Рішення № 128279346, 20.06.2025, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/6074/25

провадження № 2/753/6255/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2025 року суддя Дарницького районного суду міста Києва Шаповалова К.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в судовому засідання з повідомленням (викликом) сторін,

ВСТАНОВИВ:

у березні 2025 року ТОВ "Факторин Партнерс" звернулося до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 26 грудня 2021 року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3958093, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 20000,00 грн, строком на 15 днів, під процентну ставку 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та комісією за надання кредиту у розмірі 2000,00 грн. У зв`язку із неналежним виконанням умов договору, у ОСОБА_1 утворилася заборгованість, яка складає 69000,00 грн, з яких: 20000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 47000,00 грн - заборгованість за відсотками, 2000,00 - заборгованість за комісією. 26 липня 2024 року між ТОВ "Мілоан" та ТОВ "Факторинг Партнерс" було укладено договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого до ТОВ "Факторинг Партнерс" перейшло право вимоги до боржників за кредитними договорами, зокрема, і за кредитним договором № 3958093 від 26 грудня 2021 року. Враховуючи викладене, позивач наразі просить суд стягнути із відповідача у судовому порядку суму вказаної заборгованості, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати понесені позивачем на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 березня 2025 року позовну заяву було передано для розгляду судді Шаповаловій К.В.

Згідно інформації, яка міститься у Єдиному державному демографічному реєстрі, ОСОБА_1 значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 31 березня 2025 року відкрито провадження у справі та визначено проводити її розгляд у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

24 квітня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просила суд застосувати позовну давність до вимог заявлених позивачем та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне. Представник відповідача зазначає, що відсотки за користування кредитом нараховані за 228 днів, тобто поза межами дії строку договору. Представник відповідача наголошує, що відповідно до відомостей про щоденні нарахування та, в період після спливу строку кредитування, тобто, після 10 січня 2022 року відповідач не продовжував строки кредитування, отже, відповідно до умов укладеного договору, строк виконання зобов`язання у повному обсязі настав 10 січня 2022 року. Окрім іншого представник відповідача зазначає, що згідно з відомостями про щоденні нарахування, надані позивачем вбачається, що після спливу строку кредитування, тобто, після 10 січня 2022 року, заборгованість за відсотками нараховувалася на підставі п. 1.5.3. договору, який не передбачений умовами укладеного договору, тобто, відсутній. Відповідно до умов укладеного договору, строк виконання зобов`язання у повному обсязі настав 10 січня 2022 року. Відповідно до п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 3000,00 грн, які нараховуються за ставкою 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. В свою чергу, матеріали справи не містять належних доказів продовження строків кредитування, отже, відповідно до умов укладеного договору, строк виконання зобов`язання у повному обсязі настав 10 січня 2022 року. Згідно з умовами договору (п. 1.5.2), відповідач повинен сплатити проценти за користування кредитом - 3000,00 грн, які нараховуються за ставкою 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом до 10 січня 2022 року. Тобто, загальна сума процентів за користування кредитом складає 3000,00 грн. Вимога кредитора щодо стягнення процентів за користування кредитом за період, що виходить за межі строку кредитування, тобто після 10 січня 2022 року, згідно поданого позивачем розрахунку заборгованості за 228 днів (як зазначає представник відповідача), не узгоджуються з нормами матеріального права, а відтак не дає підстав для висновку про порушене право як первісного, так і нового кредитора в цій частині вимог. Отже, окрім законодавчо закріпленого принципу нарахування передбачених договором процентів за користування кредитними коштами право кредитодавця, нараховувати передбачені договором проценти за кредитом відповідно до п 2.2.3 договору, припинилося після спливу визначеного договором строку кредитування, тобто після 10 січня 2022 року, а відтак сума відсотків нарахована після вказаної дати стягненню не підлягає. Представник відповідача зазначає, що враховуючи умови укладеного договору та норми чинного законодавства України із врахуванням висновків, викладених у Постановах Верховного Суду, позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 3958093 від 26 грудня 2021 року у розмірі 25 000,00 грн, що складається з: 20 000,00 грн - сума заборгованості за тілом; 3 000, 00 грн - сума заборгованості за відсотками, 2 000,00 грн - сума заборгованості за комісією за надання кредиту. Окрім того, представник відповідача просив суд застосувати позовну давність щодо заявлених вимог, посилаючись на те, що строк загальної позовної давності складає 3 роки, а тому ТОВ «Мілоан» мало право від дня завершення строку кредиту 10 січня 2022 року та протягом наступних трьох років, до 10 січня 2025 року, звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права. Однак, позовну заяву подано до суду лише 24 березня 2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс». Представник відповідача зазначила, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22 (провадження № 11-107заі22) вказано, що запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Окрім того, представник наголосила, що ведення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку якщо це пов`язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію. В контексті розгляду даної справи, матеріали не містять жодних доказів поважності пропущення строку звернення позивача до суду, які дійсно пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі позивача та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк, звернення до суду з позовом у зв`язку із запровадженням воєнного стану.

30 квітня 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі з огляду на наступні обставини. Представник позивача наголошує на тому, що відповідач не заперечує факт укладення кредитного договору, видачі коштів та наявності заборгованості, проте частково не погоджується з нарахованими відсотками та наполягає на застосуванні позовної давності. Щодо нарахування відсотків поза межами строку договору, то представник позивача зазначає наступне. Відповідно до п. 2.3.2 розділ 2.3 договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної(их) обставин(и) щодо якої(их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, і яка(і) полягає(ють) у наступному: а) здійснені платежу(ів) позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах, згідно п. 2.3.1.1 договору та розділу 6 Правил; б) продовженні користування кредитними коштами позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п. 1.3, п. 2.3.1.1, п. 2.3.1.2 договору. Після настання зазначених в пунктах «а» та/або «б» цього пункту обставин умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п. 1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначений п. 1.4 змінюється пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятись від додатку №1, і розміщується кредитодавцем в особовому кабінеті позичальника, який уповноважує кредитодавця на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення. Таким чином, сторонами погоджено, строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від кредитора, ні від позичальника. Сторони договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. Таким чином, кредитором нараховано заборгованість відповідно до умов укладеного договору. Представник позивача наголошує, що прострочення зобов`язання та відповідальність за таке прострочення виникають у позичальника після дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. При цьому, протягом періоду, на який пролонговано договір, позичальник має правомірно не сплачувати кредитору борг та таке користування коштами не вважається простроченням. Договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін. Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. Щодо позовної давності, то представник позивача зазначає наступне. Якщо починати відлік строку для кожного окремого платежу, які мали відбутись відповідно до графіку погашення заборгованості, перебіг таких строків було зупинено у зв`язку з введенням карантину, а в подальшому - воєнного стану. Відповідно до п. 12 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023 року. Крім того, відповідно до п. 19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Таким чином, з 12 березня 2020 року по 01 липня 2023 року перебіг позовної давності продовжено, а з 24 лютого 2022 року та по даний час перебіг позовної давності зупинено. Отже, позовна давність не була пропущена позивачем, а, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності у суду відсутні. Виходячи з чого, посилання відповідача на пропущення позовної давності для звернення до суду з даним позовом є необґрунтованими і заява останнього про застосування наслідків пропуску строку позовної давності не підлягає задоволенню. При цьому представник позивача зазначає, що посилання представника відповідача на позицію Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 є недоречним, оскільки висновки, зазначені в даній постанові стосуються адміністративного судочинства.

Окрім того, 30 квітня 2025 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні із викликом (повідомленням) сторін.

Ухвалою суду від 02 травня 2025 року представнику позивача було відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

05 травня 2025 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких фактично підтримала позицію викладену у відзиві на позов, наголосила, що відповідачем не вчинялося дій щодо пролонгації договору. Також представник відповідача наголосила на застосуванні позовної давності.

15 травня 2025 року до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, у яких він наголосив, що автоматична пролонгація договору застосовується у зв`язку із продовженням користування позичальником кредитом, тобто таке продовження не потребує додаткових дій ні від кредитора, ні від позичальника. Щодо строку позовної давності, то позивач зазначив, що карантин та наявність воєнного стану є безумовними підставами продовження та зупинення строку позовної давності.

У відповідності до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи

Суд, проаналізувавши обставини справи у їх сукупності, дослідивши додані до позовної заяви докази, доходить наступного висновку.

Судом встановлено, що 26 грудня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 3958093, відповідно до умов якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у сумі 20000,00 грн, строком користування на 15 днів.

Пунктом 1.5.1 договору передбачено, що комісія за надання кредиту становить 2000,00 грн, яка нараховується за ставкою 10 % від суми кредиту одноразово.

Згідно пункту 1.5.2 проценти за користування кредитом: 3000,00 грн, які нараховуються за ставкою 1% від фактичного залишку кредиту на кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до пункту 1.6 договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

У відповідності до пункту 2.1 кредитного договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Пунктом 2.2.1 договору передбачено, що позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах передбачених пунктами 1.5.1-1.5.3 договору, в один з термінів, вказаних в пункті 1.4. У випадку, якщо позичальник продовжує строк кредитування, він додатково повинен сплатити комісію за обслуговування кредиту та проценти.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату повернення кредиту (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, про що йдеться в пункті 2.2.3 кредитного договору.

Відповідно до п. 2.2.2 договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 Договору.

Відповідно до п. 2.2.3 договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6 Договору. Стандартна (базова) ставка не є підвищеною.

Відповідно до пункту 2.3.1.1 кредитного договору визначено, що позичальник має право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких саме умовах, за умови, що кредитодавцем надана така можливість відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування позичальник має вчинити дії передбачені пунктом 2.3 договором та розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту (якщо передбачено). Можливі періоди продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту, що визначається як відсоток від суми наданого кредиту складають: строк продовження 3 дні - розмір комісії - 3%; 7 днів - 6%; 15 днів - 10%.

Якщо позичальник здійснює продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування (пролонгацію) на умовах визначених цим пунктом, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено/поновлено пільговий період нараховуються за ставкою визначеною у пункті 1.5.2 договору.

Відповідно до п. 2.3.2 Розділ 2.3 договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної(их) обставин(и) щодо якої(их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, і яка(і) полягає(ють) у наступному:

а) здійснені платежу(ів) Позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах, згідно п. 2.3.1.1 Договору та розділу 6 Правил;

б) продовженні користування кредитними коштами Позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п. 1.3, п. 2.3.1.1, п. 2.3.1.2 договору.

Після настання зазначених в пунктах «а» та/або «б» цього пункту обставин умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п. 1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначений п. 1.4 змінюється пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються Кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятись від додатку №1, і розміщується Кредитодавцем в особовому кабінеті Позичальника, який уповноважує Кредитодавця на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення

За змістом п. 6.1., п. 7.1 кредитного договору, договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та набуває чинності з моменту його укладання в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені - з моменту отримання кредиту.

Вбачається, що договір було підписано позичальником ОСОБА_1 шляхом накладення електронного цифрового підпису J95280, який відповідно до довідки про ідентифікацію було надіслано йому 26 грудня 2025 року на номер телефону НОМЕР_1 , який вона зазначала у анкеті-заяві.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до положень частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" та ЗУ "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Відповідно до копії квитанції Liqpay, 26 грудня 2025 року ТОВ «Мілоан» перерахувало на картку НОМЕР_3 кошти у сумі 20 000,00 грн.

Отже, ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 20000,00 грн на умовах передбачених договором.

Відповідач у відзиві на позов не заперечував факт укладання договору, отримання кредитних коштів та користування ними.

26 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу №26-07/2024, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступає ТОВ «Факторинг Партнерс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Факторинг Партнерс» приймає права вимоги до боржників.

Відповідно до копії реєстру боржників до договору факторингу №26-07/2024 від 26 липня 2024 року ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги, зокрема, і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 3958093 на загальну суму 69000,00 грн, з яких 20000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 47000,00 грн - сума заборгованості за відсотками; 2000,00 - заборгованість по комісії.

Згідно частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним Договором.

Відповідно до частиною другою статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за кредитним договором перед ТОВ «Мілоан» чи сплата такої позивачу після укладання договору факторингу.

Таким чином, у відповідача ОСОБА_1 виникла заборгованість перед ТОВ «Факторинг Партнерс» за кредитним договором № 3958093 від 26 грудня 2021 року.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд приходить до висновку про укладеність кредитного договору між відповідачем та ТОВ «Мілоан» невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів та наявності в неї боргових зобов`язань перед позивачем який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором відступлення прав вимоги.

Відповідно до статті 1082 ЦК України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним Договором.

Відповідно до частиною другою статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як вбачається з розрахунку, заборгованість відповідача за кредитним договором № 3958093 від 26 грудня 2021 року, складає 62 415,00 грн, з яких: 69000,00 грн, з яких 20000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 47000,00 грн - сума заборгованості за відсотками; 2000,00 - заборгованість по комісії.

Суд відхиляє твердження представника відповідача стосовно того, що проценти за користування кредитом були нараховані поза межами строку договору у період з 26 липня 2024 року по 11 березня 2025 року, тобто за 228 днів, оскільки із долученого розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування відсотків за користування кредитом здійснювалося первісним кредитором у строк з 26 грудня 2021 року по 04 березня 2022 року. Інших нарахувань у періоди, зазначені представником відповідача, не здійснювалося ані первісним кредитором, ані позивачем у справі. Згідно розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування здійснювалися в межах строку договору із врахуванням пролонгації в строки передбачені пунктом 2.3.1.1 договору.

Також суд відхиляє твердження представника відповідача щодо того, що відповідачем не здійснювалося жодних дій щодо пролонгації дії договору, оскільки до положень договору вбачається, що пролонгація дії договору відбувається також у разі продовження користування кредитними коштами після спливу строку кредитування.

Суд погоджується із позицією позивача, у якій він зазначає, що умови договору про автоматичну пролонгацію строку кредитування жодним чином не завдає шкоди позичальнику, оскільки поряд із обов`язком сплачувати відсотки в період автоматичного продовження строку кредитування, позичальник набуває і право правомірно користуватись кредитом та правомірно не повертати його протягом такого строку.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору.

Відповідно до укладеного між сторонами договору та статей 1049, 1050 та 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Статті 527, 530 ЦК України зазначають, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до статті 611 ЦК України за порушення зобов`язання наступають правові наслідки, передбачені статей 624, 625 ЦК України, тобто, при порушенні зобов`язань боржник повинен сплатити кредитору борг, відсотки від суми боргу та неустойку у вигляді пені та штрафу, що передбачена умовами договору.

Згідно статті 599 Цивільного Кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а стаття 615 Цивільного Кодексу України встановлює, що одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Щодо заяви представника позивача про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказаний висновок щодо позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Суд бере до уваги доводи представника позивача, щодо того, що відповідно до п. 12 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023 року.

Крім того, відповідно до п. 19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, з 12 березня 2020 року по 01 липня 2023 року перебіг позовної давності продовжено, а з 24 лютого 2022 року та по даний час перебіг позовної давності зупинено.

Посилання представника відповідача на позицію Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 є недоречним, оскільки висновки, зазначені в даній постанові стосуються адміністративного судочинства, зокрема нормами КАС України, який є процесуальним кодексом, визначені процесуальні строки подання позову до адміністративного суду і цей строк не є загальним для всіх видів судочинства, зокрема цивільного та не замінює положення ЦК України в частині позовної давності.

Враховуючи викладене, посилання відповідача на пропущення позовної давності для звернення до суду з даним позовом є необґрунтованими і заява про застосування наслідків пропуску позовної давності не підлягає задоволенню.

Згідно частин 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідачем, всупереч положенню частини 1 статті 81 ЦПК України, не надано жодних доказів своєчасного та у повному обсязі виконання умов кредитного договору, у передбачені договором строки кредит ним не погашений.

Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконав грошове зобов`язання за кредитним договором, порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом примусового стягнення боргу в загальному розмірі 69 000,00 грн.

Разом з тим позивач просив стягнути з відповідача витрати понесені ним на правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до положень договору №02-07/2024 про надання правової допомоги від 02 липня 2024 року, укладеного між ТОВ "Факторинг Партнерс" та АО "Лігал Ассістанс", клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Розділом 4 договору передбачений порядок здійснення розрахунків, зокрема, вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками договору.

Відповідно до заявки на надання юридичної допомоги № 69 від 01 лютого 2025 року, сторони погодили надання наступних правових послуг Адвокатським об`єднанням Товариству по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 надання усної консультації з вивченням документів - 3000 грн, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 6000 грн.

Згідно витягу з акту № 5 про надання юридичної допомоги від 28 лютого 2025 року, сторони погодили надання наступних правових послуг Адвокатським об`єднанням Товариству у відповідності до заявок на надання юридичної допомоги за наступним списком: надання усної консультації з вивченням документів - 3000 грн, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 6000 грн

Отже, адвокатом надано суду докази щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

Отже, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, що вказана категорія справ не є складною та існує чисельна усталена судова практика щодо розгляду аналогічних справ, враховуючи, що подання таких позовів, зокрема від імені ТОВ "Факторинг Партнерс" не є одиничним випадком, що відповідно не потребує значного часу для професійного адвоката для складання позовної заяви, враховуючи її зміст, обґрунтування, викладені обставини, долучені докази, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з огляду на розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи, зважаючи на співмірність витрат на правову допомогу, складність даної справи та ціну позову, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, суд визначає вартість наданих послуг у розмірі 6000,00 грн.

З огляду на результат розгляду справи суд відповідно до вимог статті 141 ЦПК України покладає на відповідача сплачений позивачем судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

позов Товаритсва з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товаритсва з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" заборгованість за кредитним договором №3958093 від 26 грудня 2021 року в розмірі 69 000,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати понесені позивачем на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» - ЄДРПОУ 42640371, місце знаходження:м. Київ, вул. Гедройця Єжи, 6, оф. 521.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: К.В. Шаповалова