Рішення № 128254780, 19.06.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2025 року м. Київ № 320/24182/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Київській області

про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ГУ ДПС у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Київській області від 12 листопада 2019 року №Ф-7430-57 У;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області привести у відповідність дані з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , виключивши заборгованість з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за періоди коли ОСОБА_1 був найманим працівником.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Позивач обґрунтовує позов тим, що у періоди, за які контролюючим органом нараховано заборгованість з єдиного внеску, він перебував у трудових відносинах, а сплату внеску за нього здійснювали роботодавці. На цій підставі позивач вважає, що обов`язок сплачувати ЄСВ як фізичній особі - підприємцю у нього не виникав. Також вказує на порушення процедури винесення вимоги, зокрема - відсутність акту перевірки.

Відповідач своїм правом на відзив не скористався.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 18.07.2023 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

ОСОБА_1 (далі - позивач) є фізичною особою - підприємцем, зареєстрованим у встановленому законом порядку. Водночас, як підтверджується поданою до справи формою ОК-5, протягом тривалого періоду, зокрема з початку 2017 року по 19 серпня 2022 року, позивач перебував у трудових відносинах з кількома роботодавцями, які здійснювали за нього сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, не меншому за мінімальний.

12.11.2019 року Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято вимогу № Ф-7430-57 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. У документі зазначено суму заборгованості без урахування обставин, що позивач на момент її виникнення був застрахованою особою, за яку роботодавці належно сплачували ЄСВ. Підставою для прийняття вимоги, як убачається з її змісту, не є результати документальної перевірки, про проведення якої позивача не було повідомлено. Акту перевірки позивачу не вручено, відповідно - не було дотримано вимог пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 щодо порядку винесення вимоги про сплату боргу.

Факт включення інформації про заборгованість до інтегрованої картки платника податків підтверджується листом відповідача від 07.07.2023 року, у якому зазначено загальну суму недоїмки та її облік у системі ДПС.

Про існування спірної вимоги позивач дізнався лише у 2023 році в межах виконавчого провадження № 61231145, що підтверджується матеріалами провадження та заявою позивача про ознайомлення з його документами.

Не погоджуючись із діями контролюючого органу, які, на його переконання, є протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною другою статті 5 Закону № 2464-VI встановлено, що взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

Законом України від 06.12.2016 №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI).

Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.

Статтею 6 Закону №2464-VI визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до підпунктів 6, 7 статті 13 Закону №2464-VI та розділу VI Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Відповідно ч.8 ст. 9 Закону №2464-VI, періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Згідно ч.4 ст. 6 Закону №2464-VI, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою-підприємцем.

Сума єдиного внеску своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом України №2464-VI, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (п. 6 ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст.25 Закону №2464-VI).

VI. Оцінка суду

Розглядаючи позов у межах публічно-правового спору, суд виходить з необхідності перевірити дотримання контролюючим органом вимог податкового законодавства, зокрема положень Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а також підзаконних нормативних актів, що регулюють порядок нарахування, обліку та стягнення єдиного внеску.

Відповідно до пункту 19№.1 статті 19№ Податкового кодексу України, контролюючі органи, серед іншого, здійснюють адміністрування єдиного внеску, контролюють правильність його нарахування і своєчасність сплати, а також ведуть облік розрахунків платників з бюджетом. Такі повноваження мають реалізовуватись виключно в межах та у спосіб, передбачений законом.

Водночас відповідно до пункту 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - це система заходів щодо перевірки повноти й правильності нарахування та сплати зобов`язань. Результатом такого контролю можуть бути адміністративні акти, як податкові повідомлення-рішення або вимоги про сплату заборгованості, які повинні прийматися у порядку, встановленому законодавством, з дотриманням процесуальних гарантій для платника податків.

У цій справі суд перевіряє, чи мало місце належне формування зобов`язання зі сплати єдиного внеску, чи дотримано процедуру його оформлення, чи відповідає правовий статус позивача у спірний період умовам для покладення на нього такого обов`язку, а також чи відповідає зміст інтегрованої картки платника податків фактичному фінансовому становищу особи. Окрему увагу суд приділяє дотриманню строку звернення до суду, оскільки своєчасність судового захисту є необхідною умовою його ефективності.

Суд при цьому керується вимогами частини п`ятої статті 242 КАС України щодо врахування правових позицій Верховного Суду, а також принципами податкового законодавства, зокрема - законності, правової визначеності та недопущення подвійного оподаткування, які є складовими принципу верховенства права.

Щодо правової природи сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями.

Як вбачається з позовної заяви, позивач посилається на те, що у періоди, за які контролюючим органом визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску, він перебував у трудових відносинах з роботодавцями, які сплачували за нього єдиний соціальний внесок у розмірі, не меншому за мінімальний. На цій підставі позивач вважає, що обов`язок сплачувати ЄСВ як фізичній особі - підприємцю у такі періоди не виникав, а нарахування недоїмки є безпідставним.

Досліджуючи матеріали справи, суд установив, що позивач дійсно мав статус фізичної особи - підприємця у спірний період, однак, водночас, перебував у трудових відносинах з роботодавцями, які здійснювали на його користь нарахування та сплату єдиного соціального внеску. Цей факт підтверджується поданою позивачем формою ОК-5, яка містить дані про щомісячну сплату страхових внесків за відповідні періоди, а також про належне відображення страхового стажу.

Відповідно до частини п`ятої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», фізичні особи - підприємці, які не належать до платників єдиного податку, зобов`язані сплачувати ЄСВ у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок, незалежно від факту отримання доходу. Водночас, відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, такий обов`язок не виникає, якщо за фізичну особу - підприємця в цей період уже сплачено єдиний внесок як за найманого працівника, що забезпечує її статус застрахованої особи.

Така правова позиція послідовно висловлена у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19, від 25 березня 2020 року у справі № 826/9288/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 520/3939/19. Зокрема, у справі № 826/9288/18 зазначено, що «особа, яка провадить господарську діяльність, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Якщо ж особа є найманим працівником і за неї сплачено ЄСВ у встановленому розмірі, додатковий обов`язок не виникає».

Аналогічний підхід міститься і в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 826/21494/17, де суд вказав, що обов`язок ФОПа зі сплати ЄСВ відсутній у разі сплати страхового внеску роботодавцем, що фактично досягає мети запровадження консолідованого внеску - забезпечення страхового захисту особи.

Таким чином, правова позиція позивача щодо відсутності обов`язку самостійно сплачувати єдиний внесок у періоди, коли він перебував у трудових відносинах, узгоджується з висновками Верховного Суду та відповідає цілям і принципам законодавства про загальнообов`язкове соціальне страхування.

Суд визнає, що беручи до уваги встановлені у справі обставини, зокрема - перебування позивача у трудових відносинах та сплату за нього єдиного внеску роботодавцем у визначені законодавством строки і розміри, - суд дійшов висновку, що у такі періоди позивач не був зобов`язаний додатково сплачувати єдиний внесок як фізична особа - підприємець. Відтак, нарахування контролюючим органом недоїмки з ЄСВ за ці місяці є безпідставним.

Щодо доведеності факту перебування позивача у трудових відносинах.

Позивач у своїй заяві стверджує, що у періоди, за які Головним управлінням ДПС у Київській області нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску, він працював за трудовим договором з низкою роботодавців, які в установленому порядку нараховували та сплачували за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. На підтвердження цього долучено форму ОК-5, що містить дані з Державного реєстру застрахованих осіб.

У ході розгляду справи суд дослідив подану позивачем довідку форми ОК-5 та встановив, що протягом значної частини періоду з початку 2017 року по серпень 2022 року позивач перебував у трудових відносинах із кількома роботодавцями, зокрема: Приватним підприємством «НДБ «Сіріус» (ЄДРПОУ 32776324); ТОВ «Сатурн Сервіс» (ЄДРПОУ 36957765); ТОВ «Сілуін», ТОВ «Лотостар» та іншими; Військовою частиною НОМЕР_1 - у 2022 році.

У відповідних місяцях форма ОК-5 містить дані про:

- факт трудових відносин;

- сплату ЄСВ роботодавцем;

- позначки про включення доходу до страхового стажу;

- суми, що перевищують або дорівнюють мінімальному страховому внеску.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску…», форма ОК-5 є належним доказом страхового стажу та сплати ЄСВ. Вказаний документ не заперечено належним чином відповідачем, що підтверджує достовірність зазначених у ньому відомостей.

У постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 826/9288/18 зазначено, що «вирішальне значення має обставина наявності підстав вважати особу застрахованою, за яку сплачено єдиний внесок у мінімальному розмірі, а відтак, повторний обов`язок щодо сплати ЄСВ відсутній».

Суд дійшов переконання, що на підставі форми ОК-5, яка містить беззаперечні дані про перебування позивача у трудових відносинах, а також про щомісячну сплату за нього єдиного внеску роботодавцем у мінімальному чи більшому розмірі, суд приходить до висновку, що у відповідні періоди позивач був застрахованою особою, і обов`язок сплачувати ЄСВ як ФОП у нього не виникав. Відтак, включення таких періодів до вимоги про сплату боргу є безпідставним.

Щодо правомірності винесення вимоги № Ф-7430-57 У від 12.11.2019.

Позивач стверджує, що вимога Головного управління ДПС у Київській області від 12 листопада 2019 року № Ф-7430-57 У про сплату боргу (недоїмки) була прийнята з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема, позивач зазначає, що вимога винесена без проведення документальної перевірки та вручення акту перевірки, що суперечить порядку, встановленому Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Мінфіну України № 449 від 20.04.2015 року (далі - Інструкція № 449).

Досліджуючи обставини справи, суд встановив, що спірна вимога № Ф-7430-57 У не містить жодного посилання на акт документальної перевірки - ані його номеру, ані дати складання, ані інші ідентифікуючі ознаки. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий акт взагалі складався і був вручений позивачу. Відповідач також не надав жодного доказу проведення документальної перевірки чи направлення відповідного акту платнику.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, у випадку, якщо наявна заборгованість виявлена під час проведення документальної перевірки, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акту перевірки. У разі наявності заперечень до акту - вимога приймається з урахуванням висновку за результатами розгляду заперечень.

Таким чином, для правомірного винесення вимоги у такому випадку обов`язковою передумовою є складання та вручення платнику акту перевірки. У цій справі відсутні будь-які відомості про дотримання зазначеної процедури, що свідчить про порушення відповідачем встановленого порядку.

Правова позиція Верховного Суду, викладена, зокрема, у постанові від 25.03.2020 року у справі № 826/9288/18, підтверджує, що у випадку недотримання процедури винесення вимоги, така вимога підлягає скасуванню незалежно від суті донарахованого зобов`язання, оскільки порушення порядку прийняття адміністративного акта є самостійною підставою для визнання його протиправним.

Суд дійшов переконання, що оскільки відповідачем не доведено проведення документальної перевірки, а також вручення її результатів платнику, вимога № Ф-7430-57 У від 12.11.2019 року винесена з порушенням порядку, визначеного Інструкцією № 449. Така вимога не відповідає вимогам законодавства та є протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

У своїй позовній заяві позивач зазначає, що про існування вимоги № Ф-7430-57 У від 12.11.2019 дізнався лише у 2023 році під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 61231145. Як убачається з долучених до справи матеріалів, позивач звернувся до органу державної виконавчої служби із заявою про ознайомлення з документами, а також отримав копію спірної вимоги у межах виконавчого провадження лише в червні 2023 року.

У додатку до позовної заяви міститься заява про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням, що позивач не мав реальної можливості раніше дізнатися про існування цього рішення податкового органу, оскільки акт перевірки не вручався, вимога не надсилалася, а інформація про неї з`явилася лише під час здійснення виконавчих дій.

Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач пропустив встановлений законом строк звернення до адміністративного суду з поважних причин, цей строк може бути поновлений судом.

У справі № 826/9288/18 Верховний Суд зазначив, що перебіг строку звернення до суду починається не з дати винесення вимоги, а з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права, особливо у випадках, коли контролюючим органом не дотримано порядку належного повідомлення платника податків.

Ураховуючи, що відповідач не довів факту належного повідомлення позивача про винесення вимоги у 2019 році, а також з огляду на документально підтверджений момент ознайомлення позивача з виконавчим провадженням лише у 2023 році, суд дійшов висновку, що строк звернення до адміністративного суду підлягає поновленню як такий, що пропущений з поважних причин.

З огляду на відсутність доказів належного повідомлення позивача про прийняття вимоги № Ф-7430-57 У, та враховуючи момент фактичного ознайомлення з її змістом під час виконавчого провадження у 2023 році, суд визнає причини пропуску строку звернення поважними та вважає за можливе поновити строк звернення до суду відповідно до положень статті 122 КАС України.

Щодо обов`язку контролюючого органу привести інтегровану картку платника податків у відповідність до фактичного стану розрахунків.

Позивач просить зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області виключити із записів інтегрованої картки платника податків дані про заборгованість з єдиного соціального внеску за періоди, у які він перебував у трудових відносинах та за нього сплачувався єдиний внесок роботодавцем. Така вимога обґрунтована тим, що у разі скасування податкової вимоги, якою визначено недоїмку, податковий орган зобов`язаний відповідно відкоригувати облікові дані платника у частині податкових зобов`язань.

Суд встановив, що податкова вимога № Ф-7430-57 У є протиправною та підлягає скасуванню. Водночас, на момент розгляду справи відомості про суму недоїмки, визначену в цій вимозі, продовжують обліковуватися у інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 , що підтверджується доданими до справи матеріалами.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 422, затвердженого наказом Мінфіну України від 07.04.2016 № 422, інтегрована картка платника податків є формою оперативного обліку податкових платежів, яка ведеться з метою відображення стану розрахунків платника з бюджетами. Відомості в ІКП мають бути достовірними та такими, що відповідають фактичному фінансово-правовому становищу платника.

Правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 25.03.2020 року у справі № 826/9288/18, підтверджує, що після скасування податкового повідомлення-рішення чи вимоги, податковий орган зобов`язаний здійснити коригування ІКП платника з метою відновлення достовірного стану податкових розрахунків. Аналогічний висновок міститься також у постановах ВС від 19.02.2019 у справі № 825/999/17 та від 26.02.2019 у справі № 805/4374/15-а.

Крім того, відповідно до пункту 74.1 статті 74 Податкового кодексу України, податкова інформація, зібрана контролюючим органом, може зберігатися в інформаційних базах лише у тому випадку, якщо вона отримана законним шляхом і відповідає вимогам достовірності.

З огляду на наведене, суд робить висновок, що скасування податкової вимоги як протиправної виключає можливість подальшого обліку нарахованої за нею суми в інтегрованій картці платника податків. У зв`язку з цим відповідач підлягає зобов`язанню виключити з ІКП позивача дані про заборгованість з єдиного внеску за ті періоди, у які позивач перебував у трудових відносинах, а обов`язок сплати ЄСВ покладався на роботодавця.

Надані у справі докази у сукупності свідчать про те, що спірна податкова вимога № Ф-7430-57 У від 12.11.2019 року була винесена з грубим порушенням порядку, визначеного Інструкцією № 449, без складання та вручення акту документальної перевірки, що виключає її правову чинність з моменту ухвалення.

Крім того, ця вимога охоплює періоди, у які позивач перебував у трудових відносинах, а сплата єдиного внеску здійснювалася роботодавцями в установленому законом порядку та в розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок. Таким чином, обов`язок самостійної сплати ЄСВ як фізичною особою - підприємцем у позивача був відсутній. Вказані обставини підтверджені документально, зокрема формою ОК-5, і не спростовані відповідачем.

Включення до інтегрованої картки платника податків недійсної за правовою природою заборгованості за відсутності зобов`язання є проявом неправомірної діяльності контролюючого органу, що порушує права особи на достовірний податковий облік і негативно впливає на її правовий статус. Відповідач як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний усунути наслідки власних протиправних дій шляхом виключення відповідних записів із ІКП.

Суд оцінює причини пропуску строку звернення до адміністративного суду як об`єктивно поважні, оскільки позивач дізнався про існування спірної вимоги лише в межах виконавчого провадження у 2023 році. Відтак, строк підлягає поновленню.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими.

VІI. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 147,20 грн.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 2 147,20 грн., підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Київській області від 12 листопада 2019 року №Ф-7430-57 У.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 5А) привести у відповідність дані з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), виключивши заборгованість з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за періоди коли ОСОБА_1 був найманим працівником.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2147,20 грн. (дві тисячі сто сорок сім гривень, 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 5А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.