Рішення № 12834166, 02.12.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

02 грудня 2010 р. Справа 11/161-10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнеоптторг», м. Рівне

до Барського споживчого товариства «Морський замок», м. Бар

про стягнення 39 603,71 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача - не з’явився;

від відповідача - не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з Барського споживчого товариства «Морський замок» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнеоптторг» основну суму заборгованості в розмірі 39 603,71 грн., а також пеню, збитки від інфляції та річні, в сумі, яка буде розрахована на момент розгляду справи.

В процесі розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог, про що подав клопотання за № 19/11 від 22.11.2010р., в якому окрім суми основного боргу просить стягнути з відповідача 1610,11 грн. пені, 1346,52 грн. збитків від інфляції та 311,63 грн. 3% річних. В зв’язку з чим розгляд справи відкладено на 02.12.2010р.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до укладеного 23.06.2010р. між сторонами договору поставки позивач згідно накладних поставляв відповідачу товар, за який останній зобов’язався проводити розрахунки відповідно до положень п. 4 договору. Взяті на себе зобов’язання відповідач не виконав належним чином та не оплатив товар поставлений за накладною № РТ00004187 від 21.08.2010р. в розмірі 39 603,71 грн..

Відповідач своїм правом на захист не скористався, вимоги суду викладені в ухвалах від 11.10.2010р., 02.11.2010р. та 18.11.2010р. щодо надання документів не виконав, явки уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив. Натомість 01.12.2010р. через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату мотивуючи це тим, що в період з 30.11.2010р. по 04.12.2010р. голова правління споживчого товариства перебуватиме на лікарняному.

Розглянувши дане клопотання суд зважає на те, що питання відкладення розгляду справи регулюється ст. 77 Господарського процесуального кодексу України. Положеннями даної норми визначено перелік підстав відкладення розгляду справи. Обставина наведена у клопотанні відповідача не може слугувати підставою для відкладення розгляду справи, оскільки вона не підтверджена доказами, як того вимагає ст. 33 Господарського процесуального кодексу України. Поміж з тим, клопочучи про відкладення розгляду справи відповідач не клопоче про розгляд справи за межами строку встановленого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України. Зважаючи, що двохмісячний термін розгляду справи збігає 08.12.2010р. суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи, а тому клопотання відповідача не може бути задоволено судом.

Таким чином суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для реалізації відповідачем права судового захисту своїх прав та інтересів. За вказаних обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній документами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Перевіривши доводи представника позивача доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

23 червня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Рівнеоптторг»(позивач, за договором Постачальник) та Барським споживчим товариством «Морський замок» ( відповідач, за договором Покупець) укладено договір поставки товару за № -10.

За умовами договору позивач зобов’язався передати у власність відповідача товар вільний від прав та претензій на нього третіх осіб, про які на момент договору позивач знав чи повинен був знати згідно накладних відповідно до замовлень відповідача, а відповідач зобов’язався приймати та оплачувати товар на умовах цього договору.

На виконання умов договору позивач згідно видаткових накладних № РТ00003247 від 24.06.2010р., № РТ00003435 від 06.07.2010р., № РТ00003810 від 29.07.2010р., № РТ00003972 від 07.08.2010р., № РТ00004187 від 21.08.2010р. поставив відповідачу товар визначений договором на загальну суму 154 735,35 грн., яку останній отримав, що стверджується відмітками (підпис, відтиск печатки) на вказаних накладних.

Пунктом 4 договору відстрочено строк оплати платежу, але не більше 7 (семи) календарних днів з моменту поставки товару.

Як свідчать матеріали справи, зокрема платіжні доручення № 121 від 23.06.2010р., № 141 від 06.07.2010р., № 155 від 05.08.2010р., № 158 від 20.08.2010р., та пояснення представника позивача, відповідачем частково виконані взяті на себе зобов’язань за договором в частині проведення розрахунків за товар та оплачено товар на суму 115 131,64 грн..

Таким чином, товар вартістю 39 603,71 грн., поставлений за накладною № РТ00004187 від 21.08.2010р., відповідачем не оплаченою.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу за поставлений товар згідно договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконувались свої зобов'язання по поставці товару належним чином.

Однак, відповідач не виконав свого обов’язку щодо повного розрахунку з позивачем за отриманий товар у встановлені договором строки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення боргу за договором в розмірі 39 603,71 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення 1610,11 грн. пені, 1346,52 грн. збитків від інфляції та 311,63 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.2 договору сторони визначили, що у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар Покупець сплачує Постачальнику залікову неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від суми неоплаченого товару, але не більше 20% від вартості партії товару.

Дослідивши розрахунок позивача судом з’ясовано, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 1610,11 грн. пені за період з 29.08.2010р. по 02.12.2010р..

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк визначений у договорі, він є боржником, що прострочив.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач як особа, що порушила грошове зобов'язання, повинен відшкодувати позивачу збитки від інфляції.

Перевіривши розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат за допомогою бази даних «Законодавство України», судом встановлено, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 311,63 грн. 3% річних за період з 21 вересня по 02 грудня 2010 року.

Щодо заявлених до стягнення 1346,52 грн. збитків від інфляції за період з 21 вересня по 02 грудня року суд зауважує наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) –це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим»методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Визначений в розрахунку період нарахування не може бути предметом розгляду, оскільки станом на 02.12.2010р. відсутні офіційні дані щодо рівня інфляції за листопад та грудень 2010 року, а відтак вимоги за вказаний період є передчасними.

За таких обставин задоволенню підлягає сума збитків від інфляції за жовтень 2010 року, яка складає в сумі 198,02 грн.. В решті суми збитків від інфляції в розмірі 1148,50 грн. слід відмовити, як безпідставно заявлених.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи вищевикладене позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

При розгляді справи судом з‘ясовано, що при зверенні до суду позивачем платіжним дорученням № 8006809 від 29.09.2010р. зайво сплачено 214 грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а тому витрати у вказаному розмірі підлягають поверненню відповідно до п. 2 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»від 21.10.1993 р. № 7-93 та п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України № 1258 від 21.12.2005р. «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів».

Крім того, судом з’ясовано, що при звернення до суду позивачем недоплачено 192 грн. 72 коп. державного мита, оскільки згідно платіжного доручення № 8006810 від 29.09.2010р. сплачено 236 грн., тому мито у вказаному розмірі підлягає стягненню з позивача до Державного бюджету м. Вінниці.

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Барського споживчого товариства «Морський замок»(23000, Вінницька область, м. Бар, вул. Червоноармійська, 15, код 32090488) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнеоптторг»(33024, м. Рівне, вул. Старицького, 45, код 24169560) 39 603 (тридцять дев’ять тисяч шістсот три) грн. 71 коп. –боргу; 1 610 (одну тисячу шістсот десять) грн. 11 коп. –пені; 198 (сто дев’яносто вісім) грн. 02 коп. –збитків від інфляції; 311 (триста одинадцять) грн. 63 коп. –3% річних; 417 (чотириста сімнадцять) грн. 23 коп. - витрат зі сплати державного мита та 229 (двісті двадцять дев’ять) грн. 68 коп. –витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнеоптторг»(33024, м. Рівне, вул. Старицького, 45, код 24169560) до Державного бюджету м. Вінниці 192 (сто дев’яносто дві) грн. 72 коп. –державного мита.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

5. В решті позову відмовити.

6. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Рівнеоптторг»(33024, м. Рівне, вул. Старицького, 45, код 24169560) з Державного бюджету України суму зайво сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 00 коп. (платіжне доручення № 8006809 від 29.09.2010р. знаходиться в матеріалах справи № 11/161-10).

7. Один примірник рішення направити позивачу, відповідачу направити копію рішення.

Повне рішення складено 06.12.2010р.

Суддя В. Матвійчук

Дане рішення скріплена печаткою суду є підставою для повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з бюджету.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- позивачу - (33024, м. Рівне, вул. Старицького, 45)

3- відповідачу - (23000, Вінницька область, м. Бар, вул. Червоноармійська, 15)