Рішення № 128136433, 11.06.2025, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/3854/25

Провадження №2/333/2991/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2025 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Холода Р.С.,

за участю секретаря судового засідання Лузанової А.Д.,

відповідачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» (юридична адреса: 14017, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд.13, код ЄДРПОУ: 39700642) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості,-

встановив:

05.05.2025 року ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» звернулося до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.10.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №161717212 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Відповідно до умов Розділу 2 Договору Товариство зобов`язалося надати відповідачці кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідачка зобов`язалася повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що є невід`ємною частиною Договору, текст яких розміщений на сайті Товариства: www.moneyveo.ua.

На виконання умов договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на банківську карту № НОМЕР_2 , яка була вказана відповідачкою при укладенні договору, грошові кошти у сумі 18500,00 грн.

В подальшому, 10.12.2024 року, відповідно до ст. 1077 ЦК України, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги за кредитним договором №161717212 до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за Договором Факторингу №МВ - ТП/12.

Всупереч умовам кредитного договору відповідачка не виконала свого зобов`язання, у зв`язку з чим у останньої виникла заборгованість у розмірі 46065,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за захистом своїх прав вимушене звернутись з цим позовом до суду, яким просить стягнути із відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі 46065,00 грн., а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн. та з надання правничої допомоги в розмірі 5000,00 грн.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по цій справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засіданняпредставник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідачка ОСОБА_1 у судовому засіданні повідомила, що вона частково визнає позов, а саме: в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та судових витрат, в тому числі за надання правничої допомоги в розмірі 5000,00 грн.

Додатково повідомила, що кредит брала не вона, а її співмешканець. У останнього був доступ до її телефону, тому він ймовірно цим скористався та уклав від її імені кредит. Про існування кредиту вона дізналася приблизно 6 місяць потому. До правоохоронних органів вона не зверталася, ім`я співмешканця назвати відмовилася.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 2ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною,Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно дост. 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимогст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно з положеннямист. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 07.10.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №161717212 (надалі - кредитний договір), відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в сумі кредитного ліміту у розмірі 18500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (п. 2.1.)

Як вбачається з п. 2.2. кредитного договору, сума кредитного ліміту, вказана в п. 2.1. договору, є загальною сумою кредиту і є максимальною сумою грошових коштів на умовах кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника.

Відповідно до п. 2.3. кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 18500,00 грн. 07.10.2024 року (що є датою надання кредиту).

Пунктом 1.7. кредитного договору передбачено, що позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий Транш в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання кредиту позичальником першого Траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

Згідно з п. 8.3. кредитного договору базова процентна ставка складає 1,00 відсотків в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 365,00 відсотків річних.

Відповідно до п. 8.8. кредитного договору, проценти в розмірі визначеному за правилами цього договору, нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування кредитом починаючи з першого дня Траншу за договором та до дня закінчення строку дії цього договору.

Пунктом 11.1. кредитного договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років або до його дострокового розірвання/припинення його дії, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання.

ОСОБА_1 підписала кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора ZDBQ, у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію».

В рамкахдоговору пронадання фінансовихплатіжних послугз переказукоштів №ПГ-757від 06.09.2023року тана підставіплатіжної інструкції(замовлення)відправника,ТОВ «ПрофітГід»було здійсненонаступний успішнийпереказ грошовихкоштів нарахунок отримувача:номер замовлення/код платіжноїінструкції -86A82E47-10C0-41F7-9CCE-5DA4486B5D41;відправник -ТОВ «МАНІВЕОШВИДКА ФІНАНСОВАДОПОМОГА»,код 38569246;номер транзакції-42831-02371-90594;дата проведення 07.10.2024року;сума переказу 18500,00грн.;опис: Credit transaction ІНН 3447404642 ОСОБА_1 Договір (оферта): 161717212 від 07.10.2024.

Згідно з наданими позивачем розрахунками заборгованості за кредитним договором №161717212 від 07.10.2024 року, ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 55 130,00 грн., з яких: 18500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 27565,00 грн. - заборгованість за відсотками; 9250,00 заборгованість за неустойкою.

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 46065,00 грн., з яких: 18500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 27565,00 грн. - заборгованість за відсотками. Тобто, позивач не просить стягнути розмір штрафних санкцій.

Щодо укладення кредитного договору

Згідно частин першої, другої статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3вказаного Законувизначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11зазначеного Законуелектронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII).

За змістом статті 12 вказаного Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1ст.3Закону України«Про електроннукомерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

За встановленими у цій справі обставинами кредитний договір між відповідачкою та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», правонаступником якого є позивач, укладено в електронній формі, із застосуванням електронного підпису, у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію».

Суд не погоджується з доводами відповідачки про те, що кредитний договір укладався не нею, а її співмешканцем, з огляду на таке.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

У свою чергу, доказів того, що персональні дані (дані паспорту громадянина України, картки фізичної особи-платника податків) були використані іншими особами для укладення кредитного договору від її імені суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно відповідачки шахрайських дій остання не зверталася, як і не оскаржувала правомірність укладених договорів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, щостаття 204 ЦК Українизакріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Суд зауважує,що матеріалисправи немістять івідповідачка судуне надаладоказів щодоспростування презумпціїправомірності кредитногодоговору,його окремихпунктів.Кредитний договір№161717212від 07.10.2024рокунедійсним не визнавався.

Таким чином, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами цього правочину.

Щодо відступлення права вимоги

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 10.12.2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (фактор) уклали Договір факторингу №МВ-ТП/12, відповідно до вимог якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги за переліком в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п. 2.1.). Наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання реєстру прав вимоги (п. 4.1.).

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги від 10.12.2024 року до Договору факторингу № МВ-ТП/12 від 10.12.2024 року, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» отримало право вимоги до відповідачки за кредитним договором №161717212 від 07.10.2024 року на загальну суму 39 590,00 грн., з яких: 18500,00 грн. тіло кредиту, 11 840,00 грн. відсотки, 9250,00 грн. неустойка.

Згідно з платіжною інструкцією №1033 від 16.01.2025 року, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання вимог вищевказаного договору факторингу сплатило ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 3394362,10 грн.

Відповідно до ч.1ст. 1077 ЦК Україниза договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1078 ЦК Українивстановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно дозаконумає право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені устатті 6 Закону № 2664-III.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 тощо.

Нормистатті 1077 ЦК Українине містять імперативного положення про те, що право вимоги до нового кредитора за договором факторингу переходить саме з моменту сплати оплати новим кредитором (фактором) на користь первісного кредитора (клієнта) заборгованості та інших платежів відповідно до договору факторингу.

У цій справі, умовами договору факторингу № МВ-ТП/12 від 10.12.2024 року не було передбачено, що права грошової вимоги вважаються відступленими в день отримання клієнтом в повному обсязі оплати за таким договором.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту набуття ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» права вимоги до відповідачки за кредитним договором позивач надав копії відповідних документів договору факторингу, витягу з реєстру прав вимоги, платіжної інструкції кредитного переказу коштів.

При цьомустаттею 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Договором факторингу №МВ-ТП/12 від 10.12.2024 передбачено момент набуття ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» права вимоги - з моменту підписання відповідного реєстру прав вимоги.

Отже, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» як кредитор у зобов`язанні має право на пред`явлення позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №161717212 від 07.10.2024 року.

Щодо стягненнязаборгованості за кредитом

У частинах 1, 3 ст.509ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У розумінні ст.526ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підтвердження виконання умов надання кредиту відповідачці, позивач надав суду довідку ТОВ «ПрофітГід» про здійснення переказу грошових коштів.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.

На повернення грошових коштів не вказувала і відповідачка у своєму відзиві.

Враховуючи, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку не повернуті, суд переконаний, що ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Щодо стягнення заборгованості за нарахованими відсотками

Згідно ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд звертає увагу, що з розрахунку заборгованості вбачається розрахування усієї суми заборгованості з урахуванням також нарахованих відсотків в розмірі 27565,00 грн., що передбачені п. 8.3. кредитного договору №161717212 від 07.10.2024 року.

Згідно ст.629 ЦПК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 не виконала належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором, в обумовлені договором строки, суд дійшов до переконання про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», в тому числі процентів за користування кредитом.

Розглянувши вимогиТОВ «ТАЛІОНПЛЮС» простягнення з ОСОБА_1 на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., суд дійшов до висновку про їх задоволення, виходячи з такого.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат,пов`язанихзрозглядом справи,належатьвитрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно дост.137ЦПКУкраїни,витрати,пов`язанізправничою допомогоюадвоката,несуть сторони,крімвипадківнадання правничоїдопомогизарахунок держави(ч.1).Зарезультатамирозгляду справивитратинаправничу допомогуадвокатапідлягаютьрозподілу міжсторонамиразоміз іншимисудовимивитратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3).

Частиною 4 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністюсправита виконанихадвокатомробіт(наданихпослуг); 2)часом,витраченимадвокатомна виконаннявідповіднихробіт(наданняпослуг); 3)обсягомнаданихадвокатом послугтавиконанихробіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано копії: договору про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024 року, додаткової угоди № 436 від 30.12.2024 року до вказаного договору, акту приймання-передачі наданих послуг від 30.12.2024 року, платіжної інструкції кредитового переказу коштів №1336 від 30.12.2024 року на суму 5000,00 грн.

Розглянувши та дослідивши надані позивачем документи, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд виходить з того, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Тісамі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі«East/WestAlliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі«Баришевський проти України»зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18)та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Від відповідачки не надходило клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно неспівмірності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи.

Крім того, відповідачка у судовому засіданні визнала позовні вимоги в частині стягнення правничої допомоги на користь позивача в розмірі 5000,00 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 р.: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони».

Суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертоїстатті 137 ЦПК Україниможливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положенняхстатті 627ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому устатті 43 Конституції України.

Такого висновку дійшов Верховний Суд при розгляді справи№ 910/13071/19.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивачапро покладення на ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з задоволенням позовних вимог, судовий збір у розмірі 2422,40 грн. судом покладається на відповідачку.

Керуючись ст.ст. 509, 526, 536, 549, 551, 610-612, 617, 625, 626, 629, 1054, 1056-1, 1077, 1078 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» (юридична адреса: 14017, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд.13, код ЄДРПОУ: 39700642) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» (юридична адреса: 14017, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд.13, код ЄДРПОУ: 39700642) заборгованість за кредитним договором №161717212від 07.10.2024рокув розмірі 46065 (сорок шість тисяч шістдесят п`ять) грн. 00 коп., з яких: 18500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 27565,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» (юридична адреса: 14017, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд.13, код ЄДРПОУ: 39700642) 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» (юридична адреса: 14017, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд.13, код ЄДРПОУ: 39700642) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складено 16.06.2025 року.

Суддя Комунарського районного суду

м.Запоріжжя Р.С.Холод