Рішення № 128241966, 09.06.2025, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/5491/24

2/405/1037/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2025 Подільський районний суд міста Кропивницького в складі:

головуючого судді - Волоткевича А.В.,

секретар судового засідання - Чала В.Є.,

за участю:

від прокуратури - Стамат А.А.,

від відповідача 1 - Сніцар О.П.,

від відповідача 2 - Загоруйко Л.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кропивницький в порядку загального позовного провадження справу за позовом Керівника Кропивницької окружної прокуратури Кіровоградської області, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Кіровоградська обласна державна адміністрація (Кіровоградська обласна військова адміністрація) до Кропивницької міської ради, ОСОБА_1 , третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Кропивницької окружної прокуратури Кіровоградської області, звернувся в суд в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Кіровоградська обласна державна адміністрація (Кіровоградська обласна військова адміністрація) до Кропивницької міської ради, ОСОБА_1 , третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», у якому просить:

- визнати недійсними рішення Кропивницької міської ради від 06.09.2018 № 1849 «Про передачу ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 »;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , здійснену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3510100000:45:404:0096, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1693438835101;

- скасувати вчинену 21.12.2017 у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:45:404:0096;

- стягнути з відповідачів на користь Кіровоградської обласної прокуратури судовий збір.

В обґрунтуванняпозову прокурорзазначив,що рішеннямМіської радиміста Кропивницького(зараз-Кропивницької міськоїради)від 06.09.2018№ 1849«Про передачу ОСОБА_1 безоплатно увласність земельноїділянки по АДРЕСА_1 » затверджено ОСОБА_1 проект землеустроющодо відведеннябезоплатно увласність земельноїділянки по АДРЕСА_1 загальноюплощею 0,1000га длябудівництва таобслуговування жилогобудинку,господарських будівельі споруд(присадибнаділянка).Передано ОСОБА_1 безоплатно увласність земельнуділянку (кадастровийномер 3510100000:45:404:0096)по АДРЕСА_1 загальноюплощею 0,1000га (утому числіпо угіддях:0,1000га малоповерхова забудова)для будівництвата обслуговуванняжилого будинку,господарських будівельі споруд(присадибнаділянка)за рахунокземель житловоїта громадськоїзабудови.Водночас,за інформацієюДП «Долинськелісове господарство»та філії«Оникіївське лісовегосподарство» ДП«Ліси України»земельна ділянказ кадастровимномером 3510100000:45:404:0096накладається наземлі лісовогофонду,що знаходятьсяв постійномукористуванні ДП«Ліси України»на підставіпланово-картографічнихматеріалів лісовпорядкування,та відноситьсядо категоріїземель невкритих лісовоюрослинністю,погоджень щодовилучення цихземель зпостійного користуванняДП «Компаніївськелісове господарство,ДП «Долинськелісове господарство»,філія «Долинськелісове господарство»ДП «ЛісиУкраїни» тафілія «Оникіївськелісове господарство»ДП «ЛісиУкраїни» ненадавали.Отже, Кропивницькою міською радою на підставі рішення Міської ради міста Кропивницького від 06.09.2018 № 1849 здійснено незаконне відведення земельної ділянки у приватну власність громадянину без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування, зміни цільового призначення, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки (в порядку зміни цільового призначення). Внаслідок прийняття вказаного рішення та у зв`язку реєстрацією права приватної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірну земельну ділянку дійсний власник (Кіровоградська обласна державна адміністрація) та землекористувач (ДП «Ліси України» в особі філії «Оникіївське лісове господарство») цієї ділянки лісогосподарського призначення позбавлені можливості розпоряджатися і користуватися нею відповідно до вимог законодавства.

Одночасно зі зверненням в суд з позовом прокурором подано заяву про забезпечення позову, якою просить суд:

1) накласти арешт на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3510100000:45:404:0096 і заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь- яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об`єкту нерухомого майна земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3510100000:45:404:0096 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1693438835101);

2)заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )вчинятибудь-якідії,спрямованінарозпорядження,змінуцільовогопризначення,внесення до Державного земельного кадастру будь-якої інформації про поділ чи об`єднання, передання у власність чи надання у користування, виконувати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці площею 0,1000 га з кадастровим номером 3510100000:45:404:0096, що розташована по АДРЕСА_1 ;

3) стягнути з відповідачів на користь Кіровоградської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову.

Ухвалою судді від 05.08.2024 заяву прокурора про забезпечення позову задоволено.

Ухвалою судді від 07.08.2024 позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

03.01.2025 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Відповідачем відзив на позов не надано.

Ухвалою суду від 18.02.2025 підготовче провадження у справі закрито, справа призначена до розгляду по суті.

22.08.2024 від Кропивницької міської ради надійшов відзив на позовну заяву, яким заперечено позовні вимоги та клопотання про витребування доказів. В обґрунтування відзиву, зокрема, зазначено, що спірна земельна ділянка не є землями лісового фонду. В матеріалах справи наявний висновок землеустрою, у якому засвідчено відсутність обмежень на спірну земельну ділянку і реєстратор держгеокадастру це підтвердив. Планово-картографічні матеріали не є належними доказом, який підтверджує накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, оскільки містить похибку. Належним доказом накладення земельних ділянок може бути лише висновок судової експертизи. Таким чином у матеріалах справи відсутні докази накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду. В даному випадку позов є віндикаційним, а не негаторним, як зазначає прокурор. Скасування рішення міської ради не є ефективним способом захисту у даних правовідносинах, оскільки рішення міської ради вичерпало свою дію. Крім того, у прокурора відсутні правові підстави для звернення з даним позовом до суду в інтересах Кіровоградської обласної державної адміністрації. Крім того, зазначає, що оскільки позов у даній справі є віндикаційним, то є підстави для застосування наслідків пропуску прокурором позовної давності.

27.08.2024 від третьої особи надійшли пояснення.

29.08.2024 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив Кропивницької міської ради.

04.09.2024 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Також, 04.09.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

08.10.2024 до суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому заперечила позовні вимоги з підстав, аналогічних відзиву Кропивницької міської ради. Разом з відзивом до суду відповідачем 2 подана заява про застосування строків позовної давності.

Ухвалою суду від 10.10.2024 відмовлено в задоволенні клопотання Кропивницької міської ради про витребування доказів.

15.10.2024 до суду від прокурора надійшли відповідь на відзив на позов ОСОБА_1 заперечення на заяву про застосування строку позовної давності.

Ухвалою суду від 06.11.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні по суті.

22.01.2025 від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

07.03.2025 від прокурора надійшла заява про зупинення провадження у справі.

В судовому засіданні 14.03.2025 прокурор просив залишити без розгляду заяву про зупинення провадження у справі. Протокольною ухвалою від 14.03.2025 суд залишив без розгляду заяву прокурора про зупинення провадження у справі.

30.04.2025 до суду від представника відповідача 2 надійшло клопотання про приєднання доказу до матеріалів справи.

01.05.2025 від третьої особи надійшла заява про розгляд справи без участі представника третьої особи.

01.05.2025 від прокурора надійшли заперечення на клопотання представника відповідача 2 про приєднання доказу до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою від 02.05.2025 суд відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача 2 про приєднання доказу до матеріалів справи.

В судовому засіданні 02.05.2025 представники відповідачів зазначили, що не отримували з позовною заявою доказ (т. 1 а.с. 47), а саме: лист № 87573-24 від 24.05.2024 філії «Оникіївське лісове господарство», а тому вказаний доказ є недопустимим.

19.05.2025 до суду від прокурора надійшло пояснення.

27.05.2025 в судовому засіданні прокурор пояснила, що відповідачами не надано доказів не отримання з позовною заявою доказу - листа № 87573-24 від 24.05.2024 філії «Оникіївське лісове господарство».

Протокольною ухвалою від 27.05.2025 суд постановив взяти до уваги під час розгляду справи доказ - листа № 87573-24 від 24.05.2024 філії «Оникіївське лісове господарство».

Прокурор в судому засіданні 27.05.2025 підтримав позовні вимоги повністю.

Позивач в судове засідання 27.05.2025 не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений, позивачем подано заяву про розгляд справи без його участі.

Представники відповідачів в судовому засіданні 27.05.2025 заперечили позовні вимоги у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, заслухавши представників учасників справи, суд встановив таке.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Поняття «інтереси держави» на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99, згідно якого поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, пунктом 3 вказаного Рішення суд в загальному, не пов`язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Відповідно до положень ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, та є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 2 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

У сучасних умовах, коли людина все активніше втручається в природні процеси, раціональне використання та охорона земель є однією з найголовніших та найактуальніших проблем.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Стосовно землі лісогосподарського призначення закон встановлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною.

Землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для будівництва жилих будинків, господарських будівель і споруд.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання конкретних правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та безпідставна зміна їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови зі зміною форми власності, передача у приватну власність, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні.

Зокрема, такі дії порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Незаконна передача у приватну власність порушує виключне право власності держави на розпорядження землями лісового фонду, яке реалізується через відповідні органи державної виконавчої влади. В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землі лісу в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 13, 19 Конституції України).

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання зміни цільового призначення земель лісового фонду, недопущення можливості розпорядження спірною ділянкою не уповноваженим суб`єктом. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісового фонду, захист такого права шляхом припинення права приватної власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Вказане є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Отже, у зазначеному випадку наявний як державний так і суспільний інтерес.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

На час звернення прокурора з позовом до суду Кіровоградська обласна державна адміністрація відповідно до ст. ст. 84, 122, 149 ЗК України є розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення.

Таких повноважень в зв`язку із внесенням змін до ч. 8 ст.122 ЗК України згідно із Законом України № 1423-IX від 28.04.2021 Кіровоградська обласна державна адміністрація набула в порядку адміністративного (публічного (функціонального) правонаступництва, яке характеризується переходом права владного, а саме права управляти. У такому правонаступництві наявний перехід відповідно до правових приписів прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому суб`єкту права.

Обов`язок щодо захисту та відновлення порушених прав держави покладається на орган, який в конкретний час володіє компетенцією відновити порушені права та інтереси, в тому числі у випадках, якщо попередній орган держави вже таких повноважень позбавлений та існує функціональне правонаступництво.

У спорі, що розглядається, позивачем є насамперед держава, яка реалізує свої права та обов`язки через створений нею державний орган Кіровоградську обласну державну адміністрацію, наділивши його відповідною компетенцією.

При цьому п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.

У позові, що пред`являється прокурором мова йде про перший виключний випадок, де прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Відповідно до ст. 319, 386 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.

Статтею 17 ЦК України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Враховуючи викладене, Кіровоградська обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права на землі лісогосподарського призначення державної власності, однак заходів до усунення порушень законодавства нею дотепер не вжито.

Кропивницькою окружною прокуратурою 03.08.2022 скеровано до Кіровоградської обласної державної адміністрації листа №12.51-78-5636вих-22, у якому вказано про порушення права держави на землі лісогосподарського призначення. Також листом №12.51-78-5636вих-22 від 03.08.2022 прокурор запропонував Кіровоградській ОДА, як уповноваженому органу, вжити заходів щодо захисту інтересів держави (т. 1 а.с. 71-72).

Листом від 19.08.2022 №11309-22 Кіровоградська обласна військова адміністрація (Кіровоградська обласна державна адміністрація до введення в державі воєнного стану) повідомила окружну прокуратуру про відсутність наміру самостійно звернутися з відповідним позовом до суду через відсутність у кошторисі витрат коштів на сплату судового збору (т. 1 а.с. 73).

Враховуючи, що спірна земельна ділянка відноситься до державного лісового фонду та перебуває під особливою охороною держави, невжиття Кіровоградською облдержадміністрацією (Кіровоградською обласною військовою адміністрацією) протягом розумного строку після отримання повідомлення про наявність порушень інтересів держави заходів до їх поновлення є підставою для звернення прокурора до суду. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 справі № 912/2385/18.

Наведені обставини свідчать про об`єктивну наявність передбачених ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» виключних підстав для реалізації прокурором представницьких повноважень в інтересах держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із даним позовом.

Вказані висновки суду спростовують заперечення відповідачів щодо відсутність правових підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Кіровоградської обласної державної адміністрації.

Рішенням Кіровоградської міської ради від 11.07.2017 № 1031 «Про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 » надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність по пров. Алтайському орієнтовною площею 0,1000 га (у тому числі по угіддях: 0,1000 га малоповерхова забудова) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови (т. 1 а.с. 18).

Відповідно до висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №8097/82-17 від 08.12.2017 спірна земельна ділянка не належить до особливо цінних земель, відсутні обмеження на спірну земельну ділянку, відсутня необхідність проведення обов`язкової експертизи землевпорядної документації. Проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам. Підсумкова оцінка проекту землеустрою: погоджується (т. 1. а.с. 200). Проект відведення у власність відповідачу 2 спірної земельної ділянки погоджений Управлінням містобудування та архітектури Кіровоградської міської ради № 5386 від 31.08.2017 (т. 1 а.с. 199).

Рішенням Міської ради міста Кропивницького від 06.09.2018 № 1849 «Про передачу ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 » затверджено ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Передано ОСОБА_1 безоплатно у власність земельну ділянку (кадастровий номер 3510100000:45:404:0096) по АДРЕСА_1 загальною площею 0,1000 га (у тому числі по угіддях: 0,1000 га малоповерхова забудова) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови (т. 1 а.с. 19).

Відповідно до листа № 2762-22 від 15.02.2025 ДП «Долинське лісове господарство» земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:45:404:0096 накладається на землі лісового фонду, а саме квартал 93 виділ 5 біополяна (а.с. 30-31). Вказані землі знаходяться в постійному користуванні ДП «Ліси України» на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, та відноситься до категорії земель не вкритих лісовою рослинністю, що підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства за 2010 рік Державного підприємства «Компаніївський Лісгосп» (т. 1 а.с. 34-38), проектом організації та розвитку лісового господарства за 2020 рік Державного підприємства «Компаніївське лісове господарство» (т. 1 а.с. 39-45).

Відповідно до листа № 8573-24 від 24.05.2024 філії «Оникіївське лісове господарство» ДП «Ліси України» земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:45:404:0096 накладається на землі лісового фонду, а саме квартал 93 виділ 5. Вказані землі знаходяться в постійному користуванні ДП «Ліси України» на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, та відноситься до категорії земель не вкритих лісовою рослинністю, що підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства за 2000 рік Державного лісогосподарського об`єднання «Кіровоградліс» (т. 1 а.с. 48-51).

Судом встановлено, що погоджень щодо вилучення цих земель з постійного користування ДП «Компаніївське лісове господарство, ДП «Долинське лісове господарство», філія «Долинське лісове господарство» ДП «Ліси України» та філія «Оникіївське лісове господарство» ДП «Ліси України» не надавали.

Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення та/або погодження зміни цільового призначення, припинення права постійного користування спірної земельної ділянки, розташованої в межах 93 кварталу Кропивницького лісництва не приймалось, про що свідчить лист Секретаріату Кабінету Міністрів України № 4392/0/2-22 від 15.02.2022 (т. 1 а.с. 67).

Прокурор зазначає, що територія земель державного лісового фонду, на яку накладається спірна земельна ділянка, перебуває в користуванні лісогосподарського підприємства з 50-х років минулого століття.

Рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів від 15.09.1951 № 883 «Про міроприємства по охороні та розвитку зелених зон міста Кіровограда» з метою лісонасадження земель в межах міста на великих масивах передано під наступне заліснення Управлінню лісового та мисливського господарства земельні масиви в межах міста Кіровограда в урочищах Салганні Піски, Дубова Балка, Злодійська та Озерна Балки. Також вказаним рішенням порушено питання перед Виконкомом Обласної ради про клопотання перед Радою Міністрів УРСР щодо організації лісництва для обробки та посадки зелених насаджень на землях, які передаються Управлінню Лісного господарства (т. 1. а.с. 75-77).

Рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів від 26.05.1952 № 670 «Про утворення зовнішньої зеленої смуги міста Кіровограду» виділено під зелені зони ділянки та масиви міських земель, зокрема, від Бережинського лісопитомника до лісового масиву «Салганні піски» - смугу шириною 80 м та довжиною 3500 м, площею 28,0 га (п. «б» п. 2 рішення). Пунктом 3 рішення лісову смугу лісопитомник Салганні піски передано Управлінню Лісового господарства під заліснення (т. 1 а.с. 78-79).

За наявними матеріалами лісовпорядкування, зокрема, 1968 року (Планшет лісовпорядкування № 2) (т. 1 а.с. 50), 2000 року (витяг з Проекту організації і розвитку лісового господарства ДЛО «Кіровоградліс» Кіровоградського лісництва (таксаційний опис) 2000 року та Планшет лісовпорядкування № 3 1999 року) (т. 1. а.с. 51) землі урочища Салганні піски перебували (та продовжують перебувати на даний час) у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства.

Відповідно до листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 23.01.2024 № 50 та доданих до листа картографічних матеріалів земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:45:404:0096 згідно матеріалів лісовпорядкування 2009 року знаходиться в межах кв. 93 Кропивницького лісництва ДП «Компаніївський лісгосп» (на даний час філія «Оникіївське лісове господарство» ДСГП «Ліси України»), площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:45:404:0096 з межами кв. 93 Кропивницького лісництва ДП «Компаніївський лісгосп» становить 0,1 га, тобто вся земельна ділянка знаходиться в межах державного лісового фонду (т. 1 а.с. 58-59).

Знаходження спірної земельної ділянки в межах кв. 93 Кропивницького лісництва ДП «Компаніївський лісгосп» (на даний час філія «Оникіївське лісове господарство» ДП «Ліси України») за матеріалами лісовпорядкування 2019 року підтверджується інформацією ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект», викладеною в листі від 04.02.2022 № 99 та доданими до листа картографічними матеріалами (т. 1 а.с. 54-56).

Крім того, судом встановлено, що в рамках кримінального провадження № 42021122010000156 від 24.12.2021 слідчим 03.05.2022 із залученням спеціаліста геодезиста проведено огляд місця події, в ході якого оглянута земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:45:404:0096. Оглядом встановлено, що вказана земельна ділянка знаходиться на землях лісового фонду згідно матеріалів лісовпорядкування, на ній відсутні об`єкти забудови, що підтверджується протоколом огляду місця події від 03.05.2022 та довідкою за результатами участі спеціаліста землевпорядника в огляді місця події від 03.05.2022 (т. 1 а.с. 25-29).

Таким чином, спірну земельну ділянку передано у приватну власність за рахунок земель державного лісового фонду, що перебували в постійному користуванні ДП «Компаніївське лісове господарство» (на час передачі земельної ділянки у приватну власність), а наразі перебувають в постійному користуванні ДП «Ліси України (як правонаступника ДП «Долинське лісове господарство») без виключення її з Державного лісового фонду України.

Розглядаючи спір по суті суд враховує таке.

За змістом ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього Кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

У силу положень ст. 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5, 7 Лісового кодексу України (тут та далі за текстом законодавчі акти зазначаються в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) спірна земельна ділянка відносилася до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалась для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однією з яких є землі лісогосподарського призначення.

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

За приписами ст. 84 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.

Таким чином, цивільний оборот лісових земельних ділянок є і був обмежений законодавчо з огляду зокрема на приписи статті 56, підпункту «ґ» частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України.

Згідно ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Наразі чинною є редакція пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, яка передбачає, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Правова позиція про те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування підтверджують право постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення викладена в постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14 та від 01.07.2015 у справі № 6-50цс15.

Згідно з абз. 1 п. 2 р. VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Тож на час прийняття Міською радою рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , вона перебувала у складі земель лісогосподарського призначення, право постійного користування якими здійснювалося державним спеціалізованим лісогосподарським підприємством відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, зокрема 2000 року (квартал 50 виділ 5), 2010 та 2020 років (квартал 93 виділ 5) Кропивницького лісництва філії «Оникіївське лісове господарство» ДП «Ліси України»).

Отже, в силу положень ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Аналогічна правова позиція щодо підтвердження наявності права постійного користування лісовими ділянками спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування викладена Верховним Судом у постановах від 31.03.2021 у справі № 360/1998/18, від 06.04.2021 у справі № 380/375/17, від 15.07.2020 у справі № 369/9900/16, від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14, від 09.06.2021 у справі № 369/16416/18, від 16.06.2021 у справі № 359/11910/14, від 24.11.2021 у справі № 369/16317/18, від 31.03.2021 № 360/1998/18.

Факт розташування спірної земельної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення державної власності підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» (листи № 99 від 04.02.2022 та № 50 від 23.01.2024).

Інформація Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» з фрагментами Публічної кадастрової карти України (схемою розташування земельних ділянок) є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом на підтвердження факту розташування земельної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення державної власності.

Відповідно до п. 3.2.8 Статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру (а.с. т. 1 а.с. 60-64).

Висновок про те, що листи ВО «Укрдержліспроект» з інформацією про запитувані спірні земельні ділянки є належними, допустимими доказами, висловлено Верховним Судом у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6829/16.

За приписами ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Порядок вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення регламентовано ст. 149 ЗК України, за частиною 9 якої (у відповідній редакції) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ліси для нелісогосподарських потреб.

Поряд з цим, Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення та/або погодження зміни цільового призначення, припинення права постійного користування спірної земельної ділянки, розташованої в межах 93 кварталу Кропивницького лісництва не приймалось, про що свідчить лист Секретаріату Кабінету Міністрів України № 4392/0/2-22 від 15.02.2022 (т. 1 а.с. 67).

ДП «Компаніївське лісове господарство», ДП «Долинське лісове господарство» добровільно від вказаної земельної ділянки не відмовлялося, про припинення права постійного користування щодо спірної земельної ділянки не зверталося.

Не приймала такого рішення і Кіровоградська обласна державна адміністрація після набуття 27.05.2021 повноважень щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення, у тому числі щодо їх вилучення.

Окрім того, вбачається, що прийняттям вищезазначеного рішення про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність для будівництва жилого будинку, господарських будівель і споруд порушено порядок зміни її цільового призначення, оскільки така зміна проведена всупереч вимог Земельного кодексу України.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Частинами 1, 2, 7 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення; щодо земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою АРК, Радою Міністрів АРК, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом міністрів України.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

За правилами частини 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, у тому числі ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами 5-8 цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Крім того, ст. 57 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями.

Отже, вилучення земельних лісових ділянок, а також зміна їх цільового призначення станом на час передачі земельної ділянки у приватну власність, могла відбуватися виключно Кабінетом Міністрів України.

Однак, Кабінетом Міністрів України будь-яких рішень про зміну цільового призначення щодо спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення не приймалось.

Таким чином, рішення Міської ради міста Кропивницького (Кропивницької міської ради) від 06.09.2018 № 1849 прийняті всупереч вимогам ст. 20, 56, 84, 116, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, право державної власності на спірну земельну лісову ділянку, що перебуває в постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, не могло припинитися, а цільове призначення земель лісогосподарського призначення змінитися на іншу категорію внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту можуть бути в тому числі визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 21 Земельного кодексу України визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для, зокрема, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України визначено способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, рішення Міської ради міста Кропивницького від 06.09.2018 № 1849 підлягає визнанню судом недійсним.

Також, статтею 21 Земельного кодексу України визначено, що порушення порядку зміни цільового призначення земель є підставою для, у тому числі, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються відомості щодо, зокрема, цільового призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Земельна ділянка площею 0,1000 га з кадастровим номером 3510100000:45:404:0096, що передана у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), накладається на землі державного лісового фонду, а отже не може відноситися до земель житлової та громадської забудови та існувати у встановлених межах.

Водночас, без скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки, землі державного лісового фонду будуть рахуватися у їх складі як землі житлової та громадської забудови, які характеризуються відповідним правовим режимом використання, відмінним від земель лісогосподарського призначення, що суперечить вимогам земельного законодавства.

На землі лісового фонду розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у власність чи користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених ЗК України та ЛК України та з дотриманням встановленої законом процедури.

Земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:45:404:0096 не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована, що дасть можливість відновити стан земельної ділянки, що існував до порушення та усунути перешкоди власнику державі в особі Кіровоградської обласної державної адміністрації в майбутньому створити новий об`єкт земельних відносин з іншими межами та цільовим призначенням, зареєструвати речове право власності та похідні речові права на вказану земельну ділянку.

Отже, з метою реального поновлення прав держави, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:45:404:0096 підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтями 16, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.

Відповідно до п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Законний володілець земельних ділянок лісового фонду може вимагати усунення порушення його права користування на ці ділянки, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути такі ділянки.

Водночас, відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації.

На даний час спірна земельна ділянка зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 , у зв`язку з чим держава, в особі Кіровоградської обласної державної адміністрації, позбавлена можливості користуватися і розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), відповідний запис стосовно спірної земельної ділянки формально наділяє відповідачів певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно створює перешкоди законному власнику щодо реалізації таких прав.

Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону (абз. 4 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Згідно правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в п. 72 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (п.36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (п. 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-п (п. 24), від 26.02.2020 у справі № 287/167/18-ц (п. 52).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 48/340, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

На підставі викладеного, скасування державної реєстрації речового права, яке неправомірно зареєстровано за іншою особою, є ефективним способом відновлення порушеного права на землю.

Спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є цивільноправовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства. Відповідний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного суду від 04.12.2019 по справі №823/588/16.

Враховуючи зазначене, для забезпечення Кіровоградській обласній державній адміністрації реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні нею шляхом скасування державної реєстрації права на земельну ділянку з кадастровим номером 3510100000:45:404:0096.

Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

Судове рішення про витребування земельної ділянки є підставою для реєстрації земель за власником у Державному реєстрі речових прав на майно, проте така реєстрація суперечитиме закону, оскільки земельна ділянка продовжуватиме мати категорію земель «землі житлової та громадської забудови», що суперечить закону та режиму її використання як земель державного лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні філії «Оникіївське лісове господарство» ДП «Ліси України», а тому такий спосіб захисту не відповідатиме критерію ефективності.

З огляду на викладене, прокурором обрано спосіб захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, який узгоджується з положеннями ст. 16 ЦК України, 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України, а саме: визнання недійсним рішення Кропивницької міської ради, скасування державної реєстрації земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, скасування державної реєстрації права власності.

Задоволення судом таких позовних вимог призведе до юридичного відновлення права держави на спірну земельну ділянку з можливістю розпорядження нею у визначений законом спосіб, як земельної ділянки державного лісового фонду.

Одна й та ж частина земної поверхні не може бути складовою одночасно двох окремих земельних ділянок, а в силу вимог ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України, рішення про передачу у користування земельної ділянки може бути прийняте виключно після припинення права власності чи користування ними попереднього землевласника чи землекористувача, відповідно.

Звернення до суду з позовом, спрямованим на захист цивільних прав держави на земельну ділянку, речові права держави щодо якої виникли у відповідності до вимог земельного законодавства, та збереглись за державою і у встановленому законом порядку не припинялись, є таким, що спрямоване на усунення порушень, які не пов`язані з позбавленням права володіння.

За таких обставин, у спорах, в яких правовий титул держави, державних або комунальних спеціалізованих лісогосподарських підприємств, установ чи організацій не припинявся, для належного розмежування віндикаційного та негаторного позовів необхідно встановити та підтвердити належними доказами факт оформлення речових прав держави на предмет спору.

У випадку, якщо право власності держави та відповідний правовий титул на момент порушення та звернення до суду з позовом є чинним таке порушення може розглядатись як не пов`язане з позбавленням володіння, а позов про усунення перешкод у реалізації правомочностей користування та розпорядження є негаторним.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю неможливе.

Юридичне оформлення прав на землю за особою не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права розпорядження та користування своїм майном.

Навіть у випадку оформлення права комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що перебуває в постійному користуванні державного підприємства, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об`єктом права власності народу, і таке право залишається чинним.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 15.09.2020 № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме: шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Крім цього, в постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом.

Право розпорядження спірною земельною ділянкою наразі належить ОСОБА_1 проте, зважаючи на викладені вище обставини, держава, як власник цієї земельної ділянки, не втратила право на неї, а тому воно захищається законом.

З урахуванням того, що уповноваженим органом державної влади рішення про вилучення, передачу, зміну цільового призначення земельної ділянки не приймались, відтак право власника та дійсного володільця земельної ділянки до цього часу у законний спосіб не припинене, що вказує на те, що право приватної власності на спірну земельну ділянку не виникло, а тому ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельної ділянки, є негаторний позов (ст. 391 Цивільного кодексу України), який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця землі.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності, володіння відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою такого права, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності (володіння) на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004,) неодноразово вказував про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та уповноваженими органами жодних рішень щодо її вилучення з постійного користування спеціалізованого лісогосподарського підприємства та зміни цільового призначення не приймалось.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду в інтересах держави з вимогою усунення перешкод у користуванні державою земельною ділянкою лісового фонду та скасування державної реєстрації права приватної власності на неї є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та їх передачі в користування із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення у розпорядження держави лісових земель, що на даний час використовуються для задоволення виключно потреб окремого громадянина відповідача.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон встановлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Надання відшкодування завданих збитків, зокрема, на підставі ст. 661 Цивільного кодексу України або статті 1 Першого протоколу перебуває у безпосередньому зв`язку із поведінкою особи під час набуття такого майна, наявності прямих заборон у законодавстві на набуття у власність відповідного майна та інших факторів і не є абсолютним.

Так, у справі «Hamer проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок лісового фонду, які на даний час вільні від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

За таких обставин результат звернення до суду з вказаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Суд критично оцінює твердження відповідачів враховуючи таке.

Твердження про те, що спірна земельна ділянка не є землями лісового фонду спростовано в рішенні вище та підтверджується, зокрема, планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, які в свою чергу є достатніми доказами, оскільки, відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України саме планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування підтверджують право постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами.

Щодо можливості підтвердження належності накладення земельних ділянок лише висновком судової експертизи, суд зауважує, що відповідачами під час розгляду справи до суду не надано такого висновку судової експертизи про відсутність накладення земельних ділянок. Також, суд констатує, що відповідачами під час розгляду справи не заявлялося клопотання про призначення відповідної судової експертизи

Стосовно висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №8097/82-17 від 08.12.2017, у якому зазначено, що спірна земельна ділянка не належить до особливо цінних земель, відсутні обмеження на спірну земельну ділянку, відсутня необхідність проведення обов`язкової експертизи землевпорядної документації, Проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам, суд зазначає, що вказаний висновок спростовується матеріалами справи, якими підтверджується належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.

Твердження відповідачів про те, що в даній справі позов є віндикаційний, спростовуються висновками суду, викладеними в рішенні суду вище, згідно з якими право власності держави та відповідний правовий титул на спірну земельну ділянку, яка є землями лісового фонду, на момент звернення до суду з позовом є чинним таке порушення прав власника розглядається судом як не пов`язане з позбавленням володіння, а позов про усунення перешкод у реалізації правомочностей користування та розпорядження спірною земельною ділянкою є негаторним.

Щодо ефективності обраного способу захисту в частині скасування рішення міської ради, оскільки воно втратило чинність у зв`язку із виконанням, суд зазначає, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення.

Стосовно заяв відповідачів про застосування наслідків пропуску позовної давності, суд зазначає, що право власника та дійсного володільця земельної ділянки до цього часу у законний спосіб не припинене, що вказує на те, що право приватної власності на спірну земельну ділянку у ОСОБА_1 не виникло, а тому позов може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця землі, що спростовує доводи відповідачів про пропуск прокурором позовної давності.

Стосовно інших доводів учасників справи, суд дослідивши їх зазначає, що вони у своїй сукупності не спростовують висновків суду викладених у рішенні суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Враховуючи зазначене, позов підлягає задоволенню.

Враховуючи задоволення позову, відповідно до ст. 142 ЦПК України судовий збір підлягає покладенню на відповідачів порівну по 5299,00 грн.

В той же час, оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, як особа з інвалідністю ІІ групи, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 5299,00 грн підлягають компенсації Кіровоградській обласній прокуратурі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Керуючись ст. 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсними рішення Кропивницької міської ради від 06.09.2018 № 1849 «Про передачу ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки по пров. Алтайському».

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , здійснену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3510100000:45:404:0096, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1693438835101.

Скасувати вчинену 21.12.2017 у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:45:404:0096.

Стягнути з Кропивницької міської ради на користь Кіровоградської обласної прокуратури судовий збір у сумі 5299,00 грн (проспект Європейський, 4, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 02910025, банк Державна Казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, розрахунковий рахунок UA 848201720343100001000004600, код класифікації видатків бюджету - 2800).

Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 5299,00 грн компенсувати Кіровоградській обласній прокуратурі (проспект Європейський, 4, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 02910025, банк Державна Казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, розрахунковий рахунок UA 848201720343100001000004600, код класифікації видатків бюджету - 2800) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою суду від 05.08.2024 продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання до Кропивницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Керівник Кропивницької окружної прокуратури Кіровоградської області, адреса: 25002, м. Кропивницький, вул. Є.Чикаленка, буд. 11, ІКЮО 02910025, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Кіровоградська обласна державна адміністрація (Кіровоградська обласна військова адміністрація), адреса: 25006, м. Кропивницький, площа Героїв Майдану, 1, ІКЮО 00022543;

Відповідач: Кропивницька міська рада, адреса: 25022, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, буд. 41, ІКЮО 26241020;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», адреса: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9-а, ІКЮО 44768034.

Повне рішення складено 19.06.2025.

Суддя Подільського районного

суду міста Кропивницького А. В. Волоткевич