Рішення № 128253519, 13.06.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2025 рокуСправа №160/27133/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рищенко А. Ю.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частині НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

04.10.2024 ОСОБА_1 (далі Позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі Відповідач), в якій просить:

? 1302 ? ? ? ?' ? 1302 ( 07946341) ( 2639606315) 01.10.2023 26.07.2024 21 618,00 .

1302 ' 1302 (? 07946341) ? ? ? ( 2639606315) ? ? 01.01.2024 26.07.2024 2018 ? ? ? , ( 01.01.2024 26.07.2024, ? ? 2024 , , 4% , 50% ? ?, ? - 2024 ).

1302 50% ? ? ' 1302 ( 07946341) ( 2639606315) 50% 4 , 15 « ? ? .

1302 ( 07946341), .1 1 14 30.08.2017 704 « , » ? ?, 19.03.2022 12.05.2023 , , , 1 ? .

'? 1302 ( 07946341) ? ? ? ( 2639606315) 19.03.2022 12.05.2023 , , .1 1 ? 14 30.08.2017 704 « , », ? ? ?, ? 1 - .

? 1302 ( 07946341) ( 2639606315) , ' , .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач при звільненні позивача з військової служби не здійснив повного та належного розрахунку, порушивши його право на отримання всіх належних сум грошового забезпечення та компенсацій, передбачених чинним законодавством України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 відкрито провадження у справі №160/27133/24 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на пропуск позивачем строку звернення до суду. Також зазначив, що зменшення грошового забезпечення позивача з жовтня 2023 року було правомірним у зв`язку з виведенням останнього в розпорядження командира, компенсацію за невикористані відпустки було виплачено, а підстави для нарахування індексації у спірному періоді були відсутні.

Дослідивши матеріали справи, з?ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що молодший сержант ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 з 19.03.2022 по 26.07.2024. Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2023 №439 позивача було увільнено від займаної посади та зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з тривалим лікуванням. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2024 №628 позивача з 26 липня 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням у відставку за станом здоров`я. Вислуга років на день звільнення становила 04 роки 04 місяці 01 день.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо доводів відповідача про пропуск строку звернення до суду.

Відповідач наполягає на застосуванні місячного строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У справах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Ця позиція підтверджується Рішенням Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013.

Оскільки грошове забезпечення є аналогом заробітної плати, на вимоги щодо стягнення його складових строки звернення не поширюються. Щодо виплат при звільненні, відповідач не надав доказів вручення позивачу письмового повідомлення про нараховані суми, а отже, тримісячний строк не почав свій перебіг. Таким чином, доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду є безпідставними.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій щодо невиплати грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.10.2023 по 26.07.2024

Позивач стверджує, що відповідач протиправно не виплачував йому грошове забезпечення в повному обсязі за період з 01.10.2023 по 26.07.2024 , вимагаючи зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату, виходячи з розміру 21 618,00 гривень щомісячно.

Відповідач, заперечуючи проти цієї вимоги, вказує, що зменшення розміру виплат відбулося у зв`язку з правомірним зарахуванням позивача в розпорядження командира військової частини на час тривалого лікування.

Надаючи правову оцінку доводам сторін, суд виходить з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, зокрема, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.06.2023 №439 , що молодшого сержанта ОСОБА_2 , номера обслуги мінометного взводу, було увільнено від займаної посади та зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 17 червня 2023 року. Підставою для такого зарахування, як зазначено у наказі, є перебування на тривалому лікуванні.

Правові засади зарахування військовослужбовця у розпорядження відповідного командира врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення №1153).

Так, у наказі від 17.06.2023 №439 прямо зазначено посилання на підпункт 15 пункту 116 Положення №1153, згідно з яким зарахування військовослужбовця у розпорядження відповідного командира допускається, якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які зараховані у розпорядження, визначено розділом XXVIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197) (далі Порядок №260).

Відповідно до пункту 1.1 розділу XXVIII Порядку №260: «Грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці».

Таким чином, законодавець встановив двомісячний строк, протягом якого за військовослужбовцем, зарахованим у розпорядження, зберігається грошове забезпечення в повному обсязі.

Позивача було зараховано у розпорядження з 17.06.2023. Отже, двомісячний строк, протягом якого він мав право на отримання грошового забезпечення в повному обсязі, сплив 17.08.2023.

Після спливу цього строку порядок виплат змінюється відповідно до абзацу другого пункту 1.2 розділу XXVIII Порядку №260, відповідно до якого після двох місяців перебування в розпорядженні грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Аналіз карток особового рахунку позивача за 2023-2024 роки підтверджує, що відповідач діяв у відповідності до зазначених норм. Зокрема, з 21.09.2023 позивачу припинено нарахування посадового окладу, а щомісячні виплати, починаючи з жовтня 2023 року, складалися з окладу за військовим званням (670,00 грн) та надбавки за вислугу років (167,50 грн), що відповідає вимогам Порядку №260 для військовослужбовців, які понад два місяці перебувають у розпорядженні.

За таких обставин, дії відповідача щодо зменшення розміру грошового забезпечення після спливу двомісячного строку перебування позивача у розпорядженні є такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. Відтак, позовна вимога в цій частині є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про перерахунок грошового забезпечення за період з 19.03.2022 по 12.05.2023

Позивач стверджує, що відповідач протиправно здійснював нарахування його грошового забезпечення, застосовуючи для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням занижену розрахункову величину, а саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року (2022 та 2023).

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд виходить з такого.

Право на працю та на належну, не нижчу від визначеної законом, заробітну плату гарантовано статтею 43 Конституції України.

Спеціальним законодавством, яке регулює правовідносини у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами другою та третьою статті 9 цього Закону встановлено, що до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Повноваження щодо встановлення розмірів грошового забезпечення делеговано Кабінету Міністрів України, що прямо передбачено частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ.

На реалізацію цих повноважень Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018.

Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній до 24.02.2018, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Аналогічний порядок розрахунку було закріплено у примітках до додатків 1 та 14 Постанови №704. Зокрема, у Примітці 1 до Додатку 1 зазначалось, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт».

Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова №103), до Постанови №704 було внесено зміни. Пунктом 6 Постанови №103 пункт 4 Постанови №704 було викладено у наступній редакції «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, яке набрало законної сили, пункт 6 Постанови №103 (в частині внесення змін до пункту 4 Постанови №704) було визнано протиправним та скасовано.

Отже, з дати набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 (29.01.2020) відновила дію редакція пункту 4 Постанови №704, яка існувала до внесення змін Постановою №103, та яка передбачає використання для розрахунку окладів розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня поточного календарного року.

Таким чином, відповідач при нарахуванні грошового забезпечення позивачу за спірний період (з 19.03.2022 по 12.05.2023) був зобов`язаний застосовувати для розрахунку розмір прожиткового мінімуму, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (станом на 01.01.2022) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (станом на 01.01.2023), а не розмір, встановлений на 01.01.2018.

Таким чином, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо застосування при розрахунку грошового забезпечення позивача за спірний період заниженої розрахункової величини, а саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, є протиправними. Відповідно, позовна вимога в цій частині є обґрунтованою, доведеною та підлягає задоволенню шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення.

Щодо позовної вимоги про невиплату індексації грошового забезпечення за 2024 рік

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 26.07.2024 із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін березня 2018 року.

Відповідач, заперечуючи проти цієї вимоги, стверджує, що позивач не надав доказів того, що величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації.

Надаючи правову оцінку цим доводам, суд зазначає таке.

Обов`язок держави індексувати грошове забезпечення військовослужбовців прямо встановлений спеціальним законодавством. Так, відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі Закон № 1282-ХІІ).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 цього Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-ІХ було зупинено на 2023 рік дію Закону № 1282-ХІІ. Однак, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» аналогічного зупинення дії Закону № 1282-ХІІ не передбачено, а отже, з 01.01.2024 обов`язок роботодавців нараховувати та виплачувати індексацію було відновлено.

В той же час, суд зазначає, що право на індексацію не є абсолютним, а виникає лише за наявності конкретних умов, визначених законом. Ключовою умовою для проведення індексації є перевищення індексом споживчих цін встановленого порогу.

Так, згідно зі статтею 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Отже, юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення права на індексацію, є настання певної події перевищення індексом споживчих цін 103-відсоткового порогу.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, на позивача покладається обов`язок довести суду наявність тих обставин, на яких ґрунтується його позовна вимога. В даному випадку, позивач повинен був довести, що у спірний період дійсно настали умови для проведення індексації.

Проте, в обґрунтування своєї вимоги позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували, що величина індексу споживчих цін у відповідні місяці 2024 року перевищила поріг індексації в 103%. Матеріали справи не містять ані розрахунків індексу споживчих цін, ані посилань на офіційні дані Державної служби статистики України, які б підтверджували цей факт.

Оскільки позивачем не доведено настання юридичного факту, з яким закон пов`язує виникнення права на отримання індексації, суд не має підстав для задоволення цієї позовної вимоги.

Щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористану відпустку учасника бойових дій суд зазначає наступне.

Щодо одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення.

Позивач стверджує, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому одноразову грошову допомогу, передбачену за звільнення за станом здоров`я.

Правові підстави для виплати такої допомоги встановлено статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, які звільняються з військової служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Для отримання вказаної допомоги необхідна наявність двох умов: 1) звільнення з військової служби за станом здоров`я; 2) наявність вислуги один і більше повних календарних років.

Судом встановлено, що обидві умови в ситуації позивача дотримані:

Як вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.07.2024 №628, молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено у відставку «за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби...».

У цьому ж наказі зазначено: «Вислуга років станом на 26 липня 2024 року становить: календарна, 04 роки 04 місяці 01 день», що підтверджує наявність 4 повних календарних років служби.

Таким чином, у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги за 4 повних календарних роки служби.

Однак, у наказі про звільнення від 26.07.2024 №628 відсутні будь-які вказівки щодо нарахування та виплати цього виду допомоги. Картка особового рахунку за серпень 2024 року містить запис про виплату «Однораз. грошова допом. звільненим» у розмірі 24 989,50 грн , проте ця сума відповідає допомозі у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 28 місяців служби, яка прямо передбачена наказом №628, а не допомозі, передбаченій ст. 15 Закону № 2011-ХІІ.

Відповідач, на якого покладено обов`язок доказування правомірності своїх дій, не надав доказів нарахування та виплати позивачу вказаної допомоги. Отже, бездіяльність відповідача є протиправною, а позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій.

Позивач, який є учасником бойових дій , просить нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2023-2024 роки.

Право на таку відпустку гарантовано пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно з яким учасникам бойових дій надається, зокрема, пільга у вигляді «одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік».

Право на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні встановлено абзацом третім частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-XII. Так у рік звільнення зазначених в абзацах першому і другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі за минулі роки.

В той же час, право на отримання компенсації є похідним і виникає за наявності двох умов: наявність у особи права на саму відпустку; факт невикористання цієї відпустки на момент звільнення.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що він не використав вказану відпустку. Проте, відповідно до частини першої статті 77 КАС України, саме на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував факт невикористання позивачем додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2023 та 2024 роки. Позивачем не надано ані витягу з особової справи, ані довідки з військової частини, ані будь-якого іншого документа, який би підтверджував наявність невикористаних днів додаткової відпустки на дату його виключення зі списків особового складу.

Наказ про звільнення від 26.07.2024 №628 не містить інформації про надання додаткової відпустки, або про її невикористання. Посилання позивача в тексті позову на невикористання 28 днів відпустки є лише твердженням, яке не підтверджене належними доказами.

За таких обставин, суд вважає, що обставини наявності невикористаних днів додаткової відпустки, а, отже, і компенсації за них не знайшли підтвердження під час розгляду справи. З огляду на викладене задоволення позовних вимог в цій частині належить відмовити.

Щодо позовної вимоги про виплату компенсації за неотримане речове майно.

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та зобов`язати таку компенсацію виплатити.

Надаючи оцінку цій позовній вимозі, суд виходить з наступного.

Право військовослужбовців на речове забезпечення та отримання грошової компенсації за неотримане майно гарантовано державою.

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 16.03.2016 № 178, якою затверджено Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок № 178).

Пунктом 3 Порядку № 178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби.

Ключові процедурні аспекти виплати компенсації визначено пунктами 4 та 5 цього Порядку.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 5 Порядку № 178 визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони станом на 1 січня поточного року.

Таким чином, аналіз наведених норм свідчить, що реалізація права на отримання компенсації передбачає чіткий документальний порядок: ініціювання військовослужбовцем (шляхом подання рапорту) та розрахунок суми компенсації відповідальною службою військової частини на підставі норм забезпечення, що фіксується у довідці про вартість майна. Саме ця довідка є первинним документом, що підтверджує розмір фінансових зобов`язань військової частини перед військовослужбовцем.

Суд враховує, що позивач не надав доказів звернення із рапортом щодо виплати йому вартості неотриманого ним речового майна до звільнення та проведення з ним розрахунку при звільненні. У своєму зверненні від 06.08.2024 позивач дійсно просив виплатити йому таку компенсацію, проте вказане звернення не відповідає вимогам Порядку № 178.

Крім того, в обґрунтування позовної вимоги позивачем не надано до суду жодних доказів, які б підтверджували обсяг та вартість речового майна, право на отримання якого він мав та не реалізував. Зокрема, матеріали справи не містять довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, або хоча б розрахунку, складеного позивачем, із посиланням на відповідні норми забезпечення.

Оскільки позивач не надав доказів на підтвердження обсягу та вартості речового майна, на компенсацію якого він претендує, його позовна вимога в цій частині є недоведеною, не обґрунтованою належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 2, 5, 9, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування одноразової грошової допомоги в розмірі 50% та кожен календарний рік служби та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 4 календарних років служби, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців.

Визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), які полягають у незастосуванні п.1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при обчисленні ОСОБА_1 , починаючи з 19.03.2022 по 12.05.2023 року, розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) починаючи з 19.03.2022 по 12.05.2023 року включно, грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням з урахуванням п.1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти та здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А. Ю. Рищенко