Рішення № 128325309, 23.06.2025, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/3479/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання змісту листа протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання змісту листа протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати зміст листа Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини №24115.4/К-16731.3/25/53 від 14.03.2025 на адресу ОСОБА_1 протиправним і таким, що не відповідає нормам законодавства України;

- зобов`язати Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про порушення ЗУ "Про доступ до публічної інформації" з боку посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, з врахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до 02.03.2025 відповідно до ЗУ «Про доступ до публічної інформації» звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України з запитом щодо надання мені копії протоколу перерахунку моєї пенсії від 01.03.2025 року. 04.03.2025 року на мою адресу в електронному кабінеті Пенсійного фонду України надійшла відповідь вих. № 1600-0309-8/17115 від 04.03.2025 року на моє звернення від 02.03.2025 року, про те, що моє звернення буде розглядатися в порядку ЗУ «Про захист персональних даних» на протязі 30 днів і відповідь надходитиме засобами поштового зв`язку за фактичною адресою мешкання. В свою чергу не погодившись з цим, 04.03.2025 року мною надіслана заява про те, що я надаю згоду на обробку моїх персональних даних в електронному кабінеті Пенсійного фонду України і вимагаю надання запитуваної інформації в визначений мною, передбачений законами України, спосіб. Але в передбачені ЗУ «Про доступ до публічної інформації» строки відповідь я не отримав. У зв`язку з чим 10.03.2025 позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та просив притягнути до адміністративної відповідальності передбаченої статтею 212-3 КУпАП заступника начальника ГУПФУ в Полтавській області Мисик Оксану Іванівну, однак представником Уповноваженого Верховної ради України з прав людини протиправно і безпідставно відмовлено в задоволенні заяви позивача від 10.03.2025.

Ухвалою суду від 31.03.2025 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

15 квітня 2025 року надійшов відзив на позов, в якому, зокрема, наголошено на необґрунтованості та безпідставності вимог позивача. До Секретаріату Уповноваженого надійшла заява Позивача від 10.03.2025, зареєстрована за № К-16731.3/25 від 11.03.2025, якою Позивач просив Відповідача притягнути до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 212-3 КУпАП, підписанта листа 1600-0309-8/17115 від 04.03.2025 заступника начальника ГУПФУ в Полтавській області Мисик Оксану Іванівну. Відповідачем у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про звернення громадян» розглянуто заяву Позивача від 10.03.2025 та листом від 14.03.2025 №24115.4/К-16731.3/25/53 надано обґрунтовану відповідь. Під час опрацювання заяви Позивача від 10.03.20205 відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про звернення громадян».

У відповіді на відзив від 17.04.2025 позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.

10.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубенця з заявою в якій зазначив, що 02.03.2025 року, відповідно до ЗУ «Про доступ до публічної інформації» звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України з запитом щодо надання йому копії протоколу перерахунку моєї пенсії від 01.03.2025 року. 04.03.2025 року на його адресу в електронному кабінеті Пенсійного фонду України надійшла відповідь вих. № 1600-0309-8/17115 від 04.03.2025 року на звернення від 02.03.2025 року, про те, що його звернення буде розглядатися в порядку ЗУ «Про захист персональних даних» на протязі 30 днів і відповідь надходитиме засобами поштового зв`язку за фактичною адресою мешкання. 04.03.2025 року ним надіслана заява про те, що він надає згоду на обробку його персональних даних в електронному кабінеті Пенсійного фонду України і вимагає надання запитуваної інформації в визначений ним, передбачений законами України, спосіб. Але в передбачені ЗУ «Про доступ до публічної інформації» строки відповідь він не отримав. Вказував, що в даному випадку прямий умисел посадових осіб ГУПФУ в Полтавській області доведений в повному обсязі листом ГУПФУ в Полтавській області №1600-0309-8/17115 від 04.03.2025. Просив притягнути до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 212-3 КУпАП, підписанта листа 1600-0309-8/17115 від 04.03.2025 заступника начальника ГУПФУ в Полтавській області Мисик Оксану Іванівну».

Листом від 14.03.2025 №24115.4/К-16731.3/25/53 надано відповідь в якій вказано: «У відповідь на Ваше звернення від 10.03.2025 до уповноваженого Верховної ради з прав людини (далі Уповноважений) стосовно ймовірного порушення посадовими особами Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» повідомляю наступне.

Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон) публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або була створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень свої обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Враховуючи, що Ваш інформаційний запит, в якому Ви просили надати інформацію потребує вивчення додаткових дій, такий запит не міг бути розглянутий у відповідності до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», крім того, листом Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області від 04.03.2025 №1600-0309-8/17115 Вас було повідомлено, що порядок доступу до інформації про себе регулюється Законом України «Про захист персональних даних.

Також вважаю за необхідне роз`яснити, що Конституцією України та законами України гарантовано право громадян на вільне одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними свої прав, свобод і законних інтересів.

Вказане право особа може реалізувати декількома шляхами в залежності від тієї інформацію, яку їй необхідно отримати.

Зокрема, право на отримання інформації передбачено законами України «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації» та «Про захист персональних даних.

Відповідно до статей 11 та 21 Закону України «Про інформацію» статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» запитувана Вами інформація відноситься до конфіденційної інформації про фізичну особа (персональних даних), тобто відомостей чи сукупності відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Відтак, обробка такої інформації, в тому числі питання надання доступу до неї, регулюється Законом України «Про захист персональних даних».

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» суб`єкт персональних даних має право, крім випадків, передбачених законом, отримати відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також зміст таких персональних даних не пізніх як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту. Статтею 19 Закону України «Про захист персональних даних до даних про себе здійснюється безоплатно.

Крім того, зазначаю, що Законом України «Про доступ до публічної інформації» не регулюються зазначені відносини, оскільки запитувана Вами інформація стосувалася «отримання інформації про себе».

Ураховуючи викладене вище, повідомляю про відсутність підстав для вжиття додаткових заходів реагування за Вашим зверненням від 10.03.2025.

У разі незгоди з наданою відповіддю Ви маєте право оскаржити її у порядку встановленому статтею 16 Закону України «Про звернення громадян».

Позивач вважаючи протиправною відмову представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у задоволенні його вимог у заяві від 10.03.2025 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закону України «Про доступ до публічної інформації» №2939 13.01.2011 визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес. Відповідно до ст. 3 Закону №2939 право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації. Відповідно до ст 5. Закону №2939 доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 6 Закону №2939 до публічної інформації з обмеженим доступом відноситься конфіденційна інформація.

Згідно зі ст. 7 Закону №2939 конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до ч.3 ст.10-1 Закону №2939 публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних у разі додержання однієї з таких умов: 1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону України "Про захист персональних даних"; 2) фізичні особи (суб`єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону України "Про захист персональних даних"; 3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено законом; 4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом. Відповідно до частини 1 ст. 15 Закону №2939 розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати: 1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання, структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, тощо), а також інформацію, зазначену в частині п`ятій статті 6 цього Закону; 2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності; 3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення; 4) порядок складання, подання запиту на інформацію,

Правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних регулює Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI (далі Закон № 2297-VI), який поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Згідно із статтею 2 Закону № 2297-VI база персональних даних - іменована сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних; обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем; персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Закону № 2297-VI об`єктами захисту є персональні дані.

Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

У той же час, відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII (далі Закон № 2657-XII).

Згідно із положеннями частини 1 статті 7 Закону № 2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 2657-XII за змістом інформація поділяється на такі види, зокрема інформація про фізичну особу.

Інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ч. 1 ст. 11 Закону № 2657-XII).

При цьому, в розрізі положень частини 2 статті 11 Закону № 2657-XII не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних.

В силу ж вимог частини 1 статті 21 Закону № 2657-XII інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 21 Закону № 2657-XII).

У відповідності до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Разом з цим, у Рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2- рп/2012, зокрема, зазначено, що інформацією про особисте та сімейне життя особи (персональними даними) є будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Між тим, частиною 1 статті 14 Закону № 2297-VI унормовано, що поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних.

Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 2 ст. 14 Закону № 2297-VI).

Використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб`єктам відносин, пов`язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб`єкта персональних даних чи відповідно до закону (ч. 1 ст. 10 Закону № 2297-VI).

Відповідно до частини 3, 4 статті 16 Закону № 2297-VI суб`єкт відносин, пов`язаних з персональними даними, подає запит щодо доступу (далі - запит) до персональних даних володільцю персональних даних.

У запиті зазначаються: 1) прізвище, ім`я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи - заявника); 2) найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка засвідчує запит; підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи - заявника); 3) прізвище, ім`я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит; 4) відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних; 5) перелік персональних даних, що запитуються; 6) мета та/або правові підстави для запиту.

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону № 2297-VI володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов`язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Підстави для провадження справ та призначення перевірок Уповноваженим ВРУ передбачені у статті 16 вказаного Закону, відповідно до якої Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:

1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;

2) за зверненнями народних депутатів України;

3) за власною ініціативою.

Статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" визначено обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов`язок об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Приписами статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

За приписами статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;

3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.

Відповідальність за порушення права на інформацію та права на звернення передбачена статтею 212-3 КУпАП.

Так, судом з`ясовано, що у своєму зверненні позивач просив Відповідача притягнути до відповідальності, передбаченої статтею 212-3 КУпАП підписанта листа 1600-0309-8/17115 від 04.03.225 заступника начальника ГУПФУ в Полтавській області Мисик Оксану Іванівну.

Відповідно до листа №1600-0309-8/17115 від 04.03.2025, заступник начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повідомила ОСОБА_1 , що його запит від 02.03.2025 з посиланням на Закону України «Про доступ до публічної інформації», зареєстрований в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області 03.03.2025 за №58/11 щодо надання копії перерахунку пенсії з 01.03.2025, розглянуто. Повідомлено позивача, що запитувана ним інформація стосується його особисто, тому розглядається у відповідності до Закону України «Про захист персональних даних». Повідомлено, що відповідно до п.5 ст. 16 Закону України «Про захист персональних даних» запит на отримання персональних даних задовольняється протягом тридцяти календарних днів з дня його надходження, якщо інше не передбачено законом. Остаточна відповідь на порушені питання буде надана з урахуванням норм Закону України «Про захист персональних даних» та направлена на його поштову адресу, зазначену у матеріалах пенсійної справи.

Відповідач розглянувши звернення позивача від 10.03.2025, перевіривши доводи у своїй відповіді роз`яснив позивачу, що право на отримання інформації передбачено законами України «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації» та «Про захист персональних даних.

Відповідно до статей 11 та 21 Закону України «Про інформацію» статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» запитувана Вами інформація відноситься до конфіденційної інформації про фізичну особа (персональних даних), тобто відомостей чи сукупності відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Відтак, обробка такої інформації, в тому числі питання надання доступу до неї, регулюється Законом України «Про захист персональних даних».

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» суб`єкт персональних даних має право, крім випадків, передбачених законом, отримати відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також зміст таких персональних даних не пізніх як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту. Статтею 19 Закону України «Про захист персональних даних до даних про себе здійснюється безоплатно.

Крім того, зазначаю, що Законом України «Про доступ до публічної інформації» не регулюються зазначені відносини, оскільки запитувана Вами інформація стосувалася «отримання інформації про себе».

Ураховуючи викладене вище, повідомлено про відсутність підстав для вжиття додаткових заходів реагування за зверненням позивача від 10.03.2025.

Варто зауважити, що Уповноважений ВРУ при розгляді звернення наділений окресленим у статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» переліком повноважень, а саме:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;

3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

Отже, вимога позивача у зверненні від 10.03.2025 - притягнути до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 212-3 КУпАП, підписанта листа 1600-0309-8/17115 від 04.03.2025 заступника начальника ГУПФУ в Полтавській області Мисик Оксану Іванівну є безпідставною.

Також суд зазначає, що вирішення питання щодо порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема складання відповідного протоколу, належить до дискреційних повноважень Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, що підтверджується правовою позицією, висловленою Шостим апеляційним адміністративним судом у рішенні від 17.03.2020 по справі №620/3056/19, Окружним адміністративним судом міста Києва у рішеннях від 27.06.2019 по справі №826/12387/18, від 23.08.2019 по справі №640/5681/19. Зокрема, Окружний адміністративний суд міста Києва у рішенні від 27.06.2019 зазначив, що питання в частині вимог про зобов`язання відповідача вжити заходів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, збору інших матеріалів та направлення їх до суду для притягнення до адміністративної відповідальності відноситься до складу дискреційних повноважень Уповноваженого, та щодо яких суд не вправі приймати жодних рішень зобов`язального характеру.

Вказане також підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Верхового суду від 09.11.2020 у справі №640/5681/19 (адміністративне провадження №К/9901/33907/19) за позовом ОСОБА_2 до Національного антикорупційного бюро України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, де суд зазначив: «Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Також необхідно зважати на те, що з огляду на положення статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим Частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналіз норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зобов`язання Омбудсмена в межах повноважень вирішити питання щодо реалізації повноважень, передбачених пунктами 11, 12, 14 частини першої статті 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», а також притягнення винних працівників НАБУ та секретаріату Омбудсмена до відповідальності буде втручанням у дискреційні повноваження Омбудсмена, з огляду на що вимоги в цій частині не можуть бути задоволені».

Окрім цього, суд зазначає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд звертає увагу, що фактична незгода позивача зі змістом відповіді ГУ ПФУ в Полтавській області № 1600-0309-8/17115 від 04.03.2025 року не може свідчити про порушення вимог Закону України «Про звернення громадян».

Як свідчить зміст листа ГУ ПФУ в Полтавській області № 1600-0309-8/17115 від 04.03.2025 року, позивачу надано пояснення щодо його звернення та роз`яснено відповідно до якого закону воно буде розглянуто.

Доказів реального порушення прав та законних інтересів позивача, суду не надано.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (вул. Інститутська, б.21/8, м. Київ, 01008, код ЄРДПОУ 21661556) про визнання змісту листа протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Бойко