Рішення № 128323296, 20.06.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2025 року Справа № 280/3965/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань №11» щодо неналежного розгляду запиту засудженого ОСОБА_1 про надання інформації від 16.11.2024.

Зобов`язати Державну установу «Вільнянська установа виконання покарань №11» повторно належним чином розглянути запиту засудженого ОСОБА_1 про надання інформації від 16.11.2024.

Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 16000,00 грн.

Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що у запиті від 16.11.2024, виклавши всі обставини та зазначивши всю інформацію по чотирьом справам, просив відповідача надати повну та достовірну інформацію щодо надходження або ненадходження до відповідача чотирьох листів з прийнятими рішеннями слідчих Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР у м. Полтаві на виконання чотирьох ухвал слідчих суддів, але відповідач у своїй відповіді № 5- 2889 від 21.11.2024 не надає витребувану інформацію по кожному окремо питанню з зазначенням ухвал та досудового кримінального провадження, тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання інформації. Позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 22 квітня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач 30 травня 2025 року подав до суду відзив на позовну заяву. Вимоги викладені в позовній заяві, відповідачем не визнаються в повному обсязі з наступних причин. 16.11.2024 (вихідний день) на електронну адресу Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)», від позивача надійшов запит про інформацію щодо надходження з ТУ ДБР у м. Полтаві прийнятих слідчими рішень на виконання ухвал суду, даний запит від 16.11.2024 зареєстрований - 18.11.2024 за вхідним № 2660. 21.11.2024 за вихідним № 5-2889 засудженому ОСОБА_1 надана відповідь, про те що, в особовій справі № 6-Ш-24, запитувані ним листи ТУ ДБР у м. Полтаві зазначені чотирма пунктами - відсутні. Вся кореспонденція, яка надходить на адресу Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» та стосується засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_2 , вручається йому особисто під підпис, і є в його безпосередньому розпорядженні. На момент подачі позовної заяви засуджений ОСОБА_3 був неодноразово ознайомлений з особовою справою № 6-Ш-24, маючи змогу самостійно перевірити відсутність в особовій справі запитуваних ним листів Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР у м Полтаві. Стосовно стягнення моральної шкоди у розмірі 16 000 грн, відповідач заперечує в повному обсязі. Представником позивача не надано відповідних доказів витрат на правове супроводження справи в частині стягнення з відповідача суми у розмірі 50000 грн. Відповідач просить суд відмовити у позовних вимогах в повному обсязі.

03 червня 2025 року представником позивача подана до суду відповідь на відзив. Позивач заперечує в повному обсязі викладені відповідачем у відзиві обставини про правомірність не надання позивачу належної відповіді з повною та достовірною інформацією та по іншим питанням зазначених у відзиві з наступних підстав. Позивач не отримує самостійно листи від державних органів влади та не має доступу до журналів реєстрації вхідної кореспонденції, а тому і звернувся з запитом щодо надходження або ненадходження чотирьох листів з ТУ ДБР у м. Полтава до відповідача. Інших питань не було в запиті. Щодо зазначеної у відзиві відповідачем інформації про ознайомлення з особовою справою та долученими до відзиву актів, то це жодним чином не стосується витребуваної інформації за запитом, тому що необхідна інформація за запитом від 16.11.2025 створюється не в особовій справі, а в журналі реєстрації вхідної кореспонденції та зберігається і перебуває у володінні відповідача. Обґрунтовуючи заподіяну відповідачем шкоду фізичному та психологічному здоров`ю, позивач вказує, що відповідач систематично допускає порушення його прав. Представником позивача після подачі всіх необхідних заяв по суті справи буде подано до суду відповідну заяву про стягнення витрат на правничу допомогу разом з відповідним розрахунком актом виконаних робіт та квитанцією що підтверджує її сплату позивачем. Позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

05 червня 2025 року позивач подав до суду заяву та клопотання про надання судового рішення та про збільшення процесуального строку на надання відповіді на відзив відповідача на позовну заяву.

06 червня 2025 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив. Відповідач просить суд відмовити у позовних вимогах в повному обсязі.

Щодо заяви позивача про надсилання на електронну адресу копії ухвали та про збільшення процесуального строку на надання відповіді на відзив відповідача на позовну заяву, суд зазначає, що позовну заяву подано до суду представником позивача Білогрудом Д.О.

Відповідно до частини 7 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Так, копія ухвали суду від 21.05.2025 надіслана до електронного кабінету представника позивача.

Згідно з частиною 3 статті 163 КАС України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дасть змогу позивачу підготувати свої пояснення, міркування та аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Суд враховує, що станом на час подання вказаної заяви, представником позивача вже була надана відповідь на відзив, яка долучена до матеріалів справи.

При цьому, суд звертає увагу, що провадження у справі відкрито у порядку письмового провадження за правилами статті 263 КАС України.

Відповідно до частини 2, 3 статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Таким чином, підстави для задоволення поданої позивачем заяви у суду були відсутні.

На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.

З 02.02.2024 до теперішнього часу засуджений ОСОБА_1 відбуває покарання в державній установі «Вільнянська установа виконання покарань (№ 11)».

16.11.2024 на електронну адресу Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)», від позивача надійшов запит про інформацію щодо надходження з ТУ ДБР у м. Полтаві прийнятих слідчими рішень на виконання ухвал суду, даний запит від 16.11.2024 зареєстрований - 18.11.2024 за вхідним № 2660.

В цьому запиті на інформацію засуджений ОСОБА_3 просить надати йому повну та достовірну інформацію щодо відомостей, а саме:

1) Надходив або не надходив до ДУ «ВУВП (№11)» лист з прийнятим слідчим рішенням на виконання ухвали від 23.09.2024 по справі № 203/4827/24 провадження № 1- кс/0203/2749/2024. якою було зобов`язано слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР у м. Полтаві, що здійснює досудове розслідування у к/п №62024170030000773, відомості про яке внесені до ЄРДР 06.03.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, розглянути по суті подану ОСОБА_1 1З.09.2024 року та заяву про залучення його потерпілим, про результати чого повідомити останнього.

2) Надходив або не надходив до ДУ «ВУВП (№11)» лист з прийнятим слідчим рішенням на виконання ухвали від 23.09.2024 року по справі № 203/4791/24 провадження №1-кс/0203/2734/2024 якою було зобов`язано слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР у м. Полтаві, що здійснює досудове розслідування у к/п № 62024170030000948. відомості про яке внесені до ЄРДР 15.04.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.365 КК України, розглянути по суті подану ОСОБА_1 04.09.2024 заяву про залучення його потерпілим. Про результати чого повідомити останнього.

3) Надходив, або не надходив до ДУ «ВУВП (№11)» лист з прийнятим слідчим рішенням на виконання ухвали від 02.10.2024 року по справі № 203/4871/24 провадження №1-кс/0203/2766/2024, якою було зобов`язано уповноваженого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР у м. Полтаві розглянути заяву ОСОБА_2 від 13.09.2024 року, подану в рамках к/п № 62023170030001932, з повідомленням про результати розгляду.

4) Надходив або не надходив до ДУ « ВУВП (№11)» лист з прийнятим слідчим рішенням на виконання ухвали від 31.10.2024 року по справі № 203/5638/24 провадження №1-кс/0203/3366/2024 якою було зобов`язано уповноваженого слідчого Третього слідчого відділу ( з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР у м. Полтаві розглянути клопотання ОСОБА_2 від 29.09.2024 у к/п № 62023170030000113 та повідомити ОСОБА_2 про результати клопотання від 29.09.2024 року.

21.11.2024 за вихідним № 5-2889 засудженому ОСОБА_1 надана відповідь, повідомлено, що в особовій справі № 6-Ш-24, запитувані позивачем листи ТУ ДБР у м.Полтаві зазначені чотирма пунктами - відсутні.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо належного розгляду запиту, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Частиною 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Згідно зі ст.2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частинами 1-2 статті 7 КВК України визначено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Статтею 8 КВК України визначено основні права засуджених, зокрема мають право звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у випадках, встановлених законодавством, протягом однієї доби) з часу видачі талона-підтвердження зазначене звернення (кореспонденція) направляється адресату.

Наведеним нормам ч.1 ст.8 КВК України кореспондують приписи ч.1 ст.107 КВК України, якою встановлено, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, зокрема, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України: здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку, користуватися глобальною мережею Інтернет; подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені.

Відповідно до ч. 2 ст. 151 КВК України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

При цьому ч.1 ст.18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV встановлено, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів зобов`язані, зокрема: забезпечувати дотримання прав людини і громадянина, реалізацію законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань; забезпечувати правопорядок, додержання вимог режиму, правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах і на прилеглих до них територіях та вимагати від засуджених і осіб, узятих під варту, інших осіб виконання ними обов`язків, установлених законом.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5 (далі - Правила №2823/5, у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Правил №2823/5 засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Правил №2823/5 засуджені мають право, зокрема: одержувати інформацію про свої права і обов`язки, порядок та умови виконання та відбування призначеного судом покарання; здійснювати листування у порядку, встановленому пунктом 1 розділу ХІІІ цих Правил; рідною мовою давати пояснення, вести листування, подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені, а також отримувати відповіді мовою звернення; на отримання копій документів з їхніх особових справ та інших документів, що є у розпорядженні адміністрації установи виконання покарань, у порядку, встановленому цими Правилами.

Засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.

При забезпеченні прав засуджених не повинні порушуватися встановлений порядок та умови відбування покарання, а також права і законні інтереси інших осіб.

Так, пунктом 1 розділу ІІІ Правил №2823/5 передбачено, що засуджені мають право подавати пропозиції, заяви та скарги в усній чи письмовій формі від свого імені. Письмові пропозиції, заяви та скарги направляються за належністю через адміністрацію установи виконання покарань. Вони реєструються в канцелярії установи виконання покарань і не пізніше ніж у триденний строк відправляються адресатам.

Направлені адресатам пропозиції, заяви та скарги з питань одержання посилок (передач) і бандеролей, надання побачень, телефонних розмов, медичної допомоги, забезпечення речовим майном, а також інші звернення, які можуть бути вирішені по суті адміністрацією установи виконання покарань, розглядаються на місці, не чекаючи результатів їх розгляду організаціями або посадовими особами, яким вони адресовані.

Адміністрація установи виконання покарань за заявою засудженого зобов`язана сприяти йому в отриманні від судів копій матеріалів кримінального провадження, у тому числі в електронній формі, а також отриманні від державних органів та установ документів, що стосуються його особисто, відповідно до вимог законодавства.

Адміністрація установ виконання покарань має забезпечити виконання вимог Закону України «Про звернення громадян».

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР), який забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. (ч. 1 ст. 1 Закону № 393/96-ВР).

Статтею 3 Закону № 393/96-ВР передбачено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Вимоги до звернення наведені у статті 5 Закону № 393/96-ВР, за змістом цієї статті звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).

Звернення може бути усним чи письмовим.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Статтею 7 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Відповідно до ст. 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно з статтею 18 Закону № 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

За положеннями ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

З огляду на вищезазначені положення законодавчих актів встановлено, що суб`єкт надання відповіді на скаргу зобов`язаний не лише розглянути у встановлені нормативно-правовими актами строки запити і скарги, а й надати заявнику відповідь за результатами розгляду таких звернень.

Суд наголошує, що регламентоване законодавством право особи на звернення кореспондує імперативному обов`язку відповідного суб`єкта, якому надано запит, відреагувати на таке звернення.

Повертаючись до обставин цієї справи, судом встановлено таке.

Позивач 16.11.2024 звернувся до відповідача із запитом про інформацію щодо надходження з ТУ ДБР у м. Полтаві прийнятих слідчими рішень на виконання ухвал суду.

Відповідач не заперечує отримання зазначеного запиту позивача. Відповідач наполягає, що поданий запит розглянув по суті.

Розглянувши відповідь на запит позивача, що була надана відповідачем листом від 21.11.2024 №5-2889, судом встановлено, що у вказаному листі повідомлено про відсутність запитуваних листів ТУ ДБР у м. Полтаві в особовій справі 6-Ш-24.

Таким чином, лист позивача містить відповідь на питання, яке не ставилось позивачем у поданому запиті, оскільки позивачем запитувалась інформації саме щодо надходження чи ненадходження листів ТУ ДБР у м. Полтаві до установи виконання покарань, а не про наявність їх у матеріалах особової справи.

Так, позивач в поданому запиті на інформацію просить надати йому повну та достовірну інформацію щодо відомостей, а саме:

1) Надходив або не надходив до ДУ «ВУВП (№11)» лист з прийнятим слідчим рішенням на виконання ухвали від 23.09.2024 по справі № 203/4827/24 провадження № 1- кс/0203/2749/2024. якою було зобов`язано слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР у м. Полтаві, що здійснює досудове розслідування у к/п №62024170030000773, відомості про яке внесені до ЄРДР 06.03.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, розглянути по суті подану ОСОБА_1 1З.09.2024 року та заяву про залучення його потерпілим, про результати чого повідомити останнього.

2) Надходив або не надходив до ДУ «ВУВП (№11)» лист з прийнятим слідчим рішенням на виконання ухвали від 23.09.2024 року по справі № 203/4791/24 провадження №1-кс/0203/2734/2024 якою було зобов`язано слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР у м. Полтаві, що здійснює досудове розслідування у к/п № 62024170030000948. відомості про яке внесені до ЄРДР 15.04.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.365 КК України, розглянути по суті подану ОСОБА_1 04.09.2024 заяву про залучення його потерпілим. Про результати чого повідомити останнього.

3) Надходив, або не надходив до ДУ «ВУВП (№11)» лист з прийнятим слідчим рішенням на виконання ухвали від 02.10.2024 року по справі № 203/4871/24 провадження №1-кс/0203/2766/2024, якою було зобов`язано уповноваженого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР у м. Полтаві розглянути заяву ОСОБА_2 від 13.09.2024 року, подану в рамках к/п № 62023170030001932, з повідомленням про результати розгляду.

4) Надходив або не надходив до ДУ « ВУВП (№11)» лист з прийнятим слідчим рішенням на виконання ухвали від 31.10.2024 року по справі № 203/5638/24 провадження №1-кс/0203/3366/2024 якою було зобов`язано уповноваженого слідчого Третього слідчого відділу ( з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР у м. Полтаві розглянути клопотання ОСОБА_2 від 29.09.2024 у к/п № 62023170030000113 та повідомити ОСОБА_2 про результати клопотання від 29.09.2024 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо належного розгляду запиту засудженого ОСОБА_1 про надання інформації від 16.11.2024.

На підставі зазначеного, суд вважає, що для відновлення порушених прав позивача слід зобов`язати Державну установу «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» належним чином розглянути запиту засудженого ОСОБА_1 про надання інформації від 16.11.2024.

Суд наголошує, що при повторному розгляді поданого позивачем запиту відповідачу необхідно надати інформацію за поставленими позивачем питаннями у запиті від 16.11.2024.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 16000,00 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статі 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною третьою статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Фактичною підставою для застосування відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання - це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання - чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Поміж тим, за практикою Європейського Суду з прав людини обставинами, які беруться до уваги як такі, що заподіюють моральну шкоду, зокрема є: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; незручності, викликані негативним впливом на здоров`я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім`ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо.

Поряд з цим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 57).

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 07.03.2023 у справі №280/1530/20 у подібних правовідносинах, зазначено, що поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку згідно із загальними підходами до відшкодування моральної шкоди, що відповідатиме правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року в справі №750/6330/17.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у заявленому розмірі позивач зазначає про завдання йому моральної шкоди, в результаті ненадання відповідачем запитуваної позивачем інформації.

Однак, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральної шкоди внаслідок саме допущеної відповідачем бездіяльності щодо належного розгляду запиту від 16.11.2024, що була предметом розгляду саме у цій справі.

Таким чином, наданими позивачем доказами не підтверджується причинно-наслідковий зв`язок та вплив бездіяльності відповідача саме щодо належного розгляду запиту від 16.11.2024 на емоційний стан позивача, та позивачем не доведено, що такі емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач судом звільнений від сплати судового збору, такі витрати відсутні.

У позовній заяві зазначено про витрати на правничу допомогу 5000,00 грн, представник позивача повідомив у відповіді на відзив, що після подачі всіх необхідних заяв по суті справи буде подано заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, в разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 по справі №810/2760/17.

В підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати до матеріалів справи розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи не надано жодних документів.

При цьому, позовна заява не містить жодних посилань на неможливість подання доказів понесених позивачем витрат на правничу допомогу до ухвалення рішення суду, як і не містить інформації про те, що такі докази будуть надані позивачем після ухвалення рішення суду.

Суд бере до уваги, що в силу абзацу 1 частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, позивач зобов`язаний був у визначений процесуальним законом строк надати суду відповідну заяву та докази.

Водночас, справа розглянута в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

При цьому, в письмовому проваджені не передбачена така частина судового засідання як судові дебати.

Позивач був обізнаний про те, що справа буде розглянута в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Оскільки при розгляді справи в письмовому проваджені не передбачена така частина судового засідання як судові дебати, то позивач мав подати докази щодо витрат на правничу допомогу до ухвалення рішення.

Однак таких доказів позивач своєчасно не надав.

При цьому, суд повторно звертає увагу, що провадження у справі відкрито у порядку письмового провадження за правилами статті 263 КАС України.

Відповідно до частини 2, 3 статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Більш того, після отримання ухвали про відкриття спрощеного провадження, позивач також не надав до суду заяви про те, що будуть надані докази понесення витрат на правничу допомогу.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 263, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань №11» щодо належного розгляду запиту засудженого ОСОБА_1 про надання інформації від 16.11.2024.

Зобов`язати Державну установу «Вільнянська установа виконання покарань №11» повторно належним чином розглянути запит засудженого ОСОБА_1 про надання інформації від 16.11.2024.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),

Відповідач - Державна установа «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» (вул.Зелена, буд. 34, смт. Кам`яне, Запорізький район, Запорізька область, 70050; код ЄДРПОУ 14319099).

Повне судове рішення складено 20.06.2025.

Суддя Б.В. Богатинський