Рішення № 128174422, 17.06.2025, Старосамбірський районний суд Львівської області

Справа № 455/820/25

Провадження № 2/455/423/2025

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

17 червня 2025 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Івасенко С.М.,

секретаря судового засідання Бобельської Н.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_1

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судуцивільну справуза позовом ОСОБА_1 (реєстраційнийномер обліковоїкартки платникаподатків: НОМЕР_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 )до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Центрфінансових рішень»(ідентифікаційнийкод юридичноїособи вЄДР 32494741,місцезнаходження:м.Київ,вул.Шолуденка,3) провизнання припиненими трудових відносин та стягнення невиплаченої заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі позивачка, працівник)звернулася досуду ізпозовом доТовариства зобмеженою відповідальністю«Центр фінансових рішень» (надалі відповідач,роботодавець)провизнання припиненими трудових відносин та стягнення невиплаченої заробітної плати. Вимоги мотивує тим, що є працівником відповідача та бажає припинити з ним трудові відносини, так як після виходу з декретної відпустки роботодавець «пропав», роботою не забезпечує, заробітної плати не виплачує. Така ситуація не дає можливості працівнику обрати собі іншу роботу чи отримати статус особи, яка шукає роботу (безробітної). Враховуючи викладене, позивачка змушена звернутися до суду за захистом своїх трудових прав шляхом визнання припиненими трудових відносин між нею та відповідачем та стягненням невиплаченої заробітної праці за період з 15 травня 2024 року до 15 квітня 2025 року.

29 квітня 2025 року суд відкрив провадження у справі та постановив слухати справу в порядку спрощеного позовного провадження, призначив судове засідання на 28.05.2025 рік.

В судовому засіданні 28.05.2025 року суд встановив, що позивачка не оплатила судовим збором вимогу про визнання припиненими трудових відносин. Тому на виконання ч.11 ст. 187 ЦПК України ухвалою, яка занесена в протокол судового засідання, залишив позовну заяву в частині вимоги про визнання припиненими трудових відносин без руху та, за згодою позивачки, оголосив невелику перерву для усунення недоліків. Позивачка усунула недоліки та сплатила судовий збір за вимогу про припиненими трудових відносин і суд продовжив судове засідання.

Судове засідання, призначене на 28.05.2025 рік, суд відклав на 17 червня 2025 року, так як це була перша неявка відповідача. З метою вжиття всіх заходів повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд витребував з ЄДР відомості про відповідача, скерував повідомлення про розгляд справи на адресу його керівника та розмістив оголошення на сайті суду.

17 червня 2025 року в судове засідання з`явилася позивачка, відповідач не з`явився. Вжиті судом заходи комунікації з відповідачем результату не дали. Керівник відповідача отримав копії процесуальних документів та інформацію про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується трекінгом поштового відправлення №0610256624047, однак жодним чином не прореагував.

Враховуючи, що позивачка не заперечила проти ухвалення заочного рішення у справі, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, однак повторно не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, відзиву не подав, тому у відповідності до вимог ст. 280,281 ЦПК України, суд постановив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів та ухвалити заочне рішення.

Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши докази, здійснивши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також проаналізувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд встановив такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

19 лютого 2020 року позивачка, дівоче прізвище якої ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 08.08.2020 року, прийнята на роботу до відповідача за основним місцем праці, з повним робочим днем, з посадовим окладом у розмірі 4750,00 грн на місяць, зі строком випробування 3 місяці. Це підтверджується копіями заяви від 18 лютого 2020 року про прийняття на роботу та наказу ( по особовому складу) від 18 лютого 2020 року № 244-к/тр.

Відомості про прийняття позивача на роботу до відповідача занесені в трудову книжку позивачки серії НОМЕР_3 , що підтверджується записом № 09 у трудовій книжці на ім`я ОСОБА_3 .

У зв`язку із одруженням позивачки, роботодавець видав наказ про зміну прізвища ОСОБА_2 на прізвище ОСОБА_1 в усіх його облікових даних, що підтверджується копією наказу від 01 грудня 2020 року №2408-к/тр.

З 19 липня 2021 року до 14 травня 2024 року включно позивачка перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджується копією наказу ( по особовому складу) №1343-к/тр від 16 липня 2021 року.

Згідно відомостей Пенсійного фонду України ( форма ОК-7) з серпня 2021 року і до цього часу позивачка не отримує доходу від відповідача, що підтверджується паперовою копією електронної довідки від 06.06.2024 року за формою ОК-7.

27 березня 2025 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про звільнення, що підтверджується копією заяви від 27.03.2025 року. Конверт із заявою повернувся позивачу 14 квітня 2025 року із відміткою » за закінченням терміну зберігання».

Зі слів позивачки, вона мала контакт з певною особою на ім`я ОСОБА_4 , який ї повернув їй трудову книжку. Його правове становище щодо відповідача не відоме.

Згідно відомостей ЄДР відповідач станом на час розгляду справи має статус «зареєстровано», не перебуває в стані припинення. Керівником, учасником та кінцевим бенефіціаром є ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ).

Із встановлених обставин вбачається, що спір виник щодо стверджуваного позивачкою факту порушення відповідачем її права на припинення трудових відносин та отримання заробітної плати за виконану роботу.

Розглядаючи спір, суд виходить із того, що між сторонами виникли правовідносини, які в основному регулюються статтею 43 Конституції України, Кодексом законів про працю України (надалі КЗпП) та Законом України »Про оплату праці».

Щодо вимогипро визнання припиненими трудових відносин.

Статтею 43 Конституції України громадянину гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з частинами першою статті 21 КЗпП України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 4 частини першоїстатті 36 КЗпП Українипідставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39).

Передбачений частиною першоюстатті 38 КЗпП Українипорядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

За змістомстатті 22 КЗпП Українибудь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Видання відповідачем 19 лютого 2021 року наказу ( по особовому складу) від 18 лютого 2020 року № 244-к/тр з внесенням відповідного запису у трудову книжку позивачки підтверджує, що 19 лютого 2021 року між сторонами був укладений трудовий договір на невизначений строк на умовах повного робочого дня з посадовим окладом у розмірі 4750,00 грн на місяць.

У позивачки в подальшому склалась парадоксальна ситуація, коли після виходу з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, вона не змогла «знайти» свого роботодавця та приступити до виконання своїх трудових обов`язків. Юридично роботодавець існує - відомості про нього наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відсутні дані про його припинення чи перебування в процедурі банкрутства, а фактично офіційного контакту з ним не має, згідно даних публічного сервісу Опендатабот відповідач зареєстрований заадресою масової реєстраціїразом з 231 компанією.

Такий стан речей спонукав позивачку ініціювати припинення трудових відносин з відповідачем. Однак її заява про звільнення повернулася без вручення, з відміткою «за закінченням терміну зберігання». За такихобставин положеннязакону щодописьмового попередженнявласника пробажання працівниказвільнитись нівелюється,а іншогопорядку звільненняз ініціативипрацівника чиннезаконодавство непередбачає.

Отже, існує порушення права позивачки на припинення трудових відносин.

Згідно з частиною першоюстатті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першійстатті 10 ЦПК України.

Частиною другоюстатті 5 ЦПК Українивстановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Звертаючись до суду з вимогою про визнання припиненими трудових відносин з відповідачем, позивачка посилається на те, що трудові відносини можливо припинити лише в судовому порядку, оскільки роботодавець відсутній, з ним не має жодного офіційного контакту і добитися від нього дій, спрямованих на розірвання трудового договору, не видається за можливе.

Отже, відповідно до вимог частини другоїстатті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи, правових висновків Верховного суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах ВС від 25 листопада 2019 року № 201/1384/16-ц, від 19 вересня 2019 року № 233/2529/18, та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр фінансових рішень» ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку є такий спосіб захисту як припинення трудових відносин на підставі частини першоїстатті 38 КЗпП України.

Враховуючи встановлення судом факту порушення права позивача на припинення трудового договору, суд виснує, що обраний нею спосіб захисту направлений на відновлення її трудових прав, гарантованихКонституцією України.

Отже, позовна вимога про визнання припиненими трудових відносин між позивачкою та відповідачем на підставі частини першоїстатті 38КЗпП України підлягає до задоволення.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП і ст.1 Закону України »Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 3-1 Закону України »Про оплату праці» розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати. Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ст. 21 Закону України »Про оплату праці»).

Відповідно до ст. 10 Закону України» Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Відповідно до ст. 24 Закону України »Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У цій справі з 15 травня 2024 року позивачка вважається такою, що вийшла на роботу. Відомостей про те, що роботодавець запровадив простій для позивачки чи дія її трудового договору була призупинена не має. Як і не має відомостей, що роботодавець повідомляв про зміну умов праці, в тому числі і щодо зміни робочого місця позивачки. За таких обставин відповідач мав обов`язок платити заробітну плату відповідно до умов трудового договору, але не нижче ніж розмір мінімальної заробітної плати.

Суд не вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 116 КЗпП, на яку посилається позивачка, адже просить стягнути заробітну плату, яку відповідач мав виплачувати їй щомісяця за період з 15 травня 2024 року до 15 квітня 2025 року (включно), натомість ст. 116 КЗпП регулює виплати, на які працівник має право при звільнені (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), виплати яких позивачка не вимагає.

Згідно умов трудового договору сторін, що оформлений наказом ( по особовому складу) від 18 лютого 2020 року № 244-к/тр розмір посадового окладу позивачки становить 4750,00 грн на місяць на умовах повного робочого дня. Відомостей про прийняття відповідачем рішення про зміну розміру посадового окладу не має.

З 01.04.2024 року і дотепер мінімальна заробітна плата мінімальна заробітна плата становить 8000,00 грн.

Частиною першою ст. 233 КЗпП ( в редакції закону № 2352-IX) строк звернення до суду про вирішення трудового спору законодавець обмежив трьома місяцями. Отже, до 19 липня 2022року КЗпП Українине обмежувавбудь-якимстроком правопрацівника назвернення досуду зпозовом простягнення належноїйому заробітноїплати.Після цієїдати строкзвернення досуду зтрудовим спором,у томучислі простягнення належноїпрацівнику заробітноїплати,обмежений трьомамісяцями здня,коли працівникдізнався абоповинен бувдізнатися пропорушення свогоправа (див.п.38 постановуВС посправі № 140/2168/23від 28 вересня 2023 року). Оскільки позивачка просить стягнути заробітну плату за період з 15 травня 2024 року до 15 квітня 2025 року (включно), то застосуванню підлягає ч.1 ст. 233 КЗпП в редакції Закону № 2352-IX. Підстав для поновлення строку на звернення до суду про стягнення заробітної плати за період, що перевищує три місяці, не має, оскільки таких позивачка не навела.

Суд має зазначити, що знає про те, що Конституційний Суд України 16 вересня 2024 року отримавконституційне поданнявід Верховного Суду щодо конституційності приписів частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України ( в редакції закону № 2352-IX), відповідно до якихпрацівник можезвернутися іззаявою провирішення трудовогоспору безпосередньодо судув тримісячнийстрок здня,коли віндізнався абоповинен бувдізнатися пропорушення свогоправа,крім випадків,передбачених частиноюдругою цієїстатті та перевірити їх на відповідність приписам частини третьої статті 22, частини сьомої статті 43, частини першої статті 55 Конституції України. Станом на день розгляду цієї справи рішення КСУ з цього питання не має. А тому суд застосовує ст. 233 КЗпП в редакції закону № 2352-IX.

Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення заробітної плати 29.04.2025 року. Точно не пам`ятає строки виплати заробітної плати, здійснювалась двічі на місяць 10 чи 15 числа місяця та в останній день місяця. Отже, стягненню підлягає заробітна плата за період з 16 січня 2025 року (оскільки про невиплату позивачка повинна була дізнатися 31.01.2025 року, з) до 15 квітня 2025 року ( кінцева дата згідно позовних вимог, уточнення в ході судового розгляду та ) включно.

У січні 2025 року було 23 робочі дні. Заробітна плата за один робочий день становила 8000 грн/23дні=347,83 грн/день. З 16.01.2025 до 31.01.2025 було 12 робочих днів. Отже, за січень 2025 року відповідач мав виплатити 347,83 грн/день Х 12 днів=4173,96 грн.

За лютий та березень 2025 року відповідач мав виплатити по 8000,00 грн.

У квітні 2025 року було 22 робочих днів. Заробітна плата за один робочий день становила 8000 грн/22дні=363,64 грн/день. З 01.04.до 15.04.2025 (включно) було 11 робочих днів. Отже, за квітень 2025 року відповідач мав виплатити 363,64 грн/день Х 11 днів=4000,04 грн.

Разом: 4173,96+8000,00+8000,00+4000,04= 24174,00 грн.

Здійснений судом розрахунок свідчить, що позовні вимоги про стягнення заробітної плати підлягають до часткового задоволення в розмірі 24174,00 грн. без утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України при їх виплаті.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в межах виплати заробітної плати за один місяць, а саме 8000,00грн. без утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України при їх виплаті.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено 1211,20 грн. за вимогу про визнання трудових відносин припиненими.

Від сплати судового збору за вимогу про стягнення заробітної плати позивачка звільнена на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України »Про судовий збір». Ціна позову становила 88000,00 грн. Судовий збір за такий позов мав би становити 1211,20 грн (88000,00 х1%/100%=880,00 грн але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Позовну вимогу про визнання трудових відносин припиненими задоволено. Отже, судовий збір в розмірі 1211,20 грн. необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Позовну вимогу про стягнення заробітної плати задоволено частково в розмірі 24174,00 грн, що становить 27,47% (24174 грн х 100 % / 88000 грн ), а тому тому судовий збір потрібно покласти на відповідача у пропорційному розмірі 332,72 грн, який необхідно стягнути в дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр фінансових рішень» задовольнити частково.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр фінансових рішень» на підставі частини першоїстатті 38 КЗпП України.

Стягнути зТовариства зобмеженою відповідальністю«Центр фінансовихрішень» накористь ОСОБА_1 24174(двадцять чотири тисячі сто сімдесят чотири) гривні 00 копійок без утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України при виплаті.

Допустити негайне виконання рішення в межах виплати заробітної плати за один місяць в сумі 8000,00грн. без утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України при їх виплаті.

В задоволені решти вимог відмовити.

Стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю «Центр фінансових рішень» на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок витрат по сплаті судового збору.

Стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю «Центр фінансових рішень» в дохід держави 332 (триста тридцять дві) гривні 72 копійки витрат по сплаті судового збору.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленихЦивільного процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленомуЦивільним процесуальним кодексом України.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 17 червня 2025 року.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр фінансових рішень» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДР 32494741, місцезнаходження: м. Київ, вул. Шолуденка,3 .

Суддя С.М. Івасенко