Ухвала суду № 128294003, 20.06.2025, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

20 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/15913/25

категорія 104000000

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Леміщак Д.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій, стягнення моральної та матеріальної шкоди,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою, в якій просить:

- визнати дії працівників Дніпровської окружної прокуратури (№4), Печерської окружної прокуратури неправомірними;

- визнати накази судді Господарського суду м.Києва Ващенко удаваними правочинами.

- стягнути з Держави на користь ОСОБА_1 3 000 000 грн ( три мільйони гривень);

- стягнути з держави на користь МНТКП «Лана» 4 900 000 грн ( чотири мільйони дев`ятсот тисяч гривень) матеріальної шкоди;

- визнати дії працівників Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у м.Києві неправомірними;

- забезпечити позивачу кваліфіковану правову допомогу шляхом залучення прокурора офісу Генерального Прокурора до участі в підготовці позову до держави від імені особи похилого віку ОСОБА_1 .

Перевіряючи позовну заяву на відповідність вимогам, установленим Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом ураховано таке.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Адміністративно-правовий спір має певні ознаки. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Обов`язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов`язки в публічних правовідносинах.

Положеннями пунктів 4, 5 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно з частиною 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.09.2024 у справі №990/220/24 констатувала, що із згаданих вище законодавчих положень пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в поєднанні з вимогами статей 5, 77 цього Кодексу випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві хто, котрий саме суб`єкт владних повноважень порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.

Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.

Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною / неприйнятною.

Разом із тим, позивач не наводить жодних мотивів та доказів на підтвердження своїх позовних вимог щодо:

- визнання наказів судді Господарського суду м.Києва Ващенко удаваними правочинами;

- визнання дій працівників Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у м.Києві неправомірними;

- забезпечення позивачу кваліфікованої правової допомоги шляхом залучення прокурора офісу Генерального Прокурора до участі в підготовці позову до держави від імені особи похилого віку ОСОБА_1 .

Крім того, у позовній заяві єдиним відповідачем зазначено Державу в особі Кабінету Міністрів України, однак з її прохальної частини вбачається, що вимоги заявлені також до Дніпровської окружної прокуратури (№4), Печерської окружної прокуратури, Господарського суду м.Києва, Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у м.Києві та офісу Генерального Прокурора.

Пунктом 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог.

Суд звертає увагу, що скарги на дії працівників Дніпровської окружної прокуратури (№4) та Печерської окружної прокуратури підлягають розгляду в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом,

Встановлення удаваності правочинів здійснюється в порядку цивільного або господарського судочинства (в залежності від суб`єктного складу).

Вимоги про стягнення коштів з Держави можуть бути розглянуті у порядку адміністративного судочинства.

Позовна вимога про визнаня дій працівників Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у м.Києві неправомірними може бути предметом розгляду як у порядку адміністративного, так і в порядку цивільного/господарського судочинства.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2020 у справі №340/25/19, для визначення юрисдикції таких спорів необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Отже, позивачем поєднано позовні вимоги, які належить розглядати в порядку адміністративного, кримінального та цивільного/господарського судочинства.

Тобто позивач з власної ініціативи об`єднав позовні вимоги без дотримання правил об`єднання позовних вимог.

Як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом із тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

З практики Європейського суду з прав людини випливає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення Суду у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13.05.1980).

Таким чином, слід зазначити, що саме по собі звернення особи до суду з позовною заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги те, що повернення позовної заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки позивач має право повторно звернутися до суду усунувши допущені порушення процесуального законодавства шляхом подачі окремих позовів, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню.

Керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій, стягнення моральної та матеріальної шкоди повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Д.М. Леміщак