Вирок № 128212541, 18.06.2025, Роменський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 585/269/25

Номер провадження 1-кп/585/261/25

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2025 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1

секретаря ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ромни матеріали кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025200470000039 від 11.01.2025 року, відносно :

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Салогубівка, Сумської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_3

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 будучи військовозобов`язаним та визнаний придатним до військової служби, ухилився від призову за мобілізацією, відмовившись отримувати бойову повістку про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та не прибувши без поважних причин до нього у встановлений термін.

Згідно з вимогами ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 (зі змінами і доповненнями в редакції закону № 3783-IX від 05.06.2024) та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (зі змінами і доповненнями в редакції закону № 3633-IX від 11.04.2024) особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

17.03.2014 Указом Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» на території України оголошено часткову мобілізацію та, після його затвердження 17.03.2014 Верховною Радою України, цей Указ набрав чинності, у зв`язку з чим в Україні відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» розпочався особливий період, який діє до цього часу.

Вищий адміністративний суд України в постанові від 16.02.2015 (справа № 800/582/14) зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 65/2022 від 24.02.2022 та № 69/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 2105-IX від 03.03.2022, на території України оголошено повну мобілізацію протягом 90 діб із дня набрання чинності Указу Президента України №65/2022, а також Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» №342/2022 від 17.05.2022 на території України продовжено строк проведення загальної мобілізації з 25 травня 2022 року на 90 діб. В подальшому строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено.

Згідно ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (зі змінами і доповненнями в редакції закону № 3902-IX від 20.08.2024), військовозобовязаними є особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (зі змінами і доповненнями в редакції закону № 3902-IX від 20.08.2024), призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

У зв`язку з проведенням загальної мобілізації на території України до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , було викликано ОСОБА_3 , для перевірки та уточнення його облікових даних, оскільки останній є військовозобов`язаним, перебував на обліку та раніше військову службу не проходив.

З метою визначення придатності до військової служби ОСОБА_3 уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 було видано направлення на проходження військово- лікарської комісії.

Згідно карти обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного ОСОБА_3 № 2790 від 16.07.2024 , яку військово-лікарською комісією було надано на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 визнаний придатним до військової служби, згідно вимог «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (зі змінами та доповненнями), про що медичною комісією складено довідку № 2628 від 16.07.2024.

З метою комплектування Збройних сил України, військовозобов`язаного ОСОБА_3 , запрошено до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де 10.01.2025 близько 12 год. 40 хв. йому запропоновано отримати повістку про прибуття 11.01.2025 о 15 год. 00 хв. для відправлення в складі команди НОМЕР_1 до військової частини для проходження військової служби та мобілізаційне розпорядження.

Незважаючи на це, військовозобов`язаний ОСОБА_3 , не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а саме останнім відповідних підтверджуючих документів, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (зі змінами в редакції закону № 3633-IX від 11.04.2024) до ІНФОРМАЦІЯ_2 надано не було, в порушення вимог ч. 3 ст. 22 цього ж Закону, діючи умисно, з метою ухилення від призову за мобілізацією, без поважних причин відмовився отримувати повістку та мобілізаційне розпорядження та в подальшому не прибув у вказаний час, а саме 11.01.2025 о 15 год. 00 хв. до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , для відправлення в складі команди НОМЕР_1 до військової частини для подальшого проходження військової служби, не повідомивши заздалегідь та в подальшому про поважні причини свого неприбуття, тим самим ухилився від військової служби під час мобілізації, на особливий період.

В такий спосіб, ОСОБА_3 , діючи умисно, будучи придатним за станом здоров`я до військової служби та обізнаним про його призов під час мобілізації, з метою ухилення від призову на військову службу, без поважних причин, порушуючи вимоги ст. 65 Конституції України, положення Законів України «Про військовий обов`язок та військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року №65/2022, повторно ухилився від військової служби під час мобілізації, на особливий період.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав, однак надав суду показання про те, що його відмова від отримання повістки та подальшого з`явлення за викликом до місця дислокації військової частини не пов`язана із відмовою від захисту Держави та не була умисною, а пов`язана із сімейними обставинами, які він не мав змоги усунути.

З цього приводу ОСОБА_3 суду пояснив, що влітку 2024 року сам поновив дані у РТЦК та пройшов ВЛК, після чого заніс усі документи до воєнкомату. ВЛК його визнало придатним. Після чого йому відразу дали бойову повістку, та сказали прибути на наступний день. У нього лежача мати і він є єдиним хто за нею доглядає. У січні 2025 року його відвезла поліція до РТЦК, де він відмовився брати повістку, бо у нього лежача мати. Юрист у військоматі йому говорила, що необхідно готувати документи для отримання відстрочки по догляду за лежачою матір`ю, але він їх повністю не до оформив, оскільки не мав коштів на перевезення матері до лікарні на віповідну комісію. Формально у військоматі знали, що він доглядає за хворою матір`ю та навіть пояснили, до яких органів треба звернутись, але він не завершив оформлення піклування у органі опіки.

Окрім визнання вини обвинуваченим, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення також повністю підтверджується показаннями свідків.

Так, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , надала показання про те, що вона працює старостою Гаврилівського старостату. Їй відомо, що ОСОБА_3 на блокпосту вручено повістку. Дійсно у ОСОБА_3 хвора лежача матір і за нею потрібен сторонній догляд. Вона як староста дала довідку ОСОБА_3 про склад сім`ї, а сімейний лікар про стан здоров`я матері. Далі ОСОБА_3 повинен був звернутися до спеціальної лікарської комісії та оформити догляд за матір`ю, але не зробив цього. На території старостату є соціальний працівник, але вона, у разі засудження ОСОБА_3 , не зможе може весь час здійснювати догляд за його матір`ю, оскільки має і інших піддоглядних, насьогодні питання поміщення до спеціального закладу лежачої хворої людини похилого віку дуже ускладнене та не вистачає місць у лікарнях, про що їй достеменно відомо. Є ще рідна сестра ОСОБА_3 , але вона проживає десь дуже далеко і вона її дуже давно не бачила. ОСОБА_3 має проблеми із зловживанням алкоголем, а тому, на її думку, не завершив оформлення догляду за матір`ю, хоча офіційно не працює, проживає за рахунок домашнього господарства.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , надав показання про те, що він працює у ІНФОРМАЦІЯ_6 . ОСОБА_3 працівниками поліції був доставлений до РТЦК, а потім на медичний огляд. ОСОБА_3 пройшов ВЛК 10.01.2025 року і на 11.01.2025 року йому виписали повістку на 15 год. ОСОБА_3 відмовився від її отримання. Далі юрист РТЦК склала акт відмови від отримання повістки. При цьому ОСОБА_3 пояснив, що він просто відмовляється отримувати повістку. У нього питали чи він має право на відстрочку або бронювання, на що він нічого не повідомив. Крім того ОСОБА_3 було оголошено у розшук через систему «Оберіг».

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , надав показання про те, що він працює командиром відділу взводу охорони РТЦК та СП. 10 січня 2025 року його запросили, щоб він був присутнім під час вручення повістки ОСОБА_3 ОСОБА_3 відмовився отримувати повістку на 11 січня 2025 року. Чи повідомляв ОСОБА_3 чому відмовляється отримувати повістку не пам`ятає. Він підписався у акті. Йому відомо, що ОСОБА_3 на наступний день не з`явився. ОСОБА_3 було роз`яснено наслідки його неявки та кримінальну відповідальність. Про відстрочку у РТЦК завжди питають.

Крім того, винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення також повністю підтверджується письмовими доказами, наданими прокурором у судовому засіданні та дослідженими безпосередньо судом, а саме:

- витяг з ЄРДР від 11.01.2025, згідно якого було внесено відомості за № 12025200470000039, за повідомленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухиляється від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, що попередньо кваліфіковано дії за ст. 336 КК України (а.с.65);

- довідкою № 2628 військово-лікарської комісії від 16.07.2024 року, згідно якої рядовий запасу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 . Проведено медичний огляд ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 16.07.2024 року. На підставі графи 2 Розкладу хвороб визнаний придатним до військової служби ( а.с.67);

- карткою 2790 обстеження та медичного огляду від 16.07.2024, відповідно до якої ОСОБА_3 , 1973 р.н., придатний до військової служби (а.с.68);

- копіями сторінок журналу про вручення повісток, та журналу реєстрації мобілізаційних розпоряджень ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно яких 10.01.2025 року відсутній підпис ОСОБА_3 , 1973 р.н. (а.с.69-70);

- розпискою ВОС № 100 на ім`я ОСОБА_3 від 10.01.2025, дата та час прибуття до РТЦК та СП 15.01.2025 о 15:00 год., без підпису ОСОБА_3 ;

- актом відмови від отримання мобілізаційного розпорядження від 10.01.2025 року, згідно якого ОСОБА_3 відмовився від її отримання. ОСОБА_3 повідомлено про те, що він має прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 о 15 год. 00 хв. 11 січня 2025 року, для відправки до А2995 (а.с.72);

- актом доставки особи, яка вчинила адміністративне правопорушення передбачене ст.. 210, 210-1 КУпАП, згідно якого інспектором СРПП ОСОБА_8 за зверненням ІНФОРМАЦІЯ_3 було доставлено ОСОБА_3 (а.с.74);

- протоколом огляду диска від 13.01.2025 року, згідно якого слідчий СВ Роменського РВП ГУНП в Сумській області в службовому кабінеті № 9 було проведено огляд відео-запису, на якому маються файли із записом відео від 10.01.2025 року з участю ОСОБА_3 , поліцейського та працівника РТЦК (а.с.76-78).

Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст.91 КПК України, та вони зібрані у порядку, встановленому ст.93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст.87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву в своїй належності та допустимості, не викликають.

Відповідно, дослідженими в судовому засіданні документами підтверджується, що обвинувачений ОСОБА_3 є придатним до проходження військової служби, жодних підстав для звільнення від проходження служби під час мобілізації немає, однак відмовився від призову на військову службу.

Таким чином, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, тобто в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, доведена повністю, його дії кваліфіковано вірно.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, характеризуючи дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, злочин, передбачений ст. 336 КК України, вчинений обвинуваченим ОСОБА_3 , згідно ч. 4ст. 12 КК України, відповідно до класифікації злочинів, відноситься до категорії нетяжких злочинів.

Крім того, суд бере до уваги положення абз. 3 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України«Про практику призначення судами кримінального покарання»№ 7 від 24.10.2003 року, згідно якому, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Як особа обвинувачений ОСОБА_3 характеризується наступним чином: небайдужий до спиртного, на даний час не працює, позитивно характеризується за місцем проживання, до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває і не перебував.

Згідно ч. 2ст. 66 КК Українипри призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Крім того, суд бере до уваги положення п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду УкраїниПро практику призначення судами кримінального покарання№ 7 від 24.10.2003 року, згідно якому, виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , згідност. 66 КК України, суд вважає: - вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин (перебування на утриманні та догляд за матір`ю похилого віку, яка внаслідок застарілої травми самостійно не пересувається та потребує постійного стороннього догляду та відсутність інших родичів, які можуть здійснювати цей догляд, ненадання строку органом мобілізації для вирішення суттєвих особистих питань);

Крім того, враховуючи, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, мають бути суворо додержані вимогист. 65 КК Українистосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за можливе взяти до уваги наступне.

Можливість врахування обставини, яка пом`якшує покарання винної особи,а саме наявність на утриманні винної особи матері пенсійного віку, яка внаслідок застарілої травми веде нерухомий спосіб життя та потребує сторонньої допомоги, що підтверджено медичним документом, при призначенні покарання обґрунтовується принципом гуманізму, справедливості, індивідуалізації покарання. Наявність на утриманні винної особи матері похилого віку розуміється як надання винною особою відповідним особам матеріального забезпечення, яке майже завжди є основним джерелом існування для таких осіб. Крім того, наявність на утриманні винної особи матері похилого віку означає, що винна особа бере безпосередню участь в забезпеченні її соціально-побутових потреб та здійсненні щодо неї інших обов`язків повнолітнього сина у розумінні сімейного законодавства. Наявність на утриманні винної особи матері похилого віку, окрім її матеріального забезпечення, означає також, що винна особа здійснює догляд за нею, якщо ця особа потребує стороннього догляду. Державі не може бути байдуже, у якому становищі опиниться особа, яка знаходиться на утриманні винної особи, після засудження останнього до реального покарання, оскільки у такому випадку суд буде зобов`язаний застосувати наслідки ст. 378 КПК України, якою визначено порядок встановленнязаходів піклування про неповнолітніх, непрацездатних і збереження майна обвинуваченого.

З огляду на це також судом враховуються пояснення старости Гаврилівського старостату ОСОБА_5 , яка пояснила суду, що на території старостату є соціальний працівник, але вона не зможе може весь час здійснювати догляд за матір`ю ОСОБА_3 , оскільки має і інших піддоглядних, при цьому на сьогодні питання поміщення до спеціального закладу лежачої хворої людини похилого віку дуже ускладнене та не вистачає місць у лікарнях, про що їй достеменно відомо.

Можливість врахування обставини, яка пом`якшує покарання винної особи,вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин обґрунтовується тим, що поєднання несприятливих для особи обставин фізичного, матеріального або морального характеру, що негативно впливають на основні умови її життя, заподіюють особі страждання, негативно впливають на її психіку, можуть викликати у неї стан розпачу, надмірну дратівливість, що не сприяє належному здійсненню самоконтролю поведінки, послаблюють волю особи, знижують її опірність негативним умовам, підсилюють роль ситуативних моментів. Впливаючи на свідомість особи, ці негативні чинники визначають вибір лінії поведінки людини. Визнання цієї обставини такою, що пом`якшує покарання, пояснюється тим, що особа знаходиться під виливом відповідних негативних зовнішніх чинників (тяжких особистих, сімейних чи інших обставин) , які здійснюють тиск на свідомість та волю особи, обмежуючи свободу вибору варіанту поведінки, та схиляють до вчинення суспільно небезпечного діяння. Крім того, наявність цієї обставини свідчить, як правило, про випадковість злочину, про відсутність у винного антисоціальних установок.КК Українине розкриває змісту цієї обставини, яка пом`якшує покарання. Визнання тих чи інших чинників тяжкими особистими, сімейними чи іншими обставинами здійснюється судом. Встановити вичерпний перелік їх у законі неможливо. Юридична теорія та судова практика тяжкими особистими, сімейними чи іншими обставинами визнає: тяжку хворобу винного, його рідних, близьких або інших осіб; складні взаємовідносини в сім`ї; пережиту душевну травму; стихійне лихо, гострий конфлікт в сім`ї, на роботі; відсутність заробітку; неможливість утримувати сім`ю; негативні життєві умови; складне матеріальне становище; безробіття; несприятливі житлові умови. Збіг цих обставин здійснює вплив на формування мотивів вчинення злочину, послаблює волю особи та обумовлює вибір злочинної поведінки. Особа вчиняє злочин з метою усунення або послаблення впливу тяжких обставин, їх негативних наслідків, або в результаті того, що вплив цих обставин на психіку особи послабив її вольовий контроль, знизив її увагу, обережність, здатність керувати своїми діями. Навіть одна, але тяжка обставина може вплинути на психіку особи, послабити волю, знизити її опірність ситуації, що згідно з морально-етичними нормами суспільства викликає поблажливе ставлення до особи, яка вчинила злочин. Таким чином, враховуючи те, що певні тяжкі обставини (обставина) виступають домінантою у мотивації злочинної поведінки особи, і вона вчиняє злочин для того, щоб уникнути подальшого негативного впливу цих обставин (обставини) , або внаслідок того, що вплив цих обставин (обставини) на психіку особи знизив її здатність керувати своїми діями, вчинення злочину під впливом тяжкої особистої, сімейної чи іншої обставини (обставин) є підставою для поблажливого ставлення до особи, яка вчинила злочин, з боку суду та визнання цієї обставини такою, що пом`якшує покарання.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Судом відзначається, що відповідно до ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, та інших обставин, що впливають на призначення покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Окремо суд враховує суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, оскільки ухилення від призову на військову службу під час мобілізації створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони та призводить до незабезпечення обороноздатності України, зокрема комплектування її збройних сил, на які відповідно до ч.2 ст.17 Конституції України покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

На підставі вказаного суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 слід призначити покарання, передбачене санкцією ст.336 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Разом з тим, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, характер вчиненого ОСОБА_3 діяння, обстановку, спосіб, місце і час його вчинення, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, мотиву і мети кримінального правопорушення, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов`язані із вчиненням обвинуваченим кримінального правопорушення, характеризують поведінку останнього після вчинення кримінального правопорушень, та індивідуальних властивостей обвинуваченого, зокрема його перед пенсійного віку, незадовільного стану здоров`я, способу життя та обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, суд приходить до висновку, що вищенаведене істотно знижує фактичну ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і ступінь небезпечності винної особи для суспільства, а тому, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, суд вважає можливим виправлення винного без реального відбування покарання, із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, яке буде достатнім для виправлення ОСОБА_3 та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Запобіжний захід не обирався, та підстав для його обрання суд не вбачає.

Питання про речові докази суд вирішує у відповідності до вимог ст.ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні, цивільний позов не заявлявся, запобіжні заходи та заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Керуючись ст. 349, 373, 374, 392-395 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з випробуванням - іспитовим строком, тривалістю 3 (три) роки, якщо протягом указаного строку він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст. 76 КК України, покласти на засудженого такі обов`язки:

1. періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2. повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Відповідно до п.2 ч.3 ст. 76 КК України, покласти на засудженого обов`язок не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази лазерний диск із написом, виконаним маркером чорного кольору « 10.01.2025 ОСОБА_3 », на якому збережено відеозапис з нагрудної камери знаходиться в матеріалах кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Цивільний позов у провадженні не заявлявся, судові витрати та заходи забезпечення кримінального провадження відсутні.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Роменський міськрайонний суд Сумської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО

МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ ОСОБА_9