Рішення № 128146423, 12.06.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2025 р. справа № 640/23374/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гомельчука С.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до Київської обласної прокуратури, бул. Л.Українки, 27/2, м.Київ,01601 про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської обласної прокуратури (далі відповідач), в якому просить скасувати наказ від 25.10.2019 № 620к, поновити на посаді та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи.

На виконання Закону України Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, судові справи Окружного адміністративного суду м. Києва, зокрема, передано Івано-Франківському окружному адміністративному суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2025 дана адміністративна справа розподілена для розгляду головуючому судді Гомельчуку С.В.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 адміністративну справу №640/23374/19 прийнято до розгляду. Замінено відповідача у справі №640/23374/19 з Прокуратури Київської області на Київську обласну прокуратуру (01601, м. Київ, б-р Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996). Розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.

Адміністративний позов обґрунтований тим, що 21.05.2019 наказом прокуратури Київської області №245к радника юстиції ОСОБА_1 з 22.05.2019 було призначено на посаду прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області, тимчасово, на період відпустки ОСОБА_2 у зв`язку з вагітністю та пологами, звільнивши з посади слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Київської області.

18.11.2019 позивач отримав копію наказу №620к від 25.10.2019, прийнятого прокуратурою Київської області, згідно з яким його було звільнено з вищевказаної посади на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29.10.2019. Підставою для звільнення згідно з нормою вказаної статті слугувала ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. ОСОБА_1 вважає, що його було звільнено за фактичної обставини, передбаченої п.1 ст. 40 КЗпП України, а саме зміни в організації виробництва і праці, в т.ч. ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання установи, скорочення чисельності або штату працівників. Позивач не погоджується з такою підставою. Зазначив, що його не було повідомлено у встановлений двомісячний строк про звільнення та не запропоновано іншу роботу в тому самому органі. Крім того, ОСОБА_1 не повідомлявся відповідачем про необхідність подання заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора , так само як і про пропозицію пройти атестацію.

Звернув увагу, що тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури проводилося у 2015 році відповідно до Порядку проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 20.07.2015 № 98, який втратив чинність. На час складання позову немає офіційно затвердженого наказу, яким би визначався порядок проходження атестування прокурорів, оскільки наказом №37 від 28.02.2019 наказ «Про затвердження Порядків проведення тестування та чотирирівневого відкритого конкурсу на зайняття посад у місцевих прокуратурах» від 26.07.2016 №265 втратив чинність. Було лише опубліковано оголошення на сайті Генеральної прокуратури України про те, що відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 03.10.2019 №221 «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації» з 04.10.2019 розпочинається прийом письмових заяв Генеральному прокурору від прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату КДКП) про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, прокурорів регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) на посаду прокурора в обласних прокуратурах, прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів на посаду прокурора в окружних прокуратурах відповідно та про їх намір пройти атестацію.

Позивач зазначив, що оскільки таке повідомлення не було опубліковано у визначеному офіційному друкованому виданні України або на сайті ВРУ, то його не можна вважати належним повідомленням. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Серед матеріалів справи міститься відзив відповідача (а.с. 15-20), з якого, зокрема вбачається, що обов`язковою умовою для призначення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур є успішне проходження ними атестації та надання їх згоди на призначення. Неподання такої заяви вказує на відсутність бажання позивача щодо його переведення до відповідної прокуратури з дотриманням чітко визначеного в Законі механізму. На переконання відповідача, підстави для задоволення позову щодо поновлення позивача на посаді відсутні і, відповідно, вимога щодо стягнення з прокуратури Київської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідна, не підлягає задоволенню.

03.04.2025 відповідачем також подано відзив на позовну заяву, згідно з яким представник відповідача вважає позов безпідставним, не обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ запроваджено реформування системи органів прокуратури. Закон № 113-ІХ спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навики, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.

За приписами п. 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону№ 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Форма типової заяви прокурора прийнята у відповідності до вимог п. 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ та у межах повноважень Генерального прокурора, а тому вказана форма заяви є обов`язковою для прокурорів, які мають бажання і волевиявлення пройти атестацію. Відсутність заяви прокурора за встановленою формою свідчить про відсутність підстав для проведення атестації та переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора, обласної чи окружної прокуратури.

Авер`янов А.М., перебуваючи в статусі прокурора, не скористався правом, передбаченим Законом № 113-ІХ, та не подав заяву за відповідною формою до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

Представник відповідача стверджує, що у відповідності до вимог розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ неподання заяви свідчить про ненадання згоди на застосування процедур та умов проведення атестації, що, в свою чергу, підтверджує відсутність волевиявлення та наміру позивача пройти атестацію.

Зазначений Закон та Порядок проходження прокурорами атестації, затверджений наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221, визначають процедуру проходження атестації прокурорів, ставлять їх у рівні умови та дають право вибору щодо написання заяви про намір пройти атестацію, надання згоди на обробку персональних даних, застосування процедур й умов проведення атестації чи відмови від подання такої заяви та, як наслідок, звільнення з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Вказав, що юридичною підставою для видання наказу № 620к від 25.10.2019 про звільнення ОСОБА_1 послугували положення п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», а фактичною підставою слугувало діяння позивача з приводу неподання заяви щодо надання згоди на проведення атестації.

Крім того, законодавцем внесено зміни до ст. ст. 32, 40 КЗпП України. Так, згідно з ч. 5 ст. 32 КЗпП України переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус. Частиною 5 ст. 40 КЗпП України передбачено особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, статей 42, 42-1, ч.ч. 1-3 ст. 49-2, ст. 74, ч. З ст. 121 цього Кодексу, які встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Частиною 5 ст. 51 Закону № 1697 визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Наголосив, що юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 в даному випадку є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно неподання позивачем заяви про переведення на посаду прокурора в окружну прокуратуру та про намір пройти атестацію. Ураховуючи викладене, наказ прокурора Київської обласної від № 620к від 25.10.2019 видано на підставі, у спосіб та в межах повноважень, що передбачені законами України.

Позивач скористався правом для надання відповіді на відзив, яка надійшла до суду 21.04.2025 та обґрунтована тим, що відповідачем як станом на момент прийняття Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221, так і на момент звільнення позивача не було доведено до його відома як факт прийняття Генеральним прокурором відповідного наказу, так і зміст згаданого Порядку, у т.ч. строку, у яких має бути подана заява про проходження атестації та її форма.

Також наголосив, що Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 51 розділу ХІІІ „Перехідні положення Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697VІІ (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора) - від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697VІІ зі змінами.

Згідно із приписами вказаного Рішення звернув увагу, що за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1 частини другої статті 51 Закону № 1697) або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2 частини другої статті 51 Закону № 1697), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 1311 Конституції України.

Вважає, що наказ № 620к від 25.10.2019 про його звільнення із займаної посади в прокуратурі Київської області був прийнятий безпідставно, керуючись нормами Закону, які визнані Конституційним судом України неконституційними, та з порушенням процедури ознайомлення позивача як із нормативними документами Генерального прокурора, які передбачають строки та форму подання відповідної заяви про проходження атестації, так і не наданням відповідачем можливості сформувати позивачу у встановлений строк волевиявлення щодо наявності або відсутності бажання проходити атестацію та продовжувати роботу в органах прокуратури України.

Ухвалою суду від 04.04.2025 клопотання Київської обласної прокуратури про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено. Здійснено перехід до розгляду справи № 640/23374/19 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 22 квітня 2025 року о 10:30 год.

У судовому засіданні 22.04.2025 для ознайомлення представника відповідача з відповіддю на відзив розгляд справи відкладено на 08.05.2025.

08.05.2025 від Київської обласної прокуратури надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив, з яких слідує, що прокурори можуть бути переведені на посаду прокурора лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. За приписами пункту 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, прокурори мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації (до 15.10.2019 включно), подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Заява підписується прокурором особисто. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 03.10.2019 № 221.

Представник відповідача вважає, що ОСОБА_1 , маючи відповідну освіту та професійний досвід діяльності, не міг не усвідомлювати наслідків неподання заяви встановленої форми та у встановлений строк.

Стверджує, що жодна норма законодавства, яке регулює порядок проходження прокурорами атестації, не передбачає обов`язку відповідача будь-яким чином повідомляти позивача про необхідність подання такої заяви, що спростовує доводи останнього щодо його неповідомлення про це.

Посилаючись на приписи Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22), наголосив, що Конституційний Суд визнав п. 6 розд. II Закону № 113-IX таким, що не відповідає Конституції України, проте правова норма, яка є підставою для звільнення позивача з посади прокурора, є чинною та неконституційною не визнана.

Оскільки позивачем у встановлений строк не подано заяву про переведення на посаду прокурора в новоутворену прокуратуру та про намір пройти атестацію, до нього застосовано наслідки неподання відповідної заяви, які чітко визначені чинним законодавством.

Також, на думку відповідача, безпідставними та необґрунтованими є посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 у справі № 3-157/2023(290/23), оскільки дане рішення стосується такої підстави для звільнення прокурора з посади як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. У спірних же правовідносинах юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 в даному випадку є неподання ним заяви встановленої форми про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію. Водночас, суд ухвалив, що п. 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697VІІ зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, що свідчить про те, що рішення на даний час не набрало чинності, а його дія на розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки вони виникли до ухвалення судом цього рішення, що узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 152 Конституції України, згідно яких закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У судовому засіданні 08.05.2025 закрито підготовче провадження у справі та здійснено перехід до розгляду справи по суті. Наступне судове засідання призначено на 03.06.2025.

У судовому засіданні 03.06.2025 сторони підтримали правові позиції, викладені у заявах по суті справи. Позивач просив позов задовольнити в повному обсязі. Представниця відповідача проти позову заперечувала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Судом вирішено перейти до стадії прийняття рішення. Вступну та резолютивну частини судового рішення ухвалено до проголошення о 10:30 год 12.06.2025.

12.06.2025, у зв`язку із неявкою всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, на підставі ч.4 ст. 250 КАС України, судом підписано скорочене рішення без його проголошення.

Відтак, розглянувши справу за правилами загального позовного провадження, заслухавши пояснення сторін, дослідивши позовну заяву, відзив на позов, інші заяви та в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, суд встановив таке.

Відповідно до наказу прокуратури Київської області від 21.05.2019 №245к радника юстиції ОСОБА_1 з 22.05.2019 було призначено на посаду прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області, тимчасово, на період відпустки ОСОБА_2 у зв`язку з вагітністю та пологами, звільнивши з посади слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Київської області (а.с.10).

Керуючись ст.11 Закону України «Про прокуратуру», пп.1 п.19 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» прокурором Київської області прокуратури Київської області винесено наказ №620к від 25.10.2019 про звільнення позивача з вищевказаної посади на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29.10.2019 (а.с.11). ОСОБА_1 отримав копію даного наказу 18.11.2019.

Не погоджуючись із таким наказом відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає про таке.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії, конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першоїстатті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною першоюстатті 9 Кодексу адміністративного судочинства Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII(далі- Закон № 1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаютьсяКонституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ч. 3ст. 16 Закону № 1697-VIIіз змінами, внесеними згідно ізЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 11 Закону № 1697-VII керівник обласної прокуратури: призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур, прокурорів - стажистів окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку;

Пунктом 9 частини першоїстатті 51 Закону № 1697-VIIвизначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Статтею 21Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ (далі Закон №113-ІХ, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин)у текстіЗакону № 1697-VIIвизначено, що слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".

Абзацами першим та другим пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

Відповідно до пунктів 4 - 6 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".

Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України.

З дня набрання чинності цимЗакономусі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України "Про прокуратуру".

За приписами абзацу першого пункту 7, пункту 9 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цимЗакономзаймають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ визначено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Відповідно до пункту 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Пунктом 12 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX встановлено, що предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Згідно з пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин)прокурори, які на день набрання чинності цимЗакономзаймають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України "Про прокуратуру"за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Системний аналіз вищевказаних положень пункту 19розд.ІІ Закону № 113-IXдає підстави для висновку про те, що: по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першоїстатті 51 Закону № 1697-VII, а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.

Таким чином, підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу ІІЗакону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першоїстатті 51 Закону № 1697-VII.

Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 20 жовтня 2021 року у справі № 440/2700/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 160/5745/20, від 21 грудня 2021 року у справі № 420/9066/20, у яких Верховний Суд дійшов висновку про те, що фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІЗакону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першоїстатті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

Пунктом 1 розділу І Порядку № 221 визначено, що атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Згідно з пунктом 9 розділу І Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

За приписами пункту 10 розділу І Порядку № 221 заява, вказана у пункті 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.

Додатком 2 до Порядку № 221 встановлено форму заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію для прокурорів Генеральної прокуратури України.

Згідно з п.6 Порядку № 221 атестація включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Суд зазначає, що спірним питанням у цій справі є правомірність звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону № 1697-VII,у зв`язку з неподанням ним заяви про переведення до обласної прокуратури відповідно до нормЗакону №113-ІХ.

З урахуванням викладених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд резюмує, що Законом №113-IX, який набув чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури, що передбачало переведенняусіх прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратурна посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться на підставі Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221. При цьому відсутність у прокурора волевиявлення щодо такого переведення та наміру проходження атестації, яка виражалась у неподанні ним заяви відповідного змісту, слугувала підґрунтям для звільнення такого працівника прокуратури на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону № 1697-VII згідно з підпунктом 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 не подав Генеральному прокурору України у порядку, визначеному чинним законодавством, заяву про переведення його до обласної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію. Таким чином, позивач не скористався наданим Законом правом бути переведеним на відповідну посаду з дотриманням встановленої законодавчої процедури.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2022 року у справі №440/4510/1, що набрала законної сили, зазначив, що питання застосування положень пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону № 1697-VIIу зіставленні з підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IХ за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом.

Так, у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а Верховний Суд указав на те, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону № 1697-VII.

Аналогічного підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких звільнення прокурора відбувалося на підставі положень підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, тобто у випадку, коли прокурор не подав у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

Зокрема, у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 640/24727/19, від 15 грудня 2021 року у справі №540/1407/20, від 26 січня 2022 року у справі №240/17743/20, Верховний Суд, з-поміж іншого, зауважив, що системний аналіз положень абзацу першого пункту 19Закону № 113-IXдає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Крім того, Верховний Суд у справах №440/2700/20, №160/5745/20, №420/9066/20 також зазначив, що загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбаченістаттею 51 Закону № 1697-VII. Пункт 9 частини першої цієї статті встановлює, що прокурор звільняється з посади у разі, зокрема, ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

При цьому, безпосередні умови звільнення прокурора з посади, передбаченістаттями 52 - 60 цього Закону, норми яких корелюються з нормами щодо загальних умов звільнення, що встановлені частиною першоюстатті 51 цього Закону.

Зокрема, щодо приписів пункту 9 частини першоїстатті 51 цього Закону, то їм корелюють положеннястатті 60 цього Закону, якими конкретизовано підстави звільнення прокурора з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Водночас у наведених справах Верховний Суд зауважив, що дію статті 60 зупинено до 1 вересня 2021 року (абзац четвертий пункту 2 розділу IIЗакону №113-IX), а тому з підстав, передбачених пунктом 9 частини першоїстатті 51 Закону № 1697-VII, прокурора не може бути звільнено з посади в період зупинення дії цієї норми, тобто в період проходження ним атестації.

Частиною п`ятоюстатті 51 зазначеного Законувизначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

25 вересня 2019 року набрав чинностіЗакон України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Отже, саме з 25 вересня 2019 року особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини першої, частини другої статті40, статей42,42-1, частин першої - третьої статті49-2 Кодексу законів про працю УкраїниустановлюютьсяЗаконом України «Про прокуратуру».

Тому з 25 вересня 2019 року саме цей Закон, а неКодекс законів про працю Українипоширюється на правовідносини між позивачем та відповідачем.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд і в постанові від 08 жовтня 2019 року в справі № 804/211/16.

З огляду на приписи КАС України, суд враховує вищевказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у даній справі, оскільки правовідносини у межах даного спору є подібними.

Також суд не бере до уваги посилання позивача на те, що його не було повідомлено у належний спосіб ( у двомісячний термін) про звільнення та не запропоновано іншу роботу в тому самому органі, оскільки відповідно до пункту 6 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом - 25.09.2019 усі прокурори вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України "Про прокуратуру". При цьому Законом чітко визначено, що єдиною підставою для переведення є успішне проходження атестації.

До того ж, позивач підтвердив, що був обізнаний про розміщення оголошення на сайті Генеральної прокуратури України (а.с. 129-131) про те, що відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 03.10.2019 №221 «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації» з 04.10.2019 розпочинається прийом письмових заяв щодо переведення. Отже, міг з`ясувати усі обставини, що стосувались реформування органів прокуратури і своєї дотичності до таких обставин та усвідомлювати наслідки своїх дій/бездіяльності в результаті неподання заяви про переведення.

Водночас суд зауважує, що Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22) пункт 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Наведений пункт втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 01.03.2023.

Суд зазначає, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.

Тотожний висновок щодо застосування норм процесуального права викладений в ухвалах Верховного Судувід 13.04.2023 у справі № 600/1450/20-а, від 30.05.2023 у справі № 420/4196/20.

До того ж, правова норма, яка є підставою для звільнення позивача з посади прокурора (пп.1 пункту 19 розд.ІІ Закону № 113-IX), є чинною та неконституційною не визнана.

Суд зауважує, що доводи позивача щодо необхідності скасування спірного наказу від 25.10.2019 № 620к ґрунтуються на незгоді ОСОБА_1 з положеннямиЗакону № 113-IXта Порядку № 221, які, на його думку, порушують, зокрема, права та гарантії, що визначеніКодексом законів про працю УкраїнитаКонституцією України.

Разом з тим, як положенняЗакону №113-IX, так і норми Порядку № 221, на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були чинними, неконституційними у встановленомузакономпорядку не визнавалися, а тому правові підстави для їх незастосування були відсутні.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2022 року у справі №440/4510/19.

У пункті 6 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25 грудня 2008 року №1165 (1998) вказано, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя.

Крім того, статтею 1 Конвенцією Міжнародної Організації Праці № 11 про дискримінацію в галузі права та занять 1958 року встановлено, що будь-яке розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, що ґрунтується на її специфічних вимогах, дискримінацією не вважається.

Також суд акцентує увагу на правовій позиції Конституційного Суду України, який у Рішенні від 07.07.2004 у справі № 1-14/2004 вказав, що конституційний принцип рівності не виключає можливості законодавця при регулюванні трудових відносин встановлювати певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій, у тому числі вводити особливі правила, що стосуються підстав і умов заміщення окремих посад, якщо цього потребує характер професійної діяльності.

Стосовно посилання позивача на приписи Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697VІІ зі змінами, суд зауважує наступне.

Дане Рішення стосується такої підстави для звільнення прокурора, як скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Так, відповідно до п.2.1. Рішення, у межах наведеної справи, Генеральний прокурор України наказом від 23 вересня 2015 року № 80ш уніс зміни до структури та штатного розпису прокуратури Запорізької області у спосіб „виключення штатних розписів усіх міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур, зокрема і прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя, та включення штатних розписів Бердянської, Енергодарської, Мелітопольської, Токмацької місцевих прокуратур, Запорізьких місцевих прокуратур № 1, № 2, № 3 з відповідною кількістю штатних одиниць для кожної прокуратури. Територіальна юрисдикція Запорізької місцевої прокуратури № 3 поширюється, зокрема, на Ленінський район м. Запоріжжя. Прокурор Запорізької області наказом від 14 грудня 2015 року № 473к через непроходження тестування звільнив ОСОБА_3 із займаної посади та з органів прокуратури Запорізької області у зв`язку зі скороченням штату працівників відповідно допункту 1частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України та на підставі Наказу № 80ш.

Конституційний Суд України зазначив, що запунктом9частини першої статті 51 Закону № 1697 підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права - відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1частини другої статті 51 Закону № 1697) або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2частини другої статті 51 Закону № 1697), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Урахував також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор „виключається зі штатного розпису органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов`язків та професійного майбутнього.

У спірних же правовідносинах юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 є неподання ним заяви встановленої форми про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію (пп.1 п.19 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

Також суд зауважує, що Конституційний Суд України ухвалив, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697VІІ зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення цього Рішення, що свідчить про те, що Рішення на час розгляду справи не набрало чинності, а його дія не розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки вони виникли до ухвалення судом цього Рішення, що узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 152 Конституції України.

Так, згідно із ч. 2ст. 152 Конституції України,закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини та, зокрема рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд зазначає, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

За наведеного правового регулювання з урахуванням практики Верховного Суду та встановлених у справі обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для скасування наказу відповідача від 25.10.2019 № 620к, поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищевикладене, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу слід відмовити.

Судові витрати для розподілу відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гомельчук С.В.

Повний текст судового рішення складено 16.06.2025.