Ухвала суду № 128288449, 20.06.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19236/25

УХВАЛА

20 червня 2025 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Скупінська О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (65080, м. Одеса, вул. Філатова, буд. 15-а, код ЄДРПОУ 40108740), третя особа на стороні відповідача Батальйон конвойної служби ГУНП України в Одеській області (65046, м. Одеса, вул. Філатова, буд. 70, код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 17.06.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа на стороні відповідача Батальйон конвойної служби ГУНП України в Одеській області, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність ГУНП України в Одеській області, щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану у 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роках додаткову відпустку, із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів за кожний рік - як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на загальну суму 133938 грн;

2. Зобов`язати ГУНП України в Одеській області, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористану у 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роках додаткову відпустку, із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів за кожний рік як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на загальну суму 133938 грн;

3. Визнати протиправною бездіяльність ГУНП України в Одеській області, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в Національній поліції, на загальну суму 159450 грн;

4. Зобов`язати ГУНП України в Одеській області, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в Національній поліції, у розмірі 159450 грн;

5. Визнати протиправною бездіяльність ГУНП України в Одеській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за: 3 доби невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік; 11 діб невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2021 рік; 11 діб невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2022 рік; 44 невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2023 рік; 34 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки з 01 січня 2024 року до дня звільнення, з урахуванням раніше виплаченої ГУНП у Одеській області заниженої компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток - 9613,33 грн, у розмірі 96686,67 грн;

6. Зобов`язати ГУНП України в Одеській області, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , грошову компенсацію за: 3 доби невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік; 11 діб невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2021 рік; 11 діб невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток 44 невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2022 рік; за 2023 рік; 34 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки з 01 січня 2024 року до дня звільнення, з урахуванням раніше виплаченої ГУНП у Одеській області заниженої компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток 9613,33 грн, у розмірі 96686,67 грн.

Ознайомившись зі змістом позову, суддя дійшов висновку, що він не відповідає вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строк звернення до адміністративного суду це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Приписами ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У цій статті містяться терміни «дізналася» та «повинна була дізнатися», що дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 внесено зміни до ст. 233 КЗпП, а отже змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 233 КЗпП України в редакції чинній на момент звернення до суду працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Повертаючись до позовних вимог необхідно зазначити, що позивач 17.06.2025 звернувся до суду із позовом в якому просить нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій з 2016-2024 роки; одноразову грошову допомогу при звільненні; та грошову компенсацію за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку за період з 2015 2024 роки.

Згідно положення ч. 10 ст. 93 Закону України «Про національну поліцію» поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні, зокрема щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, від 10.10.2024 у справі №200/5937/23.

Як зазначено в позовній заяві, позивач звільнений зі служби наказом від 13.09.2024 № 1534-ос.

Таким чином про порушення своїх прав в цій частині позивач дізнався у вересні 2024 року, але пояснень щодо своєї пасивної поведінки з 13.09.2024 до 12.12.2024 позивачем не наведено.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

При цьому, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19), що не має місце у спірних правовідносинах з огляду на посаду, освіту та стаж роботи позивача.

Як вбачається зі змісту правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30 вересня 2021 у справі № 320/3307/21, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Також чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

Отже, жодних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій позивачем не наведено, як і не було надано жодного належного доказу існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів з 13.09.2024 по 12.12.2024 щодо бездіяльності у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення.

Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду із зазначеним позовом та суд зазначає про необхідність надання заяви про поновлення строку для звернення до суду із зазначеним позовом та докази поважності причин його пропуску.

Згідно ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною 2 статті 123 КАС України, визначено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Крім того, згідно з ч.4 ст.161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Так в позовній заяві позивач зазначив, що «Наказом начальника ГУНП у Одеській області від 01.10.2024 року №1614 о/с майора поліції ОСОБА_1 (0017426), відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням).

На час звільнення 01.10.2024 року майора поліції ОСОБА_1 із служби стаж роботи в органах міліції та поліції становив 20 років 02 місяця 19 днів в календарному обчисленні, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби 20 років 02 місяця 19 днів.

При звільненні з ОСОБА_1 повного розрахунку проведено не було, окрім цього ГУНП у Одеській області протиправно, нарахувало занижену компенсацію 9613,33 грн за:

03 доби невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік:

11 діб невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2021 рік;

11 діб невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2022 рік;

44 невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2023 рік;

34 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки з 01 січня 2024 року до дня звільнення, а також не нарахувало ОСОБА_1 компенсацію додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2024 роки як часнику бойових дій.

29.10.2024 відбулась виплата ОСОБА_1 заниженої компенсації 9384 грн за дні невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток (2015 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік), що підтверджується довідкою ГУНП у Одеській області.

Вказана сума поступила на картрахунок ОСОБА_1 30.10.2024, що підтверджується випискою по картковому рахунку» проте в порушення вимог позивач не надає до суду жодного доказу на підтвердження обставин, на які посилається.

Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст.77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Аналогічні положення містяться в ч.2 ст.79 вказаного Кодексу, згідно з якою позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Проте, в порушення наведених вимог Кодексу ОСОБА_2 не додав до позовної заяви докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Глава 4 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме стаття 49, визначає таких часників судового процесу як:

- треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача чи відповідача;

- треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача чи відповідача.

Натомість, в позовній заяві ОСОБА_1 не зазначив наявність чи відсутність самостійних вимог щодо предмету спору третьої особи.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що даний позов слід залишити без руху задля надання позивачу можливості привести позовні вимоги у відповідність до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України.

Згідно ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

На підставі вищевикладеного суддя зазначає, що недоліки позовної заяви повинні бути усунені шляхом надання до суду:

- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності пропуску цього строку або надати докази того, що строк звернення до суду не пропущено;

- позовної заяви в новій редакції, в якій має бути зазначено наявність чи відсутність самостійних вимог щодо предмету спору третьої особи;

- надання доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Зазначені вище недоліки перешкоджають відкриттю провадження у справі, а тому позовну заяву слід залишити без руху і надати позивачу строк для усунення недоліків.

Суддя вважає за достатнє встановити позивачу 10-денний строк для усунення.

Керуючись ст.ст.160, 161, 169, 172 КАС України, суддя

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа на стороні відповідача Батальйон конвойної служби ГУНП України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

Надати позивачу 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.

Невідкладно повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки.

Роз`яснити позивачу, що у разі невиконання ухвали суду у зазначений строк позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу з усіма доданими до неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Олена СКУПІНСЬКА