Рішення № 128092848, 12.06.2025, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/19236/24

Провадження № 2/161/1902/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2025 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді ЧернякаВ.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач через свого представника звернувся до суду з цим позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору про надання грошових коштів у позику № 2407241223 від 14.12.2023 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6000 грн. строком на 25 днів (дата повернення позики 08.11.2024 року).

У зв`язку з неналежним виконанням взятих зобов`язань за договором у останнього станом на дату подання позову утворилась заборгованість у розмірі 52505,40 грн.

З наведених мотивів та підстав позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у вказаній сумі, а також суму судових витрат у справі.

Заочним рішенням суду від 26.11.2024 року позов було задоволено повністю.

Ухвалою суду від 12.02.2025 року вказане заочне рішення було скасовано з призначенням справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників.

Відповідно до положень ЦПК України відповідачу будо направлено ухвалу та роз`яснено його право подати відзив на позовну заяву і всі наявні докази, що підтверджують заперечення проти позову протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали суду.

19.02.2025 року на адресу суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує факт укладення ним договору та отримання кредитних коштів, просить відмовити у задоволені позову та стягнути з позивача витрати на правову допомогу у розмірі 6500 грн. Зазначає про відсутність належних доказів на обґрунтування розрахунку заборгованості. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснено поза межами строку кредитування (загальний розмір заборгованості повинен становити 10485 грн., з яких 6000 грн. тіло кредиту, 4485 грн. нараховані відсотки).

21.02.2025 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив. Сторона позивача вказує, що для укладання кредитного договору необхідно здійснити певну послідовність дій направлених на реальне укладення договору та отримання коштів, нездійснення чи не завершення дії унеможливлює укладення договору. у Договорі оферти первісним кредитором було чітко визначено, що всі документи щодо надання Кредиту підписуються Клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Саме відповідач ініціював укладення такого договору, підписавши договір з використанням одноразового ідентифікатора. Сторони погодили усі істотні умови договору. Нарахування відсотків здійснено вірно, оскільки припиняється у день фактичного повернення коштів, незалежно від закінчення строку дії договору.

Ухвалою суду від 19.03.2025 року судом було задоволено клопотання позивача про витребування доказів (інформації про зарахування коштів та виписки з рахунку відповідача).

09.06.2025 року на адресу суду надійшла відповідь АТ КБ «Приватбанк» на вказану ухвалу.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору про надання грошових коштів у позику № 2407241223 від 14.12.2023 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6000 грн. строком на 25 днів (дата повернення позики 08.11.2024 року) (а.с.12-16). Договір укладено в електронній формі.

Суд зазначає, що у відповідності до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що Інформаційно-комунікаційною системою позивача було згенеровано типову форму кредитного договору, згенеровано Оферту, що містила усі істотні умови та направлено Позичальнику у Особистий електронний кабінет 14 грудня 2023 року

Договір про надання грошових коштів у позику №2407241223 від 14.12.2023 р. підписаний одноразовим ідентифікатором «3x56ikovm» (час підписання: 14.12.2023 17:01), у Паспорті Кредиту вказано одноразовий ідентифікатор «18nqv85xx» та час: 14.12.2023 17:01.

Вказані ідентифікатори були направлені позивачем на вказану ним електронну адресу.

З відповіді АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано карту № НОМЕР_1 . Виписка по рахунку № НОМЕР_1 містить відомості про зарахування на карту суми коштів у розмірі 6000 грн.14.12.2023 року.

Вказане спростовує твердження відповідача щодо неотримання коштів та відсутності факту укладення договору.

Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.

За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі №209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.

Відповідачем не надано суду відомостей на підтвердження доводів не підписання ним договору позики чи заволодіння його персональними даними іншими особами (звернення до правоохоронних органів тощо), тобто доказів вчинення шахрайських дій відносно персональних даних відповідача матеріали справи не містять. Також даний договір є чітким і зрозумілим, оскільки відповідач добровільно за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт кредитора та подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, зазначив свої персональні дані, в тому числі і банківську картку на яку в подальшому отримав грошові кошти у загальному розмір 6000,00 грн., пройшов декілька етапів підтвердження наміру вступити в договірні відносини з позивачем та уклав кредитний договір без зовнішнього впливу та примусу.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Непогашення відповідачем заборгованості перед банком за кредитним договором свідчить про порушення ним його умов, а також вимог ст. 525 ЦК України, які встановлюють неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язань.

Стаття 1050 ЦК України встановлює, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

В порушення умов договору відповідач не виконував належним чином взяті на себе боргові зобов`язання, доказів іншого матеріали справи не містять.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість по кредиту становить 52505,40 грн., яка складається з: 6000 грн. заборгованості за кредитом, 46505,40 грн. заборгованості за процентами (а.с. 8).

Позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу є обґрунтованими, відтак, заборгованість у розмірі 6000 грн. належить стягнути з ОСОБА_1 .

Що стосується позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, суд зазначає таке.

У відповідності до п. 1.4., 1.4.1., 1.5. Договору позики, на період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,99% (з урахуванням Програми Лояльності ТОВ «ІННОВА ФІНАНС», правил акції ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» «Повторний кредит») від суми Позики за кожний день користування Позикою.

У межах строку Позики, якщо відбулася пролонгація відповідно до п. 1.3 цього Договору застосовується позаакційна (базова) процентна ставка зазначена у пункті 1.1.5. цього Договору з першого дня дії Договору, якщо інше не буде визначено в додатковій угоді, укладений між Сторонами. Перелік та цифрові значення умов, що підлягають зміні у зв`язку з продовженням Строку позики визначаються у відповідній додатковій угоді, що укладається між Сторонами та відображаються Позичальнику в особистому кабінеті.

У випадку користування Позикою понад строки, встановлений п. 1.2 Договору, з наступного дня після спливу строку вказаного в п. 1.2 цього Договору умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою у розмірі 1,99% на день з урахуванням Програми Лояльності ТОВ «ІННОВА ФІНАНС», правил акції ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» «Повторний кредит») перераховуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Позаакційна (Базова) процентна ставка у розмірі 2,99% на день від суми Позики за кожен користування Позикою з першого дня дії Договору.

Згідно п. 1.7. Договору позики, позичальник зобов`язаний повернути Товариству Позику, нараховані проценти згідно умов Договору не пізніше строку вказаного в п. 1.2. та/або п. 1.3. Договору.

Договором № 2407241223 від 14.12.2023 року встановлено орієнтований строк здійснення «Пролонгації строку позики». Так, відповідно до п. 4.2 «У випадках ініціювання позичальником пролонгації. При цьому, розмір процентів, що сплачує позичальник при оформленні пролонгації змінюється та визначається виходячи з позаакційної (базової) процентної ставки, визначеної у п. 1.1.5. цього договору, якщо інше не буде визначено у додатковій угоді, укладеної між сторонами».

З матеріалів справи вбачається, що, відповідач не звертався до кредитора за пропозицією про продовження строку кредитування, додаткова угода не укладалась, а отже строк кредитування не змінювався і становить 25 днів (згідно п. 1,2 договору).

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (такий правовий висновок викладений в п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12).

Відтак, кредитор вправі нараховувати проценти за користування кредитом лише за період погодженого строку кредитування.

Здійснивши відповідний розрахунок, суд установив, що сума процентів за Кредитним договором становить 4485 гривень (6000 грн. (тіло кредиту) х 2,99 % (процентна ставка) х 25 днів (строк кредитування). Такий розмір процентів відповідає і узгоджується з графіком розрахунків та орієнтовною сукупною вартістю кредиту, які містяться в додатку №1 до Кредитного договору.

Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариство) включно ( п. 2.3 Кредитного договору).

Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У спірних правовідносинах суд ураховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 (п.п. 115-116, 128):

«Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставістатті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Тобто твердження про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)».

Дослідивши відповідні умови Кредитного договору, суд вважає, що, передбачаючи можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування, сторони не мали на увазі встановлення такого нарахування як міри відповідальності згідно зі ст. 625 ЦК України, а визначили його саме як плату за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»), що законом не передбачено.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова Фінанс» 10 485 грн. заборгованості за Кредитним договором, з яких 6000 грн. тіло кредиту, 4485 грн. - проценти за користування кредитом.

Розподіл судових витрат.

За правилами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, то з відповідача на користь позивача слід стягнути 483,74 грн. (2422,40 грн. х 10485 грн. / 52505,40 грн.) судового збору.

Вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу представником позивача не заявлено.

Представником відповідача заявлена вимога про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 6500 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В даному випадку сторона відповідача виконала свій процесуальний обов`язок передбачений у ч.1 ст.134 ЦПК України, процесуальний порядок вирішення питання про відшкодування понесених судових витрат дотримано.

За ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такі правові висновок сформовано у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 року (справа № 372/1010/16-ц) , від 27 липня 2021 року (справа № 671/1957/20).

Заявлений відповідачем розмір витрат з надання професійної правничої допомоги в 6500 грн. підтверджується договором про надання професійної правничої допомоги № б/н/25 від 15.01.2025 року та додатком до нього, актом прийому-передачі послуг від 18.02.2025 року з відповідним описом наданих юридичних послуг (усна консультація 500 грн., вивчення матеріалів 1000 грн., написання заяви про перегляд заочного рішення, відзиву 5000 грн.), а також копією платіжної інструкції.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

Вирішуючи питанняпро відшкодуваннявитрат напрофесійну правничудопомогу прирозгляді справи,суд бередо увагиобставини справи,співмірність винагородиза наданіюридичні послугизі складністюсправи, цінами на ринку адвокатських послуг щодо справ розглядуваної категорії, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, їх фінансовий стан та можливості.

Суд зауважує, що справа не входить до категорії складних, не потребує значного часу для формування правових позицій, відтак, зважаючи на принцип розумності та справедливості, вбачається необхідність зменшення загального розміру витрат на правову допомогу сторони відповідача на суму 5000 грн.

З матеріалів справи слідує, що судом задоволено 19,97 % вимог позивача (10485 грн. х 100% / 52505,40 грн.).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, до стягнення з позивача на користь відповідача підлягає 80,03 % (розмір вимог в яких відмовлено) від 5000 грн., що становить 4001,50 грн. (5000 грн. х 0,8003).

З огляду на вказане, вимоги відповідача щодо розподілу судових витрат є такими, що підлягають до часткового задоволення.

На підставі ст.ст. 509,526,527,530,1048,1050,1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 12,77,81,141,247,259,263-268, 280, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 485 (десять тисяч чотириста вісімдесят п`ять) грн. 00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» судовий збір у розмірі 483 (чотириста вісімдесят три) грн. 74 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 4001 (чотири тисячі одна) грн. 50 коп. витрат на правничу допомогу.

В задоволені решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» (м. Київ, вул. Болсуновська 8, поверх 9, код ЄДРПОУ 44127243).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Повний текст рішення суду складено 12 червня 2025 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк