Рішення № 128149173, 16.06.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 червня 2025 року справа № 520/6933/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григоров Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, буд. 33/19,м. Київ,04116, код ЄДРПОУ44116011) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила :

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 27.09.2024 № 1087670707.

В обгрунтування заявленого позову зазначено, що згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення до позивачки застосовано штрафні санкції згідно в сумі 73 359,19 грн. п. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Позивачка посилалася на те, що наказ ГУ ДПС у місті Києві від 02.09.2024 року №5738-п Про проведення фактичних перевірок, який слугував підставою для проведення фактичної перевірки в цій справі, прийнятий на підставі доповідної записки управління фактичних перевірок від 02.09.2024 р. №1642/26-15-07-07-00- 12, а відтак ГУ ДПС у місті Києві отримало інформацію від управління фактичних перевірок, що входить до його структури. Тобто від покупця (споживачів) будь-яку інформацію з приводу можливих порушень законодавства ФОП ОСОБА_2 ГУ ДПС у місті Києві не отримувало.

Отже, як вважала позивачка, приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, але при цьому контролюючий орган жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав чітку мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки.

Щодо висновків контролюючого органу про проведення розрахункових операцій з продажу товарів на загальну суму 73 369,19 грн. без застосування РРО та/або ПРРО, про що зазначено у розрахунку до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, позивачка вважала, що дана обставина не відповідає дійсності, що, на її думку, підтверджується актом фактичної перевірки, в якому в п. 2.2.19. Додаткова інформація про факти, встановлені в ході перевірки з цього приводу сказано таке: Таким чином перевіркою проведених розрахунків встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснено реалізацію товарів у готівковій та/або безготівковій формі без застосування належним чином зареєстрованого РРО та/або ПРРО на загальну суму 73 359,19 грн; в акті вказано, що в ході перевірки було здійснено контрольно-розрахункову операцію з покупки навушників та кабелю. Розрахунок проводився в готівковій та безготівковій формі, проведений через РРО та банківський термінал.

Тобто, за твердженням позовної заяви, в акті фактичної перевірки не заперечується факт проведення розрахункової операції із застосуванням РРО та/або ПРРО, а питання виникли щодо того, чи належним чином було зареєстровано РРО та/або ПРРО. В свою чергу у розрахунку вказано, що нібито позивачем розрахункові операції взагалі не проводяться через РРО.

Ухвалою суду від 03.04.2025р. відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідач позов не визнав та надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого зазначав, що твердження позивача стосовно незаконності наказу за відсутності вказаних необхідних даних та підстав проведення фактичної перевірки відповідно спростовуються тим, що відповідна інформація міститься в додатках до наказу, які являються невід`ємною частиною наказу. Стосовно виявленого порушення, за яке до позивачки було застосовано штрафні санкції в цій справі, відповідач зазначав, що перевіркою проведення розрахунків встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснила реалізацію товарів (послуг) в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 . у готівковій та/або безготівковій формі без застосування належним чином зареєстрованого РРО та/або ПРРО на загальну суму 73359,19 грн., з огляду на що штрафні санкції до позивачки було застосовано правильно.

Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, суд встановив наступне.

02.09.2024р. ГУ ДПС у м. Києві було видано наказ про проведення фактичної перевірки № 5738-п, згідно якого приписано провести фактичну перевірку, зокрема, щодо позивачки за адресою здійснення підприємницької діяльності : АДРЕСА_2 , дата початку перевірки 03.09.2024р.

Згідно наданих на запит суду доказів вбачається, що підставою для проведення перевірки слугувало звернення споживача щодо порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Перед початком перевірки уповноважену особу позивача ОСОБА_3 було ознайомлено з направленнями на перевірку від 02.09.2024 р. № 19442/26-15-07-07-03, № 19443/26- 15-24-02-04 та №19444/26-15-24-02-05, службовими посвідченнями та вручено копію наказу «Про проведення фактичних перевірок» від 02.09.2024 року № 5738-п.

У ході перевірки було здійснено контрольно-розрахункову операцію з покупки навушників Gelius Pro Reddots TWS чек №250585 від 03.09.2024 та кабель Baseus Cafule чек №250565 від 03.09.2024 р. Розрахунок проводився в готівковій та безготівковій формі, проведений через ПРРО та банківський термінал. Продавцем ОСОБА_3 було видано розрахункові документи не відповідної форми.

Також в ході перевірки ФОП ОСОБА_1 вручено запит про надання документів до перевірки від 03.09.2024р. №1. Станом на завершення перевірки, перевіряючим не надано в повному обсязі запитувані документи, зокрема, банківські виписки.

В ході перевірки та аналізу встановлено, що за податковою інформацією, наявною в інформаційно-комунікаційній системі ДПС, ФОП ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_2 , має зареєстрований ПРРО з фіскальним номером 4000596817, який зареєстрований 05.09.2023р. на господарську одиницю за адресою: АДРЕСА_3 .

ФОП ОСОБА_1 станом на початок фактичної перевірки та до її завершення реєстратор розрахункових операцій (далі РРО) та/або ПРРО на господарську одиницю магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 . не реєструвала. Вказана обставина згідно доводів позовної заяви не спростовується.

Перевіркою проведення розрахунків встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснила реалізацію товарів (послуг) в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 . у готівковій та/або безготівковій формі без застосування належним чином зареєстрованим РРО та/або ПРРО на загальну суму 73359,19 грн.

За результатами проведеної перевірки складено акт фактичної перевірки від 12.09.2024 № 103447/26/15/07/3347908162 (далі акт фактичної перевірки), яким встановлено порушення п.1, п. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

На підставі розгляду акту фактичної перевірки ГУ ДПС у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.09.2024 № 1087670707, відповідно до якого до ФОП

ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції на загальну суму 73359,19 грн.

Вирішуючи спір, суд зазначає, що згідно із ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно допп.62.1.3 п 62.1 статті 62 Податкового кодексу України( в подальшомуПК України),одним із способів здійснення податкового контролю є проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цьогоКодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом75.1 статті 75 ПК Українивстановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно із пп.75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Статтею 80 ПК Українивизначені підстави для призначення фактичної перевірки, порядок її проведення та оформлення результатів. Також встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до пп.80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК Українифактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Згідно із п.81.1 ст. 81 ПК України, однією з обов`язкових умов для початку проведення фактичної перевірки встановлено пред`явлення платнику податків копії наказу про проведення перевірки. Також визначено вимоги до такого наказу, а саме - він має містити: дату видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Відповідно до абзаців5, 6пункту81.1 статті 81 ПК України, непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

В цій справі, як зазначалося вище, перевірку було призначено згідно наказу на підставі Головного управління ДПС у м. Києві від 02.09.2024 року № 5738-п «Про проведення фактичних перевірок». Правовою підставою для проведення перевірки слугував підпункт 80.2.2. пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, згідно з яким фактична перевірка може проводитися у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Фактичною підставою слугувала доповідна записка управління фактичних перевірок від 02.09.2024р. № 1642/26-15-07-07-00-12, що не заперечується згідно доводів позовної заяви. Разом з тим, вказана доповідна записка грунтувалася на зверненні споживача ОСОБА_4 від 28.08.2024р. про можливе порушення вимог податкового законодавства, копія якого надана відповідачем до матеріалів справи.

Тобто, наказпро проведення перевірки був виданий на підставі інформації яка свідчить про можливі порушення позивачкою податкового законодавства.

Суд зазначає, що видання наказу про проведення перевірки на підставі доповідної записки, яка грунтується на реальних підставах робить обґрунтованою необхідність перевірки, відповідає вимогамстатті 80 ПК України, що дозволяє проводити фактичні перевірки на підставі отриманої від органів державної влади або органів місцевого самоврядування інформації, яка вказує на порушення податкового законодавства платником.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 02.02.2025 р. у справі № 120/11036/23, від 28.04.2025 р.у справі 280/1719/24.

Таким чином, суд вважає, що наказ про призначення фактичної перевіркив цій справі прийнятийвідповідачем правомірно та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Що стосується суті виявленого порушення, суд зазначає, що правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначаєЗакон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР(в подальшомуЗакон № 265/95-ВР). Дія цьогозаконупоширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно статті 3 Закону № 265, суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані:

проводити розрахункові операції па повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет. при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі;

застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з додержанням встановленого порядку їх застосування;

у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій або програмних реєстратори розрахункових операцій проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення;

забезпечувати зберігання (у разі використання) використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення;

подавати до контролюючих органів звітність, пов`язану із застосуванням реєстратора розрахункових операцій та розрахункових книжок, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця;

щоденно створювати у паперовій та/або електронній формі реєстраторами розрахункових операцій або програмними реєстраторами розрахункових операцій фіскальні звітні чеки у разі здійснення розрахункових операцій;

створювати контрольні стрічки у паперовій та/або електронній формі і забезпечувати їх зберігання;

проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових реєстрацій для підакцизних товарів з використанням режиму попереднього програмування найменування товарів (із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД для підакцизних товарів), цін товарів та обліку їх кількості, а також із зазначенням штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями;

вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку реалізованих товарів (наданих послуг).

При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Суд повторно зазначає, що підставою для застосування до позивачки штрафних санкцій в даному випадку слугувало здійснення реалізації товарів у готівковій та/або безготівковій формі без застосування належним чином зареєстрованим РРО та/або ПРРО. Зазначене відображено як в акті фактичної перевірки, так і у відтворенні його тексту, що міститься в позовній заяві. Так само позовна заява містить посилання на те, що : «в акті фактичної перевірки не заперечується факт проведення розрахункової операції із застосуванням РРО та/або ПРРО. Питання виникли щодо того, чи належним чином було зареєстровано РРО та/або ПРРО». При цьому, вдаючись до довільного трактування змісту акту перевірки, позивачка висновувала, що ніби-то контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем розрахункові операції взагалі не проводилися через РРО.

Суд зазначає, що такі доводи матеріалами справи не підтверджено. Так само, згідно акту перевірки не вбачається, що контролюючий орган провів фактично документальну перевірку, вивчаючи документи за попередній період діяльності платника податків.

Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В цій справі відповідачем доведено законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення шляхом надання до суду належних та достовірних доказів.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров