Рішення № 128284408, 19.06.2025, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/955/25

Провадження № 2/177/741/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 червня 2025 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Борисенко А.В., звернулися до суду 18.04.2025 із указаним позовом та просять стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 6700,10 грн недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та витрати, понесені на правову допомогу, у розмірі 2500,00 грн.

В обґрунтування вимог зазначили, що позивач із 04.02.2010 працює на підприємстві відповідача в структурному підрозділі «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на різних посадах, із 12.10.2017 переведений старшим оглядачем-ремонтником вагонів 7 розряду ПТО вагонів станції Кривий Ріг Головний, із 11.11.2024 продовжено дію трудового договору в Криворізькому регіональному відділі організації роботи станцій виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». За період із 2017 по 2021 роки перебував у щорічних відпустках та користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалася відповідачем не у повному обсязі. Так, позивач вважає, що за 2017 рік сума недоплаченої матеріальної допомоги складає 1095,00 грн, за 2018 рік 981,21 грн, за 2019 рік 1187,14 грн, за 2020 рік 1976,75 грн, за 2021 рік 1460,00 грн. При цьому, на думку позивача, що відповідач свідомо порушив умови щодо виплат працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення, встановлені п. 3.1.15 колективного договору на 2014-2015 роки, укладеного між ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та головою первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», схваленого на конференції трудового колективу ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» 25.03.2014, та дія якого продовжена у 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роках до укладення колективного договору АТ «Укрзалізниця». Даним пунктом встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою згодою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Надалі, спільною постановою керівництва СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» РФ «Придніпровської залізниці» та первинною профспілковою організацією ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» від 14.04.2017 № ВЧДЕ-2/635, замість величини «мінімальна заробітна плата» постановлено застосовувати розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом». Окрім того, спільною постановою керівництва СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» РФ «Придніпровської залізниці» та первинною профспілковою організацією ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» від 15.06.2021 № ВЧДЕ-2/821 внесено зміни до колективного договору ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», а саме: перший абзац п. 3.1.15 викладено у новій редакції «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу її на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положеннями, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року». Однак, застосування виплати у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб все одно є нижчим, ніж розмір мінімальної заробітної плати, як це вимагає п. 3.1.15 діючого Колективного договору, тобто погіршує становище працівників підприємства, отже не підлягає застосуванню при визначенні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення. Оскільки, відповідач безпідставно недоплачує суму матеріальної допомоги та допускає тривале порушення прав працівників, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.

Ухвалою судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 21.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представником відповідача Савчуком О.С. через систему «Електронний суд» 07.05.2025 направлено відзив на позовну заяву, у якій він просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Заперечення проти позовних вимог представник мотивував тим, що з огляду на відсутність факту визнання недійсними п. 3 та п. 5 розділу ІІ Закону України «Про внесенні змін до законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774, імперативна норма закону щодо незастосування з 01.01.2017 у колективних договорах розрахункової величини у виді мінімальної заробітної плати має виконуватися в повному обсязі всіма без винятку суб`єктами на території України. На виконання вимог Закону та з метою приведення у відповідність до вимог законодавства умов колективного договору, відповідач, та первинна профспілкова організація, як сторони колективного договору, 14.04.2017 погодилися з 01.04.2017 замість величини «мінімальна заробітна плата» застосовувати розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб», у зв`язку з чим, посилання представника позивача на одностороннє встановлення з боку відповідача умов, що погіршують становище працівників, є необґрунтованими. Посилаючись на положення ст. 233 КЗпП України, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на пропуск позивачем строку звернення до суду, просить застосувати строк позовної давності. Окрім цього, представник відповідача просив відмовити у стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, мотивуючи їх необґрунтованістю, оскільки обсягом наданих документів підтверджуються договірні відносини щодо надання правничої допомоги, однак відсутні докази про оплату послуг правничої допомоги, а тому відсутні підстави для їх стягнення (а.с.50-56).

Позивач та її представник правом на подання відповіді на відзив не скористалися.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази в справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 із 04.02.2010 працював на різних посадахна підприємстві відповідача у СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українськазалізниця»,а з12.10.2017переведений старшимоглядачем-ремонтникомвагонів 7розряду ПТОвагонів станціїКривий Ріг Головний,із 11.11.2024продовжено діютрудового договоруу Криворізькомурегіональному відділіорганізації роботистанцій виробничогоштату виробничогопідрозділу «Службароботи станцій»Регіональної філії«Придніпровська залізниця»АТ «Українськазалізниця»(а.с.14-16).

У періоди з 13.08.2017 по 02.09.2017, із 21.10.2018 по 22.11.2018, із 18.09.2019 по 10.10.2019, із 18.10.2020 по 12.11.2020, із 18.11.2021 по 18.12.2021 позивачу надавалася відпустка, та у 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роках йому виплачувалася матеріальна допомога до відпустки (а.с.16-21).

Відповідно до приведених позивачем розрахунків заробітної плати, ОСОБА_1 у серпні 2017 року виплачувалася матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 2105 грн, у вересні 2018 року в розмірі 2741,79 грн, у серпні 2019 року в розмірі 2985,86 грн, у вересні 2020 року в розмірі 2746,25 грн та в жовтні 2021 року в розмірі 4540 грн (а.с.16-21).

Як слідує з матеріалів справи, між адміністрацією та трудовим колективом на 2014-2015 роки відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» укладено колективний договір, який набрав чинності з дня його схвалення конференцією трудового колективу 25.03.2014. За відсутності інформації про існування іншого колективного договору, суд приходить до висновку, що вказаний договір є діючим, що перед судом не спростовано (а.с.21-23).

Пунктом 3.1.15 вказаного колективного договору передбачено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Постановами від 20.01.2017 № ВЧДЕ-2/335, від 31.01.2018 № ВЧДЕ-2/1544, від 23.01.2019 № 209/ВЧДЕ-2, від 23.01.2020 № 348/ВЧДЕ, від 16.01.2021 № ВЧДЕ-2/83 начальника СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та голови ППО ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», продовжено виконання зобов`язань діючого колективного договору на 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки, відповідно (а.с.24, 26, 27, 28).

Спільною постановою начальника СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та голови ППО ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» від 14.04.2017 № ВЧДЕ-2/635 постановлено застосувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с.25).

Згідно зі ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Статтею 18 КЗпП України визначено, що положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Згідно з ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Із 01.01.2017набрав чинностіЗакон України«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів України»від 06.12.2016№ 1774VIII,відповідно доп.п.3,5розділу ІІякого встановлено,що мінімальназаробітна платапісля набраннячинності цимЗаконом незастосовується якрозрахункова величинадля визначенняпосадових окладівта заробітноїплати працівниківта іншихвиплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017. Установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам,які уклаликолективні договориі угоди,у тримісячнийстрок привестиїх нормиу відповідністьіз цимЗаконом згідноіз законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

На виконання вимог законодавства прийнято постанову від 14.04.2017 № ВЧДЕ-2/635, підписану начальником СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Головою ППО ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», відповідно до якої прийнято рішення про застосування з 01.04.2017 у діючому колективному договорі СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» замість величини «мінімальна заробітна плата», розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с.25).

Як слідує зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлювався на рівні 1600,00 грн із 01.01.2017, 1684,00 грн із 01.05.2017 та 1762,00 грн із 01.12.2017, у той час як мінімальна заробітна плата на 2017 рік встановлювалася на рівні 3200,00 грн. 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб складало в грошовому еквіваленті 2000,00 грн, 2105,00 грн та 2202,50 грн, відповідно.

Тобто, при прийнятті спільної постанови керівництва СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Головою ППО ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» від 14.04.2017 № ВЧДЕ2/635, про запровадження розрахункової величини в розмірі 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, замість мінімальної заробітної плати, фактично запроваджено зміни до колективного договору, які погіршують становище працівників, порівняно з тим, яке існувало до таких змін, оскільки в даному випадку значно зменшується розмір матеріальної допомоги, яка підлягала до виплати при отриманні відпустки.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, у розрахунку на місяць, із 01.01.2018 встановлений на рівні 1762,00 грн, із 01.07.2018 на рівні 1841,00 грн, а в грудні 1921,00 грн, тому 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн, 2301,25 грн та 2401,25 грн відповідно, а мінімальна заробітна плата по Україні встановлена на рівні 3723,00 грн.

Згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, у розрахунку на місяць, із 01.01.2019 встановлений на рівні 1921,00 грн, із 01.07.2019 - 2007,00 грн, а з 01.12.2019 2102,00 грн, тому 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 2401,25 грн, 2508,75 грн, 2627,50 грн, відповідно, а мінімальна заробітна плата по Україні встановлена на рівні 4173,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, у розрахунку на місяць, із 01.01.2020 встановлений на рівні 2102,00 грн, із 01.07.2020 на рівні 2197,00 грн, із 01.12.2020 на рівні 2270,00 грн, тому 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2627,50 грн, 2746,25 грн та 2837,50 грн, відповідно, а мінімальна заробітна плата по Україні з 01.01.2020 встановлена на рівні 4723,00 грн, а з 01.12.2020 на рівні 5000,00 грн.

Згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, у розрахунку на місяць, із 01.01.2021 встановлений на рівні 2270,00 грн, із 01.07.2021 2379,00 грн, із 01.12.2021 2481,00 грн, тому 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на період отримання відпустки позивачем, становив 2973,75 грн, а мінімальна заробітна плата по Україні з 01.01.2021 встановлена на рівні 6000,00 грн.

Пунктом 1.4 Колективного договору визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», вносяться протягом строку його дії до узгоджувальної комісії і при погодженні сторін затверджуються на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету, а всі інші - на конференції трудового колективу.

Таким чином, прийняття 14.04.2017 спільної постанови керівництва СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» і голови ППО ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» № ВЧДЕ-2/635 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників, порівняно з законодавством та колективним договором, а тому, указана постанова повинна прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкового комітету, а на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови мінімальна заробітна плата по Україні є більшою за 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом. Тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна постанова керівництва СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» і голови ППО ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» від 14.04.2017 № ВЧДЕ-2/635, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.15 Колективного договору.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

При цьому, ст. 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.15 колективного договору, укладеного між ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Головою ППО ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», у частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, у даному випадку, колективним договором, де визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 14.04.2017 спільна постанова керівництва СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» і голови ППО ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» № ВЧДЕ-2/635 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

При цьому,приймаючи доуваги,що відповіднодо п.3.1.15Колективного договорувизначено,що матеріальнадопомога наоздоровлення виплачуєтьсяу розмірі40%тарифної ставкичи посадовогоокладу намомент наданнядопомоги запрофесією,котру обіймаєпрацівник,але неменше мінімальноїзаробітної платипо Україніна моментвиплати допомоги,а виплатаматеріальної допомогипозивачу відбуваласяу відповідніроки,суд вважаєза необхіднепри визначеннірозміру недоплаченоїчастини вказаноїдопомоги виходитиз розмірумінімальної заробітноїплати поУкраїні встановленоїза 2017,2018,2019,2020та 2021роки,відповідно,а тому суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Тому з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в загальному розмірі 6700,10 грн, що складається з: 1095,00 грн недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік (3200,00 грн 2105,00 грн), 981,21 грн недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2018 рік (3723,00 грн 2741,79 грн), 1187,14 грн недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2019 рік (4173,00 грн 2985,86 грн), 1976,75 грн недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2020 рік (4723,00 грн 2746,25 грн), 1460,00 грн недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2021 рік (6000,00 грн - 4540,00 грн).

Щодо доводів представника відповідача про застосування позовної давності, суд звертає увагу на ту обставину, що згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки норми Закону № 2352-IX від 01.07.2022, що набрав чинності 19.07.2022, на які посилається представник відповідача як на підставу для застосування строку позовної давності, передбачають право працівника звернутися до суду лише протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто норми вказаного закону погіршують становище працівника, скорочують строк протягом якого він може звернутися до суду з позовом про захист трудових прав, в тому числі на виплату заробітної плати, суд приходить до висновку, що положення Закону № 2352-IX від 01.07.2022, в даному випадку не мають зворотної дії в часі та до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення ст. 233 КЗпП України, в редакції яка діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин, а це 2017-2021 роки відповідно (момент коли матеріальна допомога виплачувалася в неповному обсязі).

Крім того, суд звертає увагу, що за п. 1 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постанова КМ України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 651 від 27.06.2023, набрала чинності лише 30.06.2023.

За таких обставин, позовна давність у даній справі не підлягає застосуванню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справ, покладаються, у разі задоволення позову на відповідача.

Суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», та у зв`язку з задоволенням позовних вимог у повному обсязі, судовий збір у розмірі 1211,20 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат повинен бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно доч.5,6ст.137ЦПК України,у разінедотримання вимогчастини четвертоїцієї статтісуд може,за клопотанняміншої сторони,зменшити розмірвитрат направничу допомогу,які підлягаютьрозподілу міжсторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Матеріали справи свідчать про те, що інтереси позивача у справі за вищевказаним позовом представляв адвокат Борисенко А.В. на підставі договору про надання правової допомоги №04/04/01 від 04.04.2025, посвідчення адвоката України, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордеру на надання правничої допомоги серії АЕ №1374952 (а.с.34-38, 41).

Відповідач заперечував право позивача на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи на відсутні докази про оплату позивачем послуг правничої допомоги.

Розмір витрат підтверджується актом №1 про надання правової допомоги від 04.04.2025, в якому погоджено види правової допомоги та договірної ціни, та квитанцією серії 03 ААВ № 3333686 від 04.04.2025 про сплату Мантуленко Д.М. адвокату 2500,00 грн. (а.с.39, 40).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявлена позивачем до відшкодування та підтверджена належними доказами сума витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою, такою що відповідає складності справи, обсягу наданої правової допомоги, не є завищеною, не призводить до надмірного збагачення, а тому підстав у відмові в стягнення вказаних витрат, як і в їх зменшенні, суд не вбачає.

Отже, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, ним понесено витрати на правничу допомогу, які є обґрунтованими та підтверджені належними доказами, підстав для зменшення розміру витрат судом не встановлено, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 274, 275, 279, 354, 355ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, задовольнити.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце поживання: АДРЕСА_1 ) суму недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період із 2017 по 2021 роки, у розмірі 6700 (шість тисяч сімсот) гривень 10 копійок, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів після проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: