Ухвала суду № 128208444, 09.06.2025, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/3136/25

Провадження № 2/496/2379/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2025 рокусуддя Біляївського районного суду Одеської області Шаньшина М.В., вивчивши матеріали цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розподіл спільного нажитого майна,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом в якому просила суд:

-в цілях забезпечення позову накласти арешт на спільно набуте майно, а саме житловий будинок загальною площею 229,40 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ;

-витребувати у відповідача документи по відчуженню спільно набутого будинку загальною площею 229,40 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , для уточнення позовної заяви, а саме встановлення кола відповідачів по справі, а також доплати судового збору після встановлення вартості вказаного будинку;

-визнати за позивачем право власності на половину спільно набутого житлового будинку загальною площею 229,40кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2025 року, цивільну справу № 496/3136/25 було передано до провадження головуючому судді Шаньшиній М.В.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі судом встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Також, відповідно до ст. 9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За приписами ч. 3 ст.6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 % ціни позову, але не менше 1211,20 гривні та не більше 15140,00 гривень).

Суд встановив, що позовна заява містить ціну позову у розмірі 3 600000 грн., що є вимогою майнового характеру та одночасно з цим в змісті позовної заяви наявне зауваження позивача на те, що точну ринкову вартість майна на момент подачі позову визначити неможливо і вона буде встановлена після встановлення вартості вказаного будинку. Але, згідно ч. 2 ст. 176 ЦПК України, яка також знайшла своє відображення в ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір», якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Така ж позиція зазначена в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» , згідно якої у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Крім цього, як роз`яснено у пунктах 23-24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч.4 ст.65 СК України ).

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

З викладено вище слідує, що позивачу необхідно вказати, на підставі якого правовстановлюючого документу сторонам належить спірне майно та надати відповідні докази, чим підтверджується придбання цього майна, що є предметом даного спору під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а також зазначити, чим підтверджується спільна участь подружжя коштами або працею в набутті спірного майна.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.ст. 175, 177 ЦПК України, постановляє ухвалу про залишення позову без руху і надає позивачеві строк для усунення недоліків.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне позовну заяву залишити без руху, надавши позивачу час для усунення виявлених недоліків.

Керуючись Законом України «Про судовий збір»,ст.ст. 175, 177, 185, 352,353 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розподіл спільного нажитого майна залишити без руху.

Надати позивачу десяти днів для усунення недоліків, зазначених в ухвалі, рахуючи його з дня отримання копії цієї ухвали.

Роз`яснити позивачу, що інакше заява буде вважатися неподаною та повернута.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя М.В. Шаньшина