Рішення № 128323559, 20.06.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2025 року №320/4805/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фастівської районної державної нотаріальної конторипровизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружногоадміністративного суду з позовом до Фастівської районної державної нотаріальної контори з вимогами:

- визнати протиправними дії державного реєстратора Фастівської районне державної нотаріальної контори, щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 12965849 від 07.09.2012 - квартира, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 ;

- вилучити реєстраційний запис про арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 12965849 від 07.09.2012, з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі та призначено судове засідання на 28.03.2024.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 до Фастівської районної державної нотаріальної контори застосовано заходи процесуального примусу шляхом накладення штрафу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 витребувано у Фастівської районної державної нотаріальної контори належним чином завірені копії документів, на підставі яких державний реєстратор Фастівської районної державної нотаріальної контори здійснив дії щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту нерухомого майна - квартири, за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що реєстратором Фастівської районної державної нотаріальної контори здійснено порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при прийнятті рішення та внесенні реєстраційного номеру обтяження №12965849 від 07.09.2012, не здійснено належну перевірку відомостей стосовно наявності підстав для обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 . Позивач наголошує, що відповідно до відповіді слідчого Іващенка Є.О., постанова про накладення арешту на майно від 06.09.2012 у матеріалах кримінального провадження №22012110000000031 від 27.11.2012 відсутня взагалі. Отже, порушені права позивача підлягають відновленню шляхом визнання протиправними дії державного реєстратора Фастівської районної державної нотаріальної контори щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , належної позивачу, та вилученню реєстраційного запису про обтяження №12965849.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

20.07.2011 позивач за договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Звернувшись 01.10.2021 до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, позивач дізнався про арешт вказаної квартири, накладений 22.07.2013, згідно постанови про накладення арешту на майно слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Київській області, реєстраційний запис 12965849, реєстратор Фастівська районна державна нотаріальна контора, але майно особи якої обтяжується ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

16.11.2021 представник позивача звернувся до ГУ СБУ в м. Києві та Київській області з адвокатським запитом про скасування арешту майна, оскільки позивач не є підозрюваним або обвинуваченим у кримінальному провадженні, крім того, квартира була ним придбана 20.07.2011, та не належить ОСОБА_2 , а постанова про накладення арешту винесена 06.09.2012, відтак порушено право власності позивача внаслідок накладення арешту на квартиру.

26.11.2021 ГУ СБУ в м. Києві та Київській області надало відповідь, у якій зазначено, що скасування арешту є неможливим, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, та 07.09.2018 здійснення досудового розслідування доручено слідчому управлінню ГУ НП у м. Києві.

14.09.2022 представник позивача звернувся до ГУ НП в м. Києві з адвокатським запитом про скасування арешту майна. У відповідь на цей лист ГУ НП в м. Києві надало формальну відписку, що дійсно арешт накладено на квартиру, досудове розслідування ще продовжується, для отримання детальної інформації слід звертатись до слідчого.

27.02.2023 адвокат звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про скасування арешту майна.

Слідчим суддею вживались заходи з метою перевірки тверджень представника власника майна, неодноразово відкладався розгляд даного клопотання з метою виклику слідчого у кримінальному провадженні та отримання матеріалів кримінального провадження, зокрема, постанови, відповідно до якої на квартиру позивача було накладено арешт, а також з метою надання можливості представнику власника майна самостійно отримати зазначену постанову та надати її слідчому судді.

Слідчий в судові засідання жодного разу не з`явився, а зі змісту листа слідчого Іващенка Є.О, вбачалось, що відповідна постанова у матеріалах кримінального провадження відсутня взагалі. На підставі викладеного, слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва постановив ухвалу від 19.04.2023 про залишення без задоволення клопотання про скасування арешту майна.

Вважаючи дії відповідача необґрунтованими та протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають з приводу сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952).

Згідно пункту 1 частини першої статті 2 Закону №1952, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно пункту 2 частини першої статті 2 Закону №1952, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Згідно частини першої статті 5 Закону №1952 у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Згідно статті 6 Закону №1952 організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб`єкти;

3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Частина перша статті 10 Закону №1952 передбачає, що державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв`язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

За приписами пунктів 1, 2, 3 частини третьої цієї статті державний реєстратор, зокрема:

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

- перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

- під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.

Частиною першою статті 18 Закону №1952 визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до статті 3 Закону №1952 загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 27 Закону №1952 державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 24 Закону №1952, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Виходячи з вищевикладеного, у разі наявності підстав для відмови, державний реєстратор зобов`язаний прийняти рішення про відмову.

Відповідно до частини другої статті 27 Закону №1952, державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі:

1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, що набрало законної сили, у тому числі постанови господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) про визнання боржника банкрутом - щодо припинення всіх обтяжень прав на майно боржника (крім тих, які застосовано у кримінальному провадженні);

2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості;

4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;

5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, чи його дубліката;

5-1) договору купівлі-продажу неподільного об`єкта незавершеного будівництва/майбутнього об`єкта нерухомості (перший продаж), договору про участь у фонді фінансування будівництва, на виконання яких сплачено частково ціну майбутнього об`єкта нерухомості;

5-2) заяви про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на всі майбутні об`єкти нерухомості, що є складовими частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва, та обтяження речових прав на майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки;

5-3) заяви про зміну гарантійної частки (у тому числі у зв`язку із зміною проектної документації на будівництво);

6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості;

7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Відповідно до абзаців першого-третього частини третьої статті 26 Закону №1952, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У відповідності до частин другої, третьої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Статтею 174 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю, або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового розгляду судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю або частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування, чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно з частиною першою статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, що підтверджує відсутність ухвали слідчого судді, постанови слідчого, прокурора або іншого компетентного органу, які могли бути підставою для внесення запису про арешт нерухомого майна.

Встановлення факту незаконності внесення запису вимагає наявності належних та допустимих доказів, а надані копії адвокатських запитів та загальні відповіді на них не є належними доказами відсутності правової підстави для накладення арешту.

Судове втручання у сферу державної реєстрації прав допускається лише у випадках встановлення чітких порушень законодавства та доведеного факту протиправності внесення запису про обтяження. При цьому запис про арешт нерухомого майна наявний у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а відповідно до Закону №1952, державна реєстрація проводиться на підставі документів, передбачених законом, а сам запис має презумпцію законності до моменту його скасування у встановленому законом порядку.

Крім того, в межах адміністративного судочинства суд не має повноважень досліджувати питання обґрунтованості застосування заходів забезпечення кримінального провадження, до яких належить арешт майна, а також не уповноважений оцінювати доцільність збереження чи скасування такого заходу, оскільки це віднесено до компетенції органів досудового розслідування та слідчих суддів у межах кримінального провадження. Суд адміністративної юрисдикції не має повноважень самостійно встановлювати, чи був арешт скасований, чи продовжує він свою дію, ти чи існують підстави для його подальшого збереження у кримінальному процесі. Встановлення таких обставин можливе виключно у порядку кримінального судочинства відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.