Рішення № 128066167, 28.05.2025, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2025 Справа № 914/141/25

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши матеріали

заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна», м. Львів

про ухвалення додаткового рішення

у справі №914/141/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна», м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком», с. Підбірці, Львівська область

про стягнення 5897074,10 грн заборгованості за договором поставки №20-034 П від 23.12.2020 року.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились.

ПРОЦЕС.

У провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком» про стягнення 5897074,10 грн заборгованості за договором поставки №20-034 П від 23.12.2020 року, з яких: 4705109,14 грн - основна заборгованість, 504484,70 грн - пеня, грн 157729,06 - 3% річних та 529751,20 грн - інфляційні втрати.

Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Рішенням суду від 14.05.2025 закрито провадження у справі №914/141/25 стосовно позовної вимоги про стягнення основної заборгованості у розмірі 4705109,14 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, позов стосовно решти позовних вимог - задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком» на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Нутрімін Україна» 207964,45 грн штрафних санкцій, що складаються з: 157515,98 грн - 3% річних, 50448,47 грн - пені та 3119,47 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, у задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовлено.

16.05.2025 через загальний відділ діловодства суду позивачем подано заяву про ухвалення додаткового рішення (вх.№2109/25), у якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна» просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком» на свою користь 40000,00 грн витрат на професійну правову допомогу.

Ухвалою від 19.05.2025 суд прийняв до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна» (вх.№2109/25 від 16.05.2025) про ухвалення додаткового рішення та призначив судове засідання на 28.05.2025.

22.05.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 22.05.2025) від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги (вх.№13602/25).

У судове засідання 28.05.2025 позивач не з`явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував.

У судове засідання 28.05.2025 відповідач не з`явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши надані сторонами суду докази, які мають значення для розгляду заяви, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

У судовому засіданні 28.05.2025, суд ухвалив додаткове рішення та відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголосив скорочене судове рішення, повідомивши про орієнтований час складення його повного тексту.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

У заяві (вх.№2109/25 від 16.05.2025) про ухвалення додаткового рішення позивач повідомляє про те, що 14.05.2025 Господарським судом Львівської області прийнято рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 157729,06 грн 3% річних, 50448,47 грн пені, а в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 4705109,14 грн провадження закрито у зв`язку із добровільною сплатою такої заборгованості відповідачем.

Враховуючи, що у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна» зазначало про попередній орієнтовний розрахунок судових витрат у розмірі 40000,00 грн, що будуть понесені ним під час розгляду цієї справи у судовому порядку, а у судовому засіданні 14.05.2025 представником позивача повідомлено суд про намір подати відповідну заяву про стягнення таких витрат з відповідача на користь позивача відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком» на свою користь витрати на професійну правову допомогу в розмірі 40000,00 грн.

Аргументи відповідача.

22.05.2025 від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги (вх.№13602/25). У згаданому клопотанні Товариство з обмеженою відповідальністю «Барком» не погоджується із заявленою до стягнення сумою у розмірі 40000,00 грн витрат, понесених позивачем на правничу (правову) допомогу під час розгляду цієї справи зважаючи на те, що позовні вимоги між Товариства з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна» задавлені судом частково, а основна заборгованість була сплачена відповідачем добровільно під час розгляду справи. Крім того, відповідач також наголосив на тому, що заявлена до стягнення сума у розмірі 40000,00 грн є завищеною, адже представником позивача - адвокатом Гуліним Ю.О. не заявлялись додаткові клопотання у цій справі, а також останній був присутній лише у 3 (трьох) судових засіданнях.

З урахуванням наведеного, Товариство з обмеженою відповідальністю «Барком» вважає, що співмірною зі складністю справи та ціною позову, виконаною адвокатом роботою та відповідно до обґрунтованого розміру витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна» на професійну правничу допомогу є суму 2000,00 грн, яка підлягає до задоволення та є доцільною до стягнення з відповідача на користь позивача.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

10.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна» (надалі - замовник, позивач) та адвокатом Гуліним Юрієм Олександровичем (надалі - адвокат, представник позивача) укладено договір на надання правової допомоги (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надати правову допомогу останньому в обсязі, що передбачений умовами даного договору, а замовник бере на себе зобов`язання прийняти та оплатити надані послуги.

Пунктом 2.1. договору сторони узгодили, що адвокат бере на себе виконання правової допомоги:

- підготувати позовну заяву для подачі в Господарський суд Львівської області про стягнення з ТзОВ «Барком» суми заборгованості;

- подати позовну заяву в Господарський суд Львівської області про стягнення з ТзОВ «Барком» суми заборгованості;

- представити інтереси замовника в судових засіданнях в Господарському суді Львівської області по справі за позовом замовника до ТзОВ «Барком» про стягнення суми заборгованості.

Згідно з п. 3.1. договору замовник зобов`язується: своєчасно забезпечувати адвоката всім необхідним для виконання даних йому доручень, передбачених даним договором, у тому числі документами в потрібній кількості примірників, нормативними актами, що регулюють діяльність замовника; оплачувати послуги адвоката, на умовах даного договору.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. договору здача-приймання наданих послуг здійснюється сторонами за актом приймання наданих послуг. Замовник зобов`язується підписати та повернути представлений йому адвокатом акт приймання наданих послуг протягом 3 днів з дня представлення або в разі незгоди протягом 3 днів надати письмову відповідь з обґрунтуванням підстав відмови.

16.05.2025 між позивачем та адвокатом підписаний акт приймання наданих послуг по договору від 10.01.2025 року (надалі - акт).

Згаданий акт складений про те, що адвокат надав, а замовник прийняв послуги:

- підготовлена позовна заява для подачі в Господарський суд Львівської області про стягнення з ТзОВ «Барком» суми заборгованості, нарахованої пені, 3% річних та інфляційних втрат (вивченні первинні документи, якими оформлені правовідносини між сторонами, здійснений розрахунок пені, інфляційних втрат, 3% річних);

- подана позовна заява в Господарський суд Львівської області про стягнення з ТзОВ «Барком» суми заборгованості;

- представлені інтереси замовника в судових засіданнях в Господарському суді Львівської області по справі за позовом замовника до ТзОВ «Барком» про стягнення суми заборгованості, а саме: 19.02.2025 року, 19.03.2025 року, 14.05.2025 року.

Крім того, цим актом зазначено про те, що адвокат надав в повному обсязі послуги, що передбачені договором про надання правової допомоги від 10.01.2025. Замовник немає жодних претензій до адвоката щодо обсягу та результату наданих послуг. Вартість наданих послуг складає 40000,00 грн без ПДВ.

Відповідно до п. 5.1. договору за надані адвокатом послуги, замовник сплачує винагороду в розмірі 40000,00 грн без ПДВ. В разі зміни обсягу наданих послуг остаточна сума винагороди визначається сторонами та зазначається в акті приймання наданих послуг.

Розрахунки за надані послуги здійснюються замовника не пізніше 25 днів з дня підписання акту приймання наданих послуг шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок адвоката (п. 5.2. договору).

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої, другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у позовній заяві заначив про попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, який він очікує понести під час розгляду цієї справи у Господарському суді Львівської області у розмірі 40000,00 грн, що складаються з витрат на професійну правничу (правову) допомогу, надану адвокатом Товариству з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна».

Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті (ч. 3 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-4 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

У статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу та кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, частинами 4-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожен має право на професійну правничу допомогу; у випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу; для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура; забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом; витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (статті 16, 126 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За приписами п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна» та адвокатом Гуліним Юрієм Олександровичем укладено договір на надання правової допомоги від 10.01.2025.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Як було встановлено судом, пунктом 5.1. договору сторонами узгоджено, що за надані адвокатом послуги, замовник сплачує винагороду в розмірі 40000,00 грн без ПДВ. В разі зміни обсягу наданих послуг остаточна сума винагороди визначається сторонами та зазначається в акті приймання наданих послуг. Разом з тим, між позивачем та представником позивача 16.05.2025 підписано акт приймання наданих послуг по договору від 10.01.2025 згідно якого вартість наданих послуг складає 40000,00 грн без ПДВ.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 123 та ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ст. 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Слід зазначити, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу (вх.№13602/25 від 22.05.2025), суд повідомляє наступне.

Згадане клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком» ґрунтується безпосередньо на тому, що відповідачем під час розгляду цієї справи було добровільно сплачено основну заборгованість, а решта заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна» позовних вимог задоволена судом частково. Зважаючи на наведене, відповідач вважає, що співмірною сумою, яка підлягає до задоволення щодо понесених позивачем витрат на професійну (правничу) допомогу у цій справі є 2000,00 грн, а не 40000,00 грн. Одночасно, відповідач також зазначив про те, що представником позивача не подавались додаткові клопотання, заяви у цій справі, й останній був присутній лише у 3 (трьох) судових засіданнях. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що розрахунок у 40000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду цієї справи є необґрунтований, завищений позивачем та не може у повному обсязі покладатися на відповідача.

З аналізу наведених норм частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а також статті 129 цього Кодексу вбачається, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес до справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується власним розсудом, який повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»(заява №19336/04).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 року у справі №922/2666/21.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

На підтвердження факту понесених позивачем судових витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, судом встановлено, що позивачем долучено до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги від 10.01.2025 року , акт приймання наданих послуг від 16.05.2025 року по договору від 10.01.2025 року та детальний опис наданих послуг від 16.05.2025 року адвокатом по справі №914/141/25 адвокатом Ю. Гуліним, що складений в односторонньому порядку директором ТзОВ «Нутрімін Україна».

Окрім того матеріали справи містять копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №252 від 30.09.2002 року, що видано Гуліну Юрію Олександровичу на підставі рішення атестаційної палати Тернопільської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 30.08.2002 протокол №3.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 ч. 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 року зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 року у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 року У справі №910/429/21 та від 11.11.2022 року У справі №909/50/22.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати у двох аспектах: по-перше, це договірні відносини позивача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг відповідачем.

Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права принципу свободи договору. Позивач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.

Стосовно другого аспекту суд зазначає, що положення Господарського процесуального кодексу України про стягнення вартості послуг адвоката по суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачем не має беззаперечного статусу.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд зазначає про те, що відповідачем добровільно було сплачено основну заборгованість у розмірі 4705109,14 грн, що стало підставою для закриття провадження в цій частині відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, а решта заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій задоволена судом частково на суму 207964,45 грн з заявленої позивачем 1191964,96 грн.

Відтак, судом враховано, що відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно приписів статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Отже, з урахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм ст. 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України, питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Отже, суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює вказані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).

Таким чином, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, на думку суду, не узгоджується з вищенаведеними вимогами чинного законодавства щодо розумності, необхідності та співмірності відповідних витрат.

Зазначене є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з іншої сторони. Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №550/936/18.

Згідно із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 30.01.2023 у справі №910/7032/17, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно, пунктом другим частини п`ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про часткову необґрунтованість заяви позивача про стягнення з відповідача суми 40000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи, адже такий розмір має відшкодовуватися відповідачем на користь позивача пропорційно від розміру задоволених судом позовних вимог.

Ураховуючи наведене, оцінивши доводи заяви позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та заперечення відповідача щодо стягнення витрат на оплату правничої допомоги, зважаючи на складність справи, кількість підготовлених процесуальних документів і судових засідань, тривалість розгляду справи, виходячи з наведених критеріїв їх оцінки, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру, і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції. В іншій частині заяви суд покладає такі витрати на позивача.

Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 124, 126, 129, 221, 233, 236, 244, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Заяву Товариства з обмеженою відповідальності «Нутрімін Україна» (вх.№2109/25 від 16.05.2025) про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком» (81127, Львівська область, село Підбірці, вулиця Виробнича, будинок 6; ідентифікаційний код 25556075) на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Нутрімін Україна» (79053, Львівська область, місто Львів, вулиця Княгині Ольги, будинок 100/б, квартира 52; ідентифікаційний код 43053946) 5000,00 грн судових витрат на професійну правову допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи №914/141/25.

3.У задоволенні решти вимог Товариства з обмеженою відповідальності «Нутрімін Україна» щодо покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Барком» витрат на професійну правничу (правову) допомогу адвоката - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне додаткове рішення складене та підписане 09.06.2025.

Суддя Гоменюк З.П.