Вирок № 128341295, 24.06.2025, Черняхівський районний суд Житомирської області

Справа №293/743/24

Провадження №1-кп/293/79/2025

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2025 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирськоїобласті у складі:

головуючої судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №62023240020001536 від 27.11.2023 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Черняхів, Черняхівського району Житомирської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , військовослужбовця, в силу ст.89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч.5 ст.407КК України

ВСТАНОВИВ:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінальних правопорушень, форми вини і мотивів кримінальних правопорушень.

25.08.2022 на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, ОСОБА_4 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації до Збройних Сил України.

Цього ж дня, ОСОБА_4 для проходження військової підготовки направлено до в/ч НОМЕР_1 , де останній 01.09.2022 прийняв військову присягу.

29.09.2022 відповідно до наказу № 261 командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця відділення охорони взводу охорони роти охорони в/ч НОМЕР_2 .

07.02.2023 наказом №19-РС командувача ДШВ Збройних Сил України військовослужбовця ОСОБА_4 зараховано у розпорядження командира в/ч НОМЕР_3 .

14.02.2023 наказом № 42 командира в/ч НОМЕР_2 солдата ОСОБА_4 виключено із списків особового складу в/ч НОМЕР_2 у зв`язку направленням останнього до нового місця служби у розпорядження командира в/ч НОМЕР_3 .

15.02.2023 наказом № 46 командира в/ч НОМЕР_3 ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_3 та поставлено на всі види забезпечення.

Відповідно до пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 із наступними змінами та доповненнями військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.

Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.

Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов`язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).

Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, який неодноразово продовжувався та триває і на даний час.

Згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - це період функціонування національної економіки, Збройних Сил України та інших державних органів, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та закінчується прийняттям рішення про демобілізацію. Демобілізація - комплекс заходів спрямованих, крім іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України на організацію і штати мирного часу.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» рішення про демобілізацію приймає Президент України.

Так, солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією, відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, зразково виконувати свої службові обов`язки, бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, у разі потреби відлучитися в межах розташування військової частини (підрозділу) запитати дозволу в командира відділення, а після повернення доповісти йому про прибуття, розподіляти час у військовій частині протягом доби і протягом тижня згідно з розпорядком дня, встановленого командиром (начальником).

Відповідно до вимог ст.ст.3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог військових статутів, а також зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів та накази командирів.

Однак, солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією, перебуваючи у розпорядженні командира в/ч НОМЕР_3 , в порушення вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, до 08 год. 00 хв. 03.08.2023 самовільно залишив пункт дислокації військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_3 та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням службових обов`язків до 07.05.2024, коли прибув до другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Житомирі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому.

За час відсутності у військовій частині НОМЕР_3 ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами військової частини правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним нез`явлення до місця служби та його причини не повідомив та проводив час на власний розсуд.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч.5 ст. 407 КК України, як такі, що виразились у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем, вчинені в умовах воєнного стану.

II. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_4 свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав повністю, надав показання, які за своїм змістом відповідають викладеним вище обставинам вчинення кримінального правопорушення. Вказав, що дійсно він, будучи військовослужбовцем, 03.08.2023 самовільно залишив військову частину НОМЕР_3 у зв"язку з сімейними обставинами, так як мав хворих дітей. У вчиненому розкаюється, просить суворо не карати. Бажає в подальшому проходити службу.

При визначенні обсягу та порядку дослідження доказів, прокурор висловив думку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, вказав, що слід обмежитися допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, що характеризують його особу.

Обвинувачений погодився з думкою прокурора.

Враховуючи те, що обвинувачений свою вину визнав повністю, фактичні обставини справи ніхто з учасників судового розгляду не оспорював, суд у відповідності до ч.3ст.349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів у судовому засіданні щодо до тих обставин, які ніким не оспорюються. Суд також роз`яснив, що у такому випадку сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржити в апеляційному порядку судове рішення з підстав заперечення цих обставин. Суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, що характеризують його особу.

Такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Здійснивши допит обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження в обсязі, узгодженому сторонами кримінального провадження, суд дійшов висновку, що інкриміноване обвинуваченому діяння повністю доведене і вірно кваліфіковане за ч. 5 ст. 407 КК України.

Таким чином, своїми діями ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення передбачене ч.5 ст.407 КК України, тобто самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану.

Підстав, відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

ІІІ. Мотиви призначення покарання.

Згідно з приписами ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд, призначаючи обвинуваченому покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації.

Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1ст.368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілих, так і суспільства.

За змістом статей50,65 КК України особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 згідност.66 КК України є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, передбачених ст.67 КК України, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Суд,відповідно дост.65КК Українивирішуючи питанняпро призначенняпокарання, ОСОБА_4 враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який згідно ст.12 КК України, є тяжким злочином, обставини вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який на обліках психіатра та нарколога не перебуває, має задовільний стан здоров`я, за місцем служби характеризується негативно, під час розгляду справи перебував розшуку.

Суд такожвраховує обставини,які пом`якшуютьпокарання обвинуваченого-щире каяттята активнесприяння розкриттязлочину,та відсутністьобставин,які йогообтяжують,та вважаєза доцільнепризначити ОСОБА_4 покарання на рівні нижньої межі, передбаченої санкцією ч.5ст. 407 КК Україниу виді 5 років позбавлення волі, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Визначене обвинуваченому покарання відповідатиме принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Визначена форма відбування покарання ОСОБА_4 в умовах ізоляції від суспільства є співмірною із вчиненим обвинуваченим злочинним діянням, а також є справедливим і виваженим заходом примусу, що буде ефективним в аспекті превенції вчинення ним чи іншими особами аналогічних злочинів, тоді як звільнення від відбування покарання з випробуванням не сприятиме виправленню винної особи, а також призведе до збільшення свідомого та відвертого ігнорування особами, які підлягають мобілізації, отриманого письмового повідомлення про необхідність несення військової служби.

В силу прямих вимог законодавства суд позбавлений можливості застосувати до обвинуваченого статті 69, 75 КК України та призначити покарання з випробуванням чи більш м`яке покарання, ніж передбачено законом.

ІV. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Вирішуючи питання про обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу, суд зазначає наступне.

Прокурор в судовому засіданні просив застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою. Вказав на наявність ризиків, передбачених п.1, 5 ч.1 ст.177 ККПК України, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_4 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності та покарання. Військовослужбовець ОСОБА_4 будучи мобілізований у 2023 році, самовільно залишив місце служби у військовій частині НОМЕР_3 , обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами військової частини, та проводив час на власний розсуд більше 9 місяців. Крім того, довідка про судимість свідчить про схильність ОСОБА_4 до вчинення кримінальних правопорушень.

Окрім того, відповідно до ч.8 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід,визначений пунктом5частини першоїцієї статтітобто тримання під вартою.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення хоча не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6,260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.

Відповідно до протоколу затримання особи у відповідності до ст.91 КПК України на підставі ухвали суду від 04.02.2025, якою ОСОБА_4 оголошено у розшук та надано дозвіл на його затримання, ОСОБА_4 затримано 23.06.2025 о 20 год.10 хв.

Оскільки обвинуваченому судом призначається покарання у виді позбавлення волі, яке він повинен відбувати реально, зважаючи на дані про особу обвинуваченого, суд дійшов висновку про продовження існування ризиків, передбаченихст. 177 КПК, зокрема, ризику переховування від відбування покарання, який не зможе відвернути застосування менш суворого запобіжного заходу, тому вважає за необхідне обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах СІЗО Державної установи "Житомирська УВП (№8)" до набрання вироком законної сили, але не довше ніж 60 днів із дня ухвалення вироку суду без визначення розміру застави.

Згідно ч.5ст.72 КК Українипопереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

З огляду на наведене, у строк покарання обвинуваченого необхідно зарахувати попереднє ув`язнення у період із 23.06.2025, з моменту його фактичного затримання, до набрання вироком законної сили з розрахунку, що один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі відповідно до ч.5ст.72 КК України.

Цивільний позов у вказаному кримінальному провадженні не заявлено.

Арешт на майно не накладався.

Процесуальні витрати у справі відсутні.

Речові докази відсутні.

Керуючись ст. 2,7, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394,395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407ККУкраїни та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Строк відбуванняпокарання ОСОБА_4 рахувати з дати набрання вироком законної сили.

Відповідно до ч.5ст.72 КК Українизарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання попереднє ув`язнення, яке відраховувати з дня фактичного затримання 23.06.2025 і по дату набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою в СІЗО Державної установи "Житомирська УВП №8 до набрання вироком суду законної сили, але не довше ніж 60 днів із дня затримання, тобто до 21.08.2025 включно.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Черняхівський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до п. 15 ст. 615 КПК України, після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежується проголошенням його резолютивної частини.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, визначеномуст. 376 КПК України.

Головуюча суддя ОСОБА_6