Рішення № 128147133, 12.06.2025, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/2401/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Департамент охорони здоров`я Кіровоградської обласної військової адміністрації (вул. В.Чміленка, б. 74/42, м. Кропивницький, 25022, ЄДРПОУ 02012912)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

визнати протиправними дії посадових осіб Департаменту охорони здоров`я Кіровоградської обласної військової адміністрації щодо неналежного розгляду моїх звернень та спотворення моїх персональних даних.

зобов`язати Департамент охорони здоров`я Кіровоградської обласної військової адміністрації надати мені об`єктивну, вичерпну і законну відповідь на мої запити від 27.03.2025 та 02.04.2025 року з урахуванням норм ДСТУ 4163:2020, Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про захист персональних даних».

В обґрунтування позову зазначено, що позивач має захворювання та звернувся до відповідача із заявами щодо роз`яснення способу отримання рецептів на безоплатні ліки, а саме чи має сімейний лікар повноваження та чи зобов`язаний призначати безоплатно ліки, назва яких відсутня в переліку затвердженому постановою КМУ від 25.03.2009 року №333 «Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення». Натомість отримав формальні відповіді, які не містять відповідей на поставлені запитання.

Ухвалою судді від 16.04.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 24).

Відповідач подав відзив на позов, у якому просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що Департаментом охорони здоров`я обласної військової адміністрації було надано позивачу ОСОБА_1 вичерпні відповіді на його звернення від 27 березня 2025 року та 02 квітня 2025 року відповідно до інструкції з діловодства в департаменті охорони здоров`я обласної військової адміністрації, яка розроблена на виконання розпорядження голови обласної державної адміністрації від 12 липня 2024 року № 600-р та відповідно до норм Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про захист персональних даних» (а.с. 27-32).

Позивач подав відповідь на відзив та наполягав на задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Інших заяв та пояснень, по суті справи, до суду не надходило.

Дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

27.03.2025 року ОСОБА_1 , звернувся до Департаменту охорони здоров`я обласної військової адміністрації із запитом, найменованим як «запит на отримання публічної інформації» на отримання роз`яснень щодо повноважень сімейного лікаря в процедурі формування пільгового рецепту на ліки «Весел Дуе Ф» та «Сулодексид». Запит просив розглянути в порядку Закону України «Про звернення громадян» (а.с. 14-15).

Відповідачем відповідь на запит надано 01.04.2025 року вих. №Н-13/06П. За змістом відповіді відповідач, повідомив, процедуру та умови отримання безоплатно ліків відповідно до постанови КМУ від 17.08.1998 №1303 «» Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань». Наголосив на необхідності отримання ліків за призначенням лікаря та застеріг щодо нетрадиційних методів лікування та самолікування (а.с. 16-17).

02.04.2025 року, вважаючи запитувані питання не розкритими у отриманій відповіді, ОСОБА_1 , вдруге звернувся до Департаменту охорони здоров`я обласної військової адміністрації із запитом про отримання роз`яснень дослівно: «щодо можливості сімейному лікарю виписати мені пільговий рецепт на ліки, які не входять до Національного переліку. Так чи ні». Запит просив розглянути в порядку Закону України «Про звернення громадян» (а.с. 18-19).

У відповідь на повторний запит листом від 08.04.2025 року вих. №Н-88/106/о.28, окрім роз`яснень щодо способу лікування, відповідач вказав що сімейний лікар не має можливості виписати пільговий рецепт на ліки, які не входять до Національного переліку. Зауважив, що препарати що надаються безоплатно включаються в національний перелік на основі рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров`я (ВООЗ). Список діючих речовин, включений до Національного переліку затверджується Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 року №333 (а.с. 20).

Позивач вважає отримані відповіді формальними, та такими що спотворюють особисті персональні данні позивача при розгляді звернень громадян, тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі по тексту - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно зі статтею 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Вимоги до звернення встановлені статтею 5 Закону № 393/96-ВР та відповідачами не ставиться під сумнів відповідність заяв позивача передбаченим Законом № 393/96-ВР вимогам.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (частина 1 статті 7 Закону № 393/96-ВР). Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями (частина 3 цієї статті).

Отже, звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/268/19.

Крім того, Закон України«Про звернення громадян» закріпив, що контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян покладається на органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюють органи прокуратури (статті 28, 29), а особи, винні в порушенні вимог вказаного Закону несуть дисциплінарну, цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України (стаття 24).

Відповідно до статті 14 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (стаття 15 Закону № 393/96-ВР).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду (стаття 16 Закону № 393/96-ВР).

Відповідно до статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: - об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; - у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; - на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; - скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; - забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; - письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; - вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; - у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; - не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; - особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

З аналізу положень Закону №393/96-ВР випливає, що в разі надходження до органу звернення чи скарги такий орган повинен об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в цьому зверненні чи скарзі обставини, за результатом проведеної перевірки прийняти відповідне рішення, яке забезпечить поновлення порушених прав заявника, та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення у встановлений строк.

Статтею 20 Закону № 393/96-ВР встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Відповідач на звернення позивача від 27.03.2025 року надав відповідь 01.04.2025 року та на повторне звернення від 02.04.2025 року 08.04.2025 року відповідно.

Отже, загальний строк розгляду звернень громадян становить один місяць, який у даному випадку відповідачем було дотримано.

При цьому, суд зазначає, що невідкладно, але не пізніше 15 днів, розглядаються звернення, які не потребують додаткового вивчення.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що надаючи позивачу відповідь на звернення з дотриманням передбачених Законом термінів, порушень Закону України «Про звернення громадян» не допущено.

Щодо позовних вимог про протиправні дії щодо спотворення персональних даних позивача, суд встановив наступне.

У відповіді, на перше звернення позивача, від 01.04.2025 року відповідач адресував відповідь «Олександру НЕДІЛЬКУ», вказане обурило позивача, у повторній заяві він вказав на таке звернення, як на спотворення його персональних даних та прохав у подальшому до нього звертатись вказуючи його прізвище, ім`я та по батькові.

Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року № 2297-VI, персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Знеособлення персональних даних це вилучення відомостей, які дають змогу прямо чи опосередковано ідентифікувати особу.

Позивач вказує спотворенням його персональних даних, відображення у листі як адресата, якому направляється лист, його прізвища та імені, без зазначення по батькові.

Відповідно до пункту 5.15 ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» від 01.07.2020 № 144 (далі по тексту - ДСТУ 4163:2020), адресатами документа можуть бути юридичні особи, їхні структурні підрозділи, конкретні посадові особи та громадяни. Якщо документ адресують фізичній особі, спочатку зазначають власне ім`я та прізвище адресата в давальному відмінку, потім поштову адресу.

Відтак, звернення « ОСОБА_2 », відповідає національним стандартам, відповідач дотримався вимог ДСТУ 4163:2020 та не порушив вимоги Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про захист персональних даних».

Для визнання бездіяльності (дій) протиправними недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Отож, зважаючи на законодавчо встановлений обов`язок органу, до якого направлене звернення, щодо своєчасного розгляду та надіслання заявнику у письмовій формі результатів розгляду звернення, орган вважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов`язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб, поштою або засобами електронного зв`язку.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 31 січня 2024 року в справі № 580/532/23.

У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Крім того, згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Решта доводів сторін не спростовують висновків суду у даній справі.

Відтак, на момент розгляду даної справи, суд не встановив, а матеріалами справи не доведено протиправних дій відповідача щодо неналежного розгляду звернень позивача щодо отримання рецептів на безоплатні ліки та спотворення персональних даних позивача.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання відповідачем доводів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність його рішень, дій чи бездіяльності, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України.

З огляду на викладене, позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати сторонами не понесені.

Керуючись статтями 2, 19, 77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО