Рішення № 128251040, 19.06.2025, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 521/2154/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-комунальний сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за послуги з управління багатоквартирним будинком, -

ВСТАНОВИВ :

10 лютого 2025 року, представник ТОВ «ЖКС» звернувся до Малиновського райсуду м. Одеси з названим позовом, в якому просив суд, стягнути з відповідачки на користь позивачів заборгованість за надану послугу з управління багатоквартирним будинком в період з 01.01.2022 р. по 31.12.2024 р. в розмірі 36094,02 грн. т судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3028 грн., мотивуючи це несплатою відповідачкою вищевказаних витрат позивачам, які є є управителем багатоквартирних будинків, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , багатоквартирні будинки за АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 / АДРЕСА_2 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 ., будучи власницею кв.

АДРЕСА_18 від 11.02.2025 р. вказані матеріали цивільної справи були передані в порядку ст.ст. 30,187 ЦПК України за територіальною підсудністю до Овідіопольського райсуду Одеської області за місцем знаходження нерухомого майна на території юрисдикції цього суду, отримані судом 05.03.2025 р. та ухвалою суду від 10.03.2025 р. прийняті до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 51-58).

В резолютивній частині позову, представник позивачів просив суд, розглянути вказаний в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 4).

У визначений ухвалою суду від 10.03.2025 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядку ст. 178 ЦПК України, відповідачка відзиву на позов, письмових пояснень, заперечень чи зустрічного позову не надала, хоча вказані матеріали позову та ухвалу суду у відповідності до вимог ст.ст. 130,131 ЦПК України, направлялись за місцем розташування об?єкту нерухомості, що належить відповідачці на праві власності : кв. АДРЕСА_18 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 30.01.2010 р. та зворотним поштовим повідомленням, яке повернулося до суду з відміткою про вручення ухвали суду, позову з додатками (а.с. 16,60).

Відповідно доПостанови КЦСВС від10.05.2023р.№ 755/17944/18(61-185св23) довідкапоштового відділенняз позначкоюпро неможливістьвручення судовоїповістки узв?язку «відсутнійза вказаноюадресою» -вважається належнимповідомленням сторонипро датусудового розгляду,так якзазначене свідчитьпро умисненеотримання судовоїповістки.

На підставі ст. 280 ЦПК України, якщо відповідач не подав відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження, що відповідає положенням ст.ст. 191 ч. 2 ст. 281 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до приписів ст.ст. 15,16 ЦК України - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути : 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої п?ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред?являються за місцем знаходження майна або основної його частини. Якщо пов?язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Таким чином, правила виключної підсудності - застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов?язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Предметом позову у цій справі є зобов?язання, які випливають з надання житлово-комунальних послуг. Такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна.

В силу специфіки предмету спору в таких справах, процесуальний закон встановлює виключну підсудність, за якою тільки один конкретний суд серед інших може розглядати таку категорію справ.

З урахуванням наведеного, позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання (управління) нерухомого майна - має пред?являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності.

Аналогічного висновку щодо підсудності дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 10.04.2019 року у справі № 638/1988/17, провадження № 61-30812св18.

Суд встановив, що позивачі ТОВ «Жилкомсервіс» є управителем багатоквартирних будинків, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , багатоквартирні будинки за АДРЕСА_19 ,7Б, АДРЕСА_10 ,9/ АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 ,11,11/1,11/2 та згідно договору від 05.01.2022 р., укладеного між представником позивачів та Таїровським селищним головою надає послуги з управління багатоквартирним будинком (а.с. 19-32).

Відповідачка ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_18 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30.01.2010 р. (а.с. 16,18,33-38).

Рішенням виконкому Таїровської селищної ради від 10.09.2024 р. № 355 погоджені скориговані тарифи на послуги з управління багатоквартирними будинками, які надані в управління позивачам (а.с. 43-47).

При чому, з матеріалів справи вбачається, що відповідачка неналежним чином виконує свої обов`язки з оплати за надану послугу з управління багатоквартирним будинком, у зв`язку з чим за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2024 року у неї наявна заборгованість в розмірі 36 094 гривень 02 копійок, яку вона не сплачує в добровільному порядку, що випливає з розрахунку заборгованості (а.с. 7-12).

Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, врегульовані Законом України від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі за текстом Закон № 2189-VIII).

Житлово-комунальніпослуги -результат господарськоїдіяльності,спрямованої назабезпечення умовпроживання та/абоперебування осібу житловихі нежитловихприміщеннях,будинках іспорудах,комплексах будинківі спорудвідповідно донормативів,норм,стандартів,порядків іправил,що здійснюєтьсяна підставівідповідних договорівпро наданняжитлово-комунальнихпослуг (пункт 5) частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII).

Згідно пункту 6) частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги

За змістом пункту 5) частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Приписами частин першої, третьої статті 9 Закону № 2189-VIII унормовано, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

За змістом абзацу четвертого пункту 6 Договору кожен із співвласників зобов`язаний оплачувати управителеві надані послуги з управління в порядку, за ціною та у строки, встановлені цим договором.

Приписами абзацу другого пункту 7 Договору визначено, що управитель має право вимагати від співвласників оплату наданої послуги з управління в порядку, за ціною та у строки, встановлені цим договором.

Крім того, ст. 10 ЖКУ встановлено, що громадяни зобов?язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію, а ст.66ЖК Українипередбачено, що плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири.

Згідно п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою КМУ від 08.10.1992 р. №. 572, обов?язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1. ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги. Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги).

Згідно зістаттею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 р. № 572, власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України Про житлово-комунальні послуги Споживач здійснюєоплату заспожиті житлово-комунальніпослуги щомісяця,якщо іншийпорядок тастроки невизначені відповіднимдоговором. Споживачне звільняєтьсявід оплатижитлово-комунальнихпослуг,отриманих нимдо укладеннявідповідного договору.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов?язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, навіть у разі відсутності договорупро наданняжитлово-комунальнихпослуг, щопідтверджується правовою позицією Верховного Суду, які викладені у Постанові від 20 квітня 2016 р. у справі № 6-2951цс15 та Постанові від 25 березня 2020 року у справі № 211/3347/18.

Також Верховний Суд від у Постанові від 02.04.2020 року по справі № 757/29813/17-ц вказав, що не проживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві власності, та факт відсутності його реєстрації у цій квартирі - не звільняє його, як власника квартири, від обов?язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг.

Позивачі надавали та надають послуги відповідачці з управління будинком та прибудинковою територією за вищевказаною адресою, що підтверджується розрахунком належних до стягнення платежів, який здійснено відповідно до періоду надання послуг.

Положеннями статті625ЦК Україниврегульовано правовінаслідки порушеннягрошового зобов`язання.Так відповіднодо зазначеноїнорми боржникне звільняєтьсявід відповідальностіза неможливістьвиконання нимгрошового зобов?язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Як зазначено в Аналізі практики застосування ст. 625 ЦК в цивільному судочинстві, вирішуючи спори цієї категорії, судам слід враховувати, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про надання житлово-комунальних послуг, є грошовими зобов`язаннями, у яких, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України), - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Згідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ст. 385 Цивільного кодексу України, власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.

Статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що управління багатоквартирним будинком полягає у вчиненні співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Згідно із ч. 2 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Згідно положень п. 11 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» рішення зборів співвласників є обов`язковими для всіх співвласників, включаючи тих, які набули право власності на квартиру чи нежитлове приміщення після прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» вищим органом управління об`єднання є загальні збори.

Згідно з абзацами шостим, сьомим та восьмим частини дев`ятої статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» до виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься: попереднє (до їх укладення) погодження умов договорів, укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті об`єднання, договорів, предметом яких є цінні папери, майнові права або спільне майно співвласників чи їх частина; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників; прийняття рішення про реконструкцію та ремонт багатоквартирного будинку або про зведення господарських споруд.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані виконувати рішення загальних зборів.

Згідно частині 2 статті 8 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку», кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Відповідно доСтатуту ОК«Дом Плюс»метою йогостворення є, забезпечення і захист прав співвласників щодо користування, володіння і розпорядження спільним майном будинку, збереження і поліпшення техніко-економічних характеристик будинку з метою комфортного проживання (перебування) користувачів житлових та нежитлових приміщень, зниження витрат і втрат ресурсів на утримання спільного майна і на споживання житлово-комунальних послуг, благоустрою прибудинкової території та побутового обслуговування населення, дотримання співвласниками своїх обов`язків, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом (а.с. 20-29).

Основними завданнямита предметомйого діяльностіє:забезпечення реалізаціїправ співвласниківна володіннята користуванняспільним майном; забезпечення належного утримання, ремонту, реконструкції та технічного переоснащення багатоквартирного будинку і прибудинкової території, зведення господарських споруд (за потреби); сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами: запровадження енергоефективних заходів при споживанні житлово- комунальних послуг; планування заходів по капітальному ремонту, реконструкції і технічному переоснащенні будинку; забезпечення виконання співвласниками своїх зобов?язань, пов`язаних з діяльністю Об' єднання; забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх видатків об?єднання; управління коштами Об?єднання; управління спільним майном Об?єднання; ведення і збереження технічної і правовстановлюючої документації на будинки, споруди і прибудинкові території; ведення бухгалтерського обліку, податкової і статистичної звітності; облік і збереження бухгалтерської та податкової звітності; кадрове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Об?єднання; забезпечення діяльності Об?єднання комунальними та іншими послугами, роботами.

Умовами Статуту визначено, що співвласник зобов`язаний виконувати обов`язки, передбачені Статутом; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; використовувати приміщення за призначенням, дотримуватися правил користування приміщеннями; забезпечувати збереження приміщень, брати участь у проведенні їх реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна Будинку; забезпечувати дотримання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин; не допускати порушення законних прав та інтересів інших співвласників; дотримуватися вимог правил утримання житлового будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Відповідно до правового висновку, до якого дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.12.2019 року у справі 910/6471/18: «7.28. Статтею 13 Закону України від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій включають в себе: прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території; санітарно-технічне обслуговування; обслуговування внутрішньобудинкових мереж; утримання ліфтів; освітлення місць загального користування; поточний ремонт; вивезення побутових відходів тощо.

Відповідно до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869, тариф на ці послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням Типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого вказаною постановою Кабінету Міністрів України. Перелік послуг за кожним будинком погоджується у договорі на надання цих послуг, який укладається між споживачами та підприємством, організацією тощо, які надають ці послуги. Отже, законодавство, яке регулює порядок забезпечення співвласниками багатоквартирного будинку утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку (управління багатоквартирним будинком), передбачає, що внески і платежі на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна є складовою частиною внесків та платежів співвласників як витрат на управління багатоквартирним будинком. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не врахували наведені вище приписи законодавства та не спростували надані відповідачем доводи та докази, що спірні пункти рішення, додаток № 1 до протоколу - кошторис приймалися відповідно до вимог частини другої статті 12 Закону № 417-VIII, яка регулює порядок розподілу між співвласниками витрат на управління багатоквартирним будинком та за якою витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 4 червня 2018 року по справі №753/10763/17 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, якими відмовлено у задоволенні позову. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників, відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників. Визначення розміру внесків проведено загальними зборами ОСББ за видом об`єкта нерухомого майна та відповідно до вимог розділу 3 статуту ОСББ, що узгоджується з положеннями частини дев`ятої статті 10 Закону № 2866-III, отже, рішення, прийняте на загальних зборах, не суперечить приписам чинного законодавства».

Частиною 3 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», визначено, що «невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна - не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком».

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 02 квітня 2020 року в справі № 757/29813/17-ц1 зазначив: «Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно надавши оцінку поданим доказам, обґрунтованого виходив із того, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки відповідачем, як власником квартири ..., не дотримано обов`язку з утримання належної їй квартири та оплати житлово-комунальних послуг. Не проживання відповідача у квартирі, яка належить їй на праві власності, та факт відсутності її реєстрації у цій квартирі - не звільняє її, як власника квартири, від обов?язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг».

Статтею 8 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», обсяг зобов`язань та відповідальності кожного співвласника за договором, який є обов`язковим для всіх співвласників, визначається пропорційно до його частки співвласника.

У постанові від 11 листопада 2015 року по справі № 3-945гс15 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що особа, яка є власником приміщення і у свою чергу співвласником будинку, в якому створено об`єднання, однак не є членом цього об`єднання, зобов`язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку, а об`єднання наділено правом у разі нездійснення цією особою таких дій звернутися до суду з позовом про стягнення нарахованих за цими витратами платежів.

Частиною 10 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено обов`язок співвласника багатоквартирного будинку своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Згідно ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначено відповідним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Суд встановив і це підтверджено матеріалами справи, що відповідачці фактично надавались послуги з управління багатоквартирним будинком, в якому розташована її квартира, тобто між сторонами наявні фактичні договірні відносини.

Внаслідок фактичного споживання відповідачкою вищевказаних послуг були здійсненні конклюдентні дії, які породжують юридичні наслідки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову зі стягненням з відповідачки на користь позивачів документально підтвердженої суми судового збору в розмірі 3028 грн. (а.с. 6).

Керуючись ст.ст. ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 15,16,202-204,207,218,257,258,525,526,610,625,638,901-903,905,906 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-комунальний сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за послуги з управління багатоквартирним будинком задовольнити ;

2.Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-комунальний сервіс» (ЄДРПОУ: 35999605) заборгованість з управління багатоквартирним будинком у розмірі 36094,02 грн. та судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 3028 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 19.06.2025 р.

Суддя Гандзій Д.М.