Рішення № 128286985, 20.06.2025, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 червня 2025 року м. Ужгород№ 260/8246/23 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (вул. А. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 44106694) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (далі - відповідач), яким просить суд:

1) визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області за №Ф-4601-50 від 08.06.2023 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 8625,54 грн. (вісім тисяч шістсот двадцять п`ять гривень 54 коп.).;

2) розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження.;

3) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 1073.60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до податкової вимоги Головного управління ДПС у Закарпатській області за № Ф-4601-50 від 08.06.2023 року (надалі - податкова вимога), згідно ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №2464-VI) та на підставі даних інформаційної системи податкових органів, їй нарахована та вимагається сплатити заборгованість (недоїмку) з єдиного внеску у сумі 8625,54 грн. Зазначену податкову вимогу одержано особисто 12.06.2023 року. Не погодившись з даною податковою вимогою, до Департаменту оскарження рішень контролюючих органів Державної податкової служби України подала скаргу від 21.06.2023 року про скасування вищевказаної податкової вимоги. Рішенням про результати розгляду скарги від 24.08.2023 року за №24584/6/99-00-06-02-01-06, яке отримано 06.09.2023 року податкову вимогу залишено без змін, а її скаргу - без задоволення.

Разом з тим, податкова вимога не містить інформації щодо конкретного періоду, за який відбулося нарахування заборгованості (недоїмка, штраф) зі сплати єдиного внеску, з розбивкою по місяцях та суми за відповідні періоди.

Відповідно до Наказу від 03.09.2012 року позивача прийнято на роботу на ТОВ «Джейбіл Сьоркіт Юкрейн Лімітед». Згідно довідки №697 від 16.10.2023 року позивач працює в ТОВ «Джейбіл Сьоркіт Юкрейн Лімітед» з 03.09.2012 по 31.07.2023 року на посаді юриста та з 01.08.2023 року по теперішній час на посаді начальника юридичного відділу, що є її основним місцем роботи та відповідно перебуває у трудових відносинах із вказаним товариством. Єдиний внесок за неї в період з 2020 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У подальшому відповідач подав до суду відзив на позов, відповідно до змісту якого проти задоволення позову заперечив з мотивів його безпідставності. Станом на 31.05.2023 року за позивачем рахувалась заборгованість по платежу 70 71040000 «Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. тих, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» у розмірі 8625,54 грн., у зв`язку із чим Головним управлінням ДПС у Закарпатській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4601-50 від 08.06.2023 року та надіслано на адресу позивача.

Позивач перебувала на обліку в контролюючому органі, як фізична особа-підприємець та відповідно - як платник єдиного соціального внеску, про що свідчать дані податкового обліку та реєстрів, що відображені у єдиній інформаційній системі контролюючого органу, дані до якої переносяться автоматично з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У відповідності до інформаційних даних контролюючого органу та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач була зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 26.07.2006 року та припинила свою підприємницьку діяльність 31.08.2020 року. Тобто вимога від 08.06.2023 року сформована за період, протягом якого позивач була фізичною особою-підприємцем.

Позивач скористалася своїм правом та подала відповідь на відзив.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Позивач з 26 липня 2006 року по 31 серпня 2020 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Головним управлінням ДПС у Закарпатській області сформовано до ОСОБА_1 вимогу №Ф-4601-50 про сплату боргу (недоїмки) від 08 червня 2023 року у сумі 8625,54 грн., відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Позивач не погоджується із такою вимогою, що стало підставою для її звернення із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Предметом спору у даній адміністративній справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, яка була найманим працівником та її роботодавець сплачував за неї ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України, дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).

За встановленими судами обставинами, з 03 вересня 2012 року, ОСОБА_1 прийнята на посаду юриста у ТОВ «Джейбіл Сьоркіт Юкрейн Лімітед», відповідно до наказу № 445/1-К, та була найманим працівником. За цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем та підтверджується довідкою, виданою ТОВ «Джейбіл Сьоркіт Юкрейн Лімітед» про суми нарахованих і сплачених ЄСВ за період з 2019 по 2020 рік із заробітною плати позивача. Зокрема, сплачена сума ЄСВ роботодавцем за позивача за 2019 рік становить 167379,23 грн., за 2020 рік 188558,77 грн., всього 355938,00 грн. Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Відповідач у відзиві на позовну заяву наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини відсутності у позивача, доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від ТОВ «Джейбіл Сьоркіт Юкрейн Лімітед», не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною, а тому позовні вимоги підлягаю задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 90, 139, 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (вул. А. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 44106694) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області за №Ф-4601-50 від 08.06.2023 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 8625,54 грн. (вісім тисяч шістсот двадцять п`ять гривень 54 коп.).

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (вул. А. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 44106694) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець