Рішення № 128279255, 20.06.2025, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 363/1510/24

Провадження №: 2/752/1253/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Митрофанової А.О.,

при секретарі судового засідання Костюк В.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Дарина Геннадіївна, про визнання недійсними договору дарування грошових коштів та додаткового договору до договору,

У С Т А Н О В И В :

У березні 2024 року ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_5 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсними договору дарування грошових коштів від 23.01.2018 та додаткового договору від 23.01.2018 до договору від 15.09.2017.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 13.07.2016 відповідач ОСОБА_4 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним доручення від 18.05.2001, договору купівлі-продажу квартири від 15.06.2001 та витребування із незаконного володіння ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 . За результатами тривалого розгляду зазначених позовних вимог ОСОБА_4 у цивільній справі №752/10892/16-ц судом було прийнято посвідчену заяву позивача про відмову від позову. При цьому, позовні вимоги останнього у цій справі ґрунтувалися виключно на його відсутності на території України впродовж періоду 1993-2005 років, хоча такі твердження ОСОБА_4 були неправдивими та документально спростовувалися.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати відповідача ОСОБА_6 , станом на момент смерті якої опікуном відповідача був позивач ОСОБА_3 . Відповідач у своїй позовній заяві в межах цивільної справи №752/10892/16-ц стверджував, що позивач приховав (та продовжує приховувати) від нього факт успадкування ним квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належала померлій. Однак, ця інформація також не відповідала дійсності оскільки ОСОБА_3 особисто передавав всі пов`язані зі спадкуванням документи відповідачу та його адвокатам відразу після їх отримання. Доказом цього була наявна в матеріалах справи №752/10892/16-ц копія свідоцтва про спадщину за законом. При цьому, у зв`язку із тим, що спадкоємцями померлої також були її батьки, які відповідно до свідоцтва про право на спадщина за законом, відмовились від своїх часток на користь відповідача, та які, виходячи навіть з доданих останнім до свого позову матеріалів, спілкувалися та підтримували зв`язок з останнім. А отже, твердження ОСОБА_4 у своїй позовній заяві по згаданій вище справі щодо необізнаності відносно спадкового майна не відповідали дійсності.

Як стверджував у своїй позовній заяві ОСОБА_3 , оскільки відповідач ОСОБА_4 знаходився на його повному матеріальному утриманні, та мав намір продовжувати забезпечувати своє існування за рахунок останнього і на сьогодні, то вказана вище позовна заява була виключно засобом маніпуляції та своєрідного шантажування позивача з метою отримання матеріального забезпечення. З поміж іншого, своїми діями відповідач порушував права позивача на вільне користування, володіння та розпорядження своїм майном, знаючи, що позивач з урахуванням тяжкого фінансового становища мав намір продати квартиру.

Вказані обставини були дослідженні під час розгляду цивільної справи №752/10892/16-ц та ОСОБА_4 , розуміючи свою хитку позицію запропонував позивачу відмовитись від своїх позовних вимог за умови дарування йому грошових коштів від продажу квартири. Так, і з`явилися оскаржувані договір дарування грошових коштів від 23.01.2018 та додатковий договір від 23.01.2018 до договору від 15.09.2017.

Проте, 08.02.2023 шляхом отримання смс-повідомлень від суду щодо призначення до розгляду цивільної справи №752/29450/21, позивач довідався про те, що ОСОБА_4 подав позов про стягнення з нього грошових коштів за вказаними договорами.

Оспорюваний договір дарування грошових коштів від 23.01.2018 було укладено в результаті тиску з боку ОСОБА_4 на позивача, так як він разом із старшим братом ОСОБА_4 незаконним шляхом упродовж певного періоду здійснили відчуження спільних активів без згоди ОСОБА_3 (перелік вказано в договорі). Для цього було додано позов до Голосіївського районного суду міста Києва та створено реальний плацдарм для здійснення тиску на ОСОБА_3 з метою отримання коштів, оскільки останній, в силу скрутного фінансового становища, відмовлявся і надалі утримувати братів, які не мають і не мали жодного офіційного джерела доходів.

Також, за змістом договору, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Черкасовою Н.Б. 15.09.2017, за реєстровим №3779, 3780, було зазначено, що після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , та відповідно вступу сторонами договору в права спадщини, всіма доступними активами сторони розпоряджалися в інтересах сім`ї згідно з чинним законодавством. У договорі сторони підтвердили наявність неврегульованих позицій щодо частини активів, деякі з яких, в тому числі увійшли до спадкової маси, станом на дату укладення договору, зокрема, вирішення суперечки між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас, за змістом згаданого договору майже всі зобов`язальні пункти стосувалися саме ОСОБА_4 старшого та ОСОБА_4 молодшого, тобто саме вони без відома та без згоди ОСОБА_3 , як співвласника, здійснили відчуження активів, корпоративних прав та перерозподіл корпоративних прав.

На переконання позивача, задля прискорення процесу отримання від нього коштів будь-якою ціною, знаючи, що в силу економічної ситуації та його скрутного становища, відповідачем було запропоновано відмовитися від позову по цивільній справі №752/10892/16-ц задля спонукання передачі йому коштів. Разом з тим, відповідач сам оцінив вищевказану квартиру з власних вподобань, навіть не оглядаючи її, визначив вартість за квадратний метр та поставив певні умови задля продажу. Так з`явився додатковий договір від 23.01.2018 до договору, посвідченого 15.09.2017 приватним нотаріусом КМНО Черкасовою Н.Б., результатом якого стала умова щодо укладення договору дарування грошових коштів.

Відповідно, того ж дня між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір дарування грошових коштів, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шевченко Д.Г. та зареєстрований в реєстрі за №126. За умовами вказаного договору дарувальник зобов`язався передати в дар в майбутньому обдаровуваному, а останній прийняти у дар грошові кошти у розмірі 12898800 грн, що еквівалентно 450 000 дол.США по середньому банківському курсу купівлі на день укладення договору. Договором було передбачено, що дарунок передається в момент настання відкладальної обставини і цією обставиною є: або день укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між дарувальником та третьою особою, та, відповідно, фактичне отримання грошових коштів за договором купівлі-продажу від третьої особи; або не пізніше 01.12.2018. При цьому, умова продажу квартири, була передбачена у додатковому договорі від 23.01.2018 до договору від 15.09.2017, а в самому договорі дарування знайшла своє відображення умова про усвідомлення сторонами того, що задля настання відкладальної обставини вони разом вирішують питання щодо закриття провадження по справі №752/10892/16-ц, зняття арешту з квартири.

Вказаний вище договір дарування грошових коштів та додатковий договір від 23.01.2018 до договору від 15.09.2017 позивач уважає такими, що були вчинені під впливом омани, обману, насильства, під впливом важкої обставини тощо. А саме, вказував, що ОСОБА_4 було подано штучний позов до суду, арештовано майно та створено реальний плацдарм для здійснення тиску на позивача з метою отримання коштів, оскільки останній, в силу скрутного фінансового становища, відмовлявся і надалі утримувати відповідача, який не має і не мав жодного офіційного джерела доходів в силу відсутності будь-якої трудової діяльності.

Укладення оспорюваних договорів позивач назвав єдиним способом повернення активів та/або отримання компенсації за них, щодо яких відповідач із старшим братом ОСОБА_4 незаконно здійснили відчуження без відома позивача. Відтак, ОСОБА_3 у своїй позовній заяві посилався на те, що важкими обставинами, які спонукали позивача до укладення оскаржуваних договорів були обставини, які створені навмисно та, які призвели до фактичного порушення права власності позивача. ОСОБА_4 своїми діями фактично позбавив позивача вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, та таким чином примусив останнього до укладення договорів.

При цьому вказував, що вказані вище договори не відповідають правовій природі договору дарування, оскільки у даному випадку вони не мали на меті дарування власних коштів з боку позивача, а лише визначали порядок передачі частини коштів відповідачу від реалізації квартири за умови її продажу за ціною, визначеною самим відповідачем та вирішення питання з боку останнього щодо закриття штучно ініційованого технічного провадження у цивільній справі №752/10892/16-ц. Таким чином, посилаючись на положення статтей 203, 215, 717 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач просив суд визнати недійсним договір дарування грошових коштів від 23.01.2018, що укладений між сторонами та посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шевченко Д.Г. за реєстровим №126, а також визнати недійсним додатковий договір від 23.01.2018до договору, посвідченому 15.09.2017 приватним нотаріусом КМНО Черкасовою Н.Б. за реєстровим №3779, 3780, укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 01 квітня 2024 року матеріали за вказаною позовною заявою ОСОБА_3 було передано за підсудністю на розгляд до Голосіївського районного суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.05.2024 для розгляду цивільної справи №363/1510/24 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07 травня 2024 року прийнято позовну заяву до свого розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні. Також, судом було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3.

04.06.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником ОСОБА_8 , у якому останні просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з огляду на його безпідставність та необґрунтованість.

Заперечуючи проти позову, відповідач у першу чергу указував на те, що посилання позивача на обставини, якими обґрунтовувались позовні вимоги ОСОБА_4 у цивільній справі №752/10892/16-ц не можуть бути предметом розгляду в межах даної судової справи. Зазначав, що в ході розгляду цивільної справи №752/10892/16-ц від його імені подавалася нотаріально посвідчена заява про відмову від позову за підписом сторін, за змістом якої було зазначено, що вони дійшли згоди в питанні мирного врегулювання виниклого спору в позасудовому порядку шляхом продажу спірної квартири третій особі та розподілу отриманих коштів, про що між ними було укладено окрему додаткову угоду від 23.01.2018 до договору від 15.09.2017, а також договір дарування грошових коштів в майбутньому. Також, в межах тієї цивільної справи сторонами було подано до суду нотаріально посвідчену заяву, за змістом якої останні зазначили, що відповідач, тобто ОСОБА_3 , який являється власником квартири АДРЕСА_1 , з урахуванням попередніх переговорів між ними та позивачем ( ОСОБА_4 ) досяг домовленості із третьою особою про продаж спірної квартири, у найближчі строки. Тобто, позивач своїми твердженнями фактично вводить суд в оману та замовчує перед судом справжні обставини, за яких ОСОБА_4 погодився подати такі заяви в межах згаданої судової справи. Таким чином, спочатку маючи статус відповідача у справі №752/10892/16-ц ОСОБА_3 з метою мирного врегулювання спору з ОСОБА_4 в позасудовому порядку підписав нотаріально посвідчені заяви та заявляв, що спір між сторонами було врегульовано шляхом укладання оспорюваних договору дарування грошових коштів та додаткової угоди, а потім після спливу 6 років подає позов про визнання їх недійсними.

Вказував, що наведені позивачем підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів не є тими обставинами, з якими закон пов`язує можливість визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України з обставин вчинення особою правочину під впливом тяжкої для неї обставини та вчинення правочину на умовах вкрай невигідних для неї. Оспрювані договори, які були нотаріально посвідчені, містять підтвердження про те, що вони укладались на вигідних для сторін умовах і не були результатом впливу тяжких обставин, та відповідно дарувальник - ОСОБА_3 підтвердив, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства. Водночас, відповідач наголошував на тому, що тяжкі обставини при укладанні договору дарування грошових коштів були саме у нього, оскільки саме він змушений був звернутися до суду із позовом у справі №752/10892/16-ц задля захисту своїх порушених прав. Тому, після невиконання позивачем свого обов`язку за укладеним договором ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом про стягнення грошових коштів за цим договором, де у цивільній справі №752/29450/21 було ухвалене судове рішення, після пред`явлення до примусового виконання якого ОСОБА_3 ініціював спір в межах даного судового провадження. Таким чином, дії останнього щодо оспорювання вказаних вище договорів свідчить про зловживання ним своїх процесуальним правом з метою уникнення виконання згаданого судового рішення про стягнення грошових коштів.

Разом з тим, відповідачем ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_2 було подано до суду заяву про застосування позовної давності, у якій останній посилався на пропуск позивачем строків для звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року було задоволено клопотання представника відповідача - ОСОБА_2 та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г.

У липні 2024 року на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса КМНО Шевченко Д.Г. надійшли пояснення щодо позову, у яких остання заперечували проти вимог ОСОБА_3 та просила суд відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень приватний нотаріус посилалась на те, що нею на звернення сторін було посвідчено у встановленому законом порядку укладення між ними оспорюваного договору дарування грошових коштів. Заперечень у останніх щодо кожної з умов правочину не було, дійсні наміри кожної з сторін до вчинення правочину, який посвідчувався нею, було встановлено, сторони однаково розуміли значенням, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи на договорі.

18.11.2024 на адресу суду від представника позивача через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення, у яких останній вже вказував на те, що оспорювані договори є взаємопов`язаними і мали на меті не лише безпосереднє дарування грошових коштів, а врегулювання питання поділу спадкового майна між сторонами за рахунок продажу квартири АДРЕСА_1 , за певною ціною. Тому, сторона позивача вказала, що договір дарування грошових коштів від 23.01.2018 мав на меті не безоплатну передачу грошових коштів, а врегулювання спору щодо спадкового майна та був по суті удаваним правочином, проте, саме така правова конструкція була використана на умовах відповідача. На удаваність правочину також вказує той факт, що оскаржуваний договір дарування та додатковий договір до договору між спадкоємцями були укладено в один день, та підтверджує, що оскаржуваний договір дарування мав обов`язкову умову - продаж квартири за ціною 15000000 дол.США. Проте, попередній покупець відмовився купляти цю квартиру за вказаною ціною, що спричинило необхідність пошуку нового покупця.

У поясненнях представник позивача зазначав, що відповідно до договору купівлі-продажу від 16.05.2019 згадана квартира була продана лише за 6004000 грн, що було еквівалентно 227682 дол.США, а отже продати квартиру за обумовлені 1500000 дол.США та подарувати відповідачу 450000 дол.США для вирішення спору щодо спадкового майна позивач не зміг. Вказана подія є істотною та вирішальною для розгляду справи по суті. Відтак, позивач при укладенні спірного договору дарування грошових коштів від 23.01.2018 помилився щодо суми коштів, які він отримає від продажу квартири і зазначена помилка залежала від третьої особи, яка не виконала обіцянку придбати квартиру. У зв`язку із цим, представник позивача вказував на визнання договору недійсним на підставі помилки, неправильного сприйняття особою фактичних обставин правочину та його правової природи.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 січня 2025 року, занесеної до протоколу судового засідання, закрито підготовче засідання, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні.

Представник позивача у в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд про їх задоволення, посилаючись на обставини, що викладені у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог ОСОБА_3 заперечував у повному обсязі та просив суд відмовити у їх задоволенні, з огляду на обставини, що викладені у поданому до суду відзиві на позовну заяву.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_4 у судовому засіданні, яке було призначено 27.02.2025 року, проти позовних вимог ОСОБА_3 заперечував, пославшись на те, що він був свідком укладення оспорюваних договорів з братами, де кожен надав добровільну згоду. Пояснив, що позивач не виконав свої обов`язки і його позиція після укладення цих договорів ОСОБА_4 не зрозуміла. У наступні судові засідання третя особа не зявилась, про дату, місце та час судового розгляду повідомлялась належним чином.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - приватний нотаріус КМНО Шевченко Д.Г. у судове засідання не з`явилася, однак, разом із поданими до суду поясненнями щодо позову направила клопотання про проведення розгляду справи за її відсутності, де також просила врахувати фактичні обставини справи, що викладені у письмових поясненнях.

Заслухавши пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Стороні зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення статті 81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставиш які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статтей 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, у провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа №752/10892/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійним доручення, посвідченого 18.05.2001 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биковим О.М., за реєстровим №206 виданого на ім`я ОСОБА_9 , від імені ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федорішиною А.Г. 15.06.2001 та зареєстровано в реєстрі за №1879, та витребування із незаконного володіння квартири АДРЕСА_1 .

23.01.2018 приватним нотаріусом КМНО Шевченко Д.Г. було посвідчено складену від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заяву до Голосіївського районного суду міста Києва у справі №752/10892/16-ц про відмову ОСОБА_4 від позову, де останні зазначали, що протягом розгляду справи вживали заходів для мирного врегулювання спору та дійшли згоди в питання мирного врегулювання виниклого спору в позасудовому порядку шляхом продажу спірної квартири та розподілу отриманих коштів, про що між ними було укладено додаткову угоду від 23.01.2018 до договору від 15.09.2017, а також договір дарування грошових коштів в майбутньому, строк дарування по якому настає в день укладення договору купівлі-продажу спірної квартири (а.с.116-117, т.1).

Того ж дня приватним нотаріусом КМНО Шевченко Д.Г. було посвідчено аналогічні за змістом складені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заяву про відмову від позову та клопотання про скасування заходів забезпечення позову (а.с.114-116, 118-119, т.1).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2018 закрито провадження у справі №752/10892/16-ц, на підставі статті 206 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та у зв`язку із поданням Щербанем Є.Є. заяви про відмову від позовних вимог.

Також, ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2018, постановленою у цивільній справі №752/10892/16-ц, було задоволено заяву сторін у цій справі, скасовано заходи забезпечення позову, які були застосовані відповідно до ухвали суду від 14 липня 2016 року та знято арешт з квартири АДРЕСА_1

Так, з наданої суду копії договору від 15.09.2017, укладеного між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, та посвідченого приватним нотаріусом КМНО Черкасовою Н.Б. за реєстровим №3779, №3780, убачається, що останні засвідчили, що 03.11.1996 трагічно загинули ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , після смерті яких та, відповідно, вступу сторонами договору в права спадщини, всім доступними активами сторони розпоряджалися в інтересах сім`ї згідно з чинним законодавством. Сторони підтвердили наявність неврегульованих позицій щодо частини активів, деякі з яких, в тому числі, увійшли до спадкової маси, станом на дату укладення вказаного договору, зокрема, вирішення суперечки між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом пункту 1 вказаного договору його сторони врегулювали вирішення суперечки між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо права власності на вищевказану квартиру. А саме, зазначали, що на момент укладення цього договору ОСОБА_3 на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 , та у судовому провадженні Голосіївського районного суду міста Києва знаходилась судова справа №752/10892/16-ц, об`єктом спірних відносин за якою була дана квартира.

Згідно пунктів 1.1-1-4 вказаного договору його сторони погодили, що у рамках раніше обумовлених домовленостей, ОСОБА_3 заявив клопотання про перенесення судової справи №752/10892/16-ц, призначеного 22.08.2017 на термін не менше 3-х місяців, а ОСОБА_4 підтримав дане клопотання. Сторони домовились до дати наступного засідання (яке буде призначено після 22.08.2017) здійснювати пошук покупця на квартиру за ціною 3500 дол.США за квадратний метр (з правом зниження вартості для потенційних покупців до 3000 дол.США), з урахуванням загальної фактичної площі квартири 575 кв.м. Домовилися, що у разі продажу квартири, ОСОБА_4 отримує суму у розмірі 560000 дол.США, а витрати на податки та збори, які понесе ОСОБА_4 при здійсненні відчуження квартири, не перевищать 3,5% від 560000 дол.США, при цьому правова схема отримання грошових коштів ОСОБА_4 буде повністю відповідати законам України.

За змістом пунктів 1.5, 1.6 договору було визначено, що уразі якщо в термін передбачений пунктом 1.1 цього розділу квартира не буде продана, сторони проведуть додаткові переговори для укладення додаткового договору до цього договору.

Вказали, що оскільки дана квартира знаходиться під арештом в рамках цивільної справи №752/10892/16-ц, ОСОБА_4 в день здійснення операції з відчуження і/або отримання ОСОБА_4 суми в розмірі 560000 дол.США, зобов`язується підписати нотаріальну заяву про те, що у нього відсутні будь-які претензії до ОСОБА_3 щодо продажу квартири і нотаріальна заява про відмову від позовних вимог у судові справі №752/10892/16-ц. При цьому, правова схема отримання ОСОБА_4 коштів повинна бути законною. Сторони домовилися, що відмова від позовних вимог у судовій справі №752/10892/16-ц і, відповідно, зняття арешту, здійснюється в день здійснення операції з відчуження. До цього ж моменту і/або у випадку дотримання сторонами пункту 1.5 цього договору, ОСОБА_4 гарантує зі свого боку, що не робитиме ніяких активних дій в рамках процесу по справі №752/10892/16-ц.

При цьому, в разі, якщо потенційний покупець квартири наполягатиме на попередньому зняті арешту з квартири та відмові від позовних вимог у судовій справі №752/10892/16-ц, тобто до моменту здійснення операції з відчуження, ОСОБА_4 гарантує зі свого боку здійснення даних дій, а ОСОБА_3 , в свою чергу, гарантує отримання ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 560000 дол.США від фактичного продажу квартири в момент отримання коштів від покупця.

Як передбачалося у пунктах 1.7, 1.8 зазначеного договору, ОСОБА_4 зобов`язався подати до Голосіївського районного суду міста Києва у справі №752/10892/16-ц заяву про відмову від позовних вимог у разі дотримання умов, передбачених пунктом 1.6. ОСОБА_4 заявив і гарантував, що в майбутньому - після продажу квартири і отримання ним грошових коштів від продажу в розмірі 560000 дол.США, не висуватиме жодних претензій і позовів, заяв в правоохоронні органи щодо квартири ні до ОСОБА_3 , ні до третіх осіб (а.с.12-19, т.1).

Окрім того, 23.01.2018 між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, також було укладено додатковий договір до вищезгаданого договору від 15.09.2017, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Черкасовою Н.Б., у якому його сторони домовились викласти розділ 1 основного договору у новій редакції.

А саме, у нові редакції пункту 1.1. основного договору його сторони зазначили, що y рамках раніше обумовлених домовленостей, ОСОБА_4 заявив клопотання про перенесення судового провадження №752/10892/16-ц, призначеного 24.11.2017, а ОСОБА_3 підтримав дане клопотання.

За пунктом 1.2 нової редакції договору вказано, що «Раніше сторони домовилися до дати наступного засідання здійснювати пошук покупця на квартиру за ціною 3500 дол.США за квадратний метр (з правом зниження вартості для потенційних покупців до 3000 дол.CШA), з урахуванням загальної фактичної площі квартири - 575 кв.м. ОСОБА_3 повідомляє ОСОБА_4 і ОСОБА_4 , що на сьогоднішній день у третьої особи - громадянина ОСОБА_10 є намір купити зазначену в цьому розділі квартиру за ціною еквівалентною 1500000 дол.США, що підтверджується попереднім договором 26.12.2017, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 . При цьому покупець - ОСОБА_10 передає продавцю - ОСОБА_3 в день укладення договору купівлі-продажу квартири аванс в розмірі еквівалентному 450000 дол.США, а решту суми передає в день переходу права власності від ОСОБА_3 до покупця. Сторони беруть до уваги, що вказаний попередній договір укладено в простій письмовій формі і має силу протоколу про наміри.».

У пунктах 1.3-1.6 оновленої редакції договору від 15.09.2017 його сторони погодили, що ОСОБА_4 не заперечує проти продажу квартири на умовах, обумовлених в попередньому договорі від 26.12.2017, в разі дотримання ОСОБА_3 умов цього розділу, викладених нижче.

У разі продажу квартири ОСОБА_3 ОСОБА_10 за ціною, еквівалентною 1500000 дол.США, ОСОБА_4 отримує суму в розмірі ,еквівалентному 450000 дол.США в день підписання договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_10 і ОСОБА_3 і передачі авансу в розмірі, еквівалентному 450000 дол.США.

Не пізніше 23.01.2018 ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладають між собою дарування грошових коштів в сумі, еквівалентній 450000 дол.США, згідно з яким ОСОБА_3 дарує, а ОСОБА_4 приймає в дар грошові кошти в сумі, еквівалентній 450000 дол.США, при цьому строком передачі дарунка є момент, який настане раніше: - або укладення договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_10 і ОСОБА_3 і отримання ним авансу (або будь-якого платежу) у розмірі, еквівалентному 450000 дол.США; - або 01.12.2018.

Погодили, що оскільки квартира знаходиться під арештом в рамках цивільної справи №752/10892/16-ц, а покупець ОСОБА_10 наполягає на попередньому знятті арешту з квартири і закриття судового провадження щодо квартири, ОСОБА_4 одночасно з укладенням договору дарування, вказаного в п.1.5 цього розділу, підписує нотаріально посвідчену заяву в суд про відмову від позову у судові справі №752/10892/16-ц і зняття арешту з квартири у зв`язку з мирним врегулюванням питання, викладеним в цьому розділі, а ОСОБА_3 підписує нотаріально посвідчену заяву в суд про згоду з відмовою від позову ОСОБА_4 . Після цього сторони та/або їх представники негайно, але не пізніше наступного робочого дня, подають ці заяви до суду через канцелярію суду, і в засіданні суду підтримують ці заяви. При цьому якщо до моменту вступу в сили ухвали суду про прийняття відмови від позову і закриття провадження у справі №752/10892/16-ц ОСОБА_3 буде мати інформацію про те, що ймовірно договір купівлі-продажу не відбудеться або відбудеться на інших умовах, ОСОБА_3 зобов`язаний негайно повідомити про це ОСОБА_4 , і сторони проводять додаткові переговори про порядок виконання взаємних зобов`язань за цим розділом.

За умовами пунктів 1.7, 1.8 оновленої редакції основного договору, його сторони також визначили те, що після набуття силою ухвали суду про зняття арешту, ОСОБА_3 вживає заходи для зняття арешту з квартири і забезпечує укладання договору купівлі-продажу з покупцем в місті Києві в найкоротші терміни, але не пізніше 3 днів з моменту зняття арешту. ОСОБА_3 зобов`язується повідомити ОСОБА_4 про місце, дату і час укладення договору купівлі-продажу квартири (угоди) шляхом надсилання електронного листа з визначеними сторонами електронних адрес на адресу ОСОБА_4 не пізніше ніж за 2 дні до моменту укладення договору купівлі-продажу квартири, а так само забезпечити ОСОБА_4 можливість бути присутнім на угоді, а після отримання авансу (будь-якого іншого платежу) негайно виконати договір дарування, а саме передати ОСОБА_4 грошові кошти в сумі, еквівалентній 450000 дол.США. При цьому, в момент передачі в дар грошових коштів ОСОБА_11 підписує нотаріальну засвідчену заяву про передачу дару, а ОСОБА_4 підписує нотаріальну засвідчену заяву про отримання дарунка, після чого сторони обмінюються цими заявами і договір дарування вважається виконаним. При цьому заяви повинні бути засвідчені тим же нотаріусом, який посвідчив договір дарування.

Як передбачили сторони у пункті 1.10 оновленої редакції договору від 15.09.2017, у разі, якщо після зняття арешту і закриття судового провадження у справі №752/10892/16-ц, угода з продажу квартири ОСОБА_10 не відбудеться в термін до 12.02.2018 та на умовах, передбачених попереднім договором від 26.12.2017, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продовжують здійснювати пошук покупця квартири на раніше обговорених умовах, а саме за ціною 3500 дол.США за квадратний метр (з правом зниження вартості для потенційних покупців до 3000 дол.США), з урахуванням загальної фактичної площі квартири - 575 кв.м. При продажу квартири ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладають ще один договір дарування грошових коштів, за яким ОСОБА_3 дарує ОСОБА_4 грошові кошти в сумі, яка дорівнює різниці між вартість 189 кв.м квартири за договором купівлі-продажу з новим покупцем і 450000 дол.США, які ОСОБА_3 дарує ОСОБА_4 по раніше укладеному договору дарування між ними. Тобто в сукупності ОСОБА_3 дарує ОСОБА_4 по двом договорам дарування суму грошових коштів рівну вартості 189 кв.м квартири за договором купівлі-продажу, але не більше ніж 560000 дол.США. ОСОБА_3 передає в дар ОСОБА_4 грошові кошти за цим договором негайно після отримання платежів в достатній сумі за договором купівлі-продажу квартири.

У разі якщо в строк до 01.12.2018 квартира не буде продана на умовах, викладених в цьому договорі, не пізніше 02.12.2018 ОСОБА_3 передає в дар ОСОБА_4 суму еквівалентну 450 дол.США за договором дарування, укладеним відповідно з п.1.5 цього розділу, а так само додатково дарує ОСОБА_4 суму, еквівалентну 110000 дол.США. Таким чином ОСОБА_3 передає в дар ОСОБА_4 загальну суму еквівалентну 560000 дол.США не пізніше 02.12.2018.

У пункті 1.12 договору ОСОБА_3 гарантував, що не буде вчиняти ніяких дій по відчуженню квартири на умовах, які зроблять неможливим виконання викладених умов цього розділу, а саме передачу в дар ОСОБА_4 грошових коштів, а також ніяких угод щодо квартири, в тому числі (але не тільки) не передавати її в заставу (іпотеку), в дар, не продавати за ціною нижче тієї, яка передбачена цим договором, не створювати зобов`язань перед третіми особами, які можуть задовольнити свої вимоги за рахунок квартири, та інше.

Пунктом 1.13 договору від 15.09.2017, з внесеними до нього змінами, було передбачено, що сторони можуть в будь-який момент провести додаткові переговори і внести зміни в цей розділ цього договору (а.с.20-23, т.1).

Згідно наданої суду копії договору дарування грошових коштів від 23.01.2018, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, та посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шевченко Д.Г. за реєстровим №126, ОСОБА_3 зобов`язався передати в дар в майбутньому ОСОБА_4 , а останній прийняти у дар грошові кошти у розмірі 12898800 грн, що еквівалентно 450000 дол.США по середньому банківському курсу купівлі (1 дол.США дорівнює 28,664 грн) на день укладення цього договору.

У пункті 2 цього договору ОСОБА_3 стверджував, що між ним та третьою особою досягнено домовленості про укладання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яка належить дарувальнику, та згідно з цією домовленістю в день укладення договору купівлі-продажу квартири, який відбудеться не пізніше 12.02.2018, дарувальник отримає аванс в розмірі, що на день укладення договору по середньому банківському купівлі буде еквівалентно 450000 дол.США.

Сторони зазначеного договору дарування визначили, що дарунок передається в момент настання відкладальної обставини і цією обставиною є: - або день укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та третьою особою та, відповідно, фактичне отримання грошових коштів за договором купівлі-продажу від третьої особи. При цьому, дарувальник зобов`язаний повідомити обдарованого про місце, дата та час укладання договору купівлі-продажу квартири шляхом направлення електронного листа з визначеними ними електронної адреси дарувальника на електронну адресу обдаровуваного не пізніше ніж за 2 календарні дні до дати укладання договору купівлі-продажу; - або не пізніше 01.12.2018. При цьому, сторони договору усвідомлювали, що задля настання відкладальної обставини за цим договором, вони разом вирішують питання щодо закриття провадження по справі №752/10892/16-ц, зняття арешту з квартири, з поданням та підписанням всіх необхідних при цьому документів (а.с.11, т.1).

З наданої суду копії договору купівлі-продажу від 16.05.2019, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_12 та посвідченого приватним нотаріусом КМНО Ковіною І.В., убачається, що позивач продав ОСОБА_12 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 623,6 кв.м, житловою площею 122,8 кв.м, за ціною 6004000 грн, які покупець сплатив продавцеві до моменту укладення цього договору.

За змістом указаного договору, згідно звіту про незалежну оцінку вартості об`єкта оцінки, складеного 16.05.2019 ПП «Енергомакс», ринкова вартість квартири складає 6004000 грн (а.с.24-25, т.1).

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, як на підставу для визнання недійсними оспорюваних додаткового договору від 23.01.2018 до договору від 15.09.2017 та договору дарування грошових коштів від 23.01.2018, ОСОБА_3 посилався на те, що вказані угоди не мали на меті дарування з боку позивача власних коштів, а лише визначали порядок передачі частини коштів відповідачу від реалізації квартири за умови її продажу за ціною, визначеною самим відповідачем та вирішення питання з боку останнього щодо закриття штучно ініційованого ним судового провадження у справі №752/10892/16-ц.

Так, частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Так, згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За правилами частини першої статті 717, частини першої статті 718, частини першої статті 722, частини першої статті 723 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Договором дарування може бути встановлений обов`язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини.

Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина п`ята статті 719 ЦК України).

Об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (частина перша статті 177 ЦК України).

З наданих учасниками справи пояснень щодо суті спору, а також наявних у матеріалах справи доказів убачається, що 15.09.2017 між сторонами - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір, у якому останні засвідчили наявність у них неврегульованих позицій щодо частини активів, які залишилися після смерті їхнього батька ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , до складу яких увійшло вирішення між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суперечки щодо права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

За умовами вказаного договору сторони врегулювали вирішення між ними суперечки щодо вказаної квартири та погодили, що у зв`язку із розглядом Голосіївським районним судом міста Києва позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 у цивільній справі №752/10892/16-ц останні вирішили здійснювати пошук покупця вищевказаної квартири за обумовленою ціною, домовилися про одержання ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 560000 дол.США при її продажі.

Додатковою угодою від 23.01.2018 сторонами було внесено зміни до основного договору та визначили, що не пізніше 23.01.2018 ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладають між собою дарування грошових коштів в сумі, еквівалентній 450000 дол.США, згідно з яким ОСОБА_3 дарує, а ОСОБА_4 приймає в дар грошові кошти в сумі, еквівалентній 450000 дол.США, при цьому строком передачі дарунка є момент, який настане раніше: - або укладення договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_10 і ОСОБА_3 і отримання ним авансу (або будь-якого платежу) у розмірі, еквівалентному 450000 дол.США; - або 01.12.2018.

Як було зазначено вище, на виконання умов вказаних договорів між сторонами 23.01.2018 було укладено договір дарування грошових коштів, за яким ОСОБА_3 зобов`язався передати в дар в майбутньому ОСОБА_4 , а останній прийняти у дар грошові кошти у розмірі 12898800 грн, що еквівалентно 450000 дол.США по середньому банківському курсу купівлі (1 дол.США дорівнює 28,664 грн) на день укладення цього договору.

За умовами цього договору сторони погодили передачу дарунку в момент настання відкладальної обставини і цією обставиною є: - або день укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та третьою особою та, відповідно, фактичне отримання грошових коштів за договором купівлі-продажу від третьої особи; - або не пізніше 01.12.2018.

Отже, таким чином, зважаючи на положення статтей 171 та 723 ЦК України сторони погодили передачу дарунку - грошових коштів у разі настання відкладальної обставини - продажу вищевказаної квартири, але не пізніше обумовленого ними строку - 01.12.2018.

Оскільки згадана вище квартира не була продана позивачем у визначений сторонами термін, то у останнього, як дарувальника, виник обов`язок з передачі обдаровуваному дарунку у визначений строк, - 01.12.2018.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року у справі №6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі №6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі №742/1913/15-ц (провадження №61-13992св18), від 21 серпня 2019 року у справі №303/292/17 (провадження №61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі №524/3188/17 (провадження №61-822св20).

Також зазначене узгоджується з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №522/14890/16 (провадження №14-498цс18) зазначено: «Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним».

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування удаваним на підставі статті 235 ЦК України, ОСОБА_3 посилався на те, що додатковий договір від 23.01.2018 та договір дарування від 23.01.2018 було вчинено не з метою дарування з боку позивача власних коштів, а такі договори визначали лише порядок передачі відповідачу частки коштів від реалізації квартири за умови її продажу по визначеній відповідачем ціні та вирішення останнім питання щодо закриття штучного ініційованого ним позову у справі №752/10892/16-ц.

Проте, дослідивши викладені у позовній заяві обставини, якими позивач обґрунтовує недійсність вказаних договорів, а також зміст укладених між сторонами договорів, суд не убачає підтвердженим та доведеними посилання ОСОБА_3 про відсутність мети дарування грошових коштів, а фактичне укладення між сторонами договору щодо врегулювання порядку передання частки виручених від продажу спірної квартири коштів.

Так, за змістом договору дарування від 23.01.2018 убачається, що ОСОБА_3 зобов`язався передати ОСОБА_4 у майбутньому грошові кошти у розмірі 12898800 грн, що еквівалентно 450000 дол.США по середньому банківському курсу купівлі на день укладення цього договору. При цьому, умовами договору пов`язувалося передання позивачем такого дарунку із укладенням ним договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , як відкладальною обставиною, так і настанням конкретно визначеного сторонами договору терміну - 01.12.2018.

За умовами додаткового договору від 23.01.2018, якими вносилися зміни до основного договору від 15.09.2017, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , передбачалася по суті домовленість останніх щодо дарування позивачем грошових коштів ОСОБА_4 у конкретно визначеному розмірі, а не у визначеній частці ціни продажу квартири.

А саме, умовами пункту 1.10 сторони передбачали, що у разі якщо після зняття арешту і закриття провадження у справі №752/10892/16-ц угода з продажу вказаної квартири ОСОБА_10 не відбудеться в термін до 12.02.2018, сторони будуть продовжувати пошук покупця на раніше обговорених умовах і вартості, а дарування коштів відбудеться в розмірі різниці між вартістю 189 кв.м продажу квартири з новим покупцем та 450000 дол.США. Також, визначалося, що у разі якщо у строк до 01.12.2018 квартира не буде продана на визначених сторонами умовах, то ОСОБА_3 не пізніше 02.12.2018 передасть в дар обдаровуваному грошову суму еквівалентну 450000 дол.США за договором дарування, а так само додатково подарує суму еквівалентну 110000 дол.США.

Отже, фактично між сторонами за оспорюваними договорами було врегулювання питання здійснення дарування з боку позивача конкретно визначеної суми грошових коштів, а не частки коштів, виручених від продажу вищевказаної квартири.

Таким чином, позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені оспорюваним договором дарування. При цьому судами не встановлено, що воля сторін договору дарування була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином.

Водночас, оспорюючи додатковий договір від 23.01.2018 з підстав невідповідності дійсній меті його укладання, позивач взагалі не наводить будь-яких підстав його недійсності з підстав удаваності.

Разом з тим, не заслуговують на увагу надані у судовому засіданні пояснення представника позивача, що оспорюваними договорами фактично не вирішувалося питання дарування грошових коштів, а фактично укладався договір поділу спадкового майна.

Такі доводи суд відхиляє з тих підстав, що вказані посилання, по-перше, не знайшли свого відображення у викладі обґрунтування позовної заяви щодо недійсності оспрюваних договорів, по-друге, встановлення обсягу спадкового майна сторін не було предметом розгляду даного судового провадження, як і не було об`єктом дослідження здійснення будь-якого його поділу між спадкоємцями на стадії прийняття спадкового майна або його перерозподілу.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, як на інші підстави для визнання недійсними вказаних вище додаткового договору від 23.01.2018 до договору від 15.09.2017 та договору дарування грошових коштів від 23.01.2018, ОСОБА_3 також посилався на те, що вказані правочини були вчинені під впливом омани, обману, насильства, під впливом важкої обставини тощо. А саме, вказував, що договори були укладені позивачем в результаті тиску з боку відповідача, оскільки він разом із старшим братом ОСОБА_4 незаконним шляхом упродовж певного періоду таких відчуження спільних активів без згоди позивача, і відповідно, укладення спірних договорів було єдиним способом повернути активи та/або отримати компенсацію за них. Для цього було подано «штучний» позов до суду та створено реальний плацдарм для здійснення тиску на позивача з метою отримання коштів, оскільки останній, в силу скрутного фінансового становища, відмовляється надалі утримувати братів. Також, важкими обставинами, що спонукали позивача до укладення оскаржуваних договорів останній у своїй позовній заяві називає обставини, створені відповідачем навмисно та призвели до фактичного порушення права власності ОСОБА_3 .

Так, за змістом позовної заяви ОСОБА_3 убачається, що за викладом підстав позову про визнання недійсними додаткового договору від 23.01.2018 до договору від 15.09.2017 та договору дарування грошових коштів від 23.01.2018 позивач посилався, зокрема, на укладення оспорюваних договорів під впливом певного тиску з боку відповідача, який разом із їхнім братом ОСОБА_4 незаконним шляхом у період певного періоду здійснили відчуження спільних активів без згоди позивача, а також подав до суду «штучний» позов у цивільній справі №752/10892/16-ц.

Водночас, за викладом правового обґрунтування вимог позову, позивач у своїй позовній заяві не посилався на окремі положення норм матеріального права, якими врегульовано питання щодо визнання недійсними правочину, вчиненого особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони, а саме статтею 231 ЦК України.

З огляду на вказане, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 15 червня 2021 року у справі №904/5726/19 роз`яснила, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон.

Тому, керуючись зазначеною функціональністю, суд дійшов висновку, що, зважаючи на зазначені позивачем та його представником фактичні узагальнені підстави недійсності оспорюваних договорів (вчинення під впливом омани, обману, насильства, важкої обставини), а також вказані юридичні підстави для визнання недійсними договорів (статті 203, 215, 233 ЦК України), зміст позовної заяви свідчить про те, що позивач фактично посилається на вчинення спірних правочинів й під впливом насильства. А відтак, для вирішення спору у цій справі підлягають застосування також положення статті 231 ЦК України.

Так, як було зазначено вище, згідно вимог частини третьої, п`ятої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №905/1227/17 (провадження №12-112гс18).

Відповідно до статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

З метою визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинно виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, а не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

З метою визнання правочину недійсним на підставі статті 231 ЦК України позивач має довести такі обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов`язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише встановити, що він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину. Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №601/1083/16 (провадження №61-1182св20), від 30 липня 2020 року у справі №299/1523/16-ц (провадження №61-6131св20), від 27 березня 2019 року у справі №907/113/18, від 30 червня 2021 року у справі №556/2085/19 (провадження №61-7687св21).

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №484/3809/16 (провадження №61-36524св18) зроблено висновок, що у разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи (дефект волі) з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.

Аналіз зазначених норм права та релевантної судової практики дозволяє дійти висновку, що для визнання правочину недійсним із застосуванням правового механізму, передбаченого нормами статті 231 ЦК України, необхідним є наявність у сукупності таких факторів як сам факт застосування до потерпілої сторони правочину фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи, що свідчить про вчинення правочину проти справжньої волі, а також наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється. Сам факт вчинення фізичного чи психологічного тиску для укладення правочину повинен мати місце на момент його вчинення.

Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем (постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №907/113/18, від 18 грудня 2024 року у справі №640/494/18, провадження № 61-15537св23).

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_3 убачається, що на підставу для визнання недійсними договору дарування від 23.01.2018 та додаткового договору від 23.01.2018 до договору від 15.09.2017, він посилався, зокрема, на вчинення цих правочинів під впливом вчиненого з боку відповідача тиску, який полягав у тому, що відповідач разом із їхнім братом ОСОБА_4 незаконним шляхом у період певного періоду здійснили відчуження спільних активів без згоди позивача, а також у тому, що відповідач подав до суду позов у цивільній справі №752/10892/16-ц про визнання недійсним доручення від 18.05.2001, договору купівлі-продажу квартири від 15.06.2001 та витребування її із незаконного володіння.

Проте, в ході розгляду даної справи судом відповідачем не доведений факт застосування до нього будь-якого виду насильства, у тому числі психологічного тиску, з боку відповідача, вчинення правочинів проти його справжньої волі, наявності причинного зв`язку між психологічним тиском і вчиненням правочинів, які оспорюється. Зокрема того, що на момент укладення спірних договорів, були підстави вважати, що відмова від її підписання могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Подання ОСОБА_4 позову в межах судової справи №752/10892/16-ц не може уважатися психологічним тиском в розумінні діючого законодавства, якщо воно було викликано наміром останнього захистити свої права, свободи чи законні інтереси. Ба більше, уважаючи позовні вимоги ОСОБА_4 у вказаній цивільній справі були безпідставними та безперспективними, позивач не був позбавлений можливості не укладати спірні договори та не підписувати нотаріально посвідчені спільні із відповідачем заяви про відмову останнього від позову та скасування заходів його забезпечення, та відповідно продовжувати розгляд такої судової справи.

Будь-яких інших та переконливих посилань та доказів вчинення з боку відповідача або будь-якої іншої особи насильства, у тому числі психологічного тиску, під час укладення оспорюваних договорів позивачем в ході розгляду даної справи надано не було.

Що стосується посилань ОСОБА_3 про укладення договору дарування від 23.01.2018 та додаткового договору від 23.01.2018 до договору від 15.09.2017 під впливом важкої обставини, то суд зазначає таке.

Так, частиною першою статті 233 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вжиттям законодавцем у частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів, а відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 вересня 2018 року у справі №712/4728/16-ц (провадження №61-21177св18), від 07 листопада 2018 року у справі №216/6077/14-ц (провадження №61-13459св18), від 05 травня 2020 року у справі №462/3280/17 (провадження №61-5148св19), від 12 березня 2021 року у справі №295/17488/15-ц (провадження №61-9960св19), від 29 березня 2021 року у справі №369/13272/18-ц (провадження №61-19054св20) та від 10 серпня 2021 року у справі №754/16129/17 (провадження №61-6436св21), від 23 листопада 2022 року у справі №522/6715/16 (провадження №61-546св21), що свідчить про сталість судової практики щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого статтею 233 ЦК України.

Окрім того, у постановах Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі №369/13272/18-ц (провадження №61-19054св20), від 10 серпня 2021 року у справі №754/16129/17 (провадження №61-6436св21) та від 15 листопада 2021 року у справі №149/1962/20 (провадження №61-11553св21) зазначено, що за договором дарування обдарований безвідплатно набуває у власність майно і цим правочином не встановлюється обов`язок обдарованого вчинити або не вчиняти на користь дарувальника або іншої особи будь-яку дію, а отже правочин не може вчинятися на вкрай невигідних умовах з огляду на те, що цей правочин не є оплатним.

Судом установлено, що у пункті 3 оспорюваного договору дарування від 23.01.2018 сторони засвідчили, що у момент його укладання вони розуміють природу цього правочину, свої права та обов`язки за договором; при його укладенні відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б могли мати істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладається сторонами у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; договорів укладається на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких обставин; правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним); цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним).

Як свідчать зміст позовної заяви та пояснення представника позивача у судовому засіданні, до тяжких обставин, для усунення яких необхідно було укладання оспорюваних договорів, позивач відносить обставини, які були створені відповідачем навмисно та по суті полягали у відчуженні останнім разом із братом ОСОБА_4 їхніх спільних активів без згоди позивача, пред`явлення відповідачем штучного позову у справі №752/10892/16-ц задля створення тиску на позивача та отримання від нього грошових коштів, а також спонукання до укладення між братами угоди, як єдиного способу повернути відчужені активи або отримати за них компенсацію. Водночас, позивач у своєму позові пов`язував такі дії відповідача із прискоренням процесу отримання від позивача коштів будь-якою ціною, знаючи, що в силу економічної ситуації (адже сам позивач намагався в цей період відновити платоспроможність банку, який належав його батьку, в пам`ять про останнього, тривали довгі судові процеси) та скрутного становища ОСОБА_3 , відповідачем було запропоновано відмовитися від позову у справі №752/10892/16-ц задля спонукання передачі йому коштів, адже позивач відмовлявся продовжувати фінансове утримання останнього.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши за результатами судового розгляду надані сторонами докази, та вивчивши викладені позивачем доводи суд дійшов висновку, що наведені ним обставини не можуть уважатися тими тяжкими обставинами, з перебуванням під впливом яких законодавець у статті 233 ЦК України пов`язує недійсність укладеного правочину.

Суд критично відноситься до посилань позивача на подання відповідачем позову до позивача в межах цивільної справи №752/10892/16-ц, як на обставину перебування ОСОБА_3 під впливом тяжкої обставини при укладенні спірних договорів. Адже, як було зазначено вище, вказані дії ОСОБА_4 позивач розцінював у якості вчинення на нього тиску і відповідна правова оцінка названим обставинам вже була надана судом, з огляду на приписи статті 231 ЦК України.

Сама по собі наявність пред`явленого ОСОБА_4 до ОСОБА_3 позову в рамках судового провадження №752/10892/16-ц та врегулювання між ними у позасудовому порядку спору шляхом укладення оспорюваних договорів не може уважатися важкою обставиною.

Водночас, необґрунтованими також є доводи позивача про наявність тяжких обставин через укладення спірних договорів, як єдиного способу повернення активів, щодо яких відповідач із старшим братом ОСОБА_4 здійснили незаконне відчуження. Вказані посилання не можуть бути прийнятим судом, по-перше, з тих підстав, що укладення між братами договору від 15.09.2017 та додаткового договору від 23.01.2018 відбувалось на договірних засадах, а по-друге, перелік визначених у них активів не є предметом розгляду в межах даного провадження, як і не є вирішення питання їх походження та правомірність відчуження будь-ким із сторін.

Отже, наведені позивачем посилання на перебування його під впливом тяжких для нього обставин, що призвели до укладання оспорюваних правочинів, суд уважає необґрунтованими, та такими, що не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Доказів того, що ОСОБА_3 вчинив ці правочини під впливом тяжких для них обставин і на вкрай невигідних умовах, позивачем взагалі не надано. До того ж, докази того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах, в матеріалах справи також відсутні.

З огляду на вказане, позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення оспорюваних договорів на вкрай невигідних для нього умовах під впливом тяжких обставин, тому відсутні правові підстави для задоволення позову з наведених підстав.

Водночас, суд звертає увагу на те, що наведені позивачем у позовній заяві підстави недійсності оспорюваних договорів загалом є взаємовиключними.

Також, суд зауважує, що у справі, яка розглядається, встановлено, що укладення сторонами оспорюваних договорів було умовою вирішення в досудовому порядку наявного між ними спору, що виник у судовій справі №752/10892/16-ц. У підписаних кожним зі сторін угодах останні дійшли згоди щодо врегулювання виниклого між ним спору у такий спосіб, позивач погодився подарувати у визначений договором дарування строк та у визначеному розмірі суду грошових коштів та взяв на себе відповідний обов`язок. Натомість, відповідач ОСОБА_4 унаслідок мирного врегулювання між ним виниклого спору у позасудовому порядку подав суду в межах згаданої вище судової справи заяву про відмову від позову.

З матеріалів справи убачається, що позивач в обумовлені із відповідачем строки і порядки не виконав своїх зобов`язань, відчужив квартиру, яка була предметом вказаного вище спору, що у свою чергу підтверджується копією договору купівлі-продажу від 16.05.2019, та не подарував визначених договором дарування грошових коштів у визначений сторонами строк.

Вказане підтверджується також рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, яким було задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та стягнуто з останнього на користь ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 12898800 грн за договором дарування грошових коштів від 23.01.2018 та 2995256 грн за договором від 15.09.2017.

Втім суд зауважує, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Разом з тим, вирішуючи спір у цій справі, суд не приймає доводи позивача щодо хибного викладу обставин у судовій справі №752/10892/16-ц з приводу його необізнаності про спадкове майно, відсутності на території України та заперечення підписання будь-яких доручень та угод, оскільки такі обставини не є предметом доказування у даній справі та відповідно не можуть підлягати оцінці, що у свою чергу повинно було бути здійснено в рамках ініційованого іншого судового провадження, де сторонами між собою було врегульовано спір у позасудовому порядку.

Не можуть бути прийняти судом також посилання представника позивача про недійсних укладених договорів під впливом помилки на підставі статті 229 ЦК України, оскільки такі підстави позову у позовній заяві ОСОБА_3 не заявлялись, у встановленому процесуальним законом строк змінені не були.

Отже, підсумовуючи все вищевикладене, суд зазначає, що виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, обравши способом захисту прав визнання недійсними додаткового договору від 23.01.2018 до договору від 15.09.2017, а також договору дарування від 23.01.2018, позивач у силу положень ЦПК України щодо змагальності сторін зобов`язаний був довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог, що ним не виконано, хоча є процесуальним обов`язком.

Однак, звертаючись до суду із позовом, позивач у порушення статей 79,81 ЦПК України не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту недійсності спірних договорів з заявлених ним підстав.

Судом установлено, що до укладення договорів, які були нотаріально посвідчені, позивач засвідчував, що він розумів природу укладених правочинів та свої права і обов`язки, а також засвідчував, що договір дарування укладався ним свідомо, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та без впливу тяжких обставин, правочин не приховував іншого правочину.

В ході розгляду справи судом позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного та відповідно недійсності укладеного між сторонами договорів.

З урахуванням вищенаведених правових норм та обставин, встановлених у результаті розгляду даної справи, суд приходить до висновку про те, що позивачем не наведено жодних мотивів та не надано належних доказів, які б давали підстави вважати, що його волевиявлення на момент вчинення оспорюваного правочину не було вільним, а укладені договори були удаваними, або ж укладені під впливом застосування до позивача психологічного тиску чи під впливом тяжких обставин. Відтак, в задоволенні позову належить відмовити.

Відповідно до положень Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява №39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними та допустимими доказами, а тому в їх задоволенні належить відмовити в повному обсязі. Інші доводи позивача на висновки суду не впливають і підстав для задоволення позову не дають.

Оскільки, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати, на підставі статті 141 ЦПК України покладаються на позивача та відповідно розподілу між сторонами не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 235, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Дарина Геннадіївна, про визнання недійсними договору дарування грошових коштів та додаткового договору до договору - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 20.06.2025.

Суддя А.О. Митрофанова