Постанова № 12816808, 06.12.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Мозговая Н.А.

Суддя-доповідач - Яковенко М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2010 року справа №2а-20160/10/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючий суддя: Яковенко М.М.

судді: Ханова Р.Ф., Гайдар А.В.

при секретарі Ковальчук Г.Л.

за участю представників:

від позивача Анохіна Т.І.

від відповідача Тимошенко С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі міста Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року у адміністративній справі № 2а-20160/10/0570 за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі міста Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 22 лютого 2010 року за № 0001551542/0, від 23 березня 2010 року за № 0001551542/1, від 28 травня 2010 року за № 0001551542/2 про застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість в розмірі 186587,75грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» (надалі Позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі міста Донецька (відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень за № 0001551542/0 від 22 лютого 2010 року, № 0001551542/1 від 23 березня 2010 року, № 0001551542/2 від 28 травня 2010 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірними податковими повідомленнями-рішеннями відповідачем до позивача застосовані штрафні санкції згідно п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та іншими цільовими фондами» № 2181 від 21 грудня 2000 року за порушення граничних термінів сплати податку на додану вартість.

Позивач зазначає, що податковим органом безпідставно зроблено висновок про порушення підприємством граничних термінів сплати податку на додану вартість, посилаючись на те, що підприємством податковими деклараціями з податку на додану вартість за №175767 від 21 грудня 2009 року та за № 191952 від 21 січня 2010 року були погашені податкові зобов'язання з податку на додану вартість по податковим деклараціям за № 167551 від 20 листопада 2009 року та за № 235467 від 20 січня 2010 року, оскільки підприємством зазначені суми платіжними документами не сплачувались.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року позов Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі міста Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень задоволений у повному обсязі. Стягнуто з Державного бюджету України на користь обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» судовий збір в сумі 3 (три) грн. 40 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що не можливо прирівнювати надання до податкового органу податкових декларацій з ПДВ за інші періоди до здійснення погашення податкового боргу грошовими коштами. Законодавством визначений розмір штрафних санкцій в залежності від строку затримки з оплати податкових зобовязань, для правомірності застосування до платника податків штрафних санкцій, податковому органу необхідно встановити дату сплати даного податкового зобовязання з цього податку(збору). Оскільки, суми ПДВ по податковим деклараціям за №167551 від 20.11.2009 року та за №235467 від 20.01.2010 року підприємством до держбюджету не сплачувались, то податкові повідомлення-рішення за порушення граничних строків сплати цього ПДВ за цими деклараціями винесені без законних підстав. Відповідачем не доведена правомірність прийнятого рішення.

Не погодившись з таким судовим рішенням, податковий орган подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду скасувати, як незаконну та необґрунтовану, ухвалену з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимогу повному обсязі. Апелянт вказує, що сплата (зменшення) суми податкового боргу відбулась з порушенням граничного терміну сплати суми узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість. Податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами у рівних пропорціях. У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання протягом граничних строків, такий платник податку зобовязаний сплатити штраф. Повідомлення про застосування штрафів приймається в залежності від строку затримки сплати (погашення) узгодженого податкового зобовязання.

У судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, та просив рішення суду І інстанції залишити без змін. Зазначив, що підприємство зобовязано сплачувати ПДВ, мали податкове зобовязання, ніякими платіжними дорученнями не сплачувало, у звязку з відсутністю коштів.

Представник відповідача наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення з наступних підстав:

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» є юридичною особою, знаходиться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за номером і.код 03337119 (Довідка АБ №210253), перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька та є платником податку на додану вартість (Свідоцтво №07282047) (а.с.8-23).

Актом документальної невиїзної (камеральної) перевірки за №105/15-2/03337119 від 05.02.2010р. з питань своєчасності сплати податків і зборів до бюджету встановлено порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість по податковим деклараціям за №167551 від 20.11.2009р. та за №235467 від 20.01.2010р. а саме: податкове зобов'язання по податковій декларації за №167551 від 20.11.2009р., з граничним строку сплати 30.01.2009 року, було сплачено боргу 616984 грн. з затримкою в 21 календарний день шляхом зарахування податковою декларацією за №175767 від 21.12.2009р.; податкове зобов'язання по податковій декларації за №235467 від 20.01.2010р., (як зазначено в акті) з граничним строком сплати 21.01.2010 року, було сплачено боргу 1248893, 53 грн. з затримкою в 1 календарний день податковою декларацією за №191952 від 21.01.2010р.

22 лютого 2010року на підставі акту перевірки податковим органом було винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 22.02.2010р. за №0001551542/0.

За наслідками адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 22.02.2010р. за №0001551542/0 податковим органом вищого рівня скарги позивача залишені без задоволення та прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.03.2010р. за №0001551542/1, від 28.05.2010р. за №0001551542/2 про застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість в розмірі 186587,75грн.

Правовою підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень податковим органом зазначені норми п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5; п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та іншими цільовими фондами” № 2181 від 21.12.00р. (надалі Закон 2181), п.п.7.7.1 п.7.7. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР (далі Закон №168).

Преамбулою Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та іншими цільовими фондами” № 2181 від 21.12.00р. визначено, що зазначений закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює, в тому числі, порядок визначення податкового зобов'язання, базовий податковий період, строки сплати податків, відповідальність за порушення податкового законодавства.

П.5.1. ст..5 Закону 2181 встановлено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

П.п.5.3.1. п.5 ст.5 Закону 2181 передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації. Тобто законодавством встановлено, що платник податків зобовязаний своєчасно сплачувати податкові борги (в даному випадку ПДВ), які він визначив та є узгодженим у встановлений законом строк.

Відповідно до п.п.7.1.1. п.7 ст.7 Закону №2181 - джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання відповідно до ч. 5 ст. 139 ГК України є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Вони також входять до визначення майна у розумінні ч. 1 зазначеної статті.

П.п.7.7.3. п.7 статі 7 Закону №168 визначено, що платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Крім того, п.7.7. статі 7 Закону 2181 передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Колегія суддів вважає встановленим, що 20.11.2009 року позивачем до податкового органу була подана податкова декларація з ПДВ №167551 за звітний період-жовтень 2009 р., відповідно до якої підприємство сформувало для себе узгоджене податкове зобовязання у розмірі 616984 грн.

21.12.2009 року позивачем подається податкова декларація з ПДВ №175767 за звітний період-листопад 2009 р, відповідно до якої підприємство сформувало для себе узгоджений податковий кредит з відємним значенням у розмірі 1341201 грн. Відповідно до чого, підприємство прийняло рішення про зарахування належній йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобовязань (боргу) з ПДВ слідуючих податкових періодів, що знайшло своє відображення у податковій декларації.

30.11.2009 року був граничний строк до сплати боргу з ПДВ по декларації №167551, але ж тільки 21.12.2009 року даний борг був погашений шляхом його зменшення у відповідному періоду, що призвело до затримки у сплаті боргового зобовязання з ПДВ на 21 день. Дані обставини знайшли своє відображення в Акті документальної невиїзної (камеральної) перевірки за №105/15-2/03337119 від 05.02.2010 р. (а.с.38-39)

Статтею 17 Закону 2181, податковому органу надається право застосовувати до платника податків штрафні санкції. Так п.п. 17.1.7. цього Закону встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Тобто законодавством визначений обовязок платника податків своєчасно сплачувати податкові зобовязання, при чому йому надається право вибирати для себе форму здійснення такого платежу, в даному випадку підприємство вибрало для себе та прийняло рішення відповідно до п.п.7.7.3 п.7 ст.7 Закону №168 (ПДВ). В свою чергу податковим органом, якому надане право здійснювати зарахування боргу з ПДВ за відповідний податковий період, зробило це та погасило боргове зобовязання підприємства, при чому строк затримки по сплаті ПДВ визначений податковим органом за податковою декларацією №167551 від 20.11.2009 року, як у 21 день є обґрунтованим, т.б. з часу здійсненного зарахування по декларації №175767 від 21.12.2009 року.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивача про те, що податковим органом безпідставно зроблено висновок про порушення підприємством граничних термінів сплати податку на додану вартість, оскільки підприємством зазначені суми платіжними документами не сплачувались, є безпідставними та не обґрунтованими. Колегія суддів

Колегія суддів також звертає увагу, що не врахування вимог матеріального права судом першої інстанції, привело до помилкового висновку, про відмову у задоволені позовних вимог в цієї частині з підстав зазначених у судовому рішенні.

Статтею 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Переглядаючи судове рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на слідуюче:

Колегія суддів вважає встановленим, що підтверджується матеріалами справи та відповідними належними доказами, що 20.01.2010 року позивачем до податкового органу подана №235467 за звітний період-серпень 2008 р., з виправленням помилки за липень 2007 р., відповідно до якої підприємство сформувало для себе узгоджене податкове зобовязання у розмірі 1517592 грн.

Крім того, в матеріалах справи знаходиться ще одна податкова декларація з ПДВ декларація №235467 (представлена та завірена податковим органом) від 19.09.2008 року за звітний період-серпень 2008 р., з виправленням помилки за липень 2007 р., відповідно до якої підприємство сформувало для себе узгоджене податкове зобовязання у розмірі 1517592 грн.

21.01.2010 року позивачем подається податкова декларація з ПДВ №191952 за звітний період-грудень 2009 р., відповідно до якої підприємство сформувало для себе узгоджений податковий кредит з відємним значенням у розмірі 3130468 грн. Відповідно до чого, підприємство прийняло рішення про зарахування належній йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобовязань (боргу) з ПДВ слідуючих податкових періодів.

Як було встановлено та це вбачається з Акту документальної невиїзної (камеральної) перевірки за №105/15-2/03337119 від 05.02.2010р. з питань своєчасності сплати податків і зборів до бюджету при визначені суми штрафу, у звязку порушенням граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з ПДВ за податковою декларацією з ПДВ за №235467 (як зазначено у цьому акті) від 20.01.2010р., з граничним строком сплати 21.01.2010 року, було сплачено боргу, шляхом його зменшення у відповідному періоду 1248893, 53 грн. з затримкою в 1 календарний день податковою декларацією за №191952 від 21.01.2010р.

Зазначені обставини підтверджуються також зворотною обліковою карткою підприємства (а.с.69-123).

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що податковим органом при визначені суми штрафу у розмірі 10 %, в залежності від суми податкового боргу з ПДВ за податковою декларацією № 235467 та кількості днів затримки в один день, прийшов до помилкового висновку з цього приводу, тому як кількість днів затримки є значно вищою, ніж 1 день, в звязку з чим сума штрафу також бути інша, ніж це визначено податковим органом.

На підставі визначеної суми штрафних санкцій податковий орган, який визначив сукупну суму штрафу у розмірі 10 % за податковими деклараціями №167551 та №235467 прийшов до часткової помилки, що потягло за собою прийняття частково протиправних податкових повідомлень-рішень, безпосередньо в частині застосування штрафних санкцій у сумі 124889, 35 грн.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, невірно надана правова оцінка обставинам справи, неповно зясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті вимог, в звязку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність вийти за межі доводів апеляційної скарги та ухвалити нове рішення про часткове задоволення, як апеляційної скарги так і позовних вимог.

Керуючись ст. 2, 11, 159, 160, 167, 195, 195-1, 196, 198, 202, 205, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі міста Донецька задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року у адміністративній справі № 2а-20160/10/0570 скасувати.

Позовні вимоги Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі міста Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 22 лютого 2010 року за № 0001551542/0, від 23 березня 2010 року за № 0001551542/1, від 28 травня 2010 року за № 0001551542/2 про застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість в розмірі 186587,75грн. задовольнити частково.

Визнати частково недійсним податкові повідомлення рішення від 22 лютого 2010 року за № 0001551542/0, від 23 березня 2010 року за № 0001551542/1, від 28 травня 2010 року за № 0001551542/2 про застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість в розмірі 186587 грн.75 коп., в частині застосування штрафу у сумі 124889 гривен 35 копійок, в іншій частині позовних вимог відмовити.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 06 грудня 2010 року. Постанова у повному обсязі складена 10 грудня 2010 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий М.М. Яковенко

Судді Р.Ф. Ханова А.В. Гайдар