Рішення № 128065890, 11.06.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2025Справа № 910/3604/25

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСКНОВ" (Київська обл., місто Вишневе)

до Акціонерного товариства "Київгаз" (місто Київ)

про зобов`язання вчинити дії,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТСКНОВ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Київгаз" про зобов`язання Акціонерного товариства "Київгаз" погодити Робочий проект Том 1 Газопостачання внутрішнє "Газопостачання житлового будинку при нестандартному приєднанні за адресою: м. Київ Голосіївський р-н вул. Бродівська, буд. №76-В".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.

Після відкриття провадження у справі, судом встановлено невиконанням позивачем вимог ст. 6 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 залишено позовну заяву без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення виявлених недоліків.

21.04.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

16.04.2025 та 22.04.2025 від відповідача до суду надійшли заяви про продовження встановленого судом процесуального строку на подання відзиву на позов та призначення розгляду справи в порядку загального провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2025 продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); заяви відповідача про призначення розгляду справи в порядку загального провадження у судовому засіданні з викликом сторін залишено без задоволення; а також продовжено строк на подання відзиву на позовну заяву на десять днів.

08.05.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, яким він заперечує проти позовних вимог з підстав їх необґрунтованості та відсутності порушеного права позивача.

12.05.2025 позивачем подано заяву про залишення без розгляду відзиву у зв`язку із порушенням строків його подання. Означена судом заява залишена судом без задоволення, оскільки ухвалою від 28.04.2025 строк його подання продовжено на 10 днів.

20.05.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.02.2024 між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством "Київгаз" було укладено Договір на приєднання до газорозподільної системи (для приєднання, що не є стандартним) (далі - Договір на приєднання).

09.02.2024 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТСКНОВ" укладено Договір на проектні роботи (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених Договором Виконавець за дорученням Замовника приймає на себе зобов`язання виконати проектування газових мереж газопостачання від місця забезпечення потужності до об`єкта Замовника, який розташований за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Бродівська, буд. 76-В та передати Замовнику результат виконаних робіт, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити роботи на умовах визначених Договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач зобов`язаний узгодити Проект приєднання, оскільки, на його думку, ним усунено усі можливі недоліки та зауваження до Проекту, що були надані відповідачем за листами: вих.. № 1508/23 від 29.03.2024, вих. № 1985/23 від 19.04.2024, вих. № 2486/23 від 28.05.2024 та вих. № 4056/23 від 11.09.2024.

Відтак, позивач вважає, що Акціонерне товариство "Київгаз" зобов`язане погодити робочий проект Том 1 Газопостачання внутрішнє "Газопостачання житлового будинку при нестандартному приєднанні за адресою : АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.1. Договору на проектні роботи від 09.02.2024, укладеним між ОСОБА_1 та позивачем встановлено, що в порядку та на умовах, визначених Договором Виконавець за дорученням Замовника приймає на себе зобов`язання виконати проектування газових мереж газопостачання від місця забезпечення потужності до об`єкта Замовника, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та передати Замовнику результат виконаних робіт, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити роботи на умовах визначених Договором.

Пунктом 4.2.6. цього Договору встановлено обов`язок Виконавця погодити Роботу із Замовником, а також із уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а, за необхідності, з АТ "Київгаз".

Водночас пунктом 1 розділу ІІ укладеного 06.02.2024 між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством "Київгаз" Договору приєднання до газорозподільної системи встановлено, що Оператор ГРМ забезпечує приєднання об`єкта Замовника до ГРМ (будівництво та введення в експлуатацію газових мереж зовнішнього газопостачання від місця забезпечення потужності до точки приєднання) на підставі технічних умов та відповідно до проекту зовнішнього газопостачання і здійснює підключення об`єкта Замовника до ГРМ і пуск газу на його об`єкт на умовах цього Договору.

Розробку проекту газопостачання забезпечує Замовник (п. 5 розділу І Договору приєднання).

Відповідно до п. 1. Розділу ІІІ Договору приєднання Оператор ГРМ зобов`язується:

1) забезпечити на підставі технічних умов і проекту зовнішнього газопостачання, зокрема його кошторисної частини, та з урахуванням вимог цього Договору приєднання об`єкта Замовника до ГРМ (будівництво та введення в експлуатацію газових мереж зовнішнього газопостачання від місця забезпечення потужності до точки приєднання) у строки, зазначені в Договорі, за умови виконання Замовником зобов`язань, визначених розділом IV цього Договору;

3) при визначенні Замовника виконавцем розробки проекту зовнішнього газопостачання, розглянути поданий ним або його проектантом проект разом з його кошторисною частиною протягом п`ятнадцяти днів (якщо інший строк не передбачений законодавством) та за умови відсутності до них зауважень затвердити їх у цей самий строк або надати Замовнику (його проектанту) вичерпний перелік зауважень, якщо вони мають місце;

6) здійснити підключення об`єкта Замовника до ГРМ (фізичне з`єднання газових мереж зовнішнього та внутрішнього газопостачання) впродовж десяти робочих днів у міській місцевості та п`ятнадцяти робочих днів у сільській місцевості після виконання умов, зокрема, після погодження Оператором ГРМ проекту внутрішнього газопостачання в передбачених цим Договором та Кодексом газорозподільних систем випадках.

Згідно з п. 2. Розділу ІІІ Договору приєднання Замовник зобов`язується:

3) забезпечити погодження проекту внутрішнього газопостачання в частині організації вузла обліку та кошторису затрат на організацію вузла обліку (у випадках, передбачених Кодексом газорозподільних систем) з Оператором ГРМ відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем, якщо проект буде передбачати точку вимірювання (місце встановлення комерційного вузла обліку природного газу) у газових мережах внутрішнього газопостачання та/або підключення до зазначених мереж третіх осіб (інших замовників, споживачів), та/або приєднання дво- або багатоквартирного будинку;

4) при визначенні Замовника виконавцем розробки проекту зовнішнього газопостачання забезпечити розробку зазначеного проекту і його кошторисної частини та погодити (затвердити) їх в Оператора ГРМ і передати йому один їх примірник для можливості здійснення приєднання;

5) підписати додаткову угоду, ініційовану Оператором ГРМ. після погодження Сторонами проекту зовнішнього газопостачання та його кошторисної частини, якою буде визначатись строк забезпечення Оператором ГРМ послуги з приєднання об`єкта Замовника до ГРМ (будівництва газових мереж від місця забезпечення потужності до точки приєднання) та вартість плати за приєднання (послуги Оператора ГРМ з приєднання об`єкта Замовника);

Відповідно до п. 3. Розділу ІІІ Договору приєднання Оператор ГРМ має право, зокрема, не узгоджувати наданий Замовником проект зовнішнього та/або внутрішнього газопостачання у разі виявлення в ньому відхилень від даних технічних умов приєднання або чинних нормативно-технічних документів та повернути його із зауваженнями Замовнику на доопрацювання.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що в даному випадку між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір на виконання проектних робіт.

Статтею 887 ЦК України визначено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 890 ЦК України підрядник зобов`язаний:

1) виконувати роботи відповідно до вихідних даних для проведення проектування та згідно з договором;

2) погоджувати готову проектно-кошторисну документацію із замовником, а в разі необхідності - також з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

3) передати замовникові готову проектно-кошторисну документацію та результати пошукових робіт;

4) не передавати без згоди замовника проектно-кошторисну документацію іншим особам;

5) гарантувати замовникові відсутність у інших осіб права перешкодити або обмежити виконання робіт на основі підготовленої за договором проектно-кошторисної документації.

Згідно зі ст. 891 ЦК України підрядник відповідає за недоліки проектно-кошторисної документації та пошукових робіт, включаючи недоліки, виявлені згодом у ході будівництва, а також у процесі експлуатації об`єкта, створеного на основі виконаної проектно-кошторисної документації і результатів пошукових робіт. У разі виявлення недоліків у проектно-кошторисній документації або в пошукових роботах підрядник на вимогу замовника зобов`язаний безоплатно переробити проектно-кошторисну документацію або здійснити необхідні додаткові пошукові роботи, а також відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відносини з приєднання до газорозподільної системи існують між відповідачем та ОСОБА_1 відповідно до умов Договору приєднання від 06.02.2024.

Водночас між позивачем та відповідачем не існує договірних відносин.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Позивачем у даній справі заявлено позовні вимоги про зобов`язання Акціонерного товариства "Київгаз" погодити Робочий проект Том 1 Газопостачання внутрішнє "Газопостачання житлового будинку при нестандартному приєднанні за адресою: м. Київ Голосіївський р-н вул. Бродівська, буд. №76-В".

Водночас зобов`язання розглянути поданий замовником або його проектантом проект разом з його кошторисною частиною протягом п`ятнадцяти днів (якщо інший строк не передбачений законодавством) та за умови відсутності до них зауважень затвердити їх у цей самий строк або надати Замовнику (його проектанту) вичерпний перелік зауважень, якщо вони мають місце, виникло у відповідача з умов п. 1. Розділу ІІІ Договору приєднання, укладеного між відповідачем та ОСОБА_1 .

Таким чином, за означеним зобов`язанням боржником є відповідач, а кредитором - ОСОБА_1 .

При цьому суд відхиляє доводи позивача про наявність його порушеного права у вигляді неможливості виконати Договір на проектні роботи, укладений з ОСОБА_1, та шкоду його діловій репутації як проектанта, оскільки правовідносини щодо затвердження проекту виникли між сторонами Договору приєднання та з його умов, а позивач при цьому не являється стороною означеного правочину.

Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача, тож у задоволенні позову належить відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко