Ухвала суду № 128145992, 16.06.2025, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

(про забезпечення позову)

16 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/14502/25

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лавренчук О.В., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь Агро-плюс» до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промінь Агро-плюс» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, у якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС в Житомирській області № 13062/6/06-30-04-05 від 29.04.2025 про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю «Промінь Агро-плюс» у реєстрації платником єдиного податку з 01.01.2025 та про відмову в прийнятті податкових декларацій платника єдиного податку четвертої групи на 2025 рік від 20.02.2025 №9038945760, від 19.03.2025 № 9070670260 та розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2025 рік від 19.03.2025 року № 9070684708, що оформлено повідомленням про відмову у прийнятті звітності № 13071/6/06-30-04-05 від 29.04.2025.

2) Зобов`язати Головне управління ДПС в Житомирській області внести до реєстру платників єдиного податку відомості щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь Агро-плюс» (ідентифікаційний код юридичної особи: 13551813) як платника єдиного податку четвертої групи з 01.01.2025 та видати довідку про підтвердження статусу платника єдиного податку четвертої групи на 2025 рік.

3) Зобов`язати Головне управління ДПС в Житомирській області прийняти податкові декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2025 рік від 20.02.2025 № 9038945760, від 19.03.2025 № 9070670260 та розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2025 рік від 19.03.2025 року № 9070684708 Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь Агро-плюс», як платника єдиного податку четвертої групи, датою їх фактичного отримання податковим органом.

Суддя своєю ухвалою від 02.06.2025 прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

До суду 16.06.2025 надійшла надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь Агро-плюс» про забезпечення позову (вх.№ 48460/25), в якій позивач просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДПС в Житомирській області № 13062/6/06-30-04-05 від 29.04.2025 про виключення з реєстру платників єдиного податку (про відмову у реєстрації платником єдиного податку) Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь Агро-плюс» з 01.01.2025.

В обґрунтування поданої заяви зазначає, що метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову, оскільки при анулюванні реєстрації платником єдиного податку четвертої групи позивачу буде змінено систему оподаткування, тобто позивач буде зобов`язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, сплатити штрафні (фінансові) санкції (штрафи). У свою чергу, зміна системи оподаткування призведе до того, що на ТОВ «Промінь Агро-плюс» буде покладено додаткове навантаження у вигляді нарахування та сплати податку на додану вартість, податку на прибуток, покладення додаткового обов`язку щодо подання додаткових документів (звітності), що може суттєво вплинути на ведення господарської діяльності, призвести до розірвання договірних правовідносин з контрагентами, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності в подальшому.

Частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Згідно з частинами 2 та 3статті 154 КАС України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

Ознайомившись із заявою про забезпечення позову та приєднаними до неї документами, суд вважає за можливе розглянути вказану заяву в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для забезпечення адміністративного позову суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з ч. 2ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За правилами ч. 1ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною 2статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

За змістом приписів частин 4, 5, 6ст. 154 КАС України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень вбачається, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку:

1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі;

2) захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат;

3) наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності.

При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.

Забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.

Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.

У контексті наведеного суд наголошує, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно будь-якої із сторін у спорі, їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ`я сторін.

Згідно із п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

В розрізі наведених акцентів варто зауважити, що при вирішенні процесуального питання «заходів забезпечення позову» суд враховує Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, відповідно до яких рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Відтак, під час вирішення питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з вищенаведених обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду без вжиття заходів задоволення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Водночас, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Розглянувши заяву про забезпечення позову та вивчивши надані докази на її підтвердження, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд враховує специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, оскільки за наслідками такого аналізу можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, та чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Відповідно до довідки № 8697/6/06-30-06-07 від 12.04.2024, яка видана позивачу на підтвердження того, що у 2024 році він є платником єдиного податку четвертої групи сільськогосподарських товаровиробників, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків, однак 29.04.2025 відповідачем прийнято рішення № 13062/6/06-30-04-05 про відмову у реєстрації платником єдиного податку з 01.01.2025.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі якщо платником єдиного податку четвертої групи не подано податкову звітність, передбачену підпунктом 295.9.1 пункту 295.9 статті 295 Кодексу. ПК України передбачає підстави для анулювання реєстрації платника єдиного податку або підстави, з яких платник не може бути платником єдиного податку четвертої групи, але не містить норму, відповідно до якої платник, який до 20 лютого не подав звітність, зазначену у п.п. 295.9.1 п. 295.9 ст. 295 та п.п. 298.8.1 п. 298.8 ст. 298 ПК України, не може бути, або втрачає статус платника єдиного податку четвертої групи.

Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку четвертої групи щодо позивача визначаються положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу якщо платником єдиного податку четвертої групи не подано податкову звітність, передбачену підпунктом 295.9.1 пункту 295.9 статті 295 та підпунктом 298.8.1 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.

При цьому, суд вважає, що таке рішення матиме суттєві наслідки для позивача у вигляді зміни системи оподаткування зі спрощеної на загальну.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини 2 статті 150 КАС України.

Матеріалами справи підтверджується, що Головним управлінням ДПС у Житомирській області прийнято рішення № 13062/6/06-30-04-05 від 29.04.2025 про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю «Промінь Агро-плюс» у реєстрації платником єдиного податку, при тому, що відповідно до довідки № 8697/6/06-30-06-07 від 12.04.2024 позивач у 2024 році був платником єдиного податку четвертої групи сільськогосподарських товаровиробників.

В своїй заяві про забезпечення позову позивач вказує, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень зокрема до неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, покладення додаткового обов`язку на позивача щодо подання документів та погіршення ділової репутації, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності, а для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що у випадку невжиття тимчасових обмежувальних заходів, у разі реалізації відповідачем рішення № 13062/6/06-30-04-05 від 29.04.2025, позивач буде зобов`язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування. В свою чергу, зміна системи оподаткування призведе до того, що на позивача буде покладено додаткове податкове навантаження, що в свою чергу може суттєво вплинути на ведення господарської діяльності, розірвання договірних правовідносин з контрагентами тощо. Крім того, у податковому (звітному) році або попередніх періодах, такому платнику за такі періоди будуть нараховуватись податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку третьої групи та існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді зупинення господарської діяльності позивача.

У зв`язку із цим суд вважає, що прийняття оскаржуваного рішення № 13062/6/06-30-04-05 від 29.04.2025 має суттєві наслідки для позивача у вигляді зміни системи оподаткування зі спрощеної на загальну.

Також суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача без вжиття заходів забезпечення позову вимагатиме значних зусиль, оскільки у разі задоволення позовних вимог позивач знову матиме право перебувати на спрощеній системі оподаткування, що в свою чергу потягне за собою вжиття заходів щодо зміни порядку звітування до контролюючих органів, сплати податків, тощо.

Невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, у постанові від 25 жовтня 2023 року по справі №160/11784/23.

Суд вважає, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету, а вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Також суд зазначає, що в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, застосування такого заходу не є вирішенням спору по суті, а спрямоване на забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення позову та недопущення настання негативних наслідків для позивача щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також інших осіб. Натомість, факт правомірності чи протиправності винесення оскарженого рішення буде встановлено під час повного, всебічного і об`єктивного судового розгляду справи.

Враховуючи вище викладене, суд доходить висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь Агро-плюс» про забезпечення позову.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДПС у Житомирській області № 13062/6/06-30-04-05 від 29.04.2025 про виключення з реєстру платників єдиного податку (про відмову у реєстрації платником єдиного податку) з 01.01.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь Агро-плюс», до набрання законної сили рішенням суду у справі №240/14502/25.

Негайно надіслати примірник ухвали про забезпечення позову заявнику та всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвалу суду складено у повному обсязі: 16 червня 2025 року.

Суддя О.В. Лавренчук