Рішення № 128078694, 09.06.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/12843/24

Провадження № 2/761/2079/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва

в складі головуючої судді Савчук Ю.Н.,

за участі секретаря судового засідання Габунії Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року представник позивача ОСОБА_1 . адвокат Марініченко Володимир Костянтинович, звернувся до суду із позовом до Київської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його сестра ОСОБА_2 . Він є єдиним спадкоємцем майна померлої за законом, однак протягом встановленого ст.1270 ЦК України шестимісячного строку він не подав заяву про прийняття спадщини, оскільки спадкодавець тривалий час проживала за кордоном, зв`язків із позивачем не підтримувала, а відтак позивач не був обізнаний про факт смерті спадкодавця. Про смерть спадкодавця він дізнався лише у березні 2024 року після отримання відповідних документів із Французької Республіки від чоловіка померлої Патріка Маріо Ді-Гіусто. Позивач як необізнаний спадкоємець діє добросовісно та 21.03.2024 року подав заяву до нотаріуса про прийняття спадщини та у розумні строки з моменту отримання інформації про смерть спадкодавця звернувся до суду. У зв`язку з наведеними обставинами вважає, що ним пропущено строк подання заяви до нотаріуса про прийняття спадщини з поважних причин, у зв`язку з чим просить суд визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24.02.2025 року відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом, розгляд якої вирішено проводити за правилами загального позовного провадження. Вказаною ухвалою суду клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Харченка Володимира Вікторовича про витребування доказів у цивільній справі задоволено. Витребувано у П`ятої Київської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи щодо майна померлої ОСОБА_2 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10.04.2025 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

17.04.2025 року до суду на виконання ухвали від 10.04.2025 року від П`ятої Київської державної нотаріальної контори надійшла копія спадкової справи №186/2024 щодо майна померлої ОСОБА_2 .

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснюється.

Дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується Актом про смерть від 30.12.2022 року, яка на день своєї смерті проживала у місті Сарргемін (Мозель), по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

22.12.2003 року для України набула чинності Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів , яку ратифіковано Законом № 2933-III ( 2933-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 23, ст.153).

Франція є також є Договірною стороною, яка приєдналася до Конвенції.

Відповідно до ст.1 Конвенції для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Згідно статті 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Статтею 3 Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Як вбачається зі змісту Акту про смерть від 29.12.2022 року та Витягу із Актів цивільного стану від 05.02.2024 року, їх апостильовано генеральним прокурором при Апеляційному суді м.Мец 09.02.2024 року за номером №225-№RG24/00103, №225-№RG24/00103. Текст документу та апостилю перекладено на українську мову перекладачем Макаренко Анною Миколаївною. Справжність підпису перекладача засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко А.О. 18.03.2024 року. Вказану нотаріальну дію зареєстровано в реєстрі за № 1981.

З врахуванням наведеного, вказані документи визнаються дійсним в Україні.

Після смерті ОСОБА_2 залишилося спадкове майно у вигляді 1/3 частин квартири АДРЕСА_2 .

21.03.2024 року за заявою позивача П`ятою Київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 186/2024, до підтверджується Витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 76304379 від 21.03.2024 року.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_1 є спадкоємцем другої черги за законом після смерті ОСОБА_2 відповідно до ст.1262 ЦК України.

Із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_1 звернувся 21.03.2024 року, в той час, коли смерть спадкодавця ОСОБА_2 мала місце 29.12.2022 року, тобто з пропуском встановленого ст.1270 ЦК України шестимісячного строку для прийняття спадщини.

У зв`язку з цим постановою від 21.03.2024 року № 218 державним нотаріусом П`ятої Київської державної нотаріальної контори Василевською О.А. відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з пропуском встановленого ст.1270 ЦК України шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Таким чином, визначений законом строк для прийняття спадщини ОСОБА_1 пропущено.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Ч.1 ст.1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ст. 1272 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, даних у п.24 постанови Пленум Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Окрім того у постанові нотаріусом вказано, що згідно ст. 1270 Цивільного кодексу України - для прийняття спадщини встановлюється строк в шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Пунктом 3 Постанови КМУ від 28.02.2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» передбачено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Якщо спадкоємець був би зареєстрований разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважався би таким, що фактично прийняв спадщину, але він не був зареєстрований зі спадкодавцем та пропустив строк для прийняття спадщини, встановлений ст. 1270 Цивільного кодексу України та Постановою КМУ від 28.02.2022 року № 164.

Відповідно до ст. 1272 ЦК України у спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини є право звернення до суду для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

Нотаріусом у постанові вказано, що ОСОБА_1 пропустив строк для прийняття спадщини відповідно до частини першої ст. 49 Закону України «Про нотаріат», а також ст. 1270, 1272 ЦК України.

Згідно ст.1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Мати спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка повинна була виступати спадкоємцем першої черги за законом, померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 від 24.11.2023 року.

Чоловік спадкодавця ОСОБА_4 , як спадкоємець першої черги за законом заяви про прийняття спадщини у встановлений ст.1270 ЦК України строк не подав.

Відповідно до ст.1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Позивач є рідним братом спадкодавця ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 02.01.1963 року та Свідоцтвом про народження спадкодавця ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 від 20.03.2024 року, зі змісту яких вбачається, що у позивача та спадкодавця були спільні батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ; Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 18.09.1993 року, відповідно до якого ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу набула прізвище « ОСОБА_6 »; Свідоцтвом про розірвання шлюбу із ОСОБА_7 серії НОМЕР_5 від 14.10.2004 року; Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 від 11.11.2010 року, згідно з яким спадкодавець набула прізвище її чоловіка ОСОБА_4 .

Відповідно до ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно з ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Таким чином, виникнення у позивача права на спадкування залежало від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншим спадкоємцем- ОСОБА_4 як спадкоємцем за законом попередньої (першої) черги.

Отже, відповідно до ст. 1262 ЦК України позивач є спадкоємцем другої черги за законом. Спадкоємці першої черги відсутні, оскільки ОСОБА_4 у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини не подав, а відтак, в силу приписів ст.1270 ЦК України вважається таким, що не прийняв її. Інші спадкоємці до нотаріуса не зверталися, заяви про прийняття спадщини, крім позивача, іншими особами подані не були.

Відповідно до ч.2 ст.1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1, 2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини, що зазначено у ч.3 ст.1272 ЦК України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом.

Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. За наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають.

Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК, звернувшись в нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

В обгрунтування поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини позивач посилається на те, що це пов`язано із збройною агресією і військовими діями російської федерації на території України, а відтак позивач була позбавлена можливості повною мірою реалізувати свої законні права. Крім того позивач зазначила про непередбачуваність законодавства, оскільки постановою КМУ від 28.02.2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» було встановлено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 (чотири) місяці. В подальшому, з 18.06.2023 зазначену норму скасовано (постанова Кабінету Міністрів України від 9 травня 2023 року № 469). Звернувшись у листопаді 2024 року до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, отримала відмову нотаріуса з підстав пропуску встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини у зв`язку з тим, що позивач на момент смерті не була зареєстрована разом із спадкодавцем.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Отже, виходячи із зазначених правових висновків щодо застосування норм права, які відповідно до вимог ч. 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковими для застосування, позивач, звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пропустив шестимісячний строк, встановлений чинним законодавством, для прийняття спадщини після смерті сестри і має право на звернення до суду з позовною вимогою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України).

Більше того, 19 червня 2023 року (день ухвалення цього рішення), набрав чинності підпункт 2 пункту 3 постанови КМУ від 09 травня 2023 року № 469 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату, державної реєстрації та функціонування державних електронних інформаційних ресурсів в умовах воєнного стану», яким виключено пункт 3 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», якою було встановлено, що протягом строку для прийняття спадщини або відмови від його ухвалення зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 місяці та свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення терміну для прийняття спадщини.

Судом встановлено, що спадкодавець тривалий час проживала за кордоном, зв`язків із позивачем не підтримувала, а відтак позивач не був обізнаний про факт смерті спадкодавця. Про смерть спадкодавця він дізнався лише у березні 2024 року після отримання відповідних документів із Французької Республіки від чоловіка померлої ОСОБА_4 , що підтверджується

Позивач як необізнаний спадкоємець діє добросовісно та 21.03.2024 року подав заяву до нотаріуса про прийняття спадщини та у розумні строки звернувся з моменту отримання інформації про смерть спадкодавця звернувся до суду.

Той факт, що позивач дізнався про смерть спадкодавця лише у 2024 році підтверджується Актом про смерть від 29.12.2022 року та Витягом із Актів цивільного стану від 05.02.2024 року, які апостильовано генеральним прокурором при Апеляційному суді м.Мец як уповноваженим органом держави 09.02.2024 року за номером №225-№RG24/00103, №225-№RG24/00103.

З врахуванням того, що спадкодавець тривалий час проживала за кордоном, позивач зв`язків із нею не підтримував, йому не могло бути відомо про смерть спадкодавця.

Про вказані обставини йому стало відомо після отримання відповідних документів із Французької Республіки від чоловіка померлої Патріка Маріо Ді-Гіусто.

Отже, у даній справі необізнаність спадкоємця про смерть спадкодавця мала місце через приховування смерті спадкодавця іншим спадкоємцем.

Крім того, судом береться до уваги і той факт, що в силу приписів ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу, а за змістом ст.1270 ЦК України якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Отже, оскільки виникнення у позивача права на спадкування залежало від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття чоловіком померлої, ОСОБА_4 , як спадкоємцем першої черги за законом, який надав позивачу документи щодо смерті своєї дружини ОСОБА_2 лише у березні 2024 року, про той факт, що спадкоємець попередньої черги відмовився від прийняття спадщини позивачу стало відомо лише з цього часу. Таким чином, у позивача до березня 2024 року були відсутні встановлені законом підстави для подання заяви про прийняття спадщини, так як спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Вказані встановлені судом обставини унеможливили своєчасне, протягом шести місяців після смерті спадкодавця, звернення позивача до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і підтверджують поважність причин пропуску строку такого звернення до нотаріуса для подання заяви про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_2 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що незнання спадкоємцем про факт смерті спадкодавця, у тому числі через приховування цього факту від спадкоємця іншими спадкоємцями, є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки як позивач необізнаний спадкоємець діяв добросовісно та з моменту отримання інформації про смерть спадкодавця у розумні строки звернувся до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27.06.2000 при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом також враховується рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

У правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 6 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Так, Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі №580/1300/22 сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22,57,58,94та152 Конституції України); реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими; правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

Відповідно до ч.3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року визначено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Якщо ж у спадкоємця об`єктивних перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486 цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215 цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320 цс17.

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038 св 20) зроблено правовий висновок про те, що не спілкування позивача зі спадкодавцем внаслідок неприязних відносини між ними, а також необізнаність спадкоємця про факт смерті батька не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

У постанові від 20.09.2023 року у справі № 638/16540/20 Верховний Суд зазначив наступне. Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Рішення обґрунтовується лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку та досліджені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовані вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16 та у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16-ц, від 12 лютого 2018 року у справі № 712/656/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц.

У постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 Верховний Суд дійшов висновку, що не спілкування позивача зі спадкодавцем внаслідок неприязних відносини між ними, а також необізнаність спадкоємця про факт смерті батька не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 03 березня 2021 року у справі № 145/148/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18.

Однак, якщо необізнаність мала місце через приховування смерті спадкодавця іншими спадкоємцями або з інших обставин, суд може визнати це поважною причиною і встановити додатковий строк для прийняття спадщини.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 16.08.2023 року у справі 638/16540/20 зазначив наступне. Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини суд має виходити з того, що відсутність обізнаності про законні підстави виникнення відповідного права та, як наслідок, початку строку його реалізації, передбаченого законом, за своєю суттю є умовою, яка виключає можливість реалізації цього права, а тому дійсно відсутні підстави говорити, що це є обставина, яка створює об`єктивні, непереборні або істотні труднощі у поданні заяви про прийняття спадщини. Об`єктивні, непереборні або істотні труднощі можуть виникати у спадкоємця, який знає про факт смерті спадкодавця, у зв`язку з чим знає (має знати) про наявність у нього певного строку для прийняття його спадщини, але зіштовхується з певними обставинами, які йому заважають це зробити. У цьому випадку суд оцінює характер цих обставин. Незнання ж про смерть спадкодавця - це не факт, який підтверджує відповідні труднощі, а факт, який за своєю суттю вказує на неможливість подання заяви про прийняття спадщини до моменту, коли особа дізнається про смерть спадкодавця.

Не можна застосовувати відповідальність у вигляді позбавлення права отримати спадщину за невиконання умови закону (подання заяви про прийняття спадщини у встановлений строк) до особи, яка не знала про виникнення обставини, яка передбачає виникнення у неї такого права на отримання спадщини та обов`язку вчинити певні дії для цього. Простіше кажучи - не можна не виконати те, про що навіть не знав.

А тому є безпідставним та таким, що не виконує завдання Конституції України, ЦК України та судочинства підхід, що незнання про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини та ототожнення цього факту із об`єктивними, непереборними або істотними труднощами у поданні цієї заяви.

Незнання спадкоємцем про факт смерті спадкодавця, у тому числі через приховування цього факту від спадкоємця іншими спадкоємцями, може бути поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, якщо цей необізнаний спадкоємець діє добросовісно та з моменту отримання інформації про смерть спадкодавця у розумні строки (які не повинні перевищувати шести місяців) звертається до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Отже, Верховний Суд вважає за необхідне відступити від вказаного висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у зазначених постановах Верховного Суду.

У зв`язку із викладеним справу було передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Однак в ухвалі від 05.09.2023 року у справі № 638/16540/20 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що під час розгляду цієї справи може виникнути питання щодо відступу від висновку Верховного Суду України, що належить до повноважень Великої Палати Верховного Суду.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що у цій справі відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи об`єднаною палатою, оскільки розгляд справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об`єднаної палати, є судом, який не встановлений законом.

За таких обставин справу було передано на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 пропустив встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини поважних причин, а тому суд визначає позивачу додатковий строк для подання ним заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю три місяці з дня набрання рішенням законної сили, який суд вважає достатнім для подання відповідної заяви.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч.1ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач-визнати позовна будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Ураховуючи, що між сторонами спір щодо поважності пропуску строку на прийняття спадщини відсутній, наведені позивачкою обставини об`єктивно перешкоджали своєчасному поданню нею заяви про прийняття спадщини, а тому позов підлягає задоволенню й позивачу слід визначити додатковий строк - три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання ним нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.9 ст.141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З врахуванням приписів ст.141 ЦПК України та беручи до уваги те, що відповідачем по справі є орган місцевого самоврядування, який жодних прав позивача не порушив, проте виступає відповідачем з огляду на те, що відповідно до практики Верховного Суду ( постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування», суд приходить до висновку, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача у зв`язку із пропуском ним встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини, а відтак судові витрати слід віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст.12, 13, 81, 206, 263-265 ЦПК України, ст. 1216-1217, 1222, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ), додатковий строк три місяці з дня набрання рішенням законної сили, для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини після смерті сестри - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 11 червня 2025 року.

Суддя: