Ухвала суду № 128146659, 16.06.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

16 червня 2025 року 320/27023/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в:

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, 4-А, м. Київ, 02152, код ЄДРПОУ 42552598), в якому просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 80112300024691 від 22 квітня 2025 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину Турецької Республіки Доган ОСОБА_3 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 ), виданої Святошинським РВ ГУ ДМС України в м. Києві 17 листопада 2012 року, у зв`язку з досягненням 45-річного віку Громадянином Турецької Республіки Доган ОСОБА_3 ;

- витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/27023/25 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею Парненко В.С. одноособово.

Позивачем 10.06.2025 через підсистему «Електронний суд» подано заяву про забезпечення позову.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.06.2025 заява про забезпечення позову передана на розгляд судді Парненко В.С.

У заяві позивач просить суд вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області вчиняти будь-які дії, спрямовані на скасування дозволу на імміграцію, виданого ОСОБА_4 , до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в оформлені (видачі) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_3 від 22 квітня 2025 року.

В обґрунтування поданої заяви, позивач зазначає, що існує обґрунтована та реальна загроза того, що Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області на підставі оскаржуваного рішення про відмову в обміні посвідки може ініціювати процедуру скасування раніше виданого ОСОБА_4 дозволу на імміграцію та, як наслідок, скасувати його посвідку на постійне проживання. Враховуючи відмову в обміні посвідки, відповідач може розцінити перебування позивача на території України як незаконне, що створить підстави для скасування його імміграційного статусу.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Суд зазначає, що підстави, з яких може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Також, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види забезпечення позову.

У відповідності до частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

Предметом спору у цій справі є протиправна, на думку позивача, відмова відповідача в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину Турецької Республіки Доган ОСОБА_3 .

У своїй заяві про забезпечення позову позивач просить заборонити відповідачу вчиняти вчиняти будь-які дії, спрямовані на скасування дозволу на імміграцію, виданого ОСОБА_4 , до набрання законної сили рішенням суду у справі.

При цьому, позивач не оскаржує у позовній заяві дії відповідача щодо скасування дозволу на імміграцію. Такі дії відповідача не є предметом заявленого спору.

Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає, що обраний позивачем захід забезпечення позову шляхом заборони вчиняти вказані вище дії не відповідає порушеному праву позивача за захистом якого він звернувся до суду.

Крім того, пунктом 5 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Таким чином, обраний заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, не допускається.

Суд також зазначає, що відповідно до пункту 1 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. №321 (далі Порядок №321), посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Посвідка видається строком на 10 років (пункт 4 Порядку №321).

Згідно пунктів 68, 69 Порядку №321 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, повинні здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення. Іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про відкликання посвідки на підставі підпунктів 2-6 пункту 64 цього Порядку або визнання недійсною посвідки на підставі підпунктів 2-5 пункту 64-1 цього Порядку, яке не призвело до відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та з урахуванням вимог, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, можуть звернутися за оформленням нової посвідки відповідно до пунктів 32, 33 цього Порядку.

Відповідно, до статті 203 КУпАП, порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Недодержання іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку реєстрації або порушення встановленого терміну перебування в Україні, виявлені в пунктах пропуску через державний кордон України, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, нормами чинного законодавства передбачено застосування при порушенні іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, зокрема проживання за документами термін дії яких закінчився або у випадку їх скасування, такого адміністративного заходу впливу як штраф.

За приписами ч. ч. 1, 7 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. У разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні.

Таким чином, примусове повернення іноземців з території України в країну походження або третю країну обумовлений винесенням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), відповідного рішення.

Водночас, суд звертає увагу на те, що рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну щодо позивача не приймалось.

Докази, які б спростовували наведений висновок суду, у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч.2 ст.151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. У зв`язку з цим, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Враховуючи вищевикладене, суд зауважує, що заявником не наведено обґрунтованих мотивів, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам саме до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль, зокрема не містить доказів вчинення відповідачем будь-яких дій щодо застосування до заявника заходів адміністративного впливу, які порушують його права.

Доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду матеріали справи не містять, позивачем не надано підтверджень наявності таких обставин.

З огляду на викладене, у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Парненко В.С.