Ухвала суду № 12833825, 16.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" листопада 2010 р. м. КиївК-16458/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаФедорова М.О.

суддів:Карася О.В.

Костенка М.І.

Маринчак Н.Є.

Рибченка А.О.

секретар судового засіданняГорбенко К.Л.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 16.11.2010 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Казенного підприємства «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод»на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2007 у справі № АС -27/72-07 (22-а-467/07) за позовом Казенного підприємства «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод»до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Казенне підприємство „Зміївський ремонтний енергомеханічний завод” звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про скасування податкових повідомлень рішень №0004631501/0 від 18.12.2006 та №0004621501/0 від 18.12.2006.

Постановою господарського суду Харківської області від 04.04.2007 позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2007 скасовано постанову господарського суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції позивач оскаржив його в касаційному порядку. В своїй скарзі просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2007 та залишити в силі постанову господарського суду Харківської області від 04.04.2007.

Касаційні скарги вмотивована тим, що судом апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що фахівцями ДПІ у Зміївському районі проведено документальну невиїзну перевірку підприємства позивача з питання порушення податкового законодавства.

За результатами перевірки складено акті перевірки № 579/15-039/08326540 від 15.12.2006 на фірмовому бланку № 002025.

На підставі даного акту керівником ДПІ у Зміївському районі прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0004631501/0 від 18.12.2006, згідно з яким позивач повинен сплатити до бюджету штрафну (фінансову) санкцію з податку на додану вартість у розмірі 20% та в сумі 4582,82 грн. та №0004621501/0 від 18.12.2006 згідно з яким позивач повинен сплатити до бюджету штрафну (фінансову) санкцію з податку на додану вартість у розмірі 50% та в сумі 81300,37 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Штрафну санкцію позивачу застосовано на п.п.17.1.7 п. 17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"..

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

У відповідності до п.п. 17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно акту перевірки до позивача застосовано податковим повідомленням-рішенням №0004631501/0 від 18.12.2006 штрафні санкції по податковій декларації з ПДВ №14251 від 19.08.2006 в сумі 4582,82грн.

По даним перевірки кількість днів затримки по вказаній декларації складає 82 календарних дні, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкових зобов'язань.

Також, згідно акту перевірки до позивача застосовано податковим повідомленням-рішенням №0004621501/0 від 18.12.2006 штрафні санкції:

- по уточнюючому розрахунку до податкової декларації з ПДВ №5540 від 26.04.2006 сума штрафної санкції складає 8971,37 грн.

- по податковій декларації з ПДВ №5186 від 20.04.2006 сума штрафної санкції складає 172,0 грн.;

- по податковій декларації з ПДВ №7489 від 19.05.2006 сума штрафної санкції складає 47,50 грн.;

- по податковій декларації з ПДВ №8341 від 19.06.2006 сума штрафної санкції складає 37986,0 грн.;

- по податковій декларації з ПДВ №10985 від 20.07.2006 сума штрафної санкції складає 34123,50 грн.

По даним перевірки кількість днів затримки по вказаним деклараціям перевищує 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкових зобов'язань.

Дані висновки акту перевірки не відповідають дійсності та документально не підтверджуються.

Згідно Уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок №5540 від 26.04.2006 р. (уточнення до податкової декларації з ПДВ за січень 2006 р.) по рядку 8.1 підприємством збільшено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету, на 60 000,0 грн. Крім цього, позивачем по рядку 9 уточнюючого розрахунку самостійно нараховано суму штрафу у розмірі 5% - 3000,0 грн. Підприємством сплачена сума ПДВ до бюджету згідно платіжного доручення № 497 від 17.05.2006 р. на суму податку 60000,0 грн. та фін. санкція на суму 3000,0 грн. Вказаний платіжний документ відповідачем не досліджувався в акті перевірки.

Відповідачем суму сплаченого ПДВ 20.11.2006 у розмірі 1181,16 грн. та 16761,57 грн. віднесено на сплату по вказаному уточнюючому розрахунку без дослідження призначення платежу в платіжних дорученнях.

Згідно платіжного доручення №497 від 17.05.2006 на суму 65577,0 грн. підприємством зазначено наступне призначення платежу: ПДВ за січень 2006 р. по уточнюючому розрахунку від 26.04.2006 р. - 60000,0 грн., 5% штраф за самостійно виявлену помилку - 3000,0грн., ПДВ за березень 2006 р. - 344,0 грн., ПДВ за квітень 2006 р. - 95,0 грн., ПДВ за грудень 2005 р. - 2138,0 грн.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підприємством по Уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок №5540 від 26.04.2006 (уточнення до податкової декларації з ПДВ за січень 2006 року) сплачено 60000 грн податку на додану вартість та 3000 грн. штрафу за самостійно виявлену помилку 17.05.2006, а не 20.11.2006, як зазначено в розрахунку штрафних санкцій у додатку до акту перевірки, тому сума штрафної санкції не відповідає дійсності та спростовується платіжним дорученням №497 від 17.05.2006.

Згідно податкової декларації з ПДВ №5186 від 20.04.2006 (декларація за березень 2006 року) підприємством по рядку 18.1 нараховано ПДВ до сплати в бюджет в сумі 344,0 грн. Підприємством сплачена сума ПДВ до бюджету згідно платіжного доручення № №497 від 17.05.2006.

Вказаний платіжний документ відповідачем не досліджувався в акті перевірки. Відповідачем суму сплаченого ПДВ 20.11.2006 у розмірі 344,0 грн. віднесено на сплату по податковій декларації за березень 2006 року без дослідження призначення платежу в платіжному дорученні.

Отже, суд першої інстанції також дійшов вірного висновку, що підприємством по податковій декларації з ПДВ за березень 2006 року сплачено 344грн. 17.05.2006, а не 20.11.2006, як зазначено в розрахунку штрафних санкцій у додатку до акту перевірки, тому сума штрафної санкції не відповідає дійсності та спростовується платіжним дорученням №497 від 17.05.2006.

Згідно податкової декларації з ПДВ №7489 від 19.05.2006 (декларація за квітень 2006 року) підприємством по рядку 18.1 нараховано ПДВ до сплати в бюджет в сумі 95 грн. Підприємством сплачена сума ПДВ до бюджету згідно наступного платіжного доручення : №497 від 17.05.2006.

Вказаний платіжний документ відповідачем також не досліджувався в акті перевірки.

Відповідачем суму сплаченого ПДВ 20.11.2006 у розмірі 95 грн. віднесено на сплату по податковій декларації за квітень 2006 року без дослідження призначення платежу в платіжному дорученні.

Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що підприємством по податковій декларації з ПДВ за квітень 2006 року сплачено 95грн. 17.05.2006, а не 20.11.2006, як вказано в розрахунку штрафних санкцій у додатку до акту перевірки, тому сума штрафної санкції не відповідає дійсності та спростовується платіжним дорученням №497 від 17.05.2006.

Згідно податкової декларації з ПДВ №8341 від 19.06.2006 (декларація за травень 2006 року) підприємством по рядку 18.1 нараховано ПДВ до сплати в бюджет в сумі 75972грн. Підприємством сплачена сума ПДВ до бюджету згідно наступних платіжних доручень:

- №636 від 21.06.2006 р. на суму 30000грн.

- №802 від 31.07.2006 р. на суму 40000грн.

- №1005 від 19.09.2006 р. на суму 5972 грн. Всього сплачено на суму 75972,грн.

Вказані платіжні документи відповідачем в акті перевірки не досліджувалися.

Відповідачем суму сплаченого ПДВ 20.11.2006 у розмірі 75972грн. віднесено на сплату по податковій декларації за травень 2006 року без дослідження призначення платежу в платіжному дорученні.

Згідно податкової декларації з ПДВ №10985 від 20.07.2006 (декларація за червень 2006 року) підприємством по рядку 18.1 нараховано ПДВ до сплати в бюджет в сумі 68247грн. Підприємством сплачена сума ПДВ до бюджету згідно платіжного доручення №1005 від 19.09.2006 р.

Вказаний платіжний документ відповідачем не досліджувався в акті перевірки. Відповідачем суму сплаченого ПДВ 20.11.2006 у розмірі 68247грн. віднесено на сплату по податковій декларації за червень 2006 року без дослідження призначення платежу в платіжному дорученні.

Таким чином, підприємством по податковій декларації з ПДВ за червень 2006 року сплачено 68247грн. 19.09.2006, а не 20.11.2006, як зазначено в розрахунку штрафних санкцій у додатку до акту перевірки, тому, судом вірно встановлено, що сума штрафної санкції не відповідає дійсності та спростовується платіжним дорученням №1005 від 19.09.2006.

Згідно податкової декларації з ПДВ №14251 від 19.08.2006 (декларація за липень 2006 року) підприємством по рядку 18.1 нараховано ПДВ до сплати в бюджет в сумі 64410,0грн. Підприємством сплачена сума ПДВ до бюджету згідно наступних платіжних доручень:

- №921 від 31.08.2006 р. на суму 36400грн.

- №904 від 23.08.2006 р. на суму 4471грн.

- №1005 від 19.09.2006 р. на суму 23539 грн. Всього сплачено на суму 64410грн.

Вказані платіжні документи відповідачем не досліджувалися в акті перевірки. Відповідачем суму сплаченого ПДВ 20.11.2006 у розмірі 22914,10 грн. віднесено на сплату по податковій декларації за липень 2006 року без дослідження призначення платежу в платіжному дорученні.

Відтак, підприємством по податковій декларації з ПДВ за липень 2006 року сплачено 64410грн. 23.08.2006 року, 31.08.2006 та 19.09.2006, а не 20.11.2006, як зазначено в розрахунку штрафних санкцій у додатку до акту перевірки, тому сума штрафної санкції не відповідає дійсності та спростовується платіжними дорученнями №921, 904 та 1005. До того ж відповідачем не прийнято до уваги факту того, що згідно платіжного доручення № 1291 від 17.11.2006 позивачем сплачено 20.11.2006 податку на додану вартість по податковій декларації з ПДВ за жовтень 2006 року

Пунктом 3 ст. 9 Закону України „Про систему оподаткування" передбачено, що обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обовязкового платежу).

Тому при сплаті податкових зобовязань за конкретний період обовязок підприємства щодо сплати податку на додану вартість припиняється із сплатою податку за конкретний період.

Відповідно до п. 5 ст. 50 "Бюджетного кодексу України" податки, збори (обовязкові платежі) та інші доходи державного бюджету визначаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Статтею 7 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачені джерела погашення податкових зобовязань або погашення податкового боргу платника податків. Податковий борг платника податків може погашати добровільно та самостійно, або за рішенням органу стягнення. При добровільному та самостійному погашенні податкового боргу платник податків вказує у платіжному документі період, за який сплачує борг. За рішенням органу стягнення суми ПДВ не стягувались, тому застосування норми, передбаченої п. 7.7. Закону є неправомірним.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те що при нарахуванні штрафних санкцій відповідачем не прийнято до уваги призначення платежу згідно платіжних доручень на сплату ПДВ.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій, що сплачені суми ПДВ відповідачем, всупереч зазначеного позивачем призначення платежу, відносились на погашення податкового боргу, що виник раніше, штрафних санкцій, а не проводились як сплата поточних платежів, що привело до неправомірного нарахування штрафних санкцій. Платіжні документи про сплату поточних платежів по податкових деклараціях при перевірці не досліджувались.

З огляду на зазначене, враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини свідчать про те, що суд апеляційної інстанції не зясував всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та не дослідив всіх доказів у їх сукупності всупереч приписам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та невірного застосування закону до одних правовідносин.

Протре, суд першої інстанції виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Казенного підприємства «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод»підлягає задоволенню, а постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2007 у справі № АС -27/72-07 (22-а-467/07) скасуванню, з залишенням в силі рішення господарського суду Харківської області від 04.04.2007.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Казенного підприємства «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод»задовольнити

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2007 у справі № АС -27/72-07 (22-а-467/07) скасувати.

Постанову господарського суду Харківської області від 04.04.2007 у справі №АС-27/72-07 (22-а-467/07) залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіО.В. Карась

М.І. Костенко

Н.Є.Маринчак

А.О.Рибченко