Рішення № 128211625, 11.06.2025, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/10118/24

Провадження № 2/161/1134/25

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2025 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Пахолюка А.М.,

при секретарі Корнійчук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Луцької міської ради, про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Луцької міської ради, про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини.

Свій позов мотивує тим, що він перебуває в шлюбі з відповідачем з 19.08.2022 року, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 1093. В шлюбі народилася одна дитина, дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує на те, що спільне життя з відповідачем не склалося, шлюбні відносини припинені, шлюб існує формально.

Крім того, посилається на те, що він є військовослужбовцем та перебуває на службі у ЗСУ, вихованням дитини займалася відповідач, однак, з жовтня 2023 року остання самоусунулась від виховання та утримання дочки, з`їхала з місця проживання, як повідомила, до батьків у Дніпропетровську область та фактично догляд за малолітньою ОСОБА_4 зараз здійснює його матір.

Зазначає, що відповідач ніяким чином не піклується про дочку, не проявляє зацікавленості в їх подальшій долі, не цікавиться станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не спілкується з нею.

На підставі наведеного, просить суд, розірвати шлюб між ним та відповідачем; визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з її батьком ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини в розмірі частки від усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з моменту подання позову та до досягнення дитиною повноліття.

В письмових поясненнях представник третьої особи вказує, що позивач при зверненні до суду не надав повної інформації щодо відповідача, а саме, що у неї від попереднього шлюбу є неповнолітня дитина, що має значення для визначення розміру аліментів на утримання дочки. Крім того, зазначив, що 13.03.2024 року Луцький міськрайонним судом Волинської області видано судовий наказ про стягнення ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини, а тому є підстави вважати, що відповідач ОСОБА_2 разом із сином від попереднього шлюбу може перебувати в м. Луцьку, а не в Дніпропетровській області, як на це вказує позивач.

Ухвалою суду від 29.05.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків в ній зазначених.

Ухвалою суду від 05.06.2024 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі та розпочато підготовче провадження у справі.

Ухвалою судувід 03.09.2024року клопотанняпредставника позивачапро витребуваннявисновку вОргану опікита піклуванняЛуцької міськоїради продоцільність позбавленнявідповідача батьківськихправ тависновку щодовизначення місцяпроживання дитини,задоволено.

Ухвалою суду від 17.03.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

До даного судового засідання представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі. В попередніх судових засіданнях позовну заяву підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні до викладених у позові. Просив позов задовольнити. Крім того, підтвердив, що на даний час, малолітня дитина проживає з бабусею, матір`ю позивача та спору, як такого, щодо визначення місця проживання дитини між сторонами немає.

Представник третьої особи також до судового засідання подала заяву про розгляд справи без її участі. В попередніх судових засіданнях позовну заяву не визнала, висновок служби у справах дітей про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав та висновок про недоцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 підтримала повністю. Просила відмовити в задоволенні позову.

Відповідач в судові засідання не з`являлася, хоча належним чином була повідомлена про розгляд справи. Будь-яких заяв, відзиву на адресу суду відповідач не надала.

Заслухавши пояснення учасників справи та показання свідків у попередньому судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який зареєстрований 19.08.2022 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 1093 (а.с. 20).

В шлюбі народилася одна дитина, донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 17).

Відповідно до ч.1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно зі змістом ст. 55 СК України, дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Як вбачається зі змісту ч.3 та 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду від 12.06.1998 року № 16 Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю встановлено, що проголошена Конституцією охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливими.

Судом встановлено, що сторони не підтримують подружніх стосунків, не ведуть спільного господарства, шлюб існує формально, між сторонами припинили існувати почуття взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки.

При таких обставинах, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дитини, а тому шлюб слід розірвати.

Щодо вимоги позивача про позбавлення батьківських прав, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 165СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 10.11.2023 року у справі №40/1944/22.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

В оцінці доводів сторін, суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У даній справі, звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться нею, ігнорує дзвінки, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 17).

Як встановлено в судовому засіданні, позивач є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі в лавах ЗСУ в зоні бойових дій на Сході України, відповідач фактично не здійснює утримання малолітньої дочки, оскільки, за місцем проживання дитини не перебуває. Безпосереднім доглядом дитини сторін займається бабуся, матір позивача ОСОБА_6 .

Дані обставини, підтверджуються показаннями свідків, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (сусідка), ОСОБА_8 (хресна мати дитини).

Зокрема, свідок ОСОБА_6 суду показала, що вони з сином (позивачем) та невісткою (відповідачем) проживали за однією адресою: АДРЕСА_1 . Після того як син вступив до лав ЗСУ, невістка ще певний час проживала з нею та доглядала дочку ОСОБА_4 , однак, у жовтні 2023 року ОСОБА_2 поїхала до батьків в Дніпропетровську область та розірвала будь-який зв`язок з їхньою родиною та власною дитиною. Вказала, що вона повністю займається доглядом дитини, кошти на її утримання відправляє син на картку, а сам приїжджає двічі на рік.

Також, свідок ОСОБА_8 (хресна дитини) суду показала, що від позивача вона дізналася, що ОСОБА_2 десь «поділася», не хоче спілкуватися ні з ним, ні з його мамою та між ними було безліч конфліктів, суті яких, вона не знає. Вказала, що дитина проживає разом з бабусею, яка повністю займається її вихованням.

Крім того, свідок ОСОБА_7 (сусідка) також підтвердила, що малолітня дитина позивача та відповідача проживає разом з бабусею ОСОБА_6 , яка утримує ОСОБА_4 як матеріально, так і морально.

При цьому, відповідно до висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради від 18.02.2025 року №47, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 12.03.2025 року №204-1, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є недоцільним (а.с. 123-125).

Даним висновком встановлено, що ОСОБА_2 була знята з реєстрації 15.05.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі власноруч написаної заяви. Однак, відомості, що містяться в позовній заяві позивача, щодо фактичного місця відповідача за адресою: АДРЕСА_2 , не знайшли свого підтвердження. Також встановлено, що ОСОБА_2 у 2024 році зверталася в Луцький міськрайонний суд із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_5 на її користь аліменти на утримання дитини від попереднього шлюбу, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій зазначила адресу свого проживання разом з сином: АДРЕСА_1 . На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_2 надала інформацію КЗ ЗСО «Луцький ліцей №11 Луцької міської ради» від 27.02.2024 року, згідно з якою матір ОСОБА_9 , ОСОБА_2 є головою батьківського комітету класу, допомагає в організації позакласних заходів, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться життям дитини і ін., що дає підстави вважати, що ОСОБА_2 з сином від попереднього шлюбу проживають в м. Луцьку, а не в Дніпропетровській області, відповідально відноситься до виконання батьківських обов`язків відносно сина ОСОБА_10 , а самоусунення від виховання дочки ОСОБА_4 , яким вона займалася від народження до жовтня 2023 року є нікчемним і нелогічним (а.с. 123-125).

Суд бере до уваги висновок Служби у справах дітей про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав (а.с. 123-125), оскільки, даний висновок узгоджується з іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні, та не суперечать їм.

При цьому, на думку суду, позиція сторони позивача спрямована на введення суду в оману щодо участі відповідача у вихованні дочки, приховуванні фактів про особу ОСОБА_2 , а відтак, суд критично оцінює, доводи сторони позивача та показання свідків в частині самоусунення відповідача від виховання дитини, оскільки, такі доводи, на думку суду, не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, так як беззаперечно не підтверджують факт свідомого ухилення відповідачем від виконання обов`язків з виховання дитини, а лише констатують участь саме бабусі, а не позивача у виховному процесі.

Таким чином в задоволенні вимоги позивача про позбавлення батьківський прав відповідача відносно малолітньої ОСОБА_3 , слід відмовити.

Не підлягає до задоволення також вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітньої дитини, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У відповідностідо ст.181СК України,способи виконаннябатьками обов`язкуутримувати дитинувизначаються задомовленістю міжними. Задомовленістю міжбатьками дитинитой ізних,хто проживаєокремо віддитини,може братиучасть уїї утриманнів грошовійі (або)натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відтак, обов`язковою умовою для стягнення аліментів на дитину на користь одного з батьків є факт проживання з ним самої дитини, на утримання якої й стягуються аліменти.

Як встановлено вище, позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем та перебуває на службі ЗСУ в зоні бойових дій, отримує стабільний дохід (а.с. 108-112), два рази на рік приїжджає в м. Луцьк у відпустку. Місце проживання відповідача, на даний час, не встановлено, малолітня дитина сторін проживає за адресою АДРЕСА_1 , разом з бабусею ОСОБА_6 де створені всі умови для її належного проживання (а.с. 23).

Зазначені обставини підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_6 , яка вказала, що самостійно виховує і утримує внучку, так як її син, на даний час, перебуває на службі у ЗСУ.

Таким чином, судом достеменно встановлено, що малолітня ОСОБА_3 не проживає із жодним із батьків, а тому підстав для стягнення аліментів з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 на утримання малолітньої ОСОБА_3 , немає, відповідно до вимог чинного законодавства.

Також, щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. ст. 160, 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Судом не встановлено та не здобуто під час розгляду справи доказів, що між позивачем та відповідачем існує спір щодо визначення місця проживання дитини.

Малолітня ОСОБА_3 , 31.08.2022 року проживає за адресою АДРЕСА_1 , разом із бабусею ОСОБА_6 , про що було зазначено вище, відомостей щодо наміру будь-кого із сторін навмисно змінити місце проживання дитини в матеріалах справи не має.

Дані обставини також підтверджуються висновком Служби у справах дітей Луцької міської ради від 18.02.2025 року №46, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 12.03.2025 року №210-1, про недоцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 (а.с. 120-122), а тому в задоволенні даної вимоги також слід відмовити.

Відтак, враховуючи, що у матеріалах справи немає та під час розгляду справи судом не здобуто беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні дочки ОСОБА_4 , умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, проживання дочки разом з позивачем, який перебуває в зоні бойових дій, та її повне утримання останнім, а також відсутність спору щодо визначення місця проживання дитини, позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а саме в частині розірвання шлюбу, в решті вимог слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, при розподілі судових витрат судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 1211,20 грн. пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись, ст. ст.10, 12, 28, 77, 81, 89, 141, 142, 280-284, 354 ЦПК України, на підставіст.51Конституції України,ст.ст.7,19,24,54,56,150,153,155,160,161,164,165,166,180,181Сімейного кодексуУкраїни,Закону України «Про охорону дитинства», -

у х в а л и в:

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований 19 серпня 2022 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 1093 р о з і р в а т и.

В решті вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса місця проживання (остання відома): АДРЕСА_3 .

Третя особа Орган опіки та піклування Луцької міської ради, код ЄДРПОУ 04051327, адреса місцезнаходження: 43025, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19.

Повне рішення складено 17 червня 2025 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області А.М. Пахолюк