Рішення № 128066368, 11.06.2025, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4889/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/4889/24

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (просп. Незалежності, № 47, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ 21295778)

до відповідача: Приватного підприємства «Каргосаф» (вул. Комунарів, № 2, кв. 15, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 32266904)

про стягнення 17 192,08 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернулося до Господарського суду Одеської області з позовної заявою до Приватного підприємства «Каргосаф», в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у сумі 16799,94 грн та 392,14 грн пені.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди державного майна № 432-26-065 від 14.08.2006 зі своєчасної та повної сплати орендної плати у період з січня по грудень 2023 року.

Позивач зазначає, що за вказаним договором він передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування державне майно - вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 22,1 кв.м. на другому поверсі 4-поверхової будівлі службово-побутового корпусу, що перебуває на балансі Херсонської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Херсонського морського порту) та знаходиться за адресою: м. Херсон, просп. Ушакова, 4.

При цьому, позивач зауважує, жодної заяви від орендаря про припинення чи непродовження договору оренди державного майна від 15.12.2020 № 432-26-065 до Регіонального відділення не надходило, як і заяв про звільнення від сплати орендної плати. Водночас, до прийняття Постанови № 512 орендарі державного майна, які підпадали під норми підпункту 1 пункту 1Постанови № 634, звільнялися від орендної плати до 31.12.2022, а починаючи з 01.01.2023 по 31.12.2023 орендарі державного майна повинні були виконувати свій обов`язок щодо сплати орендної плати та за цей період Регіональним відділенням нараховувалася орендна плата з врахуванням вимог п. 4 Постанови № 634 у розмірі 50% розміру орендної плати, встановленої договором оренди.

Проте, як стверджує позивач, всупереч вимогам договору, з врахуванням особливостей оренди у воєнний час, передбачених Постановою № 634, орендар з січня по грудень 2023 року не провів жодної плати за орендоване майно, а тому, внаслідок неналежного виконання зобов`язань відповідачем, за ним рахується заборгованість з орендної плати в сумі 16799,94 грн, що, на думку позивача, є порушенням вимог чинного законодавства та умов договору.

Окрім того, у зв`язку з несплатою орендарем орендної плати, враховуючи той факт, що м. Херсон було звільнено 11.11.2022 та з 01.05.2023 м. Херсон відноситься до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, за період з 01.03.2023 по 30.04.2023 позивачем нарахована пеня в сумі 392,14 грн.

Позивач також додає, що оскільки орендарем несвоєчасно перераховувалася орендна плата до державного бюджету та мала місце заборгованість, позивач було направлено претензію з вимогою щодо погашення заборгованості з орендної плати та сплату пені, проте направлена поштою претензія повернулась до Регіонального відділення без вручення.

Відзив на позов відповідач суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2024 позовна заява вх.№5012/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 позовну заяву Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (вх. № 5012/24 від 04.11.2024) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали суду.

18.11.2024 від Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі надійшла заява про усунення недоліків (вх.№ 41513/24), із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 11.11.2024 та додані відповідні документи.

22.11.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№ 5012/24 від 04.11.2024) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/4889/24 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.

Крім того, роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Стосовно здійснення повідомлення відповідача про розгляд справи в суді суд зазначає таке.

Здійснюючи повідомлення відповідача про наявність судового провадження щодо нього, суд враховує, що у відповідача відсутній електронний кабінет, а адресою місцезнаходження Приватного підприємства «Каргосаф» є наступна: вул. Комунарів (наразі Ратушна), № 2, кв. 15, м. Херсон, 73000.

Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, враховуючи відсутність у ПП «Каргосаф» електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали від 22.11.2024 про відкриття провадження у справі № 916/4889/24 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 року у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17, від 19.12.2024 року у справі № 910/9262/23 тощо.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, тощо).

В пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 року об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв`язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем.

Суд вбачає за необхідне також зазначити, що після підписання електронним цифровим підписом судді ухвали суду від 22.11.2024, судом було направлено процесуальне рішення у справі через програму «Діловодство спеціалізованого суду» на адресу електронної пошти відповідача cargosaf@ukr.net (вказана електронна пошта повідомлена позивачем та міститься у відомостях щодо адреси електронної пошти орендаря в змінюваних умовах договору оренди).

При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містять інформацію, що відповідачу документ доставлено до електронної скриньки 05.12.2024, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/4889/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

11.06.2025 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

14.08.2006 між Регіональним відділенням ФДМУ по Херсонській області (наразі - Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, орендодавець, позивач, Регіональне відділення) та Приватним підприємством «Каргосаф» (орендар, відповідач, ПП «Каргосаф») був укладений договір оренди державного майна № 432-26-065, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне майно - вбудоване приміщення загальною площею 22,1 кв.м., яке знаходиться на другому поверсі чотирьохповерхової будівлі службово-побутового корпусу, яка перебуває на балансі Херсонського морського торгівельного порту, та розташована за адресою: м. Херсон, пр-кт Ушакова, 4. Мета оренди: розміщення офісу (п. 1.2. договору).

Згідно з п.10.1. строк дії договору визначено в одинадцять місяців. Цей договір діє з 14.08.2006 до 14.07.2007.

Додатком до договору є розрахунок орендної плати.

14.08.2006 Регіональним відділенням, балансоутримувачем Херсонським МТП та ПП «Каргосаф» було підписано акт прийому-передачі державного майна, відповідно до якого орендодавець та балансоутримувач передали, а орендар прийняв в оренду державне майно - вбудоване приміщення загальною площею 22,1 кв.м., яке знаходиться на другому поверсі чотирьохповерхової будівлі службово-побутового корпусу, яка перебуває на балансі Херсонського морського торгівельного порту, та розташована за адресою: м. Херсон, пр-кт Ушакова, 4.

Додатковими угодами №1 від 20.03.2007, № 2 від 02.08.2007 та додатковими договорами №3 від 14.07.2009, № 4 від 13.07.2010, № 5 від 20.02.2012, № 6 від 13.07.2012, № 7 від 19.08.2013, № 8 від 25.06.2014, № 9 від 15.07.2016, № 10 від 17.07.2018 до договору оренди державного майна №432-26-065 від 14.08.2006 сторони неодноразово вносили зміни щодо розрахунку та розміру орендної плати, а також щодо строку дії договору.

15.12.2020 між Регіональним відділенняя Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Приватним підприємством «Каргосаф» та ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського морського порту) (балансоутримувач) укладений договір №11 про внесення змін до договору оренди від 14.08.2006 № 432-26-065.

Відповідно до п.5.1 змінюваних умов договору №11 процедурою, в результаті якої майно отримано в оренду, є продовження за результатами проведення аукціону договору оренди від 14.08.2006 № 432-26-065.

Згідно з п. 9.1 змінюваних умов договору №11 місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону, становить 2801,39 грн, без ПДВ.

Пунктом 12.1 змінюваних умов договору №11 передбачено, що договір укладено строком на 2 роки.

Пунктом 16 змінюваних умов договору №11 визначено співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укадення договору, а саме перерахування орендарем орендної плати здійснюється у співвідношенні 30% суми орендної плати - балансоутримувачу та 70% суми орендної плати - до державного бюджету.

Якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції цього року (п. 3.2. незмінюваних умов договору №11).

Відповідно до пункту 3.3 незмінюваних умов договору №11 передбачено, що орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди.

Відповідно до п.3.8. незмінюваних умов договору №11 на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Пунктом 12.1. незмінюваних умов договору №11 встановлено, що договір укладено на строк, визначений у п. 12. Умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з наступного дня після дати закінчення строку оренди за договором, який продовжується.

24.09.2024 на електронну пошту відповідача позивачем було направлено претензію за №11-04-01022 щодо сплати заборгованості з орендної плати та пені за договором оренди державного майна від 14.08.2006 №432-26-065. У вказаній претензії Регіональне відділення наполягало на добровільній сплаті заборгованості з орендної плати в сумі 16799,94 грн та пені в сумі 392,14 грн. Вказану претензію також додатково було направлено позивачем засобами поштового зв`язку на юридичну адресу відповідача.

В матеріалах справи також міститься розрахунок заборгованості за договором оренди від 14.08.2006 №432-26-065 (додаткова угода від 15.12.2020 №11), відповідно до якого загальна сума заборгованості за орендною платою становить 16799,94 грн, за пенею - 392,14 грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди державного майна №432-26-065 від 14.08.2006, зі змінами, та додатковим договором №11 від 15.12.2020 стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частиною 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до приписів ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ч.1 та 2 ст. 551 ЦК України унормовано, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки.

Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (частина перша статті 614 ЦК України).

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

За змістом частин 1, 3 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

За умовами ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 №157-IX (з подальшими змінами), орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

В свою чергу, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Укладений між сторонами договір оренди державного майна №432-26-065 від 14.08.2006 з подальшими його змінами та у редакції договору внесення змін № 11 від 15.12.2020, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, став належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.

Враховуючи те, що об`єкт оренди відповідно до наявних у справі матеріалів є державною власністю, на правовідносини, що склалися між сторонами за договором оренди державного майна №432-26-065 від 14.08.2006, також розповсюджуються положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Судом приймається до уваги, що Законом України «Про оренду державного та комунального майна» не передбачено автоматичне продовження строку дії договору оренди або його продовження за мовчазною згодою сторін.

Разом з тим, відповідно до п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема, щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану; припинення орендарем договору оренди.

Відповідно до п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених ст. 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Пунктом 16 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 визначено орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови, починаючи з 24 лютого 2022 року.

Отже, за змістом наведених положень Постанови Кабінету Міністрів України № 634, нею встановлено автоматичний порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна з початку введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022, за наступних умов: строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану; відсутність повідомлення балансоутримувачем орендаря з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.

Таким чином, враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022, господарський суд доходить висновку, що договір оренди державного майна № 432-26-065 від 14.08.2006 в редакції договору № 11 від 15.12.2020 про внесення змін до договору оренди від 14.08.2006 № 432-6-065 є продовженим на строк, визначений у вказаній Постанові, а саме: на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Надаючи оцінку позовним вимогам про стягнення орендної плати та пені, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, у спірному договорі сторонами узгоджено, зокрема, що орендна плата сплачується відповідачем до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов, щомісяця до 5 числа поточного місяця оренди.

Так, позивачем надано суду розрахунок орендної плати, у якому зазначено про наявність заборгованості у відповідача зі сплати орендної плати у сумі 16799,94 грн, а також пені в сумі 392,14 грн. При цьому, вказана заборгованість з орендної плати розрахована за період оренди з 01.01.2023 до 31.12.2023 з урахуванням здійснених відповідачем оплат за попередні періоди.

При цьому, як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості відповідача, позивач враховує, що у починаючи з 24.02.2022 до кінця 2022 року відповідач був звільнений від обов`язку здійснювати оренду плату, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 №634.

Водночас, вирішуючи питання стосовно нарахування відповідачу орендної плати у спірний період, суд зазначає наступне.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 року № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (далі - постанова № 634) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) установлено, що:

1) на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 року, за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 року або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна: фізичні особи та фізичні особи - підприємці, які були призвані або прийняті на військову службу після оголошення воєнного стану; які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (Донецька область; Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів; Луганська область; Миколаївська область в межах Баштанського, Вознесенського районів (крім селищ міського типу Доманівка, Братське, м. Южноукраїнська), Миколаївського району (крім м. Миколаєва); Харківська область в межах Богодухівського району (крім мм. Валків, Богодухова, смт Краснокутськ), Ізюмського району, Куп`янського і Харківського районів (крім м. Мерефи, смт Нова Водолага, м. Харкова), Чугуївського району (крім м. Змієва); Херсонська область; Автономна Республіка Крим; м. Севастополь) (далі - визначені території);

2) на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 року, за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 року або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене: на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях); у закладах культури і освіти, якщо об`єкт оренди було передано в оренду на погодинній основі;

3) на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 травня 2022 року, за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 року або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене на територіях Кіровоградської, Дніпропетровської, Житомирської, Одеської областей.

Відповідно до підп. 5 п. 1 постанови № 634 звільнення або перерахунок орендної плати відповідно до цього пункту здійснюється без окремого рішення орендодавця.

Згідно з підп. 1-1 п. 1 постанови № 634, в редакції, чинній з 08.05.2024, установлено, що орендарям державного та комунального майна, розташованого на територіях активних бойових дій, територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі - визначені території), не нараховується орендна плата за період з 1 числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку бойових дій або тимчасової окупації, по 1 число місяця, що настає через три місяці після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації, що визначаються відповідно до зазначеного переліку.

Пунктом 16 постанови № 634, в редакції, яка діє з дня набрання чинності постанови та станом на цей час, визначено, що орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови починаючи з 24 лютого 2022 року. В цей же час, відповідно до преамбули постанови № 634, в редакції, чинній з 08.05.2024, установлено, що нарахування орендної плати орендарям, визначеним підпунктом 1-1 пункту 1 цієї постанови, здійснюється з урахуванням змін, затверджених Постановою КМ № 512 від 07.05.2024, починаючи з 1 січня 2024 року. Надмірно сплачена зазначеними орендарями орендна плата підлягає зарахуванню в рахунок майбутніх платежів згідно з постановою КМ № 512 від 07.05.2024.

Наказом Міністерства юстиції України від 01.04.2022 № 1307/5 до переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, включено, зокрема, всю територію Херсонської області.

Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 01.04.2022 № 1307/5, в редакції з 18.11.2022, територія Херсонського району Херсонської області включена до переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, крім смт Білозерка, сіл Дар`ївка, Музиківка, Станіслав, міста Херсон, села Чорнобаївка.

Наказом Міністерства юстиції України від 27.12.2022 № 5840/5 визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства юстиції України від 01 квітня 2022 року № 1307/5 «Про затвердження Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану».

Відповідно до п. 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 209 «Деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану» (далі - постанова № 209) (в редакції з 27.12.2022), установлено, що протягом дії воєнного стану: 1) припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в межах адміністративно-територіальних одиниць, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії або тимчасово окупованих, інформація про які міститься в переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій; 2) в межах адміністративно-територіальних одиниць, що не належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії або тимчасово окупованих, доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, забезпечується з урахуванням зумовлених умовами воєнного стану технічних характеристик (можливостей); 3) у разі появи загрози несанкціонованого доступу до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, зокрема внаслідок тимчасової окупації державою-агресором певної адміністративно-територіальної одиниці, адміністратор таких реєстрів невідкладно припиняє доступ користувачів до них в межах відповідної території, про що у дводенний строк інформує Міністерство юстиції.

Згідно з п. 1-2 постанови № 209 (в редакції з 23.05.2023 до 01.01.2024) установлено, що протягом дії воєнного стану: 1) припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в межах адміністративно-територіальних одиниць, що належать до територій активних бойових дій (крім територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації; 2) в межах адміністративно-територіальних одиниць, що не належать до територій активних бойових дій (крім територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) та тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації, доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, забезпечується з урахуванням зумовлених умовами воєнного стану технічних характеристик (можливостей); 3) у разі появи загрози несанкціонованого доступу до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, зокрема внаслідок тимчасової окупації державою-агресором певної адміністративно-територіальної одиниці, адміністратор таких реєстрів невідкладно припиняє доступ користувачів до них в межах відповідної території, про що у дводенний строк інформує Міністерство юстиції.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» територію Херсонської міської територіальної громади віднесено: з 01.03.2022 до 11.11.2022 - до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України; з 11.11.2022 до 01.05.2023 - до території можливих бойових дій; з 01.05.2023 - до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, а також затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Щодо Херсонської міської територіальної громади перелік містить ідентичні дані з тими, які вказані у переліку, затвердженому наказом від 22.12.2022 № 309.

Так, згідно з підп. 1 п. 1 постанови КМУ № 634, в редакції, яка набула чинності 01.06.2022 та діяла протягом спірного періоду, установлено, що на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 року, за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 року або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна, зокрема, які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану, у тому числі, на території Херсонської області. За змістом п. 5, 16 цієї постанови звільнення або перерахунок орендної плати відповідно до цього пункту здійснюється без окремого рішення орендодавця, при цьому, орендодавцям доручено забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, починаючи з 24 лютого 2022 року.

Також, згідно з підп. 2, 3 п. 1 цієї постанови звільнено від сплати орендних платежів у певному періоді орендарів, які використовують державне та комунальне майно з місцезнаходженням у відповідних адміністративно-територіальних одиницях, серед переліку яких Херсонська область відсутня. При цьому, у змісті підп. 2 та 3 п.1 постанови, при визначені часового проміжку часу, протягом якого надається знижка відповідним орендарям, містить визначення «не довше», на відміну від підп. 1 п. 1, в якому вживається конструкція «в будь-якому разі до 31 грудня 2022 року».

Отже, здійснивши аналіз вищевказаної постанови № 634, суд дійшов висновку, що підп. 1 п. 1 не містить обмеження щодо кінцевої дати звільнення від сплати орендної дати - 31.12.2022, а наявність правової конструкції «але у будь-якому разі до 31.12.2022» свідчить про те, що така дата вказана як кінцева лише у разі припинення воєнного стану раніше 31.12.2022. Оскільки воєнний стан не був припинений під час спірного періоду та триває і на цей час, суд виснує, що положення цього пункту постанови мало бути враховано позивачем при здійсненні нарахування спірних платежів.

Окрім того, суд враховує, що на момент прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 27.05.2022 № 634 діяв наказ Міністерства юстиції України від 01.04.2022 № 1307/5 «Про затвердження Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану» (далі - Перелік), згідно з яким (в редакції станом на дату винесення постанови № 634) до Переліку включено Херсонську область.

Далі, наказом Мінюсту від 17.11.2022 № 5152/5 були внесені зміни до Переліку, зокрема, включено Херсонський район, крім смт Білозерка, сіл Дар`ївка, Музиківка, Станіслав, міста Херсон, села Чорнобаївка. Водночас, на підставі наказу Мінюсту від 27.12.2022 № 5840/5, який набрав чинності 13.01.2023, наказ від 01.04.2022 №1307/5 втратив чинність, натомість, нового нормативно-правового акту, який визначає перелік адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, не прийнято.

В цей же час суд звертає увагу, що до постанови КМУ № 634 неодноразово вносились зміни, зокрема згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 1026 від 13.09.2022, №1236 від 18.10.2022, №280 від 24.03.2023 та №35 від 16.01.2024, і в жодній із зазначених редакцій не було змінено положення підп. 1 п.1 постанови. Вказаний підпункт постанови № 634 було змінено лише на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2024 № 512, тобто лише після 08.05.2024 було виключено положення щодо звільнення від орендної плати орендарів комунального майна, яке розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану із визначеним переліком таких адміністративно-територіальних одиниць. При цьому, редакція постанови від 08.05.2024 звільняє від сплати орендних платежів орендарів за місцерозташуванням не лише з прив`язкою наявності чи відсутності доступу користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, а звільняє орендарів державного та комунального майна, розташованого на територіях активних бойових дій та територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.

Отже, Кабінет Міністрів України після втрати чинності наказу Міністерства юстиції України від 01.04.2022 №1307/5, тобто після 13.01.2023, неодноразово вносив зміни до постанови № 634 та залишав редакцію підпункту 1 пункту 1 постанови, якою передбачено, що на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31.12.2022, за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24.02.2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна, які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану, у тому числі, Херсонська область.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що такий «перелік адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану» визначений в самому підпункті 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи з вищезазначених положень постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 в редакції до 07.05.2024, тобто в редакції чинній протягом січня-грудня 2023 року, приймаючи до уваги місцезнаходження орендованого нерухомого майна - м. Херсон, з огляду на те, що законодавець не пов`язує звільнення від орендної плати з окремим рішенням орендодавця, суд виснує, що відповідач у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 був звільнений від орендної плати за спірне нерухоме майно, оскільки в цей період тривав воєнний стан в Україні.

Таким чином доводи позивача про необхідність нарахування орендної плати за період з січня по грудень 2023 року ґрунтується на помилковому (несистемному) тлумаченні нормативних актів, що регулюють вказані правовідносини.

За цих обставин, враховуючи розмір орендної плати, яку позивач врахував за лютий 2022 року, а також загальну суму здійснених відповідачем оплат згідно з розрахунком позивача, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена обставина наявності заборгованості відповідача у період з січня по грудень 2023 року, а відтак і не доведені підстави для нарахування пені, яка є похідною від існування суми основної заборгованості.

Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що позивачем не обґрунтовано та не доведено наявність підстав для стягнення орендної плати у період з січня по грудень 2023 року та відповідної пені, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим у задоволенні позову Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі слід відмовити повністю.

Згідно з ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов позивача не підлягає задоволенню, понесені останнім судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У позові - відмовити повністю.

2. Судові витрати по справі № 916/4889/24 покласти на Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Повне рішення складено 11 червня 2025 р.

Суддя О.В. Цісельський