Рішення № 128110967, 13.06.2025, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

13 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/746/25

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач 2), в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 15.11.2024 № 909230174073 про відмову в перерахунку пенсії;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яка полягає у припинені з 01.05.2023 пенсійних виплат, та зобов`язати поновити виплату пенсії.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком з 28.04.2018 та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області.

З 2016 року є внутрішньо переміщеною особою відповідно до довідки від 22.09.2016 № 2399012934.

З 01 травня 2023 року Пенсійним фондом України не виплачується пенсія позивачу.

16.10.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області із заявою про причини невиплати пенсії, поновлення виплати належної йому пенсії та виплати всієї суми заборгованості.

Листом від 17.10.2024 № 7834-8122/С-02/8-1200/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повідомило, що виплату пенсії призупинено з 01.05.2023 на підставі пункту 5 частини 1 статті 49 Закону № 1058 у зв`язку з отриманням інформації, яка потребує уточнення та фізичної ідентифікації отримувача пенсії.

21.10.2024 позивачем подано заяву через портал електронних послуг ПФУ на проходження ідентифікації шляхом відеоконференцзв`язку.

04.11.2024 спеціалістами ПФУ проведено таку ідентифікацію та особу позивача встановлено, про що свідчить рішення про встановлення особи від 07.11.2024 № 444117.

Після проходження ідентифікації та встановлення особи позивача в особистому кабінеті 07.11.2024 автоматично сформовано заяву про призначення/перерахунок виплат щодо поновлення виплати пенсії.

Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 15.11.2024 № 909230174073 про відмову в перерахунку пенсії, відмовлено у поновлені пенсії з підстав призупинення з причини «35» - до з`ясування (повідомлення правоохоронних органів) та виплата пенсії буде поновлена за умови особистого звернення до будь-якого територіального органу ПФУ.

Позивач вважає вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо не виплати пенсії протиправними.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Відповідач 2 заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 29.04.2025 надав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

ОСОБА_1 з 28.04.2018 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, як внутрішньо переміщена особа та отримував пенсію за віком, призначену за нормами статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З дати призначення та до 01.05.2023 включно пенсія позивачу нараховувалась та виплачувалась в повному обсязі, заборгованості за цей період немає.

Органи Пенсійного фонду України припиняють виплату пенсії, зокрема, у разі надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів від силових органів інформації, отриманої ними в результаті виконання своїх функціональних обов`язків.

Листом від 14.04.2023 № 78/3/5/7-6849 відповідачу 2 повідомлено, що 3 управлінням Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22022130000000238 від 24.06.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України (передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території та (або) збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора).

В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження встановлено причетність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до співпраці з окупаційними адміністраціями російської федерації на тимчасово окупованій території Луганської області та провадження господарської діяльності у взаємодії з ними.

З урахуванням викладеного, з метою недопущення фінансової підтримки колабораційної діяльності за рахунок соціальних виплат держави просили Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області розглянути питання щодо призупинення нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 .

З 01.05.2023 відповідно до пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплату пенсії ОСОБА_1 зупинено без прийняття окремого рішення на підставі листа Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях 3 управління (з дислокацією в м. Сєвєродонецьк Луганської області) від 14.04.2023 № 78/3/5/7-6849 у зв`язку з отриманням інформації з правоохоронних органів, яка потребує уточнення та фізичної ідентифікації отримувача пенсії. Додатково повідомлено, що рішення стосовно припинення виплати формується у випадку закриття постійною причиною.

ОСОБА_1 21.10.2024 звернувся через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявкою на «Ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв`язку».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 07.11.2024 № 444117 особу ОСОБА_1 встановлено.

За умови успішної відеоідентифікації в ВІО в підсистемі «Звернення» автоматично створюється звернення за перерахунком пенсії виду «Поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам», до якого прикріплюються всі скан-копії документів, які прикріплювалися до звернення на проведення відеоідентифікації та скан-копія документу типу «Рішення ВІО» (рішення комісії, що проводила ідентифікацію особи в ході відеоконференції в підсистемі ВІО).

Автоматично сформовану заяву ОСОБА_1 щодо поновлення виплати ВПО з типом ідентифікації «відеоконференцзв`язок» опрацьовано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, але виплату пенсії не поновлено.

Для вирішення питання щодо поновлення/відмови ОСОБА_1 у виплаті пенсії відповідачем 2 направлено листи від 05.12.2024 № 1200-0403-5/31092 та від 11.02.2025 № 1200-0403-5/3849 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про підтвердження або спростування причетності ОСОБА_1 до колаборацiйної діяльності.

На запити Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 05.12.2024 № 1200-0403-5/31092 та від 11.02.2025 № 1200-0403-5/3849, Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях надано відповідь, що причетність ОСОБА_1 до колабораційної діяльності перевіряється в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

Отже, на думку відповідача 2, він діяв в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідач 1 також заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 29.04.2025 надав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Позивач звернувся із заявою від 07.11.2024 № 4947 щодо поновлення виплати пенсії.

За результатами розгляду заяви, відповідачем 1 прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії № 909230174073 від 15.11.2024.

Відповідач 1 зазначає, що оскільки виплату пенсії призупинено з причиною «35» - до з`ясування (повідомлення правоохоронних органів), поновлення виплати пенсії буде можливим за умови особистого звернення позивача до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України.

Також зазначено, що призначення чи поновлення пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних із встановленням особи, що звернулася за призначенням пенсії та наявність визначеного переліку документів.

Крім того, відповідач 1 посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

05.05.2025 від представника позивача надійшли відповіді на відзиви відповідачів, в обґрунтування яких зазначено таке.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Разом з тим, навіть вручення підозри, обвинувального акту чи засудження громадянина України за вироком суду не є підставою для припинення особі пенсійних виплат.

Вказується, що органи Пенсійного фонду України та їх посадові особи не можуть на власний розсуд, без законних на те підстав обмежувати право громадянина України на пенсію.

Також представник позивача зазначає про помилковість посилань відповідача 1 на пропуск строку звернення до суду з цим позовом, оскільки позивач міг дізнатися про порушення, яке стало підставою для припинення пенсійних виплат відповідачем 2, тільки з рішення від 15.11.2024 № 909230174073, прийнятого ГУ ПФУ в Запорізькій області.

На підставі викладеного просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 21.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є пенсіонером та перебуває на обліку як отримувач пенсії у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, що підтверджується копіями паспорта громадянина України, матеріалами пенсійної справи позивача та сторонами в заявах по суті спору.

Також не є спірним питанням у даній справі, оскільки підтверджується як позивачем у позові, так і відповідачами у відзивах на позовну заяву, що з 01 травня 2023 року виплату пенсії було припинено.

При цьому, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 17.10.2024 № 7834-8122/С-02/8-1200/24 повідомлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії за віком, виплату якої позивачу призупинено з 01.05.2023 на підставі норм пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058 у зв`язку з отриманням інформації, яка потребує уточнення та фізичної ідентифікації отримувача пенсії.

Також листом Пенсійного фонду України від 27.12.2024 № 53907-62627/С-03/8-2800/24 повідомлено, що виплату пенсії позивачу припинено на підставі отриманої від правоохоронних органів інформації.

З матеріалів справи також встановлено, що Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях було направлено на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області лист від 14.04.2023 № 78/3/5/7-6849, в якому зазначено, що Управлінням здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22022130000000238 від 24.06.2022, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України. У ході досудового розслідування встановлено причетність громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до співпраці з окупаційними адміністраціями російської федерації на тимчасово окупованій території Луганської області та провадження господарської діяльності у взаємодії з ними. З урахуванням викладеного, з метою недопущення фінансової підтримки колабораційної діяльності за рахунок соціальних виплат держави, Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях просило розглянути питання щодо призупинення нарахування пенсійних виплат.

Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про встановлення особи № 444117 від 07.11.2024 (прийнятого за заявою ОСОБА_1 від 21.10.2024), за результатами проведеного відеоконференцзв`язку 04.11.2024 об 11:00 год. та опрацювання наданих одержувачем документів, відповідей на поставлені запитання в ході відеоконференції особу ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 (2130112590 № пенсійної справи 909230174073), встановлено.

Як зазначає відповідач 2 на підставі успішного проходження позивачем відеоідентифікації було автоматично створено заяву від ім`я позивача від 07.11.2024 про перерахунок «Вид перерахунку - поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам».

Вказану заяву опрацьовано та розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у перерахунку пенсії від 15.11.2024 № 909230174073, ОСОБА_1 відмовлено в подовженні виплати пенсії. В обґрунтування цього рішення зазначено, що оскільки виплату пенсії призупинено з причиною «35» - до з`ясування (повідомлення правоохоронних органів), виплата пенсії буде поновлена за умови особистого звернення заявника до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області було направлено на адресу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях листи від 05.12.2024 № 1200-0403-5/31092 та від 11.02.2025 № 1200-0403-5/3849, в яких просило підтвердити або спростувати причетність ОСОБА_1 до колабораційної діяльності.

Листом Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 12.02.2025 № 78/3/5/7-2136 повідомлено, що причетність до колабораційної діяльності громадян України ОСОБА_1 , перевіряється в рамках кримінального провадження № 22024070000000030, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном;

3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;

3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

З вищевказаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду.

При цьому, чинна редакція частини першої статті 49 Закону № 1058 передбачає припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, зокрема, у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством.

Разом з тим, вказані зміни до статті 49 Закону № 1058 внесено вже після припинення позивачу пенсії та відповідно до матеріалів справи, підставою призупинення пенсії позивачу не було непроходження позивачем фізичної ідентифікації.

В той же час слід вказати, що позивачем було пройдено відповідну ідентифікацію, за наслідками якої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області прийнято рішення про встановлення особи позивача.

Однак, відповідач 1 своїм рішенням від 15.11.2024 № 909230174073 відмовив позивачу в поновленні виплати пенсії.

Як встановлено судом, припинення виплати пенсії позивачу відбулося з 01 травня 2023 року без прийняття окремого рішення, що є порушенням вимог вищевказаної норми Закону № 1058-IV, оскільки виплату пенсії може бути припинено виключно за відповідним рішенням органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Підставою для припинення виплати позивачу пенсії та, відповідно, відмові в поновленні такої виплати слугував лист Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) від 14.04.2023 № 78/3/5/7-6849, що був надісланий на адресу відповідача, яким повідомлено, що в ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 22022130000000238 від 24.06.2022, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, у ході якого встановлено причетність позивача до співпраці з окупаційними адміністраціями російської федерації на тимчасово окупованій території Луганської області та провадження господарської діяльності у взаємодії з ними.

Водночас суд зазначає, що Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії. Не передбачено такої підстави й будь-яким іншим законом або нормативно-правовим актом України.

Також суд зауважує, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Станом на момент розгляду цієї справи жодних законів та (або) прийнятих на виконання цих законів нормативно-правових актів, які б розширювали перелік підстав для припинення виплати пенсії, встановлений статтею 49 Закону № 1058-IV, зокрема, щодо осіб (громадян України), які підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, не прийнято.

Тому, у суду відсутні правові підстави вважати, що припинення виплати позивачу пенсії є законним.

Крім того, згідно з вимогами частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Стаття 2 Закону № 389 передбачає, що правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону № 389 в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: 1) обґрунтування необхідності введення воєнного стану; 2) межі території, на якій вводиться воєнний стан, час введення і строк, на який він вводиться; 3) завдання військового командування, військових адміністрацій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження і здійснення заходів правового режиму воєнного стану; 4) завдання суб`єктам забезпечення цивільного захисту щодо приведення єдиної державної системи цивільного захисту, її функціональних та територіальних підсистем у готовність до виконання завдань за призначенням в особливий період; 5) вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень; 6) інші питання, що випливають із цього Закону.

24.02.2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який у подальшому продовжений відповідними Указами Президента України з затвердженням відповідними Законами України та який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (Закону № 389).

Отже в зазначеному Указі Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 чітко визначено вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які можуть тимчасово обмежуватись у зв`язку з введенням воєнного стану, серед яких відсутнє обмеження права соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України.

Тому обмеження такого право в період дії воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 є незаконним.

Також статтею 62 Конституції України передбачено презумпцію невинуватості, згідно з положеннями якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Отже, конституційні права особи, передбачені статтею 62 Конституції України, не можуть бути обмежені і в умовах воєнного або надзвичайного стану.

В рішенні Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 зауважено, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абзаци перший третій пункту 4 мотивувальної частини рішення).

В рішенні Конституційного Суду України від 8 червня 2022 року № 3-р(II)/2022 зазначено, що конституційний принцип презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після його завершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв`язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача 2 щодо не виплати позивачу раніше призначеної пенсії з 01 травня 2023 року є протиправною, як і рішення відповідача 1 щодо відмови в поновленні такої виплати є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо посилань відповідача 1 на пропуск строку звернення до суду з цим позовом, суд вважає їх незмістовними, оскільки в даному випадку не виплата пенсії відбулась внаслідок протиправної бездіяльності та рішень пенсійних органів, тобто з їх вини, а тому на підставі положень частини 2 статті 46 Закону № 1058-IV, виплата пенсії має бути здійснена без обмеження будь-яким строком.

Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність бездіяльності та рішення відповідачів, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при зверненні до суду з даною позовною заявою було сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн, що підтверджується квитанцією про сплату від 12.04.2025 № 6139-5640-5731-0828.

Разом з тим суд зазначає, що позовну заяву подано в електронній формі через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему «Електронний суд».

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, з урахуванням наведеного, позивач за подання даної позовної заяви повинен був сплатити судовий збір в розмірі 1937,92 грн за дві вимоги немайнового характеру.

Тобто, позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж необхідно було сплатити, а тому питання про розподіл судових витрат вирішується виходячи з суми, що позивач мав сплатити - 1937,92 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що позовні вимоги носять немайновий характер і позов підлягає задоволенню, відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору порівну в сумі по 968,96 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ідентифікаційний код 20490012, місцезнаходження: м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158-Б), Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код 21782461, місцезнаходження: Луганська область, м. Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.05.2023.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у перерахунку пенсії від 15.11.2024 № 909230174073.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.05.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 13.06.2025.

Суддя О.М. Качанок