Рішення № 128270850, 04.06.2025, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/15215/24

Провадження № 2-о/369/186/25

РІШЕННЯ

Іменем України

04.06.2025 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді : Скрипник О.Г.

при секретарі Гребенюк Н.О.

заявник: ОСОБА_1

представник заявника: ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києва цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Київська міська рада, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кириленко Людмила Василівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

в с т а н о в и в:

У квітні 2024 року заявник ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить: встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з березня місяця 2018 року з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 до моменту смерті ОСОБА_3 , а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Свої вимоги мотивує тим, що він ОСОБА_1 з березня 2018 року проживав однією сім`єю з ОСОБА_3 до моменту її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 . За реєстрацією шлюбу до Відділу реєстрації актів цивільного стану ми не звертались, відповідно, проживали у шлюбі без реєстрації.

З ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як подружжя, вели спільне господарство, мали спільний побут та спільні обов`язки притаманні подружжю. В іншому шлюбі ні він, ні ОСОБА_3 не перебували.

ОСОБА_3 була зареєстрована в міській квартирі по за адресою: АДРЕСА_1 , він зареєстрований в м. Вишневому, Києво-Святошинського району, Київської області, однак, впродовж тривалого часу до моменту смерті дружини вони проживали разом в Дарницькому районі міста Києва у орендованому нами будинку АДРЕСА_2 .

Обставини проживання однією сім`єю підтверджуються Договорами оренди житлового будинку, спільними світлинами, довідкою про проживання, виданою Об`єднанням садівничих товариств «Доколекторний», спільними витратами на придбання товарів, сплатою ним рахунків комунальних послуг, доказами з організації поховання та сплати ритуальних послуг, пов`язаних з похованням.

Окрім того, факт проживання однією сім`єю можуть підтвердити свідки.

ІНФОРМАЦІЯ_3 дружина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 раптово померла від відриву тромбу (флеботромбозу правої стегнової вени), він повністю займався організацією її поховання.

Після смерті дружини відкрилась спадщина у складі: однокімнатної квартири АДРЕСА_3 та двокімнатної квартири АДРЕСА_4 .

До сплину шести місяців з моменту смерті дружини, він звернувся до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу про прийняття спадщини, але не оформив свої прав на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , оскільки приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кириленко Л.В. було відмовлено у прийнятті заяви про прийняття спадини, після померлої ОСОБА_3 , у зв`язку з тим, що ним не надано доказів, що він проживав разом зі спадкодавицею однією сім`єю.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2024 року відкрито провадження у дані справі та справу призначено до розгляду.

Заявник ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні заяву підтримали в повному обсязі, просили суд заяву задовольнити.

Представники Київської міської ради та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кириленко Людмила Василівна у судове засідання не з`явились. Про день, час та місце слухання справи повідомлені.

У судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які суду пояснили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 почали проживати разом, як одна сім`я десь приблизно з травня 2018 року у СТ «Осокорки». ОСОБА_3 - подруга, дружини ОСОБА_7 , а заявник ОСОБА_1 - його друг. Проживали там у СТ «Осокорки» цілий рік, оскільки ОСОБА_3 любила жити на свіжому повітрі. За житло сплачували по 10000 грн., сплачував або ОСОБА_1 ОСОБА_3 . ОСОБА_3 померла в лікарні

Суд заслухавши заявника, вислухавши свідків, дослідивши матеріали справи в їх сукупності приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви з наступних підстав.

Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №21472, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №375062313 від 19.04. 2024 року ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частина квартири АДРЕСА_5 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 від її матері ОСОБА_10 також належала 1/2 частина квартири за АДРЕСА_5 , а також квартира АДРЕСА_3 .

У приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кириленко Людмили Василівни, 07 листопада 2024 року було заведено спадкову справу №53/2024 після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернувся ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Тобто ті самі правила, що й для подружжя.

За ч. 2 ст. 3 СК сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. З наведеного положення випливає ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї. Правило частини другої коментованої статті є спеціально розрахованим на майнові відносини осіб, які проживають однією сім`єю.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам(стаття 23 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Досягнення шлюбного віку є юридичним фактом, який породжує у особи право на шлюб. За загальним правилом шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у вісімнадцять років. Однак це право може бути реалізоване лише при волевиявленні двох осіб - жінки та чоловіка. За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що період спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з березня 2018 року по 14.12. 2023 року взагалі не може розглядатись та підлягати визначенню як шлюбні, сімейні відносини, оскільки заявник в обґрунтування змісту заяви щодо факту спільного проживання однією родиною без шлюбу, посилається на спільні фото, та сплату комунальних послуг, показання свідків.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав на підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц (провадження № 14-139цс18) та постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (провадження № 14-610цс18).

Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 293 ч. 1 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

На підставі п. 5 ч. 2ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження цивільні справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Згідно роз`яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із "подружжя", свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Про ознаки проживання однією сім`єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 3.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Відповідно до ч.2 ст. 3 Сімейного кодексу України та п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно вимог ч. 4 ст.3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Обов`язковою умовою для визнання членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення чоловіком та жінкою спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У статті 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Факт спільного проживання не доводить факту проживання однією сім`єю, оскільки поняття сім`ї включає в себе не лише наявність інтимних стосунків, а й інші відносини, які визначають поняття «чоловіка та дружини». В судовому засіданні таких відносин не встановлено.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показаннями свідків.

Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, ч. 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Крім того, під час судового розгляду заявником не доведено та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки, тобто наявність сім`ї, зокрема, що заявник з ОСОБА_3 постійно спільно проживали, мали спільний бюджет, харчування, мали спільні витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, ремонті, тобто відсутнє підтвердження реальності сімейних відносин з ОСОБА_3 .

Суд критично відноситься до наданих заявником доказів, оскільки, вони носять узагальнений характер, стосується здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю, є очевидно недостатнім доказом, за відсутності сукупності інших доказів.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, встановив, що заявником не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог про встановлення факту спільного проживання заявника та ОСОБА_3 однією сім`єю, як чоловік та дружина, без реєстрації шлюбу.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 не вбачається.

Керуючись ст.ст. 3, 21, 25, 36 Сімейного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 258, 259, 264-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Київська міська рада, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кириленко Людмила Василівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Оксана СКРИПНИК