06 вересня 2024 року була клієнтом АТ КБ «ПриватБанк».

У червні 2024 року ОСОБА_2 від Банку було отримано повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин / відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин / розірвання договору і закриття рахунку від 04 червня 2024 року № 20.1.0.0.0./7 - 240604/146 про те, що Банком на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19 травня 2020 року № 65, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій.

Напрямком «Фінансовий моніторинг» відповідно до внутрішнього Порядку здійснення поглибленої перевірки клієнтів проведено заходи ПЗНП та аналіз фінансових операцій клієнтів (їх сукупності) щодо наявності / відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій щодо клієнтів ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 ) АТ КБ «ПриватБанк», за результатами якого виявлено обґрунтовані підозри про здійснення клієнтом (групою, у складі групи) операцій ВК/ФТ, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику ділових відносин.

Підставою для фіксування підозри стало отримання сигналу № 131887638 по гілці Підозріла діяльність, де зазначено наступне: ризикові операції по розрахунку за договором купівлі-продажу нерухомого майна на 39 млн грн, в проведені якої банком було відмовлено, але клієнти змогли обійти контролі НФМ в подальшому з рахунку АТ КБ «ПриватБанк» купили ОВДП в стороннього брокера з погашенням ОВДП на АТ КБ «ПриватБанк», що дало змогу «відбілити» кошти, але при проведені перевірки, коли клієнт подав сз на купівлю ОВДП, вже у АТ КБ «ПриватБанк» виявлені фактори ризиковості, по рахунку клієнта ці операції відображаються з кодом В40, але по рахунку ОСОБА_3 , НОМЕР_2 можна відслідкувати реальне призначення.

Щодо клієнта ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_1 Банк отримав інформацію від Управління он-лайн контролю платежів:

1. 22 травня 2024 року у роботу НФМ надійшла службова записка на погодження джерел коштів для купівлі ОВДП на суму 890000 USD.

2. В якості джерел коштів до службової записки додано довідку ДФСУ за 2023 рік, згідно з якою дохід клієнта складається з 41.3 млн грн (основна сума) - дохід по декларації про майновий стан;

3. Було здійснено запит документального підтвердження походження задекларованих коштів та від менеджера клієнта отримано інформацію, що ці кошти клієнт отримав по договору купівлі-продажу нерухомості.

4. Зазначений договір купівлі-продажу нерухомості на суму 39.9 грн було укладено між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець), які є колишнім подружжям.

5. В проведенні операцій по договору Банк відмовив, але клієнти обійшли контроль НФМ шляхом дроблення платежів. Загальна схема руху коштів відображена у висновку НФМ від 03 червня 2024 року.

7. Після зарахування цих коштів ОСОБА_2 здійснила платежі на користь ТОВ «БТС БРОКЕР» 37686943 в якості оплати фінансових інструментів (5523245801324037).

8. Таким чином клієнт не має джерел походження коштів для купівлі ОВДП, окрім «схемного договору» з колишнім чоловіком.

Діяльність клієнтів є підозрілою та направленою на залучення продуктів Банку до схемних операцій.

Фінансові операції та/або дії клієнта є підозрілими за ознакою, визначеною: ст.12 Закону про ПВК/ФТ та Додатку 6 «Посилені заходи належної перевірки клієнта» Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 19 травня 2020 року №65, а саме:

1) є складними фінансовими операціями;

2) є незвично великими фінансовими операціями;

3) проведені в незвичний спосіб;

4) не мають очевидної економічної чи законної мети;

5) не відповідають інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг банку, отриманої банком від клієнта під час установлення мети та характеру ділових відносин із ним.

Згідно з Додатком 20 «Індикатори підозрілості фінансових операцій» до Положення № 65:

15. Характер фінансової операції та/або обставини, за яких вона ініціюється, дають підстави вважати, що вона здійснюється від імені та/або на користь іншої сторони, особа якої не розкрита банку.

Таким чином було зроблено висновок, що діяльність клієнтів є підозрілою, у зв`язку з чим відповідачем прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин і закриття рахунків на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

03 червня 2024 року Банк прийняв рішення про відмову від підтримання ділових / відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин / розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику / ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей неможливістю здійснення ідентифікації та / або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників / подання недостовірної інформації / подання інформації з метою введення в оману Банк.

06 вересня 2024 року ОСОБА_2 подала до Банку заяву про закриття рахунків та перерахування залишків коштів за реквізитами, на підставі котрої останній закрив рахунки клієнта.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

За змістом частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина третя статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 202 ЦК України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 202 ЦК України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами першою та третьою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

У Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» зокрема, визначено, що:

- неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу; фінансовий моніторинг - це сукупність заходів, що вживаються суб`єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу (пп. 39, 66 ч. 1 ст. 1).

- належна перевірка здійснюється в разі, зокрема: встановлення ділових відносин (крім ділових відносин, встановлених на підставі договорів страхування, що не містять накопичувальної складової та загальна страхова премія за якими не перевищує 40 тисяч гривень або її сума еквівалентна зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті; а також крім встановлення ділових відносин, що виникають на підставі договорів про участь у лотереї, за умови що розмір ставки учасника не перевищує 5 тисяч гривень); наявності підозри; здійснення платіжних операцій (у тому числі міжнародних) без відкриття рахунка; проведення фінансової операції з віртуальними активами на суму, що дорівнює чи перевищує 30 тисяч гривень; виникнення сумнівів у достовірності чи повноті раніше отриманих ідентифікаційних даних клієнта; проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 цього Закону. Залежно від рівня ризику проведення фінансової операції належна перевірка клієнта здійснюється також у разі проведення ним кількох фінансових операцій, що можуть бути пов`язані між собою, на загальну суму, що дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 цього Закону. (ч. 4 ст. 11);

- суб`єкт первинного фінансового моніторингу (банк):

- має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (ч. 7 ст. 11);

- зобов`язаний здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин яких) є високим; проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: 1) є складними фінансовими операціями; 2) є незвично великими фінансовими операціями; 3) проведені у незвичний спосіб; 4) не мають очевидної економічної чи законної мети (ч. 1, 3 ст. 12);

- встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною (ч. 6 ст. 7);

- відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка / відмовитися від проведення фінансової операції, зокрема, у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей (ч. 1 ст. 15).

У справах № 910/18504/20, № 910/10855/21, № 922/1253/23, предметом розгляду у яких були вимоги про визнання недійсними односторонніх правочинів, вчинених банками щодо розірвання договорів з клієнтами у зв`язку із встановленням їм неприйнятно високого рівня ризику, Верховний Суд, аналізуючи положення ч. 6 ст. 7, ст.ст. 11, 12, ч. 1 ст. 15 Закону № 361-IX та ст. 1075 ЦК України, дійшов висновків, зміст яких полягає у такому.

Норма ст. 15 Закону № 361-ІХ є спеціальною та має пріоритет у застосуванні щодо норми ст. 1075 ЦК України, враховуючи пункт 3 частини другої цієї статті Кодексу.

З огляду на приписи частини сьомої ст. 11 Закону № 361-ІХ, вимоги Положення № 65 та наведені висновки Верховного Суду банк: наділений правом, однак не обов`язком, витребувати у клієнта інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки; уповноважений самостійно у внутрішніх документах визначати критерії ризиків, види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки, а також порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин, вимоги до рішення про розірвання ділових відносин; має право відмовитися від ділових відносин з клієнтом шляхом розірвання договору банківського рахунку з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику.

Як свідчать обставини справи, напрямком «Фінансовий моніторинг» відповідно до внутрішнього Порядку здійснення поглибленої перевірки клієнтів проведено заходи ПЗНП та аналіз фінансових операцій клієнтів (їх сукупності) щодо наявності / відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій щодо клієнтів ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 ) АТ КБ «ПриватБанк», за результатами якого виявлено обґрунтовані підозри про здійснення клієнтом (групою, у складі групи) операцій ВК/ФТ, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику ділових відносин.

Відповідачем було встановлено наявність критерію, визначеного частиною шостою ст. 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»; неможливість банку виконувати визначені Законом про ПВК/ФТ обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з клієнтом або фінансовою операцією; наявність критерію, визначеного пунктом 61 розділу IV Положення № 65; клієнт (особа), щодо якого у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ним (ними) операцій ВК/ФТ, інших злочинів.

З огляду на вищевикладене, банк вважав діяльність свого клієнта підозрілою.

У зв`язку з наявністю підстав вважати обслуговування зазначеного клієнта, характер або наслідки їх фінансових операцій такими, що можуть нести реальну або потенційну небезпеку, використання Банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, за клієнтом прийнято рішення про встановлення НВР, відмову від підтримки ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунків. Тому прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин відповідно до вимог статті 15 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та відповідно до Положення про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин / проведення фінансової операції.

Таким чином, дії відповідача, як суб`єкта фінансового моніторингу, щодо розірвання ділових відносин із позивачем відповідають приписам Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, ЦК України та умов Договору банківського обслуговування.

Суд погоджується з доводами сторони відповідача, що позивач оспорює правочин, який не був підставою для припинення ділових відносин.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.

Згідно з частиною першою ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов необґрунтований і відмовляє у задоволенні.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст.ст. 1-16, 509 Цивільного кодексу України,

ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»,

ст.ст. 7, 8, 11, 15 «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа Національний банк України про визнання односторонніх правочинів недійсними залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова