Рішення № 128179563, 17.06.2025, Острозький районний суд Рівненської області

Справа №567/667/25

Провадження №2/567/352/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2025 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Василевич О.В.

секретар - Остроголова О.М.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором № 3782527 від 12.06.2021 року в розмірі 33 537 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до кредитного договору № 3782527 від 12.06.2021 року, укладеного з ТОВ "МІЛОАН", відповідачка отримала кредит на умовах строковості, зворотності та платності. Згодом, 16.12.2021 року між ТОВ "МІЛОАН" та ТОВ "Вердикт Капітал" було укладено договір факторингу №16/12-2021-43 від 16.12.2021 р., відповідно до якого ТОВ "МІЛОАН" передало (відступило) на користь ТОВ "Вердикт Капітал" за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором.

В подальшому, 10.01.2023 р. відповідно до договору відступлення (купівлю-продажу) права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 р. ТОВ "Вердикт Капітал" відступило право вимоги до боржників за кредитними договорами на користь ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР", у тому числі за вищевказаним кредитним договором № 3782527 від 12.06.2021 р. щодо ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" посилається на те, що ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання за кредитним договором та не погасила заборгованість. Враховуючи укладені договори факторингу, позивач зазначає, що ним було набуто право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором в сумі 33 537 грн., з яких: 4 200 грн. заборгованість за тілом кредиту, 28 875 грн. заборгованість за відсоткам (на дату відступлення права вимоги), 462 грн. заборгованість з комісії.

За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість у вищевказаному розмірі, а також судові витрати по справі - сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 9 000 грн.

Ухвалою суду від 25.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідачці встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву. Інших процесуальних дій не вчинялося.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в поданому до суду клопотанні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив розгляд справи здійснювати у його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про місце, дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином у відповідності до п.1, 4 ч.8 ст.128 ЦПК України, а також шляхом розміщення оголошення на сайті Острозького районного суду веб-портал судова влади України http://ost.rv.court.gov.ua/sud1713/, правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористалася, заперечень щодо позову до суду не подала, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно абз.2 ч.1 ст.131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно адресної довідки Острозької міської ради Рівненської області від 24.04.2025р. зареєстроване місце проживання відповідачки: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неявкою у судове засідання учасників справи, в силу положень ч.2ст.247 ЦПК Українирозгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, та фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За клопотанням представника позивача з урахуванням положень ст.ст.280-282 ЦПК України, з метою уникнення безпідставного затягування розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що 12.06.2021р. між ТОВ "МІЛОАН" та відповідачкою ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3782527 в письмовій формі, згідно якого відповідачці надано кредит у розмірі 4 200 грн., строком на 30 календарних днів (з 12.06.2021 р. по 12.07.2021 р.), зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі: 1) 1,25 % за кожний день строку кредитування (з 1-го по 30-й день, 2) 5 % стандартна (базова) процентна ставка, яка нараховується від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, та зі сплатою комісії за надання кредиту в розмірі 462 грн., яка нараховується за ставкою 11% від суми кредиту одноразово (пункти 1.1-1.6 кредитного договору).

Відповідно до п.2.3.1.1 кредитного договору позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені роздолом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управляння та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою, визначеною в п.1.5.2 договору.

Відповідно до п.2.3.1.2 кредитного договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 договору.

Сторони договору домовились, що всі документи щодо надання кредиту підписуються позичальником з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Для підписання кредитного договору на телефонний номер позичальника направляється повідомлення з одноразовим ідентифікатором у вигляді коду. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором як аналог власноручного підпису є підтвердженням особи позичальника (п.6.1-6.2 кредитного договору).

Сторони договору домовились, що укладення кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки (п.6.4 кредитного договору).

Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.

Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.

Згідно ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні заявки-анкети для отримання кредиту, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту позивача) вказується особа, яка створила таку заявку-анкету.

Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами таких договорів.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, в якій суд, серед іншого, зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачкаем не був би укладений.

Одноразовий ідентифікатор, яким підписаний договір, складається з комбінації цифр і літер, що відповідає нормам Закону України "Про електронну комерцію", а тому належними й допустимими доказами підтверджено факт укладення договорів між сторонами.

Судом встановлено, що вищевказаний договір позики підписаний відповідачкою електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаного правочину відповідачкою в порядку передбаченому законом не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.

Тобто, підписавши договір одноразовим ідентифікатором, відповідачка підтвердила, що вона погоджується виконувати його умови та розуміє його зміст.

Враховуючи, що згідно вищевказаних положень кредитного договору, з його укладенням сторони домовились, що укладення такого договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню первісним кредитором ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

З доводів позивача встановлено, що первісний кредитор (ТОВ "МІЛОАН") виконав свої зобов`язання та надав відповідачці кредитні/позичкові кошти у розмірі, вказаному у відповідному договорі, шляхом перерахування коштів на платіжну банківську картку відповідачки, що підтверджується квитанцією від 12.06.2021 року та вказана обставина відповідачкою не спростована та не заперечується (а.с.15).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаних правочинів з приводу отримання відповідачкою кредиту у ТОВ "МІЛОАН".

Відповідно до ст.626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.628ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи судом встановлено, що 16.12.2021 року між ТОВ "МІЛОАН" та ТОВ "Вердикт Капітал" укладено договір факторингу № 16/12-2021-43 від 16.12.2021 року, згідно якого ТОВ "МІЛОАН" зобов`язувалось відступити на користь ТОВ "Вердикт Капітал" право грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі кредитних договорів, в тому числі за кредитним договором №3782527 від 12.06.2021 р. щодо ОСОБА_1 в розмірі 18 837 грн. , з яких 4 200 грн. сума кредиту, 14175 грн. заборгованість за процентами та 462 грн. заборгованість по комісії (а.с.20-34).

В подальшому,відповідно додоговору відступленняправа вимоги№10-01/23від 10.01.2023р.ТОВ "ВердиктКапітал"у своючергу відступилона користьпозивача ТОВ"КОЛЛЕКТЦЕНТР"право вимоги щодопогашення (стягнення)заборгованостей зборжників,які виниклина підставікредитних договорів,в томучислі закредитним договором№3782527від 12.06.2021р.,який укладенийз ОСОБА_1 ,що підтверджується договором про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги №10-01/23 від 10.01.2023 р., актом прийому-передачі реєстру боржників за вищевказаним договором від 10.01.2023 року та Реєстром боржників до вищевказаного договору про відступлення прав вимог від 10.01.2023 р. (а.с.35-52).

Так,згідно актуприйому-передачіреєстру боржниківвід 10.01.2023р.,Реєстру боржниківдо вищевказаногодоговору провідступлення праввимог від10.01.2023р.ТОВ "ВердиктКапітал"відступило накористь позивачаправо грошовоївимоги щодопогашення (стягнення)заборгованостей зборжників,які виниклина підставікредитних договорів,згідно реєструборжників від10.01.2023року,в томучислі відносновідповідачки ОСОБА_1 в розмірі33537грн.,в томучислі :4200грн. сумазаборгованості заосновною сумоюборгу,28875грн. сумазаборгованості завідсотками,462 грн. заборгованість з комісії (а.с.48-52).

Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514ЦК Українидо новогокредитора переходятьправа первісногокредитора узобов`язаннів обсязіі наумовах,що існувалина моментпереходу цихправ,якщо іншене встановленодоговором абозаконом.

Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.

При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідачка в порушення взятих на себе зобов`язань своєчасно не здійснила погашення основної суми заборгованості та не повернула грошові кошти, отримані в кредит.

З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного кредитного договору взяла на себе зобов`язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов`язок нею був порушений, що підтверджується розрахунками заборгованості за вищевказаним договором, а відтак у позивача як нового кредитора виникло право вимагати повернення кредиту.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 3782527 від 12.06.2021 року заборгованість відповідачки за основною сумою боргу становить 4 200 грн.

Відповідачка ненадала судудоказів,які бспростовували розмірзаборгованості заосновною сумоюборгу,а відтакнаданий позивачемрозрахунок заборгованостів ційчастині,за відсутностізаперечень щодотакого розрахункувід відповідачки,приймається судомяк достовірний.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачкою було порушено обов`язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачкою не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення основної суми кредиту у вищевказаному розмірі.

Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору/договору позики проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, за договором позики та кредитним договором обов`язку позикодавця (кредитодавця) передати позичальнику грошові кошти кореспондує обов`язок позичальника повернути позикодавцю (кредитодавцю) грошові кошти або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплатити проценти, якщо це передбачено договором.

Таким чином, договір позики та кредитний договір вважаються виконаними в момент повернення позичальником грошових коштів, такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплати процентів, якщо це передбачено договором.

Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за основною сумою заборгованості, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Отримавши кредитні кошти, відповідачка погодилася сплатити проценти за користування ними у розмірі визначеному договором, що обумовлено кредитним договором та відповідає вимогам ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України.

При укладенні кредитного договору № 3782527 від 12.06.2021 року сторони договору дійшли спільної згоди та встановили, що кредит надається строком на 30 календарних днів та зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,25 % за кожний день строку кредитування з 1-го по 30- й день (п.1.2-1.5 кредитного договору).

Відповідно до п.2.3.1.2 кредитного договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 договору (5%).

Виходячи з встановлених умов кредитування за кредитним договором, суд вважає, що розрахунок відсотків за користування позичальником кредитними коштами є наступним: 4 200 грн. х 1,25 % х 30 днів = 1 575 грн. (сума заборгованості по сплаті процентів за перші 30 днів користування кредитом); 4 200 грн. х 5 % х 60 днів = 12 600 грн. (сума заборгованості по сплаті процентів за наступні 60 днів користування кредитом з урахуванням строку пролонгації відповідно до положень п.1.6, 2.3.1.2 кредитного договору), а відтак зазначена сума заборгованості по сплаті процентів в розмірі 14 175 грн. (1 575 грн. + 12 600 грн.) також підлягає стягненню з відповідачки.

Одночасно з наведеним суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, згідно якої після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.462 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок підтверджено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16.

Згідно ч.1 ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч.1 ст.1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст.625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч.1 ст.1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Отже, після закінчення строку кредитування кредитодавець втрачає право нараховувати проценти, комісію та пеню, а має право на отримання окрім суми боргу двох видів плати: 1) компенсації втрат від інфляції за весь час прострочення, 2) трьох процентів річних від простроченої суми, або іншого розміру процентів, який визначений сторонами з посиланням на ч.2 ст. 625 ЦК України.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Стягнення процентів в порядку ст.625 ЦК України позивачем не заявлено.

Проаналізувавши зміст укладеного сторонами договору, виходячи з встановлених судом умов кредитування, суд дійшов висновку, що сума заборгованості по відсоткам, яка підлягає стягненню з відповідачки згідно договору, в межах строку кредитування складає 14 175 грн.

Відповідачка власного контрозрахунку відповідного боргу до суду не надала, та наданий позивачем розрахунок не спростувала.

Водночас судом встановлено, що умови кредитного договору №3782527 від 12.06.2021 р. містять домовленість сторін щодо розміру комісії та порядку її нарахування, а відтак позивачем доведено належними та допустимими доказами правомірність нарахування заборгованості з комісії у сумі 462 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

При вирішенні даного спору судом взято до уваги, що відповідно дост.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідачка належних доказів повернення грошових коштів за кредитним договором суду не надала.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Суд також звертає увагу на те, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).

З урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) мають тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі №607/11746/17).

Як встановлено судом, укладений відповідачкою вищевказаний кредитний договір відповідачкою не оспорювався та не визнавався судом недійсним.

У разі не спростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, сплати відсотків за їх користування та комісії, право вимоги яких перейшло від первісних кредиторів до позивача на підставі договорів факторингу.

З врахуванням наведеного, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки за кредитним договором №3782527 від 12.06.2021 року становить 18 837 грн., в тому числі: 4 200 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 14 175 грн. сума заборгованості по відсоткам, 462 грн. сума заборгованості за комісією.

При вирішенні вимоги позивача про стягнення з відповідачки судових витрат суд виходить з наступного.

За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позов задоволено частково, з відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати позивачем судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, що становить 1 360,61 грн. (18 837 х 2 422,40 грн. / 33 537 грн. = 1 360,61 грн.)

Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв`язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 9 000 грн.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч.1 ст.60, ч.4 ст.62 ЦПК України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), повноваження якого підтверджуються довіреністю або ордером.

Згідно з положеннями ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 23.01.2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно п.п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні на користь якої ухвалене рішення підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

До матеріалів справи представником позивача долучено договір про надання правничої допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 року, заявку про надання юридичної допомоги №248 від 01.03.2024, витяг з акту №6 про надання юридичної допомоги від 31.03.2025.

З наданих суду доказів вбачається, що 01.07.2024 року між позивачем ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" та адвокатським об`єднанням "Лігал Ассістанс". було укладено договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 року.

Згідно п.4.1 вищевказаного договору вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до договору.

Згідно заявки на надання юридичної допомоги №248 від 01.03.2025 року, витягу з акту про надання юридичної допомоги від 31.03.2025 року клієнт зобов`язується сплатити гонорар на користь адвоката у розмірі: 4 000 грн. за надання усної консультації, 9 000 грн. складання позовної заяви про стягнення боргу з ОСОБА_1 .

Суд, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи критерії розумності та співмірності, а також часткове задоволення позовних вимог, дійшов до висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати за надання професійної правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 5 055,10 грн. (18 837 грн. х 9 000 грн. / 33 537 грн. = 5 055,10 грн.)

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 814, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -

у х в а л и в :

Позов ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (юридична адреса: м.Київ, вул.Мечнікова, будинок 3, офіс 306, індекс 01133, код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за кредитним договором № 3782527 від 12.06.2021 року в розмірі 18 837 (вісімнадцять тисяч вісімсот тридцять сім) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» судовий збір у розмірі 1 360 (одна тисяча триста шістдесят) грн. 61 коп. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 5 055 (п`ять тисяч п`ятдесят п`ять) грн. 10 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку у загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17.06.2025 року.

Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.