Ухвала суду № 128280445, 30.05.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/21377/25

Провадження № 1-кп/761/3379/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі головуючої судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 12025100100001251 від 07.04.2025 року відносно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Козацьке Конотопського району Сумської області, громадянина України, з середньою освітою, студента 2 курсу коледжу, не одруженого, не працевлаштованого, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , якій наразі утримується в ДУ «Київський слідчий ізолятор»

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2,3 ст. 307 КК України

ВСТАНОВИВ

В провадження Шевченківського районного суду м. Києва надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2,3 ст. 307 КК України.

В підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 просив призначити обвинувальний акт до судового розгляду, з огляду на відповідність його вимогам КПК України та підсудності Шевченківському районному суду м. Києва.

Також прокурором, в порядку ст. 315 КПК України, заявлено клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, обґрунтовуючи яке прокурор посилається на наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, які існували на час застосування такого запобіжного заходу до ОСОБА_3 під час досудового розслідування, які не відпали та продовжують існувати на теперішній час.

Захисник ОСОБА_4 заперечував проти призначення обвинувального акту до судового розгляду, з огляду на невідповідність його вимогам КПК України, заявив клопотання про повернення обвинувального акту прокурору.

Зазначив, що 13.05.2025 судом раніше вже було задоволено клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акту прокурору, в той же час після повторного скерування обвинувального акту до суду прокурором недоліки усунуто не було.

Крім того заперечував проти задоволення клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зазначив, що ризики наведені прокурор є необґрунтованим, просив змінити обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на біль м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний час доби.

В той же час після роз`яснення права на колегіальний судовий розгляду захисник зазначив, що у разі призначення обвинувального акту до судового розгляду, захист просить здійснювати розгляд кримінального провадження суддею одноособово.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав позицію захисника, просив задовольнити клопотання про повернення обвинувального акту прокурору та про зміну запобіжного заходу, в той же час проти задоволення клопотання прокурора заперечував.

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, з огляду на приписи ч. 3 ст. 314 КПК України, вважає, насамперед вирішити питання щодо відповідності обвинувального акту положенням ст. 291 КПК України, як першочергове.

Відповідно до п.3 ч.3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні, суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту, прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Тобто, після отримання обвинувального акту суд зобов`язаний перевірити його на відповідність вимогам ст.291 КПК України, з`ясувати достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття одного з рішень, передбачених ч.3 ст.314 КПК України, та вирішити питання, пов`язані з підготовкою кримінального провадження до судового розгляду. Завданням підготовчого провадження є процесуальне та організаційне забезпечення проведення судового розгляду.

Згідно з п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України.

Для формулювання обвинувачення необхідно встановити всі елементи складу кримінального правопорушення (суб`єкт, об`єкт, суб`єктивна та об`єктивна сторона) та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі.

Згідно з ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу; 9) дату та місце його складення та затвердження.

За змістом ч.2 ст. 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Статтею 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Аналіз змісту зазначених вимог закону у сукупності свідчить про те, що конкретне обвинувачення, фактичні обставини по справі та визначена правова кваліфікація злочину є важливішим елементом кримінального переслідування, оскільки не тільки впливає на право обвинуваченого захищатись від обвинувачення але й на весь визначений КПК України порядок судового розгляду.

Разом з тим, обвинувальний акт повинен містити не тільки виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, але й формулювання обвинувачення.

В обвинувальному акті формулювання обвинувачення з достатньою повнотою повинно містити конкретні обставини, що були встановлені органом досудового розслідування та, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно за ст. 91 КПК України, логічно узгоджуватися та відповідати наведеній правовій кваліфікації кримінального правопорушення, яке ставиться у вину особі, з тією метою, щоб вона мала змогу зрозуміти суть пред`явленого їй обвинувачення та, виходячи з його змісту, обирати власну правову позицію захисту.

При цьому, важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, які є доведеними на думку сторони обвинувачення, не мають містити припущень, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.

Отже, фабула обвинувачення (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Про те, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього, вказано й у підпункті «а» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З даного приводу Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25 липня 2000 року у справі «Маттоціа проти Італії» зазначив, що «…обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.».

При цьому, Європейський суд з прав людини також вказав «…межі гарантій, передбачених підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження.

З огляду на вищенаведене та враховуючи специфіку судового розгляду, який відповідно ч. 1 ст.337 КПК України проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, на основі засад змагальності сторін, у підготовчому судовому засіданні суд наділений повноваженнями перевірити повноту і правильність викладених в обвинувальному акті відомостей, які вимагаються ст. 291 КПК України, з правової точки зору, але не вдаючись до їх оцінки, а звідси дійти висновку про можливість чи неможливість здійснення судового розгляду на підставі такого обвинувального акту.

В порушення вищезазначених вимог закону в обвинувальному акті відносно ОСОБА_5 не зазначені всі обов`язкові складові формулювання обвинувачення, які мають містити обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та відповідати наведеній стороною обвинувачення правовій кваліфікації.

13.05.2025 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025100100001251 дані про яке внесенні до ЄРДР 07.04.2025 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1,2 та 3 ст.307 КК України повернено прокурору.

В ухвалі від 13.05.2025 суд наголосив, що правова кваліфікація за ч.1, ч.2, ч.3 ст.307 КК України в обвинувальному акті щодо ОСОБА_5 викладена наступним чином: за ч.1 ст.307 КК України: «незаконне придбання та зберігання з метою збуту психотропної речовини». Між тим, формулювання обвинувачення містить дані про повторність, що є кваліфікуючою ознакою для ч.2 ст.307 КК України.

Отже формулювання обвинувачення та його правова кваліфікація містять суттєві суперечності, які потребують виправлення. Вказаний епізод та усі наступні епізоди злочинної діяльності, які інкримінуються ОСОБА_5 , хоча і містять правову кваліфікацію щодо незаконного придбання та зберігання психотропних речовин з метою збуту, втім саме формулювання обвинувачення в цій частині є неконкретним, спрощеним, зведеним до констатування подій, під час яких обвинувачений був затриманий.

Формулювання обвинувачення викладено в наступному вигляді: « діючи умисно, у невстановлений час та місці, але не пізніше 07.04.2025, більш точні дата, час та місце в ході досудового розслідування не встановлені, ОСОБА_5 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на повторний незаконний збут психотропної речовини, обіг якої обмежено-амфетамін, перебуваючи у Шевченківському районі м. Києва за адресою м.Київ, вул. Рейтарська, 25 в фасаді будинку, діючи умисно, незаконно, повторно розклав одну «закладку» з амфетаміном…, що є психотропною речовиною, обіг якої обмежено, вагою 0,164 г фото якої з координатами відправив через менеджер «Телеграм» до абонента під назвою « Venon Operator», тим самим повторно, незаконно придбав та зберігав з метою збуту психотропну речовину, обіг якої обмежено.

У своїй ухвалі суд зауважив, що формулювання обвинувачення не містить даних у який спосіб, де, коли і при яких обставинах ОСОБА_5 придбав психотропну речовину, у якій кількості, за які кошти, у який спосіб та при яких обставинах здійснив фасування цієї психотропної речовини, або за чиєю вказівкою та на яких умовах погодився виконати роботу з розкладки психотропної речовини, в який спосіб та від кого отримував або мав намір отримати кошти за її збут. Окрім того, не розмежовано, що, або які саме дії обвинуваченого, на думку сторони обвинувачення, у викладені в обвинувальному акті, є збутом психотропних речовин, а які саме дії - є придбання та зберіганням психотропних речовин, обіг яких обмежено.

Дії ОСОБА_5 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1, 2, 3 ст.307 КК України.

Водночас, після повторного скерування прокурором обвинувального акту по обвинуваченню ОСОБА_5 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2,3 ст. 307 КК України, до суду, не в повній мірі дотримано вимог КПК України, та не усунено недоліки, про які вказував суд в ухвалі від 13.05.2025 при поверненні обвинувального акту прокурору.

Так, як вбачається з обвинувального акту, прокурором зокрема внесено доповнення по кожному з епізодів, які інкримінуються ОСОБА_5 , а саме:

«Збут мав відбутися у спосіб переміщення та приховування у вигляді «закладок» психотропних речовин, обіг яких обмежено-амфетамін та особливо небезпечних психотропних речовини, обіг яких заборонено - PVP, y громадських місцях на території міста Києва.

З метою фіксації місця розташування кожної закладки окремо, ОСОБА_5 мав зробити фотознімок місця схованки, який зберігав на власному мобільному телефоні марки «Iphone 11» з сім-карткою НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 , з метою подальшого надання інформації невстановленій особі, як звіт про виконання своїх протиправних дій, за що мав отримати прибуток».

Тобто такий виклад обставин вчинення інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, по кожному із зазначених в обвинувальному акті епізодів, свідчить про припущення сторони обвинувачення, можливість вчинення ОСОБА_5 кримінальних правопорушень.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що обвинувачення в цій частині є не зрозумілим, що в свою чергу порушує право обвинуваченого на захист.

Вказані обставини свідчать про те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а тому у даному випадку суд вважає, що обвинувачений буде позбавлений можливості належним чином підготуватися до захисту в судовому засіданні, що є безумовною підставою для повернення акту прокурору в порядку п. 3 ч. 2 ст. 314 КПК України.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно з ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, обвинувальний акт поданий до суду містить суперечливі та невідповідні відомості щодо формулювання обвинувачення, а саме в частині інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушення по кожному епізоду, вказаному в обвинувальному акті у даному кримінальному провадженні.

Таким чином, з урахуванням того, що за правилами ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, наявні обставини, що перешкоджають подальшому судовому розгляду, а тому обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору.

При цьому суд враховує, що ст.338 КПК України передбачена можливість зміни обвинувачення в суді, однак це є правом прокурора, а не обов`язком, а відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Окрім того, такий недолік обвинувального акта в подальшому є перешкодою для суду розглянути кримінальне провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК України та порушенням права особи на розгляд кримінального провадження у найкоротший строк.

За таких умов, обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025100100001251 від 07.04.2025, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України підлягає поверненню прокурору, як такий, що не відповідає вимогам закону.

Щодо запобіжного заходу.

В межах даного кримінального провадження під час досудового розслідування до обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 05.06.2025 року без визначення розміру застави.

Крім того, судом враховувались наявні ризики можливої неправомірної поведінки ОСОБА_5 передбачені п.п. 1,5 ч.1 ст.177 КПК України.

На думку суду, на даний час, а саме на стадії підготовчого судового провадження, не вбачається підстав для зміни чи скасування, раніше застосованого запобіжного заходу.

Таке рішення суду обґрунтовується тим що, як убачається з обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення за ступенем тяжкості (згідно ст. 12 КК України) відноситься до тяжких та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років.

Зокрема, судом враховується міра покарання, яка може бути призначена обвинуваченому у разі доведення винуватості, і саме усвідомлення обвинуваченим цієї обставини, переконливо дає підстави вважати, про існування такого ризику як переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення.

Характеризуючі дані обвинуваченого ОСОБА_5 , який раніше не судимий, наявність місця проживання та реєстрації, не переважають можливих ризиків неправомірної його поведінки. Даних щодо незадовільного стану здоров`я обвинуваченого, який би унеможливлював його утримання у місці попереднього ув`язнення суду не надано.

Оцінюючи доводи сторони обвинувачення, викладені у клопотанні щодо запобіжного заходу, суд керується положенням частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до якої під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до статті 132, частини четвертої статті 199 Кримінального процесуального кодексу України слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

З огляду на положення частини третьої статті 199 Кримінального процесуального кодексу України, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків та спливу строків досудового розслідування.

Відповідно до частини першої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема, про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (частина перша статті 194 Кримінального процесуального кодексу України).

Водночас, в силу положень частини другої статті 42 Кримінального процесуального кодексу України ОСОБА_5 наразі перебуває у статусі обвинуваченого, тому судом, як зазначалося вище, не надається оцінка наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення.

В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі заявлені органом досудового розслідування та попередньо підтверджені судом ризики, що визначені у частині першій статті 177 Кримінального процесуального кодексу України: ризик переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення.

Виходячи із загальних визначень вказаних понять, слід відмітити, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Так, в обґрунтування наявності ризику переховування обвинуваченого від суду прокурор наводить наступні доводи: тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа, як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, суд вважає обґрунтованими доводи прокурора, що тяжкість інкримінованих злочинів є вагомим доводом, що збільшує ризик переховування від суду.

З огляду на спосіб, обставини вчинення інкримінованих обвинуваченому Кримінальних правопорушень, наявним, на думку суду, є також ризик щодо можливого продовження злочинної діяльності.

Суд вказує, що принцип змагальності, як загальна засада кримінального провадження, передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. При цьому сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Вирішуючи питання про обрання, продовження або зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; правову позицію ЄСПЛ у рішенні у справі «Харченко проти України», відповідно до якої тривале тримання під вартою без визначення в рішенні суду відповідних підстав є несумісним з принципом захисту від свавілля.

Враховуючи наявні ризики, суд доходить до обґрунтованого переконання, що загальносуспільний інтерес переважає інтереси обвинуваченого на особисту свободу, а тому в даному випадку запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, як захід процесуального примусу, є виправданим, оскільки інші запобіжні заходи, не пов`язані з виключними запобіжниками у комунікації та переміщеннях підозрюваного, не можуть їм запобігти на даній стадії кримінального провадження.

Судом враховано аргументи, які наводилися стороною захисту, щодо необґрунтованості клопотання прокурора, та застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, суд вважає доводи сторони захисту необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурора встановлено об`єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та встановлена наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, а будь-яких об`єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.

Враховуючи викладені обставини, а також наявність ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Суд визначає максимально можливий строк дії ухвали щодо вказаного виду запобіжного заходу, передбачений статтею 197 Кримінального процесуального кодексу України, з огляду на обсяг висунутого ОСОБА_5 обвинувачення та відповідну складність справи. При цьому відсутні підстави вважати, що зазначені прокурором ризики зникнуть протягом дії ухвали про продовження запобіжного заходу.

Щодо клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 , слід зазначити наступне.

За змістом ст. 201 КПК України, підставою для зміни запобіжного заходу є, зокрема, наявність нових обставин, які не розглядалися слідчим суддею, судом при застосуванні запобіжного заходу, зміна обставин провадження, зменшення встановлених ризиків.

В обґрунтування клопотання про зміну запобіжного заходу захисник ОСОБА_4 фактично посилались на те, що підстав щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою немає, з огляду на відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Разом з тим, сторона захисту не зазначає будь-яких суттєвих доводів щодо зміни обставин чи існуючих в провадженні ризиків, на даний момент, всупереч твердженням сторони захисту, будь-який інший запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_5 не є доцільним, оскільки не буде достатнім для стримування ризиків непроцесуальної поведінки останнього. Крім того, доводи клопотання захисника щодо зміни запобіжного заходу були враховані під час розгляду клопотання, стороною захисту не доведено, що менш тяжкий запобіжний у зможе запобігти існуючим в провадженні ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч.4 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;

4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;

5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

У пункті 3 частині 5 ст. 182 КПК України визначено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналізуючи вимоги чинного кримінального процесуального законодавства, що регулює застосування інституту застави, зокрема виключно повноваження суду у вирішенні цього питання при застосуванні даного запобіжного заходу як альтернативи триманню під вартою, обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , його підвищену суспільну небезпеку, майновий стан обвинуваченого, молодий вік, інші дані про його особу, як того вимагають вимоги ч.4 ст.182 КПК України, та наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України, суд приходить до висновку про можливість визначити обвинуваченому заставу, в межах розміру, визначеного законом, з покладенням у разі внесення застави обов`язків, передбачених ст.194 КПК України, а саме:

-прибувати до суду за першою вимогою;

-не відлучатися із населеного пункту в якому він проживає без дозволу суду;

-повідомляти суд про зміну свого місця проживання, навчання, роботи та засобів зв`язку;

-утримуватися від спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні;

-здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, до відповідного територіального органу/підрозділу ДМС України за місцем проживання;

-носити електронний засіб контролю.

Встановити термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави, - два місяці з моменту винесення ухвали.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Саме такий розмір застави та зазначені вище обов`язки у разі її внесення, на думку суду, не є непомірним з урахуванням всіх обставин справи, захищеного законного інтересу, тяжкості злочину, що інкримінується обвинуваченому, і забезпечить стимулюючий ефект цього запобіжного заходу, належну процесуальну поведінку обвинуваченого та належний контроль з боку можливих заставодавців під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання обвинуваченим обов`язків.

Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 194, 197, 206, 314, 315-316, 291, 369-372, 376 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Клопотання захисника задовольнити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні відомості про яке внесені 07.04.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025100100001251 по обвинуваченню ОСОБА_5 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2,3 ст. 307 КК України повернути прокурору.

Клопотання прокурора задовольнити частково.

Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, терміном до 28 липня 2025 року включно.

Визначити ОСОБА_5 заставу у 80 розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень.

Застава вноситься обвинуваченим, іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на розрахунковий рахунок: для внесення застави (код ЄДРПОУ - 26268059, отримувач - ТУДСАУ в місті Києві, МФО - 820172, банк: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок № UA128201720355259002001012089, призначення платежу: застава за … (П.І.Б., дата народження особи, за яку вноситься застава), згідно ухвали … (назва суду) від … (дата ухвали) по справі № …., внесені … (П.І.Б. особи, що вносить заставу).

Документ, що підтверджує внесення застави, надається суду, а також адміністрації установи в якій утримується обвинувачений.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_5 , вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Покласти на ОСОБА_5 у випадку внесення застави обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:

-прибувати до суду за першою вимогою;

-не відлучатися із населеного пункту в якому він проживає без дозволу суду;

-повідомляти суд про зміну свого місця проживання, навчання, роботи та засобів зв`язку;

-утримуватися від спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні;

-здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, до відповідного територіального органу/підрозділу ДМС України за місцем проживання;

-носити електронний засіб контролю.

У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явиться за викликом суду без поважних причин, чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обв`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Клопотання захисника про зміну запобіжного заходу залишити без задоволення.

Ухвала в частині повернення обвинувального акту прокурору може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва протягом семи днів з дня її проголошення.

Ухвала в частині продовження запобіжного заходу може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст оголосити 03 червня 2025 року о 16 годині 40 хвилин.

Головуюча суддя ОСОБА_6