Рішення № 12808096, 02.12.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

02 грудня 2010 року справа № 5020-10/078-7/133 За позовом Приватного підприємства «Цеоліт»

(вул. Я. Гамарника, 12, кв. 2, м. Севастополь, 99002)

( Мекензієви Гори, Севастопольське РТП, м. Севастополь, 99056),

до відповідача Міністерства оборони Російської Федерації

(вул. Знаменка, 19, м. Москва, Російська Федерація, 119160),

про визнання недійсним пункту договору,

Суддя С.М. Альошина

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача –не з’явився

Від відповідача –Хміль О.Ю. –головний юрисконсульт групи (з ведення судової роботи) юридичної служби Чорноморського флоту, довіреність № 2137 від 06.10.2010 (копія довіреності у справі).

Суть спору:

Приватне підприємство «Цеоліт»звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до Міністерства оборони Російської Федерації про визнання недійсним п. 5.1 Державного контракту № 102 на виконання державного оборонного замовлення з постачання продовольчих товарів Міністерству оборони Російської Федерації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що умови Державного контракту № 102 протирічать вимогам та принципам діючого законодавства України.

Представник позивача у судовому засіданні, яке відбулось 23.11.2010, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

                    Представник відповідача у засіданні суду 23.11.2010 проти позову заперечував на підставах, викладених у відзиві на позов від 23.11.2010 та просив у задоволені позову відмовити повністю.

                    У судовому засіданні 23.11.2010, за усним клопотанням представника відповідача, оголошувалась перерва до 02.12.2010 для надання суду додаткових документів у справі.

02.12.2010 судове засідання було продовжено за участю представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені сторонами докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

В С Т А Н О В И В :

          05.07.2008 між Міністерством оборони Російської Федерації, в особі командира військової частини 99764-2 Козаченка В.В., який діяв на підставі довіреності командуючого Чорноморським флотом від 10.10.2007 № 45/423 (Держзамовник) та Приватним підприємством «Цеоліт»(Постачальник) був укладений Державний контракт № 102 на виконання державного оборонного замовлення по поставках продовольчих товарів Міністерству оборони Російської Федерації (підстава: протокол закупівлі шляхом запиту котирувань цін № 32-08 від 27.06.2008), відповідно до умов якого постачальник зобов’язувався поставити та передати у власність Держзамовника продовольчі товари: дріжджі пресовані по ТУУ 15.8-00383320-001-2002, чай чорний байховий листовий, який відповідає нормам ДСТУ 1938-90, печиво сахарне, яке відповідає вимогам ДСТУ 3781-98, пшоно шліфоване, яке відповідає вимогам ДСТУ 572-60, карамель льодяникова, яка відповідає вимогам ДСТУ 3893-99 (Продукція), за ціною, в асортименті, кількості, строки, що вказані у специфікації (додаток № 1), яка є невід’ємною частиною даного Контракту. Продукція, що поставляється повинна мати не менше ніж 2/3 гарантійного строку зберігання на дату її поставки, та бути виробленою на території Росії або України, якщо інше не передбачено у специфікації (п. 1.1 Державного контракту).

          Пунктом 7.5 Державного контракту передбачено, що строк дії даного Контракту встановлюється з моменту підписання і до 30.09.2008, а в частині фінансових взаєморозрахунків –до повного їх завершення. Даний Контракт підписаний сторонами у двох примірниках, російською мовою, по одному для кожної сторони.

Приватне підприємство «Цеоліт» звернулося до господарського суду міста Севастополя із позовом до Міністерства оборони Російської Федерації про визнання пункту 5.1 Державного контракту № 102 недійсним, посилаючись на те, що він суперечить вимогам та принципам діючого законодавства та порушує права та законні інтереси відповідача.

Відповідно до пункту 5.1 Державного контракту у разі невиконання постачальником у встановлений строк умов цього контракту по постачанню, дострокового розірвання (контракту) у повному обсязі або частково (в частині поставки конкретної продукції) постачальник сплачує Держзамовнику неустойку у розмірі 50 (п’ятдесяти) відсотків від вартості не поставленої (недопоставленої) продукції. У разі несвоєчасного відвантаження (поставки) продукції згідно з контрактом постачальник сплачує Держзамовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості не відвантаженої (недопоставленої) продукції за кожен день не відвантаження (недопоставки), що обчислюється з дня, наступного за днем строку відвантаження (поставки), вказаного у специфікації. У разі не відвантаження (не поставки, недопоставки) продукції більш ніж 5 (п’ять) днів від узгодженого строку продукція вважається не поставленою. Відповідно до статей 235 і 237 Господарського кодексу України неустойка та пеня утримуються в односторонньому порядку за рахунок кредиторської заборгованості у замовника перед постачальником (при її існуванні).

Суд, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини сторін врегульовані нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що набрали чинність з 01.01.2004, тому норми цих кодексів підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні Державного контракту сторони домовились по всіх істотних умовах (Контракт підписаний без зауважень та скріплений печатками обох сторін), у тому числі про можливість стягнення неустойки та пені за не відвантаження (не поставку, недопоставку) продукції за умов, визначених пунктом 5.1 Державного контракту, що є вільним волевиявленням сторін.

                    Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

                    З приводу посилання позивача на те, що відповідно до умов Державного контракту штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд зазначає наступне.

                    Рішенням господарського суду міста Севастополя від 03.09.2009 у справі № 5020-5/131, яке залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.10.2009, позов Міністерства оборони Російської Федерації задоволений повністю та з Приватного підприємства «Цеоліт»на користь позивача стягнуто 40392,00 грн. неустойки.

                    14.01.2010 постановою Вищого господарського суду України касаційну скаргу Приватного підприємства «Цеоліт»залишено без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.10.2009 та рішення господарського суду міста Севастополя від 03.09.2009 у справі 5020-5/131 - без змін.

                    Вищевказаним рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що Приватне підприємство «Цеоліт»обов’язки, передбачені Державним контрактом, належним чином не виконало.

                    Отже, питання пов’язані з умовами, які передбачені Державним контрактом, вже були предметом судового розгляду у справі № 5020-5/131. Приймаючі рішення у справі № 5020-5/131, судом не виявлено підстав для зменшення розміру неустойки.

Відповідно до пункту другого статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

          Посилання позивача на невідповідність пункту 5.1 Державного контракту принципам цивільного законодавства необґрунтовані, виходячи з наступного.

                    Відповідно до статті 610, частини третьої статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

          Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 551 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

          Частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

          Таким законом є Господарський кодекс України, норми якого в регулюванні майнових відносин суб’єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм встановлених Цивільним кодексом України.

          Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

          Частинами першою, другою статті 67, частиною четвертою статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на свій розсуд, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

          Також, необхідно звернути увагу на особливості застосування штрафних санкцій у даному випадку, оскільки, порушення виконання зобов’язання пов’язано з виконанням Державного контракту, який укладався на виконання державного оборонного замовлення по поставках продовольчих товарів Міністерству оборони Російської Федерації.

          Особливістю такого Державного контракту є закупівля продовольчих товарів для потреб держави у продукції.

          Обов’язки постачальника у даному випадку регулюються загальними положеннями статті 712 Цивільного кодексу України.

          Однак, враховуючи особливу важливість поставки товарів для державних потреб, була встановлена відповідальність постачальника за невиконання зобов’язання, у зв’язку з чим за прострочку або недопоставку продукції за Державним контрактом відповідач повинен сплатити неустойку, передбачену даним Контрактом.

Також, позивачем не вказано конкретної норми матеріального права, яка б суперечила пункту 5.1 Державного контракту, а обставини, на які він посилається, не свідчать про наявність підстав і умов для визнання вказаного пункту недійсним.

З огляду на зазначене, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають покладенню на позивача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 85 ГПК України, у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення, з повідомленням представника відповідача про складення повного рішення 07.12.2010.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У позові відмовити повністю.

Суддя С.М. Альошина

Рішення складено відповідно до вимог статті 84

Господарського процесуального кодексу України

та підписано 07.12.2010.