Рішення № 128253440, 19.06.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 рокуСправа №160/2131/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 27 січня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позову ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

-визнати протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

-стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.01.2019 по день фактичного розрахунку 17.08.2024;

-визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 до 19.01.2019, виплаченої 12.12.2024;

-зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 до 19.01.2019, виплаченої 17.08.2024, з урахуванням середньоденної суми грошового забезпечення, розмірі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим виникли підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати індексації грошового забезпечення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

06.02.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує. Відповідач заперечує визначене ст. 117 КЗпП України право позивача на отримання середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, оскільки рядовий та начальницький склад служби цивільного захисту не перебуває у трудових відносинах з підприємствами, установами та організаціями, а проходить службу. Зазначає, що індексація, перерахована та виплачена на виконання рішення суду у справі №160/1403/24, на остаточний розрахунок при звільнення не впливає, так як не входить до складу грошового забезпечення відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704. Заперечує наявність своєї вини у нездійсненні виплати належних працівнику при звільненні сум, що є обов`язковою умовою для застосування ст. 117 КЗпП України. Відповідач просить врахувати, що на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення між ОСОБА_1 та відповідачем не існувало спору щодо нарахування та виплати індексації. Відповідачем добровільно без будь-яких зволікань виплачено індексацію на виконання рішення суду у справі №160/1403/24. Також, відповідач заперечує наявність його як вини як обов`язкової умови для покладення на 3 ДПРЗ відповідальності за невиплату втрати частини доходів. Відповідач подав клопотання про пропуск позивачем строку звернення до суду. На переконання відповідача, тримісячний строк, визначений ст. 233 КЗпП України, повинен відраховуватися з 12.06.2024, коли рішення суду у справі №160/1403/24 набрало законної сили. З цих підстав просить у задоволенні позову відмовити повінстю.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 до 19.01.2019 проходив службу у 3 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

При звільненні зі служби 19.01.2019 позивачу не було виплачено грошове забезпечення у повному розмірі.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі №160/1403/24 зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.

На виконання рішення суду у справі №160/1403/24 відповідачем 17.08.2024 виплачена індексація грошового забезпечення у сумі 67 268,31 грн. за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 включно.

Тобто, остаточний розрахунок із позивачем щодо нарахування та виплати індексації за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 відбувся 17.08.2024.

Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку з 20.01.2019 по день фактичного розрахунку - 17.08.2024 та компенсації втрати частини доходу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2016 по 19.01.2019.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №340/4192/18.

Отже, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме: статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Відтак, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частина 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, у редакції, що була чинною станом на час звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Враховуючи, що позивачу не виплачено грошове забезпечення у повному обсязі у день звільнення, суд вважає, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивача звільнено з військової служби з 19.01.2019, а виплата грошового забезпечення у повному обсязі відповідачем здійснена 17.08.2024, що не заперечується відповідачем.

Виходячи з вимог викладених у позовній заяві, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з наявною в матеріалах справи банківською випискою від 17.08.2024 позивачу виплачено 17.08.2024 грошове забезпечення за рішенням суду у справі №160/1403/24 в розмірі 67 268,31 грн.

Визначаючись із застосовним до спірних правовідносин нормативним регулюванням щодо періоду, за який може бути стягнутий середній заробіток, з огляду на внесені до ст. 117 КЗпП України зміни, суд виходить з наступного.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури" від 28 січня 2016 року №955-VIII зі змінами, від 12 липня 2019 року №5-р (I)/2019 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

У справі №6-уп/98 Конституційний Суд України зазначає, що з прийняттям нормативно-правового акту в новій редакції втрачають чинність норми акту в попередній редакції.

Приписами ст. 58 Конституції України також визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першоюстатті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзаци перший - другий пункту 4 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності)Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа про податки) від 05.04.2001 N 3-рп/2001).

За змістом частини першої статті 58 Конституції України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, таким чином спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності.

Таким чином, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Отже, новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності.

Підставою для виникнення правовідносин є наявність юридичного факту. Юридичні факти обставини, що виникають у житті певних суб`єктів, з настанням яких правові норми пов`язують суб`єктів, з якими норми права пов`язують настання певних юридичних наслідків, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач набув за наслідком розгляду справи №160/1403/24 (рішення набрало законної сили 12.06.2024), коли судом був вирішений спір про право щодо належних позивачу при звільненні сум та встановлена протиправна бездіяльність відповідача в частині непроведення належного розрахунку при звільненні. Відтак, зобов`язання з виплати середнього заробітку виникло у відповідача та, відповідно, почали існувати правовідносини щодо реалізації права на отримання середнього заробітку не раніше дати вирішення судом спору про належні позивачу при звільненні суми.

Також, суд враховує, що за умови наявності спору про належні при звільненні суми період нарахування середнього заробітку безпосередньо залежить від дій працівника, направлених на захист свого порушеного права. Верховний Суд не один раз вказував на те, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте, метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього.

Відтак, на думку суду, в спірних правовідносинах не повинна застосовуватися ст.117 КЗпП України в чинній на дату звільнення працівника редакції, оскільки до встановлення судом факту неналежного розрахунку при звільненні не почали існувати правовідносини, визначені ст.117 КЗпП України, а працівник, відповідно, не набув права на стягнення з відповідача середнього заробітку.

Суд вказує, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував шестимісячним строком розмір виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон №2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (17.08.2024) та дати вирішення судом спору про належні позивачу при звільненні суми та набрання законної сили рішеннями судів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 19.01.2019, проте, не більш як за шість місяців, що становить 182 календарний день.

Щодо висновків суду, викладених у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, на яку позивач посилається у позові в обґрунтування своєї позиції.

Зазначені висновки є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки у наведеній справі право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач набув до 19.07.2022 до дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022. Так, у справі №460/42448/22 спір про право щодо належних позивачу при звільненні сум був вирішений судами до 19.07.2022. Відтак, і зобов`язання з виплати середнього заробітку виникло у відповідача та, відповідно, почали існувати правовідносини щодо реалізації права на отримання середнього заробітку до 19.07.2022.

Натомість, в спірних правовідносинах у цій справі протиправна бездіяльність відповідача в частині непроведення належного розрахунку при звільненні встановлена після 19.07.2022 після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022. Відтак, виплата середнього заробітку в цій справі за весь час затримки по день фактичного розрахунку повинна обмежуватися шістьма місяцями.

Відповідно до довідки про грошове забезпечення №04/29-25 від 27.03.2025 позивача ОСОБА_1 , розмір середньоденного заробітку складає: за листопад 2018 року - 8236,10 грн., а за грудень 2018 року - 19518,10 грн. /61 день = 454,99 грн.

Відтак, сума середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні становить 82 808,18 грн. = 454,99 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 182 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні, 6 місяців), а не та, яка заявлена позивачем в прохальній частині позову (за період з 20.01.2019 по день фактичного розрахунку 17.08.2024).

Щодо дотримання строку звернення до суду в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У підпункті 6 п. 2.2 рішення від 22 лютого 2012 року №4-рп/2020 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Згідно з наявною в матеріалах справи банківською випискою від 17.08.2024 позивачу виплачено 17.08.2024 грошове забезпечення за рішенням суду у справі №160/1403/24 в розмірі 67 268,31 грн.

Відтак, звернувшись до суду із позовом в січні 2025 року, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду.

Заяв/клопотань щодо визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, про поновлення такого строку звернення із належними доказами поважності причин його пропуску в цій частині позовних вимог позивач до суду не надав.

В позовній заяві позивачем обґрунтовувалося дотримання строку звернення до суду виключно в частині позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів.

Відтак, суд застосовує наслідки, визначені ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, та залишає без розгляду позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.01.2019 до 17.08.2024.

Щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушеннями строків виплати грошового забезпечення.

Відповідно до статті 1, 2, 3, 4, 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України постанову №159 від 21.02.2001 року, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок №159).

Відповідно до пункту 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Пункти 1, 2 Порядку №159 кореспондуються з положеннями Закону №2050-ІІІ конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

З аналізу вищевикладеного слідує, що право на компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків його виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (пенсія) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

При цьому кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Суд зазначає, що у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян, в тому числі грошового забезпечення, провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Фактична виплата позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 на виконання рішення суду у справі №160/1403/24 відбулася 17.08.2024.

Отже, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018, починаючи з 01.01.2016 по день останньої фактичної виплати грошового забезпечення, а саме - 17.08.2024.

Щодо дотримання строків звернення до суду в частині вимог про компенсацію втрати частини доходів.

В цій частині позовних вимог повинен бути застосований шестимісячний строк звернення до суду, який поичнається з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості за спірний період.

Аналогічні висновки викладенні у постанові від 02.04.2024 Верховного Суду у справі №560/8194/20.

Відтак, строк звернення до суду в цій частині позовних вимог позивачем дотримано.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Судом не вирішується питання стягнення судового збору у даній справі, оскільки позивач є учасником бойових дій, який звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 9, 72, 77, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код: 38255196, місцезнаходження: 50005, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Каховська, буд. 38) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018.

Зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 01.01.2016 до 17.08.2024 (дата фактичної виплати).

Позовні вимоги ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.01.2019 до 17.08.2024, - залишити без розгляду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон