Ухвала суду № 128322607, 20.06.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

20 червня 2025 року Справа №200/4333/25

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Зеленов А.С., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області «по особовому складу» від 13.06.2022 №262 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;

визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області по прийняттю наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області «Про призначення службового розслідування, утворення дисциплінарної комісії» за наслідками якого видано наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 13.06.2022 № 652 "Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУНП в Донецькій області та їх покарання";

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області по ознайомленню ОСОБА_1 з наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області «Про призначення службового розслідування, утворення дисциплінарної комісії», за наслідками якого видано наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 13.06.2022 № 652 "Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУНП в Донецькій області та їх покарання";

визнання протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 13.06.2022 № 652 "Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУНП в Донецькій області та їх покарання" в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області поновити ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Маріупольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 13.06.2022;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ідентифікаційний код юридичної особи 40109058) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , IBAN:) заробітну плату в розмірі грошового забезпечення старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Маріупольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області за час вимушеного прогулу по дату фактичного розрахунку;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 час з 13.06.2022 по дату поновлення на роботі до вислуги років;

допустити рішення суду до негайного виконання.

Пунктом 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Суддя вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху для усунення недоліків з таких підстав.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими доказами.

За приписами статей 73, 75 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Порядок подання доказів суду визначений у статті 79 КАС України. Відповідно до частини другої статті 79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

В свою чергу, вимоги до письмових доказів, що подаються до суду, встановлені у статті 94 КАС України, частиною другою якої передбачено подання письмових доказів в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом.

Відповідно до статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Вищевказана норма кореспондується зі статтею 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

Суд зазначає, що відповідно до частин першої-другої статті 15 КАС України, судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою, суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні № 8-рп/2008 від 22.04.2008 зазначив, що державною мовою здійснюються ведення судового процесу, складання судових документів та інші процесуальні дії і відносини, що встановлюються між судом та іншими суб`єктами на всіх стадіях розгляду і вирішення адміністративних та цивільних справ.

До письмових доказів, які викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином.

Згідно з частиною першою, четвертою ст.71 КАС України перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Перекладач зобов`язаний з`являтися до суду за його викликом, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом на процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.

Додані позивачем до позовної заяви письмові докази, викладені іноземною мовою без перекладу українською мовою, не можуть вважатися належними та достовірними в розумінні статей 73, 75 КАС України, оскільки вказана обставина унеможливлює їх дослідження судом та встановлення обставин у справі.

Також, до позовної заяви позивачем додано частину документів, що викладені іноземними мовами, переклад яких не надано.

Статтею 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначає докази, що підтверджують вказані обставини; зазначає перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч.4 ст. 161 КАС України).

В позовній заяві, крім іншого зазначено, що після отримання інформації про припинення виплат грошового забезпечення та факт звільнення позивач звернувся до роботодавця та встановив факт видання відповідного наказу. Разом з тим, доказів наведеного до позовної заяви не додано.

Також позивач посилається на лист поштової служби США, в якому викладено офіційне повідомлення з вибаченнями, отриманий позивачем. Проте, позивачем не надано зазначений лист та докази його отримання.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наведені вище норми КАС України станом на час виникнення спірних правовідносин (13.06.2022) мали аналогічні положення та для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлювався місячний строк.

Верховним судом у постанові від 22.12.2023 справа №160/19022/22 викладена правова позиція про те, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов`язаних із утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №804/285/16 від 12.12.2018).

Предметом позову у цих матеріалах є: визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Національної поліції в Донецькій області «по особовому складу» від 13.06.2022 №262 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, № 652 "Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУНП в Донецькій області та їх покарання" в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ; поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Маріупольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 13.06.2022; стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі грошового забезпечення старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Маріупольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області за час вимушеного прогулу по дату фактичного розрахунку; визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Донецькій області по прийняттю наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області «Про призначення службового розслідування, утворення дисциплінарної комісії» за наслідками якого видано наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 13.06.2022 № 652 "Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУНП в Донецькій області та їх покарання"; визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області по ознайомленню ОСОБА_1 з наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області «Про призначення службового розслідування, утворення дисциплінарної комісії», за наслідками якого видано наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 13.06.2022 № 652 "Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУНП в Донецькій області та їх покарання"; зобов`язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 час з 13.06.2022 по дату поновлення на роботі до вислуги років;

Основною позовною вимогою є визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Національної поліції в Донецькій області «по особовому складу» від 13.06.2022 №262 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, № 652 "Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУНП в Донецькій області та їх покарання" в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 . Решта позовних вимог є похідними від основної вимоги.

Відтак, суд вважає, що заявлений у цій справі спір виник із відносин публічної служби ОСОБА_1 , тому до спірних правовідносин застосуванню підлягає саме місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Визначення законодавцем строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Верховним Судом неоднарозово висловлювалася правова позиція, відповідно до якої зазначалося, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Позивачем разом з позовом подано клопотання про поновлення строків звернення до суду та 19.06.2025 аналогічного змісту вже поданому клопотанню, в обґрунтування яких зазначено таке.

31.12.2022 ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними дій та скасування відповідних управлінських рішень (наказів), а також з вимогами про захист порушеного права на належне проходження служби, реалізацію соціальних гарантій та стягнення належного грошового забезпечення.

Звертає увагу суду, що вчасно звернутися до адміністративного суду не мав змоги з незалежних від нього, об`єктивних і поважних причин, які не могли бути передбачені або усунуті.

Зокрема, на час прийняття оскаржуваних рішень відповідача позивач перебував у місті Маріуполь, яке у зв`язку з повномасштабною збройною агресією РФ з лютого 2022 року опинилося в умовах блокади, активних бойових дій та подальшої окупації. Через гуманітарну катастрофу, руйнування інфраструктури та повну відсутність комунікацій, не мав жодної можливості своєчасно дізнатися про наявність відповідних наказів чи отримати належну правову допомогу. Змушений був переховуватися у місті Маріуполі, без доступу до засобів зв`язку та офіційної інформації. Унаслідок інтенсивних обстрілів, руйнувань інфраструктури та відсутності зв`язку не мав можливості отримати належну інформацію про прийняті щодо нього управлінські рішення, звернутися за юридичною допомогою чи підготувати позовну заяву. Це унеможливлювало не лише звернення до суду, але й ознайомлення зі своїми правами та становищем як особи, що перебувала на службі в Національній поліції України.

Лише після евакуації з тимчасово окупованої території та виїзду до Сполучених Штатів Америки з гуманітарною метою, після часткової стабілізації життєвого становища, позивачу вдалося зібрати документи, підтвердити факт службового становища, отримати консультації з правових питань та вжити заходів для звернення до суду.

Повідомляє, що в силу складного матеріального становища після втрати житла, майна та джерел доходу, звернення до юридичних консультантів або адвокатів в Україні було об`єктивно ускладнене.

Також звернув увагу, що про наявність відповідного наказу відповідача та порушених прав дізнався вже після повернення часткового контролю над своїм життям, що й стало підставою для звернення до суду на даному етапі. До цього часу фактично не мав змоги реалізувати своє право на захист, передбачене статтею 55 Конституції України. Таким чином, звернення до адміністративного суду відбулося невідкладно після зникнення обставин, які об`єктивно перешкоджали зверненню в установлений законом строк.

Позивач зазначає, що ще до звернення до Донецького окружного адміністративного суду в червні 2025 року, він здійснив першу спробу захисту своїх прав шляхом подання адміністративного позову до Донецького окружного адміністративного суду, який особисто склав вручну в спрощеній формі, з урахуванням відсутності доступу до правової допомоги. Однак, дана заява була повернута поштовим оператором, про що він дізнався лише після вручення поштового повідомлення. Негайно після отримання повідомлення про недоставлення поштового відправлення, позивач звернувся з повторним позовом до Донецького окружного адміністративного суду через систему Електронний суд. Це звернення стало можливим після отримання роз`яснення адвоката та створення електронного кабінету, що додатково підтверджує добросовісність дій.

Зазначає, що про оскаржуваний наказ від 13.06.2022 «по особовому складу» № 262 о/с дізнався тільки 31.12.2022 та до цього дня вважав, що звільнений за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, через направлення відповідного рапорту. Тобто якщо обраховувати місячний строк звернення до суду з дати коли позивач дізнався про видання спірного наказу, то першим днем відліку строку є наступний день, після вказаної дати, а саме з 01.01.2023.

Звертає увагу суду, що одразу в той же день після того як дізнався про підставу звільнення звернувся до суду із власноручно складеною стислою позовною заявою та обґрунтовано вважав, що вчинив всі необхідні дії для звернення до суду, які вимагає законодавство. Натомість лист про недоставлення поштового відправлення позивачем отримано 06.06.2025 повторно із позовною заявою він звертається 13.06.2025 тобто через 6 днів, тобто з дня первинного звернення до дня повторного звернення сукупно пройшло 7 днів, тому позивач вважає що місячний строк звернення до суду ним дотримано.

У період з 14.06.2022 по 30.12.2022 та з 01.01.2023 по 05.06.2025 у позивача наявні поважні обставини, які від волі позивача жодним чином не залежали, усунути останні об`єктивно не було можливості, як і вплинути на них та за умови переконання позивача про звільнення зі служби за власним бажанням ще у лютому 2022 року, тобто були наявні обставини, які об`єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на звернення до суду, з причин які від позивача не залежали. З огляду на наведене, позивачем реалізовано право звернення до суду на 7 день, тобто в межах 31 дня місячного терміну звернення до суду.

Зазначає, що за наявної обставини протиправної бездіяльності відповідача по ознайомленню зі спірним наказом, позивач міг прийти до висновку про наявність такого лише через різницю у розмірі грошового забезпечення з приводу якої і звернувся до відповідача та в ході такого спілкування 31.12.2022 отримав інформацію про порушення своїх прав, тобто в дату з якої слід обраховувати дотримання строку звернення до суду.

У зв`язку з наведеним позивач просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Проте, суддя вважає, що вказані підстави не можуть вважатися поважними для поновлення строку звернення до суду.

Зі змісту позову суддею з`ясовано, що позивачем зазначено, що 17.02.2022 він направив до Головного управління Національної поліції в Донецькій області рапорт про звільнення зі служби у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років засобами поштового зв`язку.

Наказом від 13.06.2022 №643 "Про порушення службової дисципліни окремими працівниками Маріупольського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області та їх покарання" за порушення службової дисципліни, що виразилось у невиконанні вимог п. 1 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію", а саме у невиході на службу без поважних причин та тривалій відсутності на службі, позивача звільнено зі служби в поліції. Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 13.06.2022 № 262/ос позивача звільнено зі служби в поліції у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби за п.6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 13.06.2022.

Позивач зазначає, що з 09.04.2022 по 14.05.2022 перебував у полоні на тимчасово окупованій території України у місцях несвободи в смт. Оленівка Донецької області. Він був захоплений під час спроби виїхати на підконтрольну Україні територію у зоні бойових дій і утримувався представниками незаконних збройних формувань так званої «ДНР» за підтримки збройних сил РФ. Після звільнення з полону вимушено переховувався від каральних органів окупаційного режиму, які повністю контролювали територію міста Маріуполь, де він раніше проходив службу. Існувала реальна та безпосередня загроза його життю та свободі.

Також позивачем зазначено, що наказ про звільнення зі служби було видано 13.06.2022, однак позивач дізнався про нього лише 31.12.2022. У період з лютого по вересень 2022 року позивач вимушено переховувався у місті Маріуполі, що на той час був окупований збройними силами Російської Федерації. Причиною переховування стала реальна загроза життю та свободі позивача, зумовлена тим, що він є учасником бойових дій, який брав активну участь у проведенні антитерористичної операції (АТО) у 20142015 роках. За чинним законодавством країни-окупанта, участь у АТО прирівнюється до вчинення особливо тяжких злочинів, за що передбачена кримінальна відповідальність, включаючи позбавлення волі.

З огляду на ці обставини, позивач фактично був позбавлений можливості не лише здійснювати будь-які правові дії, але й відкрито пересуватись, комунікувати або підтримувати зв`язок з державними органами України.

Крім того, після виїзду з тимчасово окупованої території 30.09.2022, позивач здійснював складний маршрут через декілька країн (РФ, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Німеччина, Туреччина), допоки 18.12.2022 не прибув до США, де звернувся по гуманітарну допомогу. Весь цей час він був позбавлений доступу до засобів зв`язку, банківських рахунків, документів, та перебував в умовах, що виключали можливість реалізації свого права на судовий захист.

Після отримання інформації про припинення виплат грошового забезпечення та факт звільнення позивач звернувся до роботодавця та встановив факт видання відповідного наказу. Як тільки з`явилася можливість звернувся до суду. Раніше підготовлена та направлена ним поштою первинна позовна заява, написана самостійно на одному аркуші, була втрачена з вини поштової служби США, про що позивачу надано офіційне повідомлення з вибаченнями. Позивач не мав змоги контролювати процес доставки через перебування у США та відсутність спеціальних знань у галузі права чи досвіду участі в адміністративному процесі в Україні. Лише після отримання вказаного листа з поштової компанії, та за сприяння представника спонсора по міграційній програмі позивач звернувся за юридичною допомогою, зміг зареєструвати електронний кабінет в системі «Електронний суд» та підготувати повноцінну, обґрунтовану позовну заяву.

Отже, вивченням змісту позову та матеріалів, суддею з`ясовано, що наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 13.06.2022 № 262/ос позивача звільнено зі служби в поліції у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби за п.6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 13.06.2022. В наказі про звільнення, як підстава звільнення зазначено наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 13.06.2022 № 643.

В позовній заяві позивач зазначає, що про існування вказаних наказів дізнався лише 13.12.2022. Проте, позивачем не надано доказів в підтвердження вказаних обставин. У зв`язку з чим, суд пропонує позивачу надати письмові пояснення та документальне підтвердження щодо моменту, коли саме позивач дізнався про порушене право. Тобто, надати належні та допустимі докази в підтвердження того, коли саме позивач був ознайомлений з оскаржуваними наказами, прийнятими відповідачем.

Крім того, зі змісту позову суддею з`ясовано, що позивач звернувся до роботодавця та встановив факт видання відповідного наказу, доказів наведеного також не надано.

Також, судом встановлено, що в матеріалах позову також відсутній лист поштової компанії, на який посилається позивач, обґрунтовуючи направлення позовної заяви до суду 31.12.2022, та докази отримання поштового відправлення позивачем 06.06.2025.

З поданих до суду матеріалів неможливо встановити, що позивач у період з 01.01.2023 по 12.06.2025 вчиняв дії та заходи по збиранню доказів в підтвердження порушених його прав.

Посилання на те, що з 01.01.2023 по 05.06.2025 у позивача були наявні поважні обставини, які від волі позивача жодним чином не залежали, оскільки позивач 31.12.2022 направив поштою позов до суду, суд не приймає, оскільки позивач, звернувшись до закладу надання поштових послуг, мав реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про стан його потового відправлення. Разом з тим, до позовної заяви не долучено доказів вчинення таких дій позивачем.

Щодо дати, з якої позивач обраховує строк звернення до суду 06.06.2025, слід зазначити наступне.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства.

Проте, лише звернення до відділення поштового зв`язку без подальшого його відправлення (як зазначено позивачем в позові «втратою»), не може свідчити про пред`явлення позову, щоб слугувало перериванням строку для звернення до суду.

Посилання на практику Верховного Суду, викладену у постановах від 12.02.2019 у справі № 826/9895/18; від 04.04.2023 у справі № 620/2702/21, суд не приймає, оскільки в наведених справах судовий розгляд закінчився в суді першої інстанції.

Таким чином, обставини якими позивач обґрунтовує поважність пропуску строку звернення до суду, суд вважає неповажними. Належних доказів на підтвердження існування обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, суду не надано.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Процесуальні норми КАС України, якими врегульовано перебіг строків звернення до суду визначають, що перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і не пов`язує їх з моментом, коли особа почала вважати, що діями, рішеннями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень ці права чи інтереси порушено.

День, коли особа дізналася про порушення свого права це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

Конституційний Суд України у рішенні № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Це, насамперед, обумовлене специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду для вирішення спору, відносини стають стабільними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Водночас пропуск строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається та вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Так, за приписами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.

При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документа повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку (пункт 49 постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19).

При цьому встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 29.11.2024 у справі № 420/6633/23.

Як вже зазначалося суддею раніше, з огляду на предмет оскарження у цій справі та характер спірних правовідносин, застосованим у цій справі є саме частина п`ята статті 122 КАС України, тобто, за загальним правилом, оскарження спірного наказу відповідача повинно було відбуватися протягом одного місяця з дня, коли позивач дізнався про порушення його прав щодо проходження публічної служби.

З аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

У постанові від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10.11.2022 у справі №500/1185/21, від 25.01.2024 у справі №120/4609/22, від 12.04.2024 у справі №640/10147/22, від 13.06.2024 у справі № 320/9124/22.

Таким чином, позивачем до матеріалів позову не надано належних доказів в підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

Отже, суддею з`ясовано, що позивач мав право звернутись до суду з цим позовом в місячний строк, який слід обчислювати з дати ознайомлення позивача з оскаржуваними наказами.

З урахуванням наведеного, суддя зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

КАС України не пов`язує право суду поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позов підлягає залишенню без руху з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання копії даної ухвали суду.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Надати позивачу термін протягом десяти днів, починаючи з наступного дня після отримання цієї ухвали, впродовж якого позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом надання: перекладу українською мовою, доданих позивачем до позовної заяви письмових доказів, викладених іноземною мовою; докази звернення позивача до роботодавця щодо встановлення факту видання спірних наказів; лист поштової служби США та докази його отримання позивачем; заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску.

У разі не усунення недоліків у встановлений судом строк, позовна заява буде вважатись неподаною, та її буде повернуто позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов