Рішення № 128141131, 16.06.2025, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/9888/24

Провадження № 2/369/2563/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

16.06.2025 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі судового засідання Осіпова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Свої вимоги мотивувала тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем до лютого 2018 року та мають спільних дітей: ОСОБА_3 , 2003 року народження, ОСОБА_4 , 2008 року народження, ОСОБА_5 , 2014 року народження. Після припинення спільного проживання, між ними укладено договір, за яким діти залишились проживати разом з нею. Відповідач у свою чергу зобов`язувався сплачувати аліменти на дітей в розмірі 12 000 грн. щомісячно, оздоровлювати дітей щорічно, лікувати. Останній раз батько перерахував кошти на утримання дітей у квітні 2021 року. З того часу, він фактично зник з життя дітей і перебуває у розшуку (переховується від органів досудового розслідування по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч.1,4 ст.190 КК України).

Вважає, що з квітня 2021 року відповідач ухиляється від обов`язків по вихованню своїх дітей, не проявляє зацікавленості до них, не піклується про дітей, не приймає ніякої участі в їх вихованні, матеріальної допомоги для гідного розвитку не надає, взагалі не цікавиться здоров`ям дітей, їх духовним, фізичним та соціальним розвитком, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України є підставою для позбавлення батьківських прав. У зв`язку з вказаними обставинами позивач змушена звернутись до суду із заявою про позбавлення батьківських прав.

Вказала, що неповнолітні діти проживають разом з нею та перебувають на її утриманні. Для повноцінного та всебічного розвитку дітей є необхідним стягнення аліментів в розмірі по 4000 грн. на кожну дитину, оскільки відповідач як батько має надавати матеріальну допомогу.

Просила суд:

позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 4 000 гривень щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення даного позову і до досягнення дитиною повноліття або 23 років, у разі навчання за денною формою навчання у вищому навчальному закладі;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 4 000 гривень щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення даного позову і до досягнення дитиною повноліття або 23 років, у разі навчання за денною формою навчання у вищому навчальному закладі;

судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 липня 2024 року, було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

За клопотанням позивача, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2024 року витребувано зі Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області висновок щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

13 січня 2025 року до суду надійшов зі Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області висновок щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового засідання.

У судове засідання учасники процесу не з`явились, про дату, час та місце його проведення повідомлялись належним чином.

Представник позивача подала заяву про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Ухвалу про відкриття провадження по справі, позовну заяву з додатками відповідачу направлено на адресу зареєстрованого проживання. Конверти повертались з відміткою «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній», що відповідно до ст.128 ЦПК України є належним повідомленням. Також виклик відповідача здійснювався шляхом розміщення оголошення на сайті суду.

Згідно ч. 1 ст.223ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику)учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

При розгляді справи судом встановлено, що 01 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції в м. Києві, про що в Книзі реєстрації шлюбів був зроблений відповідний актовий запис № 107.

Сторони мають спільних дітей:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , видане 22.01.2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві;

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , видане 14.10.2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції Київської області;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , видане 30.01.2014 року Виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2018 року шлюб, зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Після припинення спільного проживання та розірвання шлюбу 22 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір між батьками про проживання, виховання дітей та сплату аліментів на дітей.

Зокрема, пунктом 1.3. Договору визначено, що місцем проживання дітей батьки визначили місце проживання матері.

З позовної заяви та матеріалів справи встановлено, що діти по теперішній час проживають з Позивачем (окрім ОСОБА_3 , яка досягла повноліття та уклала шлюб, у зв`язку з чим не проживає з Позивачем та не перебуває на її утриманні), що зокрема підтверджується і копіями витягів з реєстру територіальної громади щодо місця реєстрації (проживання) дітей та Позивача з 23.04.2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , а також копією акту обстеження умов проживання, складеного службою у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 22.05 2024 року. Діти з матір`ю проживають в квартирі останньої, що належить їй на праві приватної власності, копія Договору купівлі-продажу квартири від 18.04.2018 року та копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності

Пунктом 4.1. Договору між батьками про проживання, виховання та сплату аліментів на дітей визначено розмір аліментів у сумі 12 000 (дванадцять тисяч) гривень, який Відповідач зобов`язувався сплатити Позивачу на утримання трьох дітей.

Відповідно до пунктів 4.2. та 4.3. Договору між батьками про проживання, виховання та сплату аліментів на дітей колишнє подружжя дійшло згоди, що окрім сплати суми аліментів по зазначеному договору, для забезпечення літнього відпочинку дітей, Платник (Відповідач) бере на себе відповідальність по оздоровленню дітей, а також при необхідності стаціонарного лікування або обстеження дітей Платник (Відповідач) виплачує Одержувачу (Позивачу) грошові кошти для здійснення цього лікування або обстеження у державному або, за попереднім погодженням з Платником, у недержавному лікувальному закладі.

З поданих виписок з банківського рахунку вбачається, що останній раз ОСОБА_2 здійснював платіж у березні 2021 року. Інші відомості про сплату аліментів у погодженому розмірі матеріали справи не містять.

Позивач виконує обов`язки по вихованню та розвитку дітей, опікується сином та донькою, матеріально їх забезпечує.

Зазначені факти як кожен окремо, так і у сукупності, можна розцінювати як ухилення батька від виховання дітей, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків.

Згідно зі ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основної уваги.

Вимогами ст. 27 даної Конвенції передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину, нести основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей та фінансових можливостей рівень життя, необхідний для розвитку дитини.

Згідно з приписами пунктів 15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні, прийнятому у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09), Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100). Розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України, виключними підставами позбавлення батьківських прав матері або батька є: не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засудженні за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 постанови передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

В пункті 18 постанови зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».

У рішенні по справі «Хант проти України» п. 54 зазначено, що суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden») і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

На підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Боощагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 20 грудня 2024 року орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначені обставини підтверджуються висновком про доцільність позбавлення батьківських прав від 20 грудня 2024 року.

Також суд враховує, що з травня 2021 року ОСОБА_2 фактично зник, у зв`язку з перебуванням у розшуку, як особа, яка переховується від органів досудового розслідування та, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч. 1 та 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, інформація про що наявна у відкритому доступі можна ознайомитися на офіційному сайті Міністерства внутрішніх справ за посиланням: http://surl.li/udsdj.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини. Виходячи з наведеного, враховуючи інтереси дитини, позицію відповідача, та те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дітей.

Стаття 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини і предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.

Частиною 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві.

Сімейний кодекс України детально регулює питання застосування такого засобу захисту дитини, її прав та інтересів від посягань з боку її власних батьків як позбавлення батьківських прав.

За змістом ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

До суду відповідач не надав жодного доказу або ж свої заперечення щодо недоцільності позбавлення його батьківських прав та відсутності його вини у невиконанні своїх обов`язків по догляду та вихованню дітей, тому суд враховує лише ті докази, які містяться в матеріалах справи та вважає, що позивачем повністю доведено необхідність позбавлення відповідача батьківських прав щодо їх дітей, у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх батьківських обов`язків. Неявка відповідача в судові засідання також свідчить про його байдужість до долі дітей. Тому позовні вимоги про позбавлення батьківських прав підлягають до задоволення.

Щодо стягнення аліментів.

Обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття визначено у ст.180 СК України. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. (ст.181 СК України).

Згідно ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

За ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

З матеріалів справи встановлено, що позивачка проживає разом з неповнолітніми дітьми, які перебувають на її утриманні.

Відповідно до ч.1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Тому позовні вимоги підлягають задоволенню з 10 червня 2024 року.

Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

З огляду на те, що діти проживають з матір`ю, вартість продуктів харчування, інших речей першої необхідності, розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, відсутність відомостей про доходи чи витрати відповідача, відсутність заперечення щодо заявленого розміру аліментів, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково та стягнення з відповідача на утримання дитини аліменти у розмірі 8000 грн. на дітей щомісячно до досягнення дітьми повноліття, як це передбачено ч. 2 ст. 183 СК України.

Вимоги про стягнення аліментів після повноліття дітей у разі продовження ними навчання задоволенню не підлягають як передчасно заявлені. Після настання повноліття, позивачка або дитина самостійно має право звернутись до суду з відповідним позовом. У даному випадку аліменти стягуються до повноліття дітей з часу звернення до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. 12-13, 81, 89, 141, 263-265, 280 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та в розмірі 8 000 гривень (вісім тисяч) щомісячно, починаючи стягнення з 10 червня 2024 року і до досягнення дітьми повноліття.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави у сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_6 тел. НОМЕР_5

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_6 .

Заочне рішення може бути переглянуто Києво-Святошинським районним судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 16 червня 2025 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ