Рішення № 128315663, 20.06.2025, Житомирський районний суд Житомирської області

справа № 278/4741/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2025 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Віктора Мокрецького, за участю секретаря Анастасії Юзюк, розглянув цивільну справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" (далі - ТзОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 відповідно до прохальної частини якого просило стягнути із останнього заборгованість за договором № 5181121 від 09 жовтня 2021 року в загальній сумі 89 025 грн.

У обґрунтування заявленого позивач повідомив, що у жовтні 2021 року між ОСОБА_1 та первісним кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" (далі - ТзОВ "Мілоан") укладений кредитний договір на підставі якого відповідач отримав грошові кошти. У подальшому право вимоги за таким договором перейшло до позивача. Водночас, ОСОБА_1 належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання по поверненню кредиту в зв`язку із чим виникла спірна заборгованість.

Відповідач, у свою чергу, скерував відзив на позовну заяву в якому повідомив, що він повністю заперечує проти позовних вимог ТзОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР". Свою позицію ОСОБА_1 ґрунтував на тому, що по-перше, стороною позивача не доведений факт набуття ним права вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором, оскільки у матеріалах справи відсутні докази оплати вартості договору факторингу та договору про відступлення права вимоги. По-друге, позивач не надав доказів того, що він повідомив відповідача про заміну сторони у зазначеному зобов`язанні. По-третє, стороною позивача не надано і матеріали справи не містять відомостей про те, що між первісним кредитором та ОСОБА_1 укладався вищевказаний кредитний договір, а також відсутні докази того, що останній взагалі отримав будь-які грошові кошти ТзОВ "Мілоан". Окремо стороною відповідача звернено увагу і на те, що матеріали справи не містять у собі і доказів того, що ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений із істотними умовами зазначеного договору, зокрема в частині нарахування та сплати процентів за користування кредитними коштами. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 зазначає, що нарахування процентів за таким договором є цілком незаконним, оскільки він не був повідомлений ані про необхідність їх сплати, ані про їх розмір та порядок нарахування. Більше того, ОСОБА_1 вказує, що проценти за користування кредитними коштами нараховувалися і після спливу строку кредитування, що повністю суперечить законодавству України. Окремо відповідач звернув увагу суду на те, що заявлений позивачем розмір судових витрат є значно завищеним і не співмірним зі складністю справи.

У відповіді на відзив ТзОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" підтримало свою позицію, викладену в позовній заяві, а також зазначило, що відповідачем не спростована презумпція правомірності правочину, а тому посилання останнього на те, що ним не укладався вищевказаний кредитний договір безпідставні. Стосовно нарахування процентів після завершення строку кредитування позивач вказує, що такі проценти нараховувалися ним у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому мають бути стягненими на його користь. Щодо відсутності доказів на підтвердження факту перерахування первісним кредитором відповідачеві грошових коштів на виконання умов кредитного договору позивач зауважив, що такі кошти перераховані ТзОВ "Мілоан" на реквізити платіжної картки, зазначені у кредитному договорі і відповідачем будь-якими доказами не спростований факт їх неодержання у визначений договором строк.

У ході судового засідання представник позивача ОСОБА_2 підтримав раніше висловлену позицію заявника та просив позов задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача Вірьовкін О.І. проти задоволення позову заперечив, а також клопотав перед судом щодо зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вважає їх розмір значно завищеним, не співмірним зі складністю справи та таким, що суперечить принципу розумності та справедливості.

Дослідивши матеріали справи судом установлені наступні фактичні обставини та відповідно ним правовідносини.

09 жовтня 2021 року ОСОБА_1 в особистому кабінеті на сайті ТзОВ "Мілоан" https://miloan.ua/ подав заявку на отримання кредиту № 5181121. Ця заявка знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/ (а.с.12).

У подальшому, ТзОВ «Мілоан» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , який вказаний у вищезгаданій заяві, одноразовий ідентифікатор "F58204", при веденні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору № 5181121 від 09 жовтня 2021 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті URL: https://miloan.ua/.

Таким чином, 09 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" укладений договір про споживчий кредит № 5181121 (далі - Договір) (а.с. 6-11).

Так, за умовами Договору відповідач отримав кредит в сумі 15 000 грн (п. 1.2. Договору) строком на 30 днів (п. 1.3. Договору), тобто до 08 листопада 2021 року (п. 1.4. Договору) зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2. Договору).

Окрім цього, за умовами п. 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п.1.5.1 Договору комісія за надання кредиту 1 650 грн нараховується за ставкою 11 відсотків від суми кредиту одноразово.

Пунктом 1.7. Договору визначено, що тип процентної ставки за цим Договором фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього Договору.

Також, відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

За правилами п. 2.3.1.1. Договору, зокрема, для продовження кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управлінням та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості про кредиту.

Приписами п. 2.3.1.2. Договору визначено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжений строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6. Договору.

Умовами п. 2.3.2. Договору перебачено, що розділ 2.3. Договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної(их) обставин(и) щодо якої(их) невідомо настане вона чи ні, відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, і яка(і) полягає(ють) у: а) здійсненні платежу(ів) позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах згідно з п. 2.3.1.1. Договору та розділу 6 Правил; б) продовженні користування кредитними коштами позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно з п. 1.3., п. 2.3.1.1. та п. 2.3.1.2. Договору. Після настання визначених в підпунтках "а" та/або "б" цього пункту обставин, умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п. 1.3., термін (дата) повернення кредиту і сплата винагород (плати) визначений п. 1.4., змінюються пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються кредитором в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятися від додатку № 1, і розміщується кредитодавцем в особистому кабінеті позичальника, який уповноважує кредитодавця на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення. У випадку розбіжностей між умовами кредитного договору, включаючи додатки 1, 2 та оновленим графіком платежів, застосовуються умови визначені оновленим графіком.

Згідно з п. 4.2. Договору в разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог кредитодавця.

Окрім цього, положеннями п.п. 6.1., 6.4. та 6.5. Договору визначено, що: він укладається у електронній формі у особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТзОВ "Мілоан" зокрема через сайт товариства та/або відповідний додаток чи інші засобами; укладення цього договору в електронній формі еквівалентно отриманню ТзОВ "Мілоан" ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язальні наслідки; цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Також у п. 6.3. договору сторони погодили, зокрема, що приймаючи пропозицію ТзОВ "Мілоан" про укладання кредитного договору відповідач також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов Кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього договору.

Того ж дня, згідно із платіжним дорученням № 58267625 ТзОВ "Мілоан" перерахувало ОСОБА_1 15 000 грн на картковий рахунок № НОМЕР_2 (а.с. 13 зворот).

Згодом, 26 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" укладений договір факторингу № 26-01/2022-83 на підставі якого останнє набуло право вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 5181121 від 09 жовтня 2021 року на загальну суму 67 275 грн (15 000 - заборгованість за тілом кредиту, 50 625 - заборгованість за процентами та 1 650 грн - заборгованість за комісією) (а.с. 17-22).

У подальшому, 10 січня 2023 року право вимоги за вищевказаним договором про споживчий кредит № 5181121 від 09 жовтня 2021 року на загальну суму 89 025 грн (15 000 - заборгованість за тілом кредиту, 72 375 - заборгованість за процентами та 1 650 грн - заборгованість за комісією) перейшло від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" на підставі договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року (а.с. 23-29).

Із розрахунку заборгованості, проведеного позивачем, убачається, що заборгованість ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 5181121 від 09 жовтня 2021 року станом на 10 серпня 2024 року становить 89 025 грн грн (15 000 - заборгованість за тілом кредиту, 72 375 - заборгованість за процентами та 1 650 грн - заборгованість за комісією) (а.с. 16). Аналогічний розрахунок заборгованості міститься і у тексті позовної заяви (а.с. 3 зворот).

Нормами законодавства вказані правовідносини врегульовані наступним чином.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Приписи ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умовами, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою та другою ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини першої ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмові формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Згідно з пунктом 6 частини першої ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" унормовує, що одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною першою ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Частина друга ст. 1081 ЦК України визначає, що грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.

Згідно з положеннями ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання не сприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Проаналізувавши фактичні обставини справи у сукупності із нормами законодавства, якими врегульовані зазначені правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Так, позивач з метою захисту своїх порушених прав, що знайшли своє відображення у порушенні відповідачем умов кредитного договору та взятих на себе зобов`язань, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, як одним із способів та видів такого захисту. Також, суд встановив, що тривале порушення боргових зобов`язань у причинно-наслідковому зв`язку потягнуло за собою появу вищевказаної заборгованості.

Водночас, щодо вимог позивача стосовно стягнення заборгованості за комісією суд звертає увагу на таке.

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту,у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відтак, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає можливість встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Водночас, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Окрім цього, Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року по справі № 686/14530/15 виснувано, що оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Відтак, ураховуючи норми законодавства, якими врегульоване питання комісії при наданні кредиту, а також зважаючи на усталену судову практику з цього приводу, суд уважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні вимог в частині стягнення із позивача комісії в сумі 1 650 грн, так як це прямо суперечитиме законодавству України, оскільки суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку позикодавця надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

Стосовно заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами суд вказує наступне.

Так, суд відхиляє посилання відповідача стосовно того, що ним не укладався вищевказаний кредитний договір.

Зокрема, за умовами п. 6.1. та 6.4. Договору сторони фактично дійшли згоди, що для його підписання відповідачем використовуватиметься електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Із вищевикладеного можливо дійти висновку, що зазначений кредитний договір підписаний відповідачем шляхом введення одноразового ідентифікатора (електронний підпис з одноразовим ідентифікатором) і є укладеними у порядку Закону України «Про електронну комерцію», що повністю відповідає положенням зазначеного Закону та приписам ЦК України. Окремо суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять і сторонами у встановленому процесуальним законом порядку суду не надано доказів, які б свідчили про те, що зазначений договір визнаний недійсними. Тобто, за таких обставин, діє презумпція правомірності правочину, оскільки його недійсність прямо законом також не встановлена

Також суд звертає увагу і на те, що матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача, як і незаконності заволодінням його персональними даними з метою подальшого укладення вищезгаданого кредитного договору.

Разом із тим, суд критично оцінює доводи ОСОБА_1 стосовно того, що він не отримував коштів на виконання умов зазначеного кредитного договору. Зокрема, такі твердження відповідача повністю спростовуються випискою за картковим рахунком № НОМЕР_3 , який належить відповідачу (а.с. 101).

Так, згідно із вищевказаною випискою, на картку відповідача 09 жовтня 2021 року зараховано 15 000 грн (розмір кредиту, передбачений п. 1.2. Договору). Зазначене зарахування у сукупності із датою його здійснення та датою підписання кредитного договору дає підстави стверджувати, що ці грошові кошти перераховувалися відповідачу саме на виконання первісним кредитором умов кредитного договору.

Разом із тим, за умовами договору про споживчий кредит № 5181121 від 09 жовтня 2021 року сторони уклали його строком на 30 днів до 08 листопада 2021 року. Проте, умовами п. 2.3.1.2. договору передбачено, що у разі продовження використання кредитних коштів після вищевказаного строку строк кредитування збільшується на 1 (один) день, але вцілому не може перевищувати 60 днів. Таке продовження строку кредитування, у цьому разі, здійснюється на стандартних умовах.

Водночас, відповідно до умов цього ж пункту договору, у разі якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжений строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6. Договору.

За таких обставин, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо повернення ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором у строк до 08 листопада 2021 року, то із урахуванням приписів п. 2.3.1.2. такого договору, можливо дійти висновку, що строк кредитування ОСОБА_1 збільшився на 60 днів, тобто до 08 січня 2022 року.

У постанові Верховного Суду від 22 серпня 2023 року в справі № 922/1280/22 викладений правовий висновок, відповідно до якого Верховний Суд зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Так, перевіряючи правильність проведеного розрахунку заборгованості за процентами нарахованими в межах договору про споживчий кредит № 5181121 від 09 жовтня 2021 року суд, із врахуванням положень ЦК України та умов п. 1.5.2., п. 1.6. та п. 2.3.1.2. зазначеного договору встановив, що заборгованість ОСОБА_1 за процентами має складати 50 625 грн із розрахунку ((15 000*1,25%*30 днів) + (15 000*5%*60 днів).

Стосовно ж посилань позивача на нарахування решти відсотків як міри відповідальності за невчасне виконання грошового зобов`язання в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України суд зауважує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим, при дослідженні матеріалів справи судом установлено, що усі кредитори відповідача, зокрема і позивач, у своїх розрахунках зазначають, що у ОСОБА_1 відсутня заборгованість по сплаті трьох або будь-яких інших відсотків річних в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. Натомість, усі відсотки, по яким обліковувалася заборгованість, відображені у таких розрахунках, як відсоткі нараховані в розумінні ст. 1048 ЦК.

Водночас, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№ 202/4494/16-ц) виснувано, що сторони кредитного договору вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, в цьому випадку суд уважає, що ОСОБА_1 після завершення строку кредитування нараховувалися відсотки за користування кредитними коштами, що, у свою чергу, є неприпустимим, а тому вимоги в цій частині задоволеними бути не можуть.

Також суд відхиляє доводи відповідача відносно того, що він не був належним чином повідомлений про необхідність сплати відсотків за користування кредитними коштами та про їх розмір.

Зазначений висновок суду зумовлений тим, що у п. 6.3. договору сторони дійшли згоди у тому, що відповідач ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору. Разом із тим, розмір відсоткових ставок за користування кредитом визначений у п. 1.5.2. та 1.6. цього кредитного договору.

Стосовно посилання відповідача щодо того, що позивач не набув права вимоги за вищевказаним кредитним договором не заслуговують на увагу з огляду на те, що матеріали справи не містять і сторонами у встановленому процесуальним законом порядку суду не надано доказів, які б свідчили про те, що зазначені договори факторингу визнані недійсними. Тобто, за таких обставин, діє презумпція правомірності правочину, оскільки його недійсність прямо законом також не встановлена.

Окремо суд звертає увагу на те, що правилами п. 6.1.4. Договору факторингу № 26-01/2022-83 від 26 січня 2022 року передбачено, що право вимоги переходить до фактора після здійснення повної оплати фінансування з моменту підписання сторонами Акту примаймання-передавання реєстру боржників (додаток № 4), який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовного переданого права вимоги (а.с. 17 зворот).

Так, на виконання вимог зазначеного договору 26 січня 2022 року його сторонами підписаний акт прийому-передачі реєстру боржників до договору факторингу № 26-01/2022-83 (а.с. 20), а 27 січня 2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» сплачено 4 097 773,59 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 324190002 (а.с. 19 зворот).

Тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» у встановленому договором та законодавством порядку набуло право вимоги до відповідача за спірним кредитним договором.

Щодо договору № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року суд вказує, що за умовами п. 5.2. договору права вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді (а.с. 24 зворот).

Із копії акту прийому-передачі реєстру боржників за договором № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, вбачається що він підписаний уповноваженими представниками сторін договору і на ньому містяться відбитки печаток останніх (а.с. 25 зворот).

Отже, із наведеного можливо дійти висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" набуло право вимоги до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором.

За таких обставин, доводи сторони відповідача стосовно того, що позивач не набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 102523843 від 08 вересня 2021 року спростовуються матеріалами справи.

Також суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що він не був повідомлений про зміну кредитора у зобов`язанні, оскільки відповідно до ст. 516 ЦК України відсутня необхідність в отриманні згода боржника на заміну кредитора у зобов`язанні і неповідомлення боржника про таку заміну тягне за собою ризики виключно для нового кредитора.

Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» частково.

Окрім зазначеного, оскільки позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то на підставі приписів ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати за розгляд цієї справи які складаються із суми судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, тобто в сумі 2 231,93 грн.

Щодо питання стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

За правилами ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу останнім до матеріалів позову долучено: договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01 липня 2024 року; прайс-лист АО "Лігал Ассістанс"; копію платіжної інструкції № 0454010000 від 13 серпня 2024 року; заявку на надання юридичної допомоги № 459 та витяг з акту № 1 про надання юридичної допомоги від 06 серпня 2024 року.

Зокрема, із зазначеного акту виконаних робіт убачається, що адвокатським об`єднання «ЛІГАЛ АССІСТАНС» в межах цього провадження надані послуги зі: складання позовної заяви, вартість яких становить 12 000 грн, усної консультації з вивченням документів вартістю 4 000 грн та підготовки пропозицій вартістю 1 000. Загальна вартість наданої правової допомоги згідно із актом виконаних робіт від 06 серпня 2024 року становить 17 000 грн.

Водночас, відповідач у відзиві на позову заяву вказує, що розмір таких витрат є значно завищеним, а тому просить суд зменшити вказаний розмір до 1 000 грн.

Так, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 виснувано, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, у цій постанові Верховний Суд висловив правову позицію з питання, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за наслідками розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи лише має бути сплачено.

У подальшому від вищевказаної правової позиції Верховний Суд не відступав (постанова від 22 січня 2021 року в справі № 925/1137/19).

Із урахуванням викладеного, а також зважаючи на розмір вимог, які задоволені судом за наслідками розгляду цієї справи та з урахуванням позиції сторони відповідача суд уважає за необхідне стягнути із останнього на користь позивача 10 000 грн витрат на професійну правову допомогу. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд уважає таким, що відповідає принципу співмірності та розумності зазначених витрат.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , код платника податків НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" (вул. Мечнікова, 3, оф. 306, м. Київ, код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за договором № 5181121 від 09 жовтня 2021 року в сумі 65 625 (шістдесят п`ять тисяч шістсот двадцять п`ять) гривень.

У решті вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" судовий збір в сумі 2 231 (дві тисячі двісті тридцять одна) гривня 93 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20 червня 2025 року.

Суддя Віктор Мокрецький